МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О.І. Відоменко

РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

КУРС ЛЕКЦІЙ

для студентів спеціальності: 6.050107 “Економіка підприємства”

СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри економіки і права

Протокол №

від

Київ НУХТ 2006

Розміщення продуктивних сил: Курс леекцій для студ. спец. 6.050107 “Економіка підприємства” / Укладач: к.е.н. О.І. Відоменко. – К.: НУХТ, 2006. - с.

Укладач: к.е.н. О.І. Відоменко

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Дисципліна “Розміщення продуктивних сил” є норматиною дисципліною для підготовки фахівців економічних спеціальностей, і викладається згідно з навчальним планом підготовки студентів бакалаврів.

Предметом дисципліни “Розміщення продуктивних сил” є економічні проблеми просторової організації суспільства, територіальні економічні системи, сукупність економічних, природно-ресурсних та демографічних факторів, що обумовлюють розвиток і розміщення продуктивних сил та формування регіональних економічних систме.

Мета дисципліни – сформувати у студентів систему знань про сучасний стан продуктивних сил України та умови і закономірності формування її регіональної економічної політики в ринкових умовах, що дасть їм змогу приймати економічно обгрунтовані рішення, які не будуть завдавати шкоди довкіллю, населенню та економічним об’єктам.

Завдання дисципліни – вивчення закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил та формування регіональної економічної системи, дослідження наявного природно-ресурсного потенціалу України, обгрунтування регіональних диспропорції та розробка можливих шляхів їх подолання, аналіз демографічного, виробничого, науково-технічного потенціалів, господарського та міжгалузевих комплексів, їх структури та особливостей трансформації в ринкових умовах, а також можливостей країни та окремих її регіонів щодо зовнішньо-економічної діяльності.

Після вивчення та засвоєння основних положень дисципліни “Розміщення продуктивних сил” студенти повинні:

з н а т и: основні закономірності, принципи та фактори, а також теорії та концепції розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів; природно-ресурсний потенціал України та підходи до економічної оцінки складових його компонентів; основні структури народонаселення, його динаміку та відтворення; трудові ресурси, ринок праці та механізм його формування; виробничий та науково-технічний потенціали України; господарський комплекс України та особливості його структури і трансформації у ринкових умовах; міжгалузеві комплекси; регіональну економічну політику та особливості економічного розвитку, а також зовнішньо-економічні зв’язки України;

в м і т и: класифікувати складові природно-ресурсного потенціалу; застосовувати різноманітні підходи до економічної оцінки природних ресурсів; проводити діагностику окремих складових структур продуктивних сил (територіальної структури, галузевої структури, динамічних якостей регіону, демографічної структури та ринку праці); визначати коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності та проводити техніко-економічні розрахунки; визначати найоптимальніші фактори розміщення продуктивних сил та формування регіональної економічної структури тощо.

2. Зміст занять, конспект лекцій, задачі та тести до дисципліни модуль №1 Тема 1. Предмет, методи і завдання дисципліни

Сутність продуктивних сил. Складові елементи продуктивних сил (суспільні, природні, всезагальні) та їх сутність і значення в розвитку суспільних відносин. Предмет і об’єкт дослідження дисципліни. Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку. Актуальні проблеми і завдання курсу. Етапи наукових досліджень (програмний, інформаційний, аналітичний, модельний, алгоритмічний, концептуально-конструктивний).

Л і т е р а т у р а : [1,2,7,8,12,14,16,17,21,22,23,24,25,30,31].

Конспект лекції

Сутність продуктивних сил.

Продуктивні сили (ПС) — це система особистих (людина, людський капітал) і речових (відтворювальний і природний капітал) елементів, у процесі з’єднання яких здійснюється виробництво. Продуктивні сили розкривають і характеризують взаємодію між суспільством і природою на різних етапах розвитку людства і виражають потенціал функціонуючої економіки.

Виділяються суспільні продуктивні сили, які виникли в результаті історичних процесів інтеграції і поділу праці; природні продуктивні сили, що виражають природні багатства засобами життя і праці; всезагальні продуктивні сили, в яких відображається рівень панування над силами природи при допомозі науково-технічного процесу.

Структурними елементами продуктивних сил є: суспільні, природні та всезагальні продуктивні сили.

