Державний кредит

2. Держава – позичальник

Шляхом випуску облігацій внутрішніх або зовнішніх позик залучає кошти юридичних та фізичних осіб для розв’язання загальнодержавних або регіональних проблем

1. Держава - кредитор

Через центральний банк у випадку нестачі бюджетних коштів кредитує: галузі чи регіони, житлове будівництво, створення інфраструктури

4. Споживчий кредит виражає відносини між кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання.

При цьому позичальниками є фізичні особи, а кредиторами можуть бути або товарні підприємства які здійснюють продаж товару із відстроченням платежу або кредитні установи що надають позики на придбання товарів або на витрати споживчого характеру.

Споживчий кредит може видаватися як в товарній так і в грошовій формах.

Метою споживчого кредиту є:

• підвищення платоспроможного попиту населення;

• прискорення реалізації товарних запасів, сприяння створенню основних фондів, стимулювання розширення виробництва.

5. Міжнародний кредит характеризує рух позичених коштів між суб’єктами кредитних відносин, що знаходяться у різних країнах.

Суб’єктами міжнародного кредиту можуть бути держава, банки, міжнародні валютно-кредитні організації, а також окремі юридичні особи.

При цьому міжнародний кредит за участю держава та міжнародних валютно-кредитних організацій завжди має грошову форму, а у зовнішньо – економічній діяльності інших суб’єктів – як грошову так і товарну.

Метою даного кредиту є фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів.

Міжнародний кредит

Кредити міжнародних фінансових організацій – МВФ, МБРР, ЄБРР

Урядовий кредит – надається урядом однієї країни уряду іншої в межах укладеної між ними угодами, а також шляхом розміщення урядом цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках

Банківський кредит – пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн

Фірмовий кредит – комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств

5. Процент за кредит і фактори, що його визначають

Процент за кредит – це плата яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими грошовими коштами або матеріальними цінностями.

Процент є ціною кредиту, що виступає оплатою його споживчої вартості, як здатності задовольнити тимчасові потреби суб’єктів ринку.

Формування процентної ставки залежить від таких чинників:

• рівня облікової ставки НБУ;

• терміну надання позики;

• особливостей забезпечення кредиту;

• платоспроможності позичальника;

• темпу інфляції;

• перспектив зміни ринкової конюктури.

Величина динаміки процента за кредит визначається нормою процента (процентною ставкою).

Норма позичкового процента – визначається як виражене в процентах відношення суми коштів сплачених за користування кредитом до величини кредиту:

N – норма процента (плата за кредит); D – річний дохід на позичковий капітал; К – сума капіталу, наданого6 в кредит.

Залежно від співвідношення норми процента темпами інфляції в країні розрізняють номінальну та реальну процентну ставку.

Номінальна відсоткова ставка – це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

Реальна ставка відсотка – визначається порівнянням між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.

R - реальна відсоткова ставка

N – номінальна відсоткова ставка

P – річне зростання цін

Процентні ставки бувають: - постійні (фіксовані) , які не змінюються протягом усього періоду кредитування; - змінні (плаваючі) , які змінюються в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам банки, особливо в період інфляції користуються змінними процентними ставками, періодично їх переглядаючи.

Залежно від способу нарахування процентного доходу за наданим кредитом норма позичкового процента може розраховуватися за формулою простих або складних процентів:

Прості проценти – передбачають нарахування процента доходу тільки на основі суми початково виданого кредиту, що залишається незмінним протягом усього періоду кредитування. Сума простого процента в процесі нарощування визначається за формулою:

, де I - сума процента за період в цілому; P – первісна вартість грошових засобів; n – кількість періодів, за якими відбувається кожна процентна виплата; і – процентна ставка у вигляді десяткового дробу.

1) Майбутня вартість вкладу за простими процентами визначається:

З даної формули виводиться розрахунок первісної вартості

вкладу за простими процентами:

Складні проценти передбачають нарахування процентного доходу не лише на основну суму кредиту, але і на нараховані за попередній період процента придбані до основної суми боргу.

2) Майбутня вартість вкладу за складними процентами визначається за формулою:

З даної формули виводиться розрахунок первісної вартості вкладу за складними відсотками

3) Відсотковий платіж за користування кредитом банку може здійснюватись у:

1) помісячному режимі: , де - плата за користування коштами у помісячному режимі; - сума наданої позики; - термін користування грошима у місяцях; 12 – кількість місяців у році.

2) поденному режимі: , де - плата за користування коштами у поденному режимі; - сума наданої позики; - термін користування грошима у днях; 365 – кількість днів у році.

4) Реальна майбутня вартість вкладу з урахуванням індексу інфляції визначається за формулою:

, де - реальна майбутня вартість вкладу.

Середня норма прибутку є максимальною межею норми приросту. Мінімальна межа норми процента, повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з цією операцією і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

Залежно від співвідношення норми процента темпами інфляції в країні розрізняють номінальну та реальну процентну ставку.

Усі фактори, що визначають величину процента за кредит поділяються на:

• макроекономічні;

• мікроекономічні.

До макроекономічних належать:

1. Співвідношення між попитом і пропозицією на кредити, що визначаються фазами економічного циклу та рівнем ділової активності в країні. Тобто, чим більший попит на кредит, тим вища процентна ставка, і навпаки.

2. Темпи інфляції в країні є фактором, що визначає необхідність підтримання реальних ставок процента на позитивному рівні з метою забезпечення належного рівня дохідності кредитних операцій. Прискорення темпів інфляції викликає підвищення процентної ставки, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу.

3. Ступінь державного регулювання процентних ставок – це

фактор, що визначає вплив держави в особі центрального банку на формування вартості кредиту. Даний вплив може здійснюватися як економічними заходами через зміну облікової ставки так і адміністративними – через нормативне регулювання рівня процентної ставки.

4. Розмір бюджетного дефіциту є фактором що впливає на

динаміку процентної ставки виходячи із попиту держави на

позичені кошти.

Мікроекономічні фактори включають:

1. Сума кредиту, що впливає на процентну ставку виходячи із ризику можливих втрат кредитора у наслідок неплатоспроможності позичальника, тобто відсоткова ставка з великих позик повинна бути нижчою, ніж по дрібним;

2. Строк кредиту, рівень процентної ставки знаходиться у прямій залежності від строка кредиту: чим довший термін, тим вища процентна ставка, оскільки підвищується ризик від неповернення кредиту та знецінення запозичених коштів у зв’язку з інфляцією;

3. Витрати кредитора які визначаються особливостями формування коштів для передачі у тимчасове користування (депозитний процент, затрати на оформлення і контроль за використанням позиками). Чим вищою є ціна залучених і запозичених коштів, тим вищою буде процентна ставка;

4. Забезпечення кредиту яке можу передбачити заставу різних видів рухомого і нерухомого майна. Чим вище ліквідність майнових цінностей, що є забезпеченням кредиту, тим нижчою буде процентна ставка;

5. Цілі кредиту, що визначають ризикованість передачі вартості в тимчасове користування на певні виробничі або споживчі потреби;

6. Репутація і надійність позичальника є фактором, що впливає на проценту ставку виходячи із того наскільки стабільним є фінансовий стан позичальника, які перспективи його розвитку та репутація серед ділових партнерів;

7. Рівень дохідності для кредитора альтернативних можливостей вкладення коштів – це фактор, що визначає привабливість для власників грошових коштів тих чи інших напрямів їхнього розміщення.