Питання до самоконтролю

1. Що таке соціальна стратифікація? Які підходи до її аналізу Ви знаєте? Опишіть Ваше ставлення до них.

2. Які форми стратифікації Вам відомі. Чи можливе, на Вашу думку, безкласове суспільство?

3. Що таке соціальна мобільність? Які типи мобільності Вам відомі? Що таке канали (ліфти) соціальної циркуляції? Наведіть приклади вертикальної та горизонтальної мобільності.

4. Які історичні типи стратифікації Ви знаєте? Порівняйте їх між собою. Що являє собою головне соціальне протиріччя в постіндустріальному суспільстві?

5. Що таке децильний коефіцієнт, в чому полягає його сутність?

6. Як визначається бідність у науковій літературі? В чому особливості української бідності?

Висновки

1. Соціальна стратифікація – розподіл суспільства на вертикально розташовані верстви населення, які мають різний прибуток, престиж, владу, освіту, стиль життя.

2. Основними підходами до аналізу соціальної стратифікації є функціональний, конфліктний та еволюційний.

3. Основні форми стратифікації: політична, економічна, професійна. Влада, доход і престиж тісно зв'язані між собою, але не завжди збігаються повністю.

4. В історії відомо чотири головних типи стратифікації: касти, рабство, стани, класи. Останній тип стратифікації характерний для індустріального та постіндустріального суспільства.

5. Переміщення індивідів у соціальному просторі в соціології прийнято називати процесами мобільності. Соціальна мобільність – це процес зміни індивідом або соціальною групою свого місця в соціальній структурі (системі соціальної стратифікації). Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Остання має висхідний і низхідні течії. Також соціологи виділяють інтрагенераційну (в середині покоління) й міжпоколінну мобільність.

6. Соціальні ліфти – це канали соціальної циркуляції через які індивіди здійснюють соціальну мобільність.

7. У розвинених постіндустріальних країнах Заходу наростає соціальне протиріччя, коли найважливішим фактором соціальної стратифікації стає освіта.

8. Важливим індикатором благополуччя є співвідношення між вищим, середнім і нижчим класами. У розвинених країнах Заходу вищий клас становить приблизно 10–15% усього населення, середній клас – 50–70% у Європі, 80% у США, нижчий клас – 15 – 20%. Ситуація в Україні істотно розрізняється. Близько 3–5% становить вищий клас. Найбільш чисельним є нижчий клас – до 80%. Економічна нестабільність у державі обумовила збільшення кількості люмпенів (бродяг, жебраків, кримінальних елементів й ін.).

9. Тенденція збільшення нерівності характерна не тільки для України, але й для самих економічно розвинених держав. Децильний коефіцієнт показує різницю в доходах 10% найбільш багатих й 10% найбільш бідних верств населення. У світовій практиці відносно справедливою є та держава, в якій децильный коефіцієнт не перевищує 10 разів. В Україні, за даними Всесвітнього банку, в 2005 р. децильний коефіцієнт дорівнював 47, в 2007 р. за оцінками експертів Всесвітнього банку децильний коефіцієнт дорівнював 55.

10. В науковій літературі мають місце: теорія суб’єктивної бідності, відносної бідності, абсолютної бідності.

11. В Україні на рівень життя людини впливає тип поселення (село – місто), регіон проживання (схід – захід, центр – периферія) та рід занять (працівник бюджетної сфери – банківський службовець).