До суспільних ПС відносяться:

• люди з їх здатністю до праці;

• людський потенціал з духовними і соціально-економічними потенціями;

• трудова кваліфікація;

• відтворювальний капітал, який включає основний (активний і пасивний) і оборотний капітал;

• організація праці, яку виражають кооперація праці, внутрівиробничий поділ праці і суспільний поділ праці.

До природних ПС відносяться:

• природне середовище;

• земля, в тому числі оброблювана земля, пасовища, ліса, заповідники;

• корисні копалини.

До всезагальних ПС відносяться:

• наука;

• інформація;

• технологія.

Основною продуктивною силою є люди, які володіють духовними і фізичними здібностями до праці. Належність людини до продуктивних сил визначає функція людини економічної, де вона виступає як людина-працівник. Але рівень розвитку продуктивних сил людини визначають не взагалі, а рівнем людського потенціалу, який обумовлюється людським розвитком, під яким розуміють примноження не тільки доходів людей, але і їх здоров’я, освіти, збереження навколишнього середовища, забезпечення свободи дій і слова. Рівень розвитку людського потенціалу виміряється індексом, який включає оцінку тривалості життя, освітнього рівня дорослого населення і його доходів.

Трудова кваліфікація — ступінь професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, уміння і навичок, необхідних для виконання ним певного виду роботи. Кваліфікована праця — праця, що потребує спеціальної підготовки працівника, наявності в нього необхідних знань, уміння й навичок для виконання певних видів робіт.

Складовою продуктивних сил є відтворювальний капітал. Проблема капіталу посідає важливе місце в економічній теорії. Проте й досі немає єдності серед економістів у визначенні суті капіталу.

Класики політичної економії вважали, що капітал — це сукупність засобів виробництва і грошей. Так, А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить прибуток; Д. Рікардо — як частину багатства країни, що потрібна у виробництві й необхідна для приведення в дію праці.

Переважна частина сучасних західних економістів (П. Самуельсон, К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю та ін.) визначає суть поняття “капітал” таким чином, як А. Сміт і Д. Рікардо. Різниця між класиками політекономії і сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці. Сюди включають шляхи, мости, комп’ютери, споруди тощо. По-друге, отримання доходу пов’язується не лише з названими речовими факторами виробництва, а й з людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при цьому назву “фізичного капіталу”, то другі — “людського”. До складу останнього належать надбані знання, звички, енергія людей тощо.

Категорію “капітал” у радянській економічній літературі розглядали як категорію, притаманну виключно капіталістичному способу виробництва. Для протиставлення цій категорії у радянській економічній літературі обґрунтовувалася категорія “фонди”. Вважалося, що категорія “фонди” властива лише такій економічній системі; де існує загальнодержавна власність на засоби виробництва, вона є власністю самих трудящих, але насправді за умов адміністративно-командної системи трудящі не були власниками засобів виробництва, а останні не виступали загальнодержавною власністю. Хоча засоби виробництва в колишньому СРСР іменувалися “фондами”, але по суті вони такими не були. Засоби виробництва фактично виступали у формі державного капіталу. Засоби виробництва були узурповані бюрократичною верхівкою партійного та державного апарату.

Як вважає ряд економістів, категорія “капітал” характерна і для соціально орієнтованої ринкової економіки, що будується в Україна і в постсоціалістичних країнах і базується на різних формах власності на засоби виробництва, які формуються в результаті роздержавлення власності.

У ринковій економічній системі вступають в дію такі важливі елементи конкурентного середовища, як приватна власність, вільне підприємництво, ринкова конкуренція, попит і пропозиція, ринкове ціноутворення, товарна форма первинних факторів виробництва та інші, що надають засобам виробництва такої суспільної форми, як капітал. Ця категорія в умовах реформування економіки приходить на зміну категорії “фонди”. Що стосується засобів праці, то вони набувають форми “основного капіталу” і відтворюються в цій соціально-економічній формі.

Категорія “капітал” функціонує як система конкретних форм капіталу, де основний капітал посідає особливе місце, оскільки він являє собою основний виробничий потенціал суспільства. В основу поділу капіталу на основний і оборотний лежить різний характер обороту окремих його частин і різні способи перенесення їх вартості на вироблений товар.

Ті елементи продуктивного капіталу, які повною мірою беруть участь у виробничому процесі, але переносять свою вартість на виготовлені товари частинами, в міру зносу, називаються основним капіталом. Матеріальними носіями основного капіталу є засоби праці — виробничі будівлі, споруди, машини, устаткування, прилади тощо.

