5.5. Методи розрахунку оптимальної вартості капіталу

Оптимізація структури є однією з найскладніших проце­дур у процесі управління корпоративними фінансами. Вона виражає таке співвідношення використання власного і пози­кового капіталу, при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв'язок між коефіцієнтами рентабельності власно­го капіталу і заборгованості, в результаті чого, ринкова вар­тість (ціна) корпорації максимізується.

Процес оптимізації структури капіталу здійсню­ється у такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу за ряд періодів (кварталів, років), а також тенденцій зміни його структури (співвідношення між власними і залученими джерелами). У процесі аналізу розгля­дають такі параметри, як коефіцієнти фінансової незалежно­сті, заборгованості, напруженості, співвідношення між корот­костроковими і довгостроковими зобов'язаннями. Далі ви­вчають показники оборотності і прибутковості активів і влас­ного капіталу.

2. Оцінка ключових факторів, що визначають структуру капіталу. До них належать:

• галузеві особливості господарської діяльності корпора­ції (характер готового продукту, тривалість виробничого й фі­нансового циклів, форми розрахунків з постачальниками і покупцями тощо);

• кон'юнктура товарного і фінансового ринків;

• рівень прибутковості поточної діяльності;

• податкове навантаження на корпорацію (частка спла­чених прямих і непрямих податків у виручці від продажу -брутто);

• ступінь концентрації акціонерного капіталу (прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій);

• стадія життєвого циклу корпорації (молоді компанії з життєздатною продукцією і новими технологіями можуть за­стосовувати для свого розвитку більше позикового капіталу, а зрілі - використовують переважно власні кошти).

З урахуванням перелічених факторів управління структу­рою капіталу передбачає вирішення двох ключових завдань:

-встановлення прийнятних пропорцій використання власного і залученого капіталу;

- забезпечення в разі необхідності залучення додатково­ го внутрішнього і зовнішнього капіталу.

Застосування багатоваріантних розрахунків з викорис­танням указаних показників дозволяє встановити оптимальну структуру капіталу, яка призводить до максимізації приросту рентабельності власного капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості (ціни) базується на попередній оцінці власного і позиченого капіталів за умов їх залучення і варіантів розраху­нку WACC.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансового ризику пов'язана з вибором більш дешевих дже­рел фінансування активів корпорації.

З цією метою всі активи класифікують на три групи: необо­ротні (капітальні) активи; стабільна частина оборотних активів; змінна частина оборотних активів.

На практиці використовують три різник підходи до фінансування різних груп активів за рахунок пасивів ба­лансу корпорації: консервативний, помірний і агресивний.

При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формують за рахунок коротко­строкових зобов'язань. Останні 50% змінної частини, стабіль­на сума оборотних активів і необоротні активи покривають власним капіталом і довгостроковими зобов'язаннями.

При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формують за рахунок короткострокових зобов'язань, а 100% стабільної (постійної) частини - за рахунок власних коштів. Необоротні активи відшкодовують за рахунок власно­го капіталу і довгострокових зобов'язань.

При агресивному підході 100% змінної частини і 50% стабільної частини оборотних активів покривають за рахунок короткострокових зобов'язань. Останні 50% постійної частини оборотних активів і необоротні активи - за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань.

Виходячи зі свого ставлення до ризику власники і фінан­сові менеджери корпорації обирають один із розглянутих ва­ріантів фінансування активів.