Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення економічного закону.

2. У чому полягають відмінності між економічними законами і закономірностями?

3. Дайте визначення закономірностей розміщення продуктивних сил.

4. Назвіть основні закономірності розміщення продуктивних сил і розкрийте їх суть.

5. Що таке принципи розміщення продуктивних сил?

6. Назвіть найважливіші принципи розміщення продуктивних сил.

7. Чим визначається пріоритетність принципів розміщення продуктивних сил?

3 Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка

Сутність передумов розміщення продуктивних сил. Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розвиток і розміщення виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; верстатобудування може здійснюватись у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності кваліфікованих кадрів тощо.

Можна уявити собі регіони, позбавлені деяких або і більшості передумов розміщення продуктивних сил. Наприклад, в Антарктиді їх зовсім немає, а у тундрі, у пустелях вони дуже обмежені. У рідконаселених країнах (Монголія, Ісландія) немає передумов для розміщення виробництва широкого вжитку підвищеної складності (легкових машин). Часто передумови розміщення продуктивних сил випливають з історико-економічних особливостей розвитку регіону. Цим пояснюється інтенсивний розвиток і щільне розміщення продуктивних сил у країнах Європи порівняно з країнами Азії, Африки. США і Канада перетворилися на високо розвинуті країни швидше за Мексику, Бразилію, Аргентину тому, що були заселені вихідцями з розвинутих країн Європи (Великобританія, Франція, Нідерланди, Німеччина), які мали відносно високу технічну та економічну культуру, а останні – вихідцями з менш розвинутих країн (Іспанія, Португалія).

До передумов відносяться також спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені НТП, рівнем територіального поділу праці. Їх можна поділити на три блоки: природні, демографічні, економічні. На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах НТП очевидним є посилення взаємодії та взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов‘язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використання природних ресурсів повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і навпаки, наявність відповідних природних ресурсів і умов істотно впливає на розміщення продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їхню динаміку.

Природно-ресурсний потенціал та його структура. При обґрунтуванні розміщення продуктивних сил необхідно враховувати кількісні та якісні параметри природних умов і ресурсів або інакше кажучи, природно-ресурсний потенціал певної території. Поняття “природно-ресурсний потенціал” часто використовується у науковій літературі. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів зумовлене тим, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а й як засоби виробництва. У зв‘язку з цим виправданим є пошуки таких термінів, які найповніше відбивали б економічний зміст природного середовища.

Природно - ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел що є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості, засоби. Отже, застосування цих понять для кількісної характеристики природних багатств відбиває їх споживчу вартість, корисність для суспільства. Враховуючи, що поняття “природно-ресурсного потенціалу” найбільш поширене у науках, що вивчають території, є одним з найважливіших факторів розміщення продуктивних сил. Природно-ресурсний потенціал включає:

• природні ресурси, тобто ті елементи середовища, які безпосередньо беруть участь

у матеріальному виробництві і в невиробничій діяльності;

• природні умови – елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої

участі у суспільному виробництві (рис. 3.1).

Природно-ресурсний потенціал

Природні ресурси

Природні умови

Рис. 3.1 Склад природно-ресурсного потенціалу

Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав у своїх працях О. Мінц, який зазначав, що природні умови – це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя і діяльності людини. В свою чергу природні ресурси – це тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси мають назву потенціальних природних ресурсів.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структуру природно-ресурсного потенціалу (рис. 3.2).

Природні умови і ресурси істотно впливають на особливості і засади територіальної організації виробництва. Природні умови (клімат, рельєф, географічне положення) можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (розвиток сільського господарства в Сахарі, транспорту в гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому – створювати додаткові умови для прогресу: достатнє зволоження, достатня річна кількість опадів, сума додатних температур, родючість ґрунту.

Структура природно-ресурсного потенціалу

Характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо)

Відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій

Характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів

Відображає можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів

Організаційна

Компонентна

Функціональна

Територіальна

Рис. 3.2 Структура природно - ресурсного потенціалу

Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може бути стимулом, поштовхом до розвитку економіки країни. Інше питання – як країна тим ресурсом порядкуватиме. В залежності від кількості природних ресурсів і їх використання країни поділяються на три групи:

- країни, які багаті на природні ресурси, але нераціонально їх використовують;

- країни, які багаті на природні ресурси і раціонально їх використовують;

- країни, які ніколи не вирізнялися наявністю природних ресурсів на своїй території.

Країни, які входять до першої групи, як правило, продаватимуть сировину, ціни на яку на світовому ринку постійно знижуються через перевищення пропозиції над попитом, а також через дедалі ширше впровадження матеріалозберігаючих технологій. Це простіший спосіб одержати прибуток, який перетворить цю країну на країну, що розвивається, оскільки багатство за рахунок природних ресурсів розбещує і дає змогу жити без надмірних зусиль. Так, в колишньому СРСР у 80-ті рр. за експорт енергоносіїв протягом 5 років отримали понад 200 млрд. доларів США. Тільки незначна частина цих коштів пішла на модернізацію виробництва. Більша частина була витрачена на розвиток військово-промислового комплексу, на придбання товарів широкого вжитку, продуктів харчування, позичена у вигляді довгострокового кредиту так званим “дружнім країнам”.

Якщо розвиток країни передбачається коштом однієї добувної галузі, то такий шлях називається монокультурним. Наприклад, чільним експортним товаром є: мідь для Чилі (46%), Замбії (87%), Заїру (48%); боксити для Ямайки (57%), Суринаму (56%), залізна руда для Мавританії (83%), нафта для Венесуели, Брунею, Іраку.

Іншим шляхом ідуть країни, які мають природні ресурси та вміють їх використовувати для вдосконалення власної економіки. За приклад можуть служити Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, ОАЕ. Джерелом їх процвітання стали родовища нафти і природного газу. Тепер там розвиваються і інші галузі промисловості, такі як, нафтопереробна, металургійна, хімічна. Ці країни мають чималі кошти і вкладають їх в економіку інших держав, купують нерухомість по всьому світу.

Основним природним ресурсом Швеції та Фінляндії є ліс. Завдяки йому ці країни стали провідними експортерами паперу, картону і інших продуктів переробки деревини. Для країн, які входять до третьої групи, саме відсутність природних ресурсів стало тим фактором, що стимулював потужний розвиток переробної промисловості. Японію, що входить сюди, почали називати “переробним комплексом”. Маючи лише 5% необхідних природних ресурсів і завозячи 95%, країна лідирує у виплавці сталі і кольорових металів з їх подальшим експортом, в експорті продукції машинобудування, лісової, хімічної промисловості. У 70-х рр. прагнучи зменшити залежність японської економіки від імпорту ресурсів, вчені почали розробляти менш енерго- та матеріаломісткі технології.

Класифікація галузей народного господарства за ступенем залежності від природних ресурсів. Природні умови та ресурси мають істотний вплив на галузеву структуру народного господарства країни та види виробництва, що залежать від природних умов. За ступенем залежності галузі можна класифікувати на ті, для яких природні ресурси мають:

- вирішальний вплив;

- значний вплив;

- незначний вплив (рис. 3.3).

Першість деяких країн у забезпеченні природними ресурсами ще не свідчить про високий рівень їх економічного розвитку (Росія, Китай, Бразилія). За внутрішнім валовим продуктом на душу населення вони посідають 57, 102 та 35 місця у світі. А Японія не має природних ресурсів, але входить до “Великої Сімки”.

Рис. 3.3 Ступінь залежності розміщення галузей народного