У складі основного капіталу розрізняють активні і пасивні елементи, що має дуже важливе значення для ефективності його функціонування. Активні елементи — машини, верстати — безпосередньо діють на предмети праці, визначають рівень продуктивності останньої. Пасивні елементи основного капіталу створюють лише загальні умови для нормального функціонування виробництва. Це виробничі будівлі, споруди, передавальні пристрої. Капітал тим ефективніший, чим вища у його структурі частка активних елементів.

Оборотний капітал становить другу частину продуктивного капіталу, вартість якого в процесі виробництва повністю переноситься на товари й відразу ж повертається на підприємство після реалізації товарів, тобто із завершенням кожного кругообігу. До оборотного капіталу належать витрати на придбання сировини, матеріалів, палива, заробітну плату. Вони повністю споживаються у виробництві, втрачаючи свою натуральну форму.

Основний капітал зумовлює рівень капіталоозброєності та продуктивності праці, загальну ефективність виробництва, а також конкурентоспроможність підприємства. Тому постійне оновлення основного капіталу, насамперед його активних елементів, є першочерговим завданням підприємців, які не бажають програти в конкурентній боротьбі.

З усієї сукупності речових елементів продуктивних сил виділяються засоби праці, особливо знаряддя праці. Засоби праці — сукупність засобів, за допомогою яких люди впливають на предмети праці. До засобів праці і перш за все до знарядь виробництва належать машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина здійснює вплив на природу. Засобами праці є також виробничі будівлі, земля, засоби сполучення й зв’язку, шляхи тощо.

Знаряддя праці — найголовніший елемент засобів праці. Включають машини, верстати, прилади, двигуни, інструмент тощо, які людина використовує в процесі виробництва для перетворення предметів праці на засоби виробництва або особистого споживання.

Кооперація праці (кооперація від лат. “співробітництво”) — форма об’єднання людей для спільної праці. Вона являє собою форму організації праці, що базується на єдності, узгодженості спільних дій працівників, окремих колективів або національних господарств у процесі відтворення матеріальних і духовних благ. За складністю організації праці є проста і складна кооперація. Проста кооперація праці — форма організації конкретної праці, коли робітники виконують однорідні функції (ручне прополювання, вантаження тощо) або коли потрібна одночасність дій для того, щоб досягти результату за певний проміжок часу. Складна кооперація виникає внаслідок поділу праці, коли різні види конкурентної праці з’єднуються в єдиний виробничий процес; вона повніше визначає суть кооперації.

Внутрівиробничий поділ праці — поділ праці всередині виробництва. Поділ родів виробництва на види і підвиди (наприклад, промисловість на окремі галузі) і поділ праці всередині підприємства. Цей термін вживається для позначення спеціалізації виробництва у межах країни і між країнами.

Суспільний поділ праці — історична форма організації суспільної праці, за якої окремі групи виробництв закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Один з факторів підвищення продуктивності суспільної праці і є формою прояву розвитку продуктивних сил і водночас умовою цього розвитку.

Природні продуктивні сили включають природне середовище, землю, і перш за все родючість ґрунту, корисні копалини.

Природне середовище — природна складова частина середовища проживання і виробничої діяльності людства — частина навколишнього середовища. Включає всю сукупність оточуючих людину об’єктів живої і неживої природи, як не підлягаючих впливу людської діяльності, так і в різному ступені їх антропогенного перетворення, за умови, що вони частково або повністю зберегли свою здатність до саморозвитку (напр., лісові вирубки тощо). Деякі елементи штучного (техногенного) середовища, корінним чином перетворені людиною, природа з часом також можуть стати частиною продуктивних сил, якщо їх дальший розвиток буде здійснюватися без втручання людини (наприклад, закинуті канали і парки, гірсько-промислові розробки тощо).

Земля в економіці — засіб виробництва, необхідна матеріальна передумова процесу праці та один з його найважливіших речових факторів. Земля — основний засіб виробництва в ряді галузей економіки і, в першу чергу, в сільському і лісовому господарствах. Основною властивістю землі як засобу виробництва, що створює її споживчу вартість, насамперед сільського господарства, є її родючість.

Родючість ґрунту — здатність ґрунту задовольнять потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечити їх кореневу систему достатньою кількістю повітря, тепла і сприятливим фізико–хімічним середовищем для нормальної діяльності. Родючість визначає загальну продуктивність біоценозів і урожайність сільськогосподарських культур.

