Зміст теми

Найважливіше мистецтво — це мистецтво переконання. Ним можна оволодіти лише у процесі комунікації.

Скільки людина живе — стільки спілкується, і цей процес спілкування (усі його види) називається комунікацією.

Дискусія — публічне обговорення певного суперечливого питання чи проблеми.

Дуже часто у професійному мовленні, в окремих виробничих ситуаціях, вирішуючи певну проблему, відстоюючи свою точку зору, люди вступають у дискусію.

Ділова дискусія — це обмін думками стосовно якогось питання з дотриманням певних правил і за участю всіх або окремих її учасників. Майже кожне підприємство або фірма обговорюють ділові питання на засіданнях груп або комісій. Чимало ділових зборів і нарад також проводяться у формі дискусій. Під час масової дискусії всі учасники, за винятком голови, знаходяться в рівному становищі. Голова керує ходом дискусії і робить остаточні висновки.

Групова дискусія характеризується тим, що спеціально підготовлена група обговорює питання — дискутує перед аудиторією. Мета такої дискусії — обговорення можливих варіантів розв’язання проблеми, протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації. У груповій дискусії можуть брати участь від трьох до десяти опонентів. Основний комунікативний засіб – діалог, який одночасно ведуть тільки двоє учасників. Ділова суперечка широко застосовується під час обговорення розбіжностей у ситуації, коли немає єдиної думки щодо обговорюваного питання. Це процедура, у якій один доводить, що якась думка правильна, а інший — що вона помилкова. На практиці суперечки проводяться в неупорядкованих, неорганізованих формах, а також без дотримання загальноприйнятих правил і принципів.

Виступ під час дискусії — це роздум проблемного характеру. Автор такого роздуму намагається знайти вирішення певної виробничої проблеми чи складного питання. Оскільки чимало проблем, які постають перед суб’єктами медичної сфери, не передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний характер.

Організація дискусії передбачає три етапи:

1. підготовчий(на цьому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу, визначити час і місце проведення дискусії).

2. основний(на цьому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Учасники дискусії мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. Кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. Усі повинні поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не можна перебивати того, хто виступає).

3. заключний.

Дискусія не повинна тривати понад три години. Для повідомлень надається 15—20 хвилин, для виступу — 3—5 хвилин.

Дискусія відрізняється від полеміки та диспуту.

Полеміка має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах.

Методи ведення дискусії:

1. «Мозковий штурм» — це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому шляхом вільного висловлювання розкриваються думки всіх учасників.

Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасників дискусії, ставите їм завдання та просите всіх висловити свої думки щодо його вирішення : ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свої думки про ідеї інших чи давати їм оцінку. За кілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

2. «Дерево рішень» застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому. Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач із великою точністю заносить у колонки переваги й недоліки кожного з них. У ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце після логіки та організації дискусії займає культура мовлення. Адже не так уже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватись елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т. п., вміння лаконічно висловлювати свою думку, не допускати двозначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна допускати, щоб одна із сторін мала більше часу для виступу.

Не можна допускати, щоб якась зі сторін переходила на силові методи ведення дискусії. Сила голосу — це ще не вирішення проблеми, не наближення до найкращого розв'язання суперечки. У жодному разі не можна під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів.

Уміння переконувати потребує глибоких знань, навичок, життєвої мудрості і є необхідною складовою частиною більшості публічних виступів. Досвід спілкування між людьми засвідчує, що домогтися, аби співбесідник змінив свою думку, легше, ніж змінити його переконання, оскільки переконання складаються протягом тривалого часу і є системою поглядів, тоді як окрема думка порівняно легко змінюється. Дуже нелегко змінити риси характеру людини — авторитарність, агресивність, егоїзм, аморальність, потяг до пиятики, азартних ігор, тому що за ними стоять певні типи світогляду і комплекс мотивів, бажань, спонукань. Проте це можливо, але потребує докорінної перебудови внутрішнього світу людини, що не так легко зробити. У цьому разі покладатися лише на аргументи не можна, а слід враховувати цілий комплекс чинників, від яких залежить зміна поглядів людини. До самої людини, яка спромоглася переконати, слухачі можуть ставитися як з довірою, так і з недовірою.

Довіру викликає, зазвичай, авторитетна людина, яку добре знають. А до незнайомця найчастіше ставляться з сумнівом чи недовірою, які він має долати пристойним зовнішнім виглядом, приємними манерами, поведінкою, вмінням встановлювати із слухачами контакт, впевненістю у відстоюванні власних поглядів. Крім того, щоб ваші слова прийняли на віру, треба бути відомим фахівцем з обговорюваного питання або посилатися на певний авторитет. Істотне значення має кількісний склад слухачів і ступінь знайомства з ними. Так, якщо переконати слід небагатьох знайомих людей, то легше врахувати їх індивідуальні особливості і досягти успіху, якщо ж аудиторія велика, слід зважити на те, що їх об’єднує (професія, вік, рівень освіченості). Відома також закономірність: чим поважніша людина за віком, тим менша імовірність, що вона змінить свої погляди, і навпаки, молодих людей значно легше переконати, ніж старших за віком. Як правило, люди намагаються відкинути інформацію, що не узгоджується з їхніми звичками чи особливостями характеру (курець не любить слухати аргументи про шкідливість куріння, а лінивий — заклики до праці). У таких випадках найдієвішими є аргументи, коли особі непомітно нав’язують якусь думку, що потім викликає реакцію, відповідну певним навичкам і прагненням цієї особи. Наприклад, більшого ефекту в бесіді з курцем досягнемо, якщо підкреслимо силу його характеру і висловимо впевненість, що цю звичку він може подолати. У цьому разі ми використовуємо відомий психологічний феномен: прагнення людини до визнання. Якщо ж стимулювати це прагнення, то воно дає позитивні результати.

Слід мати на увазі, що переконати людину під час дискусії легше, ніж у процесі лекції. Але до такої дискусії треба готуватися: визначити головні проблеми, зосередитися на способах їх розв’язання. У дискусії зважайте на аргументи опонента, визнавайте їх, і це спонукатиме опонента зважити і на ваші аргументи. У разі перемоги не тріумфуйте, щоб опонент не відчув гіркоти поразки, не озлоблювався проти вас. Дуже добре буде, якщо вам вдасться переконати учасників дискусії, що ваша думка є результатом спільних зусиль пошуку істини усіх, хто брав участь у диспуті (дискусії). У книжці І. Томана «Мистецтво говорити» наведено поради щодо того, як завоювати довіру людей:

• цікавтеся людьми, які вас оточують, їхньою роботою, турботами й радощами;

• вживайте більше слів, що підкреслюють шанобливе ставлення до людей;

• намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка це заслуговує;

• не допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою;

• не стверджуйте нічого, що неспроможні довести.

У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

• усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;

• не пропустити жодного важливого фактора;

• усі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;

• ніхто не відхилявся від суті справи;

• було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких — ні.

Із досвіду спілкування, з почутого сьогодні сформулюймо основні правила ведення дискусії:

1. Говорити по черзі.

2. Не переривати того, хто говорить.

3. Критикувати ідеї, а не особу; поважати всі висловлені думки.

4. Не змінювати тему дискусії.

5. Усі мають однаковий час на виступ.