4. Побудова ескізу аркового портика
Для повного уявлення про об'ємно-просторову побудову кожен архітектурний об'єкт повинен бути представлений щонайменше трьома проекціями: планом, головним та бічним фасадами. Внутрішня структура та її взаємозв'язок із зовнішньою формою розкривається за допомогою розрізу. Оскільки арковий портик має квадратну форму плану, а всі його фасади однакові, в курсовій графічній роботі передбачається виконання одного фасаду портика, плану портика, розрізу та плану даху. Всі проекції повинні бути виконані в одному масштабі з абсолютною проекційною відповідністю.
Побудова портика починається з побудови квадратичного ядра. Розмір сторони ядра приймається студентом із таким розрахунком, щоб отримати проекції портика, розміри яких забезпечують рівновагу креслень та незаповненого поля паперу. З першої спроби досягти такої рівноваги неможливо. Тільки виконавши повністю всі побудови і співставивши розміри проекцій портика з розмірами підрамника (55 х 37,5 см), розмістивши проекції на полі підрамника у проекційній відповідності та з урахуванням оптимальних розмірів напису, підписів та модульного масштабу, ми можемо зробити висновок щодо правильності вибраного розміру ядра портика. Його розміри повинні забезпечити такі розміри проекцій, які були б не дуже малими і не дуже великими. Оптимальні співвідношення розмірів креслень і напису та вільного поля паперу на підрамнику знаходяться інтуїтивно, в результаті візуального співставлення розмірів креслень і вільного поля в окремих варіантах проекцій, побудованих на основі різних розмірів ядра портика. Тому після побудови першого варіанта проекцій портика, аналізу їх розмірів щодо розмірів підрамника та висновків стосовно оптимальності отриманого компонування на площині підрамника, при необхідності внесення корекції до розмірів проекцій, студент виконує другий варіант побудови портика, прийнявши збільшений або зменшений розмір сторони ядра портика, залежно від потреби у збільшенні або зменшенні розмірів проекцій портика.
5. Побудова проекцій портика
Спочатку викреслюється квадрат ядра і наносяться його осі, які ділять квадрат навпіл і по горизонталі, і по вертикалі. Розміри від осей до кутів квадрата поділяються на дві рівні частини, і таким чином визначається ширина пілонів ядра та радіус арок. Потім ширина пілонів ділиться на дві рівні частини і проводяться осі колон портика. По осях пілонів (колон) проводяться контури внутрішніх граней пілонів. Таким чином, товщина пілона дорівнює половині його ширини.
Отримані розміри пілонів проекційно переносяться на фасад, проводяться осі майбутніх колон і визначається висота до низу архітрава. Для цього розмір відстані від осі портика до осі колони відкладається угору від лінії основи три рази. Отримана висота і буде висотою колони (при неповному ордері) або висотою колони і п'єдесталу (при повному ордері). В останньому випадку отримана висота ділиться на чотири рівні частини, з яких одна, нижня частина, буде висотою п'єдесталу, а три верхні – висотою колони. Четверта частина висоти колони відкладається вгору по осі колони і, таким чином, визначається висота антаблемента (рис. 5.1).
Тепер можна визначити модуль колони залежно від типу ордера, яким буде оброблений портик із чотирьох боків. Висота колон ордерів відповідно дорівнює:
• у тосканському – 14 модулів;
• у доричному – 16 модулів;
• в іонічному – 18 модулів;
• у корінфському та композитному – 20 модулів.
Рис. 5.1. Побудова проекцій портика
Поділивши висоту колони на відповідну кількість частин, ми отримаємо основну вимірну одиницю для подальших побудов – модуль. Поділ висоти колони на 14 (або 16, 18, 20) частин необхідно виконати методом пропорційного поділу (рис. 5.1). На основі знайденого модуля будується модульний масштаб, який використовується у подальших побудовах. На масштабі від позначки «нуль» вліво відкладається один модуль, який ділиться на дрібніші поділки – парти. Ціна поділок може бути 2 чи 3 парти, залежно від розмірів модуля.
Після визначення модуля будуємо правий і лівий краї архітрава. Для цього від осі колони відкладаємо вправо (для правої колони) і вліво (для лівої колони) 5/6 модуля. Цей розмір одночасно визначає і верхній радіус колони. Тепер можна побудувати повний силует стовбура колони. Він складається з циліндричної нижньої третини висоти колони та ентазису, плавно звужуваної догори верхньої 2/3 висоти колони.
Побудову ентазису можна виконати двома способами.
1-й спосіб. Якщо МН- вісь колони (рис. 5.2), нижній радіус колони – МА, а НС – верхній, причому лінія ОВ обмежує нижню третю частину колони, що залишена без потоншення (АВ паралельно ОМ), то з точки О проводимо радіусом ОВ (або четверту його частину) коло і з точки С опустимо вертикальну пряму до перетину з колом у точці К.