Розрізняють природну (потенціальну) і ефективну (актуальну, економічну) родючість ґрунту. Природна родючість ґрунту властива кожному ґрунту і обумовлена природними процесами ґрунтоутворення. Ефективна родючість ґрунту залежить крім того, від способу використання ґрунтів (обробка, застосування добрив, меліорація тощо) і оцінюється отриманою урожайністю сільськогосподарських культур.

Корисні копалини — природні мінеральні утворення земної кори, які можуть бути ефективно використані у сфері матеріального виробництва. Виділяють тверді (вугілля, руди, неметалічні корисні копалини), рідинні (нафта, підземні води) і газоподібні (гази природні горючі). корисні копалини. За складом і особливостями використання розрізняють також горючі, металеві і неметалеві (нерудні) корисні копалини. Нагромадження корисних копалин утворюють родовища, а при великих площах поширення – райони, провінції і басейни.

До всезагальних продуктивних сил належать наука, інформація і технологія виробництва.

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих знань про дійсність. Поняття “наука” включає в себе як діяльність по здобуванню нового знання, так і результат цієї діяльності – суму набутих на даний момент наукових знань.

Інформація — відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним. Забезпечення суспільства і виробництва необхідною інформацією, її структура, створення, перетворення, передача і використання в різних сферах людської діяльності відіграє все зростаючу роль в розвитку продуктивних сил. Відбувається становлення інформаційного суспільства, яке в основному ґрунтується на мікроелектронній технології. Зростаюча кількість людей втягується в інформаційно орієнтовані типи робіт. Процес “інформатизації” не залишає недоторканою жодну сферу соціально–економічного життя.

Технологія — сукупність прийомів і способів одержання, обробки або переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів чи виробів у різних галузях господарства. Вона тісно пов’язана з НТП, науковою організацією праці і її розвиток зумовлюється ширшим застосуванням малоопераційних, маловідходних і безвідходних технологічних процесів, досконалих методик, систем матаналізу і прогнозування, засобів електронної техніки.

Предмет і об’єкт дослідження дисципліни.

РПС як важлива галузь економічної науки вивчає специфічні, просторові закономірності організацій територіальних господарських систем з метою раціонального, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже предметом науки про РПС є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової організації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення. Розміщення продуктивних сил і економіка районів — це загальноекономічна дисципліна. Вона досліджує конкретні соціально-економічні процеси, пов’язані з розміщенням продуктивних сил в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості. Ця дисципліна вивчає економічні та соціальні фактори, дію економічних процесів в області просторового розподілу продуктивних сил. Вона тісно пов’язана з економічною теорією, соціологією, галузевими економіками, соціально-економічною географією.

Як відомо, теоретико-методологічною основою економіки є теоретична економіка, економікс, які вивчають економічні закони, розкривають прояв цих законів у суспільному виробництві, визначають і науково обґрунтовують форми організації суспільного виробництва. Пізнання і розкриття дії економічних законів у територіальному аспекті — важливе методологічне завдання регіональних наук. Розкриття теоретичних проблем розвитку і розміщення виробництва дозволяє більш глибоко підійти до вирішення загальноекономічних завдань.

Розвиток і розміщення продуктивних сил і економіка районів тісно пов’язані з демографічними і соціальними науковими дослідженнями. Демографія — це наука про відтворення населення. Розміщення населення і міграційні процеси безпосередньо залежать від розвитку і розміщення продуктивних сил. Розміщення виробництва визначається демографічною ситуацією того чи іншого району. (Донбас. Соціологія.)

Питання розміщення, територіальної організації продуктивних сил частково вивчають економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка транспорту. Тому при розвитку і розміщенні продуктивних сил широко застосовуються наукові досягнення галузевих економік.

Як відомо узагальнюючою, синтезуючою наукою в галузі розміщення виробництва, розвитку економіки районів є соціально-економічна географія. Оскільки в практиці розміщення продуктивних сил необхідно виходити із врахування особливостей природних умов і ресурсів, досягнень НТП, то в курсі “Розміщення продуктивних сил” широко використовуються дані природничих і технічних наук. З їх допомогою визначаються сировинна і технічна база, напрямки технічного прогресу в розвитку виробництва, а також можливі наслідки впливу розміщення виробництва на екологічний стан районів і країни в цілому.

