Розділ 1.3. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність

Зміст

1. Методологічні підходи до аналізу соціальної стратифікації.

2. Форми стратифікації.

3. Історичні типи стратифікації.

4. Соціальна мобільність, соціальне протиріччя в постіндустріальному суспільстві.

5. Особливості української бідності.

Ключові слова: соціальна стратифікація, касти, рабство, страти, класи, соціальна мобільність, бідність.

Цілі та завдання вивчення розділу 1.3.

Успішне вивчення розділу 1.3. дозволяє:

• Познайомитися з різними підходами до аналізу соціальної нерівності.

• Мати уяву про форми та історичні типи стратифікації.

• Знати, як визначається бідність в соціології, особливості української бідності.

Володіти ключовими поняттями: соціальна стратифікація, касти, рабство, страти, класи, соціальна мобільність, бідність.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3.

При вивченні Розділу 1.3. важливо дати визначення основних понять: соціальна стратифікація, касти, рабство, страти, класи, соціальна мобільність, бідність.

Вивчаючи питання 1, зверніть увагу на відмінність у двох зовсім різних підходах до соціальної стратифікації: функціональному і конфліктному.

Вивчаючи питання 2, зверніть увагу на те, що стратифікація може мати три основні форми (політичну, економічну, професійну).

Вивчаючи питання 3, з'ясуйте відмінності між різними типами стратифікації.

Вивчаючи питання 4, з’ясуйте сутність та причини нового соціального протиріччя в надрах постіндустріального суспільства.

Вивчаючи питання 5, зверніть увагу на різні трактовки бідності в літературі і особливості української бідності.

Для успішного засвоєння навчального матеріалу необхідно уважно прочитати зміст розділу, звернути увагу на ключові слова та визначення основних понять. Треба відповісти на питання для самоконтролю та зробити стислий конспект змісту розділу.

Навчальний матеріал

1. Методологічні підходи до аналізу соціальної стратифікації.

Творцем сучасної теорії стратифікації й соціальної мобільності вважається російський соціолог П. А. Сорокін (1889-1968). Саме Сорокіну належить честь визначенню основних понять, які будуть вивчатися в даній темі: соціальна стратифікація, форми стратифікації, соціальна мобільність.

Соціальна стратифікація – розподіл суспільства на вертикально розташовані верстви населення, які мають різний прибуток, престиж, владу, освіту, стиль життя.

Звідси, поняття «соціальна стратифікація» відображає соціальне розшарування й нерівність у суспільстві, коли різні соціальні групи людей (верстви) мають неоднаковий доступ до влади, багатству, освіті, престижу. Великі соціальні верстви іменують також класами.

Соціологи довели, що різні групи населення мають нерівні життєві шанси. Вони купують різну кількість і різну якість продуктів харчування, одяг, житло. Крім явних економічних переваг заможні прошарки мають приховані привілеї. У бідних коротше життя й менш освічені діти (навіть, якщо вони ходять у ті ж самі громадські школи).

Тисячоріччями люди намагаються знайти відповідь на питання - нерівність - це зло, які ми здатні викорінити з нашого життя, або це неминучість, від якої неможливо позбутися?

У соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про сутність, джерела й перспективи розвитку соціальної стратифікації. Прихильники функціонального підходу (Кінгслей Девіс, Уілберт Мур, Толкотт Парсонс) захищають соціальну нерівність. Соціальна нерівність, на їх думку, – природний механізм, завдяки якому суспільство забезпечує просування на найважливіші позиції найбільш кваліфікованих осіб. Суспільству необхідні лікарі, юристи, інженери, керівники, водії міського транспорту й особи, зайняті збиранням вулиць і т.д. Кожна соціальна позиція має різне функціональне значення. Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється відповідно до ролі, і тому воно справедливо. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. Функціонально важливі позиції повинні й винагороджуватися відповідним чином. Винагорода повинне бути бажаною, щоб схилити людей до виконання обов'язків, пов'язаних із цими позиціями. Навпроти, загальна рівність позбавляє людей стимулів до просування, бажання додавати максимум зусиль і здібностей для виконання обов'язків. Позиція генерала функціонально більше значима, ніж позиція рядового солдата, позиція директора підприємства – позиції вахтера.

Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункцій, коли окремі ролі винагороджуються аж ніяк непропорційно їхньої вагомості, значенню для суспільства. Наприклад, винагорода осіб, зайнятих обслуговуванням еліти. Критики функціоналізму підкреслюють, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про зіткнення, конфлікти страт, які привели до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад. Дійсно, надмірна нерівність викликає соціальну напруженість, що може перерости у відкритий конфлікт. Еліта й група найбільш багатих, прагнучи зберегти свої привілеї, блокує просування наверх талановитих і заповзятливих представників низів. Виходець із багатого класу має більше шансів закінчити престижний університет, з високою вартістю навчанню у компетентних фахівців. Крім цього, серед різних верств населення стратифікована система не здатна забезпечити однакову міру лояльності до нерівності й домінуючих норм поведінки в суспільстві. Якщо нездатність реалізувати свої життєві плани й наміри на основі звичайних і раніше діючих стандартів поведінки стає масовим явищем, а ефективність поведінки ставиться вище всього іншого при знецінюванні культурних заборон й обмежень, то такий стан у соціології (за визначенням французького соціолога Е. Дюркгейма) називають аномією, тобто відсутністю загальнозначущих норм або їх цинічним ігноруванням. Аномію супроводжує процес девальвації моральних і ціннісних підвалин, коли збагачуватися дозволяється за будь-яку ціну, а досягти перемоги – будь-яким шляхом, коли ціль виправдовує засоби.

Таким чином, у соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про сутність, джерела й перспективи розвитку соціальної стратифікації.

Таблиця 1. Методологічні підходи до аналізу соціальної стратифікації.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД	КОНФЛІКТНИЙ ПІДХІД	ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПІДХІД
Стратифікація природна, необхідна й неминуча, тому що пов'язана з різноманіттям функцій і соціальних ролей	Стратифікація не необхідна й не неминуча. Вона виникає через конфлікт груп в результаті розподілу прибавочного продукту (продукт, який можна було відчужувати безпосередньо від виробників)	Стратифікація не завжди є необхідною й корисною. Вона з'являється не тільки в силу природних потреб, але й на основі конфлікту, що виникає в результаті розподілу прибавочного продукту
Стратифікація справедлива, винагорода здійснюється відповідно до ролі	Стратифікація несправедлива, її визначають інтереси людей, що мають владу	Винагорода може бути справедливою і несправедливою
Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства	Стратифікація утруднює нормальне функціонування суспільства	Стратифікація може сприяти, а може й утруднювати розвиток

Другий напрямок аналізу соціальної стратифікації – конфліктний підхід. Відповідно до цієї концепції соціальна стратифікація не необхідна й не неминуча, вона виникає з боротьби груп, їх конфлікту. Її визначають інтереси людей, що мають владу, тому стратифікація несправедлива й утруднює нормальне функціонування суспільства.

Вихідні позиції конфліктного підходу були сформульовані в працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна. Вони пов'язують соціальну нерівність із різним положенням груп людей у системі матеріального виробництва, з відносинами власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія суспільства - це історія боротьби класів. З розвитком суспільства наростає соціальна напруженість. Відповідно до Маркса, мінімальна нерівність спостерігалася в первіснообщинному ладі, потім вона стала збільшуватися в період рабовласництва й феодалізму, досягши максимуму в період капіталізму. Таким чином, з розвитком суспільства багатства усе більше зосереджуються в руках невеликої групи людей, розвивається конфлікт, що завершується вибухом, ліквідацією експлуатації.

Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію відносини до власності й спрощеного погляду на соціальну структуру як взаємодію двох класів. Вони посилалися на різноманіття страт, на те, що історія дає приклад не тільки загострення відносин між стратами, але й зближення, стирання протиріч.

Теорію Маркса добре доповнює теорія німецького соціолога Макса Вебера (1864-1920). Веберівський підхід до теми стратифікації ґрунтується на аналізі ідей Маркса, які він розвив і модифікував. Між цими двома теоріями існує два найважливіших розходження.

По-перше, Вебер, погоджуючись із Марксом про зв'язок класу з об'єктивними економічними умовами, вважає, що на формування класу впливає набагато більша кількість факторів, чим зміг помітити Маркс.

Відповідно до Вебера, поділ на класи визначається не тільки наявністю або відсутністю контролю над засобами виробництва, але й економічними розходженнями, не пов'язаними прямо із власністю. До таких визначальних факторів у першу чергу він відносив майстерність і кваліфікацію, що впливають на можливості даної людини виконувати ту або іншу роботу.

Люди, що належать до категорій професіоналів і керівників, також працюють за наймом, але заробляють більше, умови праці в них краще, ніж у робітників. Учені ступені, звання, дипломи й отримана професійна підготовка ставлять їх у більше вигідне положення на ринку праці в порівнянні з тими, хто не має відповідних дипломів. Аналогічним образом і серед робітників досвідчені й добре підготовлені заробляють більше, ніж низькокваліфіковані або некваліфіковані робітники.

В 70-80-і роки поширюється тенденція синтезу функціонального й конфліктного підходів. Джин Ленскі сформулював еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Він показав, що стратифікація не завжди була необхідної й корисної. На ранніх щаблях розвитку ієрархії її практично не було. Надалі вона з'явилася внаслідок природних потреб, частково на основі конфлікту, що виникає в результаті розподілу прибавочного продукту. У зв'язку із цим винагороди бувають справедливими і несправедливими, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток, залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.