Рис. 5.2. Побудова ентазісу колони
Розділимо дугу КВ на чотири або п’ять рівних частин (наприклад чотири) і на стільки ж частин розділимо вісь ОН. Нехай точки поділу на дузі будуть 1, 2, 3. Тепер з точки 1 проведемо вертикальну лінію до зустрічі з горизонтальною, проведеною з точки 1, точку перетину цих ліній позначимо 1, так само зробимо з точками 2 і 3. Одержані в такий спосіб точки 1, 2, 3, а також і кінцеві точки В і С належать шуканій кривій. Криву через ці точки проводимо за допомогою лекал.
2-й спосіб. Відклавши вправо або в ліво від осі колони на рівні низу антаблемента 5/6 модуля, розхилом циркуля в 1 модуль з цієї точки робимо засічку на осі колони. Через точку 5/6 модуля та засічку на осі колони проводимо лінію до перетину з горизонтальною лінією на рівні 1/3 висоти колони. З отриманої точки О проводимо 4-6 променів, які б перетнули вісь колони і вийшли за її межі більше ніж на 1 модуль. Від точки перетину з віссю у відцентровому напрямку відкладаємо по 1 модулю на кожному промені. Отримані на променях точки з'єднуємо плавною кривою лінією, яка і буде ентазисом колони (рис. 5.3). Переносимо цю криву симетрично у протилежний бік колони за допомогою кальки. Цю ж кальку використовуємо для переносу на товстий папір або картон лінії ентазису. По цій лінії обрізаємо картон, а нерівності зашліфовуємо за допомогою наждачного паперу або точильного каменю. Отримане таким чином лекало використовуємо для графічного виконання ентазису на всіх колонах портика і під час викреслювання начисто, якщо на стадії перекомпонування не змінювався розмір модуля. При зміні модуля побудову ентазису необхідно повторити.
Побудову фасаду ядра портика завершуємо розчленуванням антаблемента на складові частини та побудовою нахилу даху портика. Антаблемент складається з трьох частин: архітрава (нижня частина), фриза (середня) та карниза (верхня). У кожному ордері вони мають свої розміри.
Для побудови кута нахилу даху з нижньої точки карниза на обрізі антаблемента проводиться лінія під кутом 45 градусів до перетину з верхньою лінією антаблемента з одного боку та з віссю ядра портика з іншого. З точки перетину О на осі ядра портика розхилом циркуля радіусом АО через крайню верхню точку карниза А робиться засічка на осі портика (вгорі). Лінія, яка з'єднує точки А і В, дасть нам нахил даху портика (рис. 5.3).
Тепер можна побудувати карниз і фронтон портика.
Карниз складається з трьох частин: підтримуючої, виносної та вінцевої. Отримуємо їх у кожному ордері, поділивши висоту карниза у співвідношеннях, як показано у додатках 1, 2, 3, 4, відповідно до індивідуального завдання студента.
Із нижньої точки вінцевої частини на профілі карниза проводимо лінію, паралельну лінії нахилу даху, яку ми перед цим побудували. На перпендикулярі до цієї лінії у нижньому напрямку відкладаємо відповідно висоту виносної, а потім підтримуючої частин карниза. Через отримані точки проводимо лінії, паралельні лінії нахилу даху портика до перетину з верхньою лінією виносної частини карниза антаблемента та з віссю ядра портика (рис. 5.3).
Рис. 5.3. Побудова карнизу, фронтону та кута нахилу даху
Побудову в масах капітелей і баз колон виконуємо за схемами, показаними у додатках 1, 2, 3, 4, відповідно до індивідуального завдання студента.
Після побудови зовнішніх членувань ядра та колон портика на фасаді виконується їх побудова у плані за принципом проекційної відповідності.
У випадку композиції портика з тричетвертними колонами від зовнішньої площини пілона ядра по осі колони відкладається 1/2 модуля, і таким чином визначається положення центру колони і проекція тора бази. Розхилом циркуля в 1 модуль з цього центра накреслюється та частина колони, що виступає за межі пілона. Зображення нахилу лінії тора і ширини плінта бази колони на фасаді будуємо за схемою, показаною в додатках 1, 2, 3, 4. Після побудови тора та плінта на фасаді за принципом проекційної відповідності викреслюється зображення тора та плінта в плані. Ширина п'єдесталу завжди відповідає ширині плінта бази колони, незалежно від типу ордера. Розміри бази та карниза п'єдесталу канонізовані за схемами, наведеними в додатках 1, 2, 3, 4. Необхідність у точності побудови ширини бази значно загострюється у випадку окремо стоячих колон. У цьому випадку після побудовчого визначення ширини бази колони в плані відсікається колона на 1/3 модуля разом із базою, і ця частина викреслюється на бічному фасаді портика, тобто за розміром 1/3 нижнього радіуса колони до бічної площини пілона прибудовується пілястра товщиною в 1/3 модуля по всій висоті без ентазису в профілі. Після цього на відстані 2 парти від бази пілястри викреслюється база окремо стоячої колони за розмірами, отриманими на фасадній проекції, та проводиться вісь колони. На рівні низу антаблемента на відстані 5/6 модуля від осі колони в напрямку від ядра портика назовні проводиться лінія площини антаблемента бічного фасаду портика. Усі розміри капітелей (за винятком іонічної колони) та карниза антаблемента повторюють капітель і карниз на головному фасаді. Схил даху над фронтоном бічного фасаду спроектується на фасаді у вигляді площини, обмеженої угорі лінією гребеня, а збоку – вертикальною лінією.