Соціально-економічна географія — це комплекс наукових дисциплін, які вивчають закономірності розміщення виробництва і розселення людей, іншими словами територіальну організацію суспільства. За методологією, предметом і об’єктом дослідження розміщення продуктивних сил і економіка районів співпадає з економічною і соціальною географією.

Розвиток і розміщення продуктивних сил і економіка районів пов’язана з рядом інших наук. Вона використовує їх методи і висновки для власного розвитку і в той же час збагачує ці галузі знання своїми даними. До таких наук відносяться, наприклад, історія народного господарства, статистика, економіка промисловості, геологія, гідрологія, кліматологія та ін.

Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і її місце в системі наукових дисциплін.

До недавнього часу питання територіального виробництва розглядались в економічних вузах і на факультетах в курсі економічної географії. Ця наука по суті перетворилась в “територіальну економіку”, тому закономірна трансформація її в науку про розміщення продуктивних сил і економіку районів.

Радянські економісти активно брали участь в розробці планів усіх п’ятирічок, схем розміщення продуктивних сил, схем і проектів районного планування, генпланів міст. Широко відомі “розміщенські” регіонально-економічні і економіко-географічні праці академіків А.Н. Алімова, М.М. Паламарчука, професорів Ф.Д. Заставного, О.І. Шаблія, М.І.Долішнього.

Зв’язок дисципліни з іншими науками.

Курс розміщення продуктивних сил відноситься до системи економічних наук. Він пов’язаний з широким колом наук. Досить широка “зовнішня” наукова інформація, необхідна для курсу. Так, до нього відносяться економічні закони і категорії, методи господарювання (із економічної теорії), напрями НТП, виробнича база, фактори розміщення і т.д. (із галузевих економік), система і методи розрахунків статистичних показників (із економічної статистики) та ін.

Великий вклад в науку і практику внесли дослідження великих наукових закладів — Ради по вивченню продуктивних сил НАН України, Інституту регіональних досліджень НАНУ, Інституту економіки промисловості НАНУ в Донецьку, а також ряду ВУЗів.

Курс “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” тісно пов’язаний з усіма економічними науками і широко використовує не лише результати, але і багато методів їх дослідження. Це пов’язано з тим, що, наприклад, географічне середовище (природні умови і ресурси) і технічний прогрес (техніка й технологія) істотно впливають на розміщення промисловості і сільського господарства.

У той же час технічним і природничим наукам корисні відомості про особливості розміщення галузей, населення, про напрямки розвитку регіонів, про економічну оцінку природних, трудових ресурсів для наукового обґрунтування і проектування техніки і технології в промисловості, будівництві, на транспорті, зональних систем сільського господарства і т.д.

Актуальні проблеми і завдання курсу.

Кожна наука виникає і розвивається у тісному зв’язку з практичними потребами і запитами суспільства. Конструктивне значення теорії і методів розміщення та територіального розвитку виробництва нерозривно пов’язано з актуальними проблемами територіального планування і управління, розвитку підприємницької діяльності.

До завдань дисципліни відносяться:

• Активне перетворення територіальної структури суспільного виробництва, здійснення прогресивних зрушень у розміщенні продуктивних сил, корінної перебудови управління цими процесами в умовах ринкової економіки. Питання територіальної організації стають в якісно іншій площині, їх вирішення підпорядковано пріоритету соціальних цілей, інтересів і потреб людини.

• Корінне удосконалення розміщення продуктивних сил на основі комплексного і високоефективного розвитку кожного регіону. Необхідно і далі поліпшувати структуру сформованих ТВК і господарських зв’язків, наближати в максимальній мірі підприємства по переробці сировини до місць її добування. Необхідно повніше використовувати можливості малих і середніх міст, розміщуючи в них спеціалізовані підприємства, пов’язані з виготовленням продукції по кооперації, з переробкою сільськогосподарської і місцевої сировини і обслуговуванням населення.

• Реконструкція територіальної організації господарства, формування нових міжрегіональних і внутрішньорегіональних пропорцій та зв’язків в умовах становлення ринкових відносин, характеристики територіальних особливостей єдиного економічного простору, форм раціонального господарювання, формування регіональних ринків. До завдання курсу входить також розкриття методів економічного обґрунтування розміщення і територіального розвитку виробництва як способу його реагування з боку держави.

