Тема 1. Предмет, методологія і завдання вивчення економіки України

(Лекція 2)

5. Головні історичні етапи розвитку економіки України. Проблеми періодизації економічного розвитку України.

6. Господарське освоєння стародавнім населенням українських земель.

7. Економічний розвиток українських земель у Київській Русі.

8. Економіка України у період ренесансно-реформаційних рухів і добу Гетьманщини.

9. Економіка України у складі Російської та Австро-Угорської імперій.

5. Головні історичні етапи розвитку економіки України. Проблеми періодизації економічного розвитку України.

Для періодизації економічної історії господарства України укрупнено виділяють відрізки часу за схемою, яка найповніше відповідає розвитку її науки і техніки, а саме:

• господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів ‒ до IV ст. н.е.);

• господарство доби Середньовіччя;

• господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. ‒ до наших днів).

Більш детально виділяють такі головні історичні етапи розвитку економіки України:

1. Господарське освоєння стародавнім населенням українських земель.

2. Економічний розвиток українських земель у Київській Русі.

3. Економіка України у період ренесансно-реформаційних рухів і добу Гетьманщини.

4. Економіка України у складі Російської та Австро-Угорської імперій.

5. Економіка України у міжвоєнний період.

6. Економіка радянської України після Другої світової війни до Незалежності.

7. Економіка сучасної України.

Проблемами періодизації економічного розвитку України є:

1. Відмінності соціально-політичного розвитку різних частин України в історичному минулому, бо землі, на яких розташована сучасна Україна в різні часи попадали під владу різних держав.

2. Фази суспільного розвитку різних країн дещо відрізнялися (паралельно в різних країнах мали місце, первісно-общинний лад, феодальний, капіталістичний).

5. Господарське освоєння стародавнім населенням українських земель.

Найвідомішою культурою доби неоліту (від другої половини IV до II тис. до н. е.) була трипільська, найменування якої походить від назви села на Київщині. Трипільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу. Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно на борошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяними або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат.

Перехід до виробництва заліза на межі II—1 тис. до н. е. став визначальним моментом початку раннього залізного віку.

Початком залізної доби на території України вважають XII—VIII ст. до н. е. Вона пов'язана з кіммерійською (кінець II — початок І тис. до н. е.), скіфсько-сармато-античною (VII ст. до н. е. — IV ст. н. е.), ранніми слов'янськими культурами (IV—VIII ст. н. е.). Зросла продуктивність сільського господарства. У Лісостепу та на Поліссі основою господарства було орне землеробство з використанням залізних знарядь праці. Тваринництво стало свійським, виникло стійлове утримання худоби, розвивалося птахівництво. В степу переважало кочове скотарство. В ході суспільного поділу праці ремесло почало відокремлюватися від сільського господарства, стало самостійним видом господарської діяльності.

Найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі — України була так звана черняхівська культура (друга половина II — VII ст. н. е.). Її поселення охоплювали практично всю етнічну територію України. Черняхівці досягли високого рівня розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі, будівництва.

В епоху бронзи на території України одночасно з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли на існуючих тут численних високорозвинених культурах. У III—IV н. е. черняхівська культура зумовила появу могутнього племінного союзу — держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків справедливо вважають праматір'ю українців.

Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною еволюції людства. Провідною рисою господарського життя її населення була безперервність економічного прогресу: від привласнюючого господарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваринницького господарства. Величезне значення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами.

Особливо великих розмірів досягли торгові зв'язки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в II—III ст. н. е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

Середина І тис. н. е. стала початком становлення феодального господарства, що було органічною частиною загальноєвропейського процесу. Не існує єдиного погляду щодо завершення його формування. Панує думка, що основні риси феодального господарства сформувалися за часів роздроблення Київської Русі (з середини XII ст.). Іноді стверджують, що збірники законів Украіни-Руси "Руська Правда" і "Правда Ярославичів" (друга половина XI ст.) свідчили про завершення його формування. Утвердження феодальних відносин в Україні пов'язують також з початком польськолитовської доби (з середини XIV ст.).

Протягом V—VII ст. у східнослов'янських племен розпочався процес становлення сільської територіальної громади під назвою верьв. Вона складалася з самостійних родин-дворищ, об'єднаних сусідством і економічними зв'язками. Земля переходила в індивідуальну власність малих сімей, що витісняли великі патріархальні родини і утворювали самостійні господарства. Поземельні відносини характеризувалися поступовим утвердженням спадкового володіння.