Завершення побудови плану портика пов'язане з конструктивними вирішеннями перекриття портика. Внутрішній простір портика перекритий хрещатим склепінням, яке утворюється перетином двох півциліндричних. Вони опираються на внутрішні пілястри, що виступають за межі пілона на 1 модуль від внутрішньої площини пілона. Перетин півциліндричних склепінь у плані відображається пунктирною лінією по діагоналі між кутами внутрішніх пілястр. Товщина лінії відповідає товщині основної лінії проекцій, а довжина штрихів та інтервалів між ними дорівнює відповідно 4 – 5 мм та 1 – 1,5 мм (додатки 9 а, б та 10 а, б).
Після побудови плану та фасаду портика виконується побудова розрізу. При горизонтальному компонуванні проекцій виконується повний розріз портика. Уявна лінія розрізу проходить по середній осі портика. Під прямим кутом до осі елементи плану портика проектуються на площину проекцій праворуч від фасаду. Кожна точка розрізу повинна проекційно відповідати фасаду, тобто бути на одній вертикалі, якщо план розмістити на одній осі з розрізом. Хрещате склепіння у розрізі будується таким чином. Із центра арки розхилом циркуля до внутрішньої кутової пілястри проводиться півколо товщиною основної лінії. Це – зображення перетину двох півциліндричних склепінь та перетину півциліндричного склепіння зі стіною ядра портика. Дотично до цього півкола проводиться горизонтальна лінія між внутрішніми стінами портика, які розрізає уявна площина. Це верхня твірна півциліндричного склепіння, по якому проходить уявна площина розрізу (додатки 5; 6; 9 а, б; 10 а, б).
Виконання розрізу завершується побудовою елементів фронтону і водозливної площини карниза антаблемента, які потрапляють у розріз, карниз завершується виносною частиною, вінцева частина залишається за межами розрізу і зображується тонкою (основною) лінією. Кут нахилу карниза до горизонту такий самий, як і на фасаді – 450. Відстань між вертикальною площиною виносної частини і площиною фронтону ділиться на 4 частини, і 1/4 виносу відкладається від рівня верху виносної частини вгору в площині фронтону. Одержану точку сполучаємо з верхньою точкою виносної частини карниза товстою лінією (лінією розрізу). Це і буде водозливна площина фронтону. Лінію перетину цієї площини з площиною фронтону проекційно переносимо на фасад до перетину з нижніми лініями підтримуючої частини карниза фронтону. Від цих точок проводимо лінії перетину водозливної площини із зовнішніми площинами підтримуючої частини обох сторін фронтону. Вони спрямовані у верхні точки виносної площини у профілі і доходять до зустрічі з нижньою лінією виносної частини карниза фронтону. Побудову дивись на рис. 5.3 та додаток 5.
Усі точки карниза фронтону у верхній його частині будуємо за проекційною відповідністю до фасаду та до розрізу карниза антаблемента. Відповідні точки з'єднуються лінією розрізу.
При вертикальному компонуванні підрамника виконується половинний розріз, до осі портика. Вісь зображується суцільною тонкою лінією (удвічі тоншою від основної).
Останнім кресленням аркового портика є проекція плану даху. Вона виконується у половинному розмірі, до осі портика основною лінією. Розміри даху беруться у проекційній відповідності до фасаду та розрізу. Розміри плану даху від осі відповідають розмірам фасаду від осі до верхньої точки вінцевої частини карниза фронтону, ядра портика та фронтону у профілі фасаду. По осі фронтону проводиться проекція гребеня даху фронтону до осі плану даху, а від кутів даху ядра портика проводяться проекції ребер даху ядра під кутом 450 до осей. Паралельно до проекцій ребер проводяться лінії перетину площин даху ядра та даху фронтону (теж під нахилом 450 до осей). Проекція плану даху виконується основною лінією. Вісь плану зображується лінією удвічі тоншою від основної (додатки 7; 9 а, б; 10 а, б – план даху портика).