• Зміни економічного і соціального вигляду регіонів на основі оновлення технічної бази (наукомісткі, “гнучкі” автоматизовані, ресурсозберігаючі виробництва і технології), сучасної виробничої інфраструктури, пріоритетного розвитку сфери послуг і виробництва товарів широкого вжитку, кардинальних заходів з охорони оточуючого середовища.

В теоретичному і практичному відношенні завдання дисципліни можна поділити на три групи:

1. розробка загальної теорії та наукового обґрунтування факторів раціонального розміщення продуктивних сил;

2. методологічне і практичне дослідження територіальної організації виробництва і територіальних економічних і соціальних пропорцій;

3. дослідження процесів формування регіональної економіки.

В умовах переходу до ринкової економіки змінюються форми розміщення і територіальної організації виробництва. Утворюються різні асоціації, консорціуми, розвивається малий бізнес. Ці форми виробництва вимагають нових підходів до розміщення ПС. Виявлення і наукове обґрунтування найбільш ефективних форм розміщення виробництва у ринкових умовах — важливе завдання дисципліни.

Глибокий економічний аналіз продуктивності праці, розподілу національного доходу, використання основних фондів, територіальної диференціації цін і тарифів сприятиме оцінці ефективності розміщення продуктивних сил і економіки регіонів. Важливим завданням дисципліни є розробка механізму економічного регулювання розміщення матеріального виробництва і створення високоефективної економіки кожного регіону. Механізм економічного регулювання розміщення виробництва повинен бути взаємопов’язаний з науково обґрунтованою політикою державного стимулювання розвитку районів. Стимулювання розміщення виробництва перш за все потребують райони з несприятливими соціально-економічними (малі міста, села) і екологічними (Чорнобиль) умовами. Це може проявлятися у зниженні тарифів на електроенергію, скорочення норм відрахування від прибутку, збільшення асигнувань на створення виробничої і соціальної інфраструктури та інших формах економічного стимулювання, які безперечно, можуть вплинути на розвиток несприятливих районів.

Разом з тим потрібні і методи обмеження розміщення підприємств у певних регіонах і природних містах. (підвищення вартості оцінки природних ресурсів для таких регіонів дали б можливість доказати неприйнятність розміщення в них нових підприємств). Особливо важливо посилити контроль за розміщенням підприємств у великих містах.

Важливим завданням дисципліни є вивчення взаємодії виробництва і природи та екологічної ситуації. Забруднення водоймищ і нераціональна вирубка лісів, забруднення повітряного басейну в містах і промислових центрах, нераціональне використання земельного фонду — все це із зростанням матеріального виробництва, збільшенням населення і міст перетворюється у проблему загальнодержавного значення. Вивчення методів охорони природи, застосування цих методів у практиці й територіальній організації господарства є однією з умов розміщення виробництва.

На нинішньому етапі завданням науки є всебічне обґрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил, яке максимально сприяло б досягненню економічної незалежності й могутності України.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку.

Розміщення продуктивних сил, як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (балансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистичного, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обґрунтування та ін.) застосування яких дозволяє одержати нові, науково обґрунтовані результати.

Етапи наукових досліджень.

Процес наукового пізнання тієї чи іншої соціально-економіко-географічної проблеми у загальному вигляді можна розбити на шість етапів:

• програмний — розробка програми наукового дослідження, в якій визначаються мета та завдання дослідження, обґрунтування теми, приводяться виконавці та етапи дослідження, кошторисна вартість робіт, очікувані результати тощо;

• інформаційний — збір та обробка інформації на основі статистичної вибірки, розробка анкет чи паспортів досліджуваних об’єктів з метою збору на їх основі необхідної інформації;

• аналітичний — аналіз та синтез отриманої інформації, що дозволяє на новому рівні продовжити та поглибити дослідження об’єкту. На цьому етапі здійснюється систематизація та обробка статистичної інформації з метою її зручного представлення, інтерпретації й отримання наукових та практичних висновків;

• модельний — розробка та реалізація системи моделей прогнозування і планування для різних рівнів та з різними часовими горизонтами;

• алгоритмічний — точно визначений порядок вироблення управлінських рішень, формування планів з урахуванням економічних можливостей та суспільних потреб, а також безпосередніх та довготривалих наслідків рішень, які приймаються;

• концептуально-конструктивний — розробка наукових концепцій, прикладних рішень, отримання пошукового результату.

Контрольні питання

1. Розкрийте сутність поняття продуктивні сили.

2. Які структурні елементи ПС?

3. Охарактеризуйте суспільні продуктивні сили.

4. Хто і чому є основною продуктивною силою суспільства.

5. Якими показниками визначається рівень людського потенціалу?

6. Охарактеризуйте предмет вивчення курсу розміщення продуктивних сил.

7. Назвіть наукові методи дослідження та наведіть приклади.

8. Які завдання курсу РПС в умовах трансформації системи господарювання?

ТЕСТИ

1. Що є суспільними елементами продуктивних сил:?

а) людина,

б) інформація,

в) прибутки,

г) відтворювальний капітал,

д) наука,

е) людський капітал,

є) організація праці,

ж) всі наведені варіанти вірні.

2. Які показники визначають індекс людського розвитку:

а) людський потенціал;

б) якість населення;

в) кількість працездатного населення;

г) рівень прибутків населення;

д) рівень тривалості життя;

е) рівень забезпеченості населення товарами та послугами;

є) валовий внутрішній продукт на душу населення.

2. Чи тотожні об’єкт і предмет дослідження дисципліни:

а) так;

б) ні.

2. Яка із наведених нижче характеристик відноситься до поняття “модель”?

а) спрощене зображення;

б) зменшене зображення;

в) збільшене зображення;

г) ускладнене зображення;

д) генералізоване зображення;

е) примітивне зображення;

є) просте зображення.

ж) об’ємне зображення.

5. Виділити аспекти, характерні для об'єкта і для предмета дослідження на тему: "Розміщення продуктивних сил":

а) фрагмент дійсності, на який спрямована пізнавальна або практична діяльність;

б) сторони, властивості і відносини, які вивчає ця дисципліна;

в) відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні;

г) результат теоретичного абстрагування;

д) результат дослідницьких дій чи діяльності; е) частина об'єктивної реальності, що володіє цими властивостями.

6.Стратегічне управління – це?

а) управління за заданими цілями;

б) управління із максимальним врахуванням всіх можливих варіантів розвитку;

в) управління як реакція на зміни в зовнішньому середовищі.

7.До макросередовища відносяться:

а) постачальники;

б) кредитори;

в) посередники;

г) конкуренти.

д) всі наведені варіанти вірні;

е) ні один з наведених варіантів не вірний.

8.До мікросередовища відносяться:

a) постачальники;

б) законодавчо-нормативна база;

в) посередники;

г) конкуренти;

д) всі наведені варіанти вірні;

е) ні один з наведених варіантів не вірний.

9.Який із наведених переліків факторів виробництва точніший

а) земля, праця, капітал, робоча сила, управління;

б) земля, праця, засоби виробництва, технологія, підприємництво, управління;

в) ресурси, технологія, підприємництво;

г) земля, праця, капітал, технологія, інформація, підприємництво.

10.Економічна система вирішує такі питання:

а) що, де, для кого;

б) що, як, для кого і з яким темпом зростання;

в) коли, чому, де і хто;

г) які причини безробіття та інфляції.

11.У ринковому господарстві при розміщенні виробництва вибір споживача:

а) служить орієнтиром для виробника;

б) впливає на розподіл ресурсів;

в) впливає на розподіл доходів;

г) все сказане вище правильне.

12.Технологія важлива при розміщенні виробництва:

а) вона задає межі виробничих можливостей;

б) визначає, що буде вироблено;

в) впливає на ціну продукту;

г) жоден пункт цього переліку не дає відповіді на запитання про те, чим важлива технологія.

13.Розміщення виробництва економічних благ характеризується:

а) здатністю задовольнити потребу;

б) рідкістю;

в) цінністю;

г) все сказане правильне.

14.Розміщення виробництва вільного ринкового господарства характеризується:

а) необмеженою кількістю учасників конкуренції;

б) вільним доступом до ринкової інформації;

в) обмеженою роллю уряду в економіці;

г) планомірністю.

15.. Які тенденції переважають у розміщенні виробництва транснаціональних корпорацій:

а) між країнами;

б) міжконтинентальні;

в) все сказане правильне.

16. Припустимо, що компанії легко транспортувати сировину і компоненти, проте кінцевий продукт громіздкий. За інших однакових умов компанія вибере місце-розташування свого виробництва поблизу:

а) джерел сировини і компонентів;

б) ринків збуту.