§ 3. Колективні трудові спори

Поняття колективних трудових спорів і порядок їх ви­рішення.

Правовою основою вирішення колективних трудових спо­рів є Закон України «Про порядок вирішення колективних тру­дових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. та ряд інших нормативно-правових актів.

Колективні трудові спори — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин стосовно: встанов­лення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов пра­ці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного до­говору; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю та зачі­пають інтереси всіх або групи працівників підприємств, уста­нов, організацій, незалежно від форм власності.

452

Модуль 8. Розділ XVIII

Сторони колективного трудового спору:

• на виробничому рівні — наймані працівники (окремі ка­тегорії працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповнова­жена найманими працівниками організація та власник підпри­ємства;

• на галузевому та територіальному рівнях — об'єднання найманих працівників підприємств, установ, організацій од­нієї або кількох галузей (професій) або адміністративно-тери­торіальних одиниць чи їх представників через об'єднання проф­спілок або інші уповноважені цими працівниками органи, об'єд­нання власників або уповноважені ними органи чи представ­ники;

• на національному рівні — об'єднання найманих працівни­ків підприємств, установ, організацій, кількох галузей або адмі­ністративно-територіальних одиниць через об'єднання профспі­лок або інші уповноважені цими працівниками органи та об'єд­нання власників або уповноважені ними органи чи представни­ки на території більшості адміністративно-територіальних оди­ниць України, передбачених ч. 2 ст. 133 Конституції України. Гарантом-посередником виступає держава через Кабінет Міні­стрів України.

Уповноважений найманими працівниками на представниц­тво орган є єдиним представником їх повноважень до моменту припинення такого спору (конфлікту).

Вимоги найманих працівників на виробничому рівні фор­муються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менш як половини під­писів членів колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом з висуненням вимог збори ви­сувають орган чи особу, що представлятиме їхні інтереси. Ви­моги на галузевому, територіальному чи національному рівні формуються і затверджуються:

• якщо інтереси найманих працівників представляє проф­спілка, об'єднання профспілок, — рішенням виборного органу відповідної профспілки;

• якщо інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи), — конференцією пред­ставників, установ, організацій, обраних зборами (конференцією)

Трудові спори 453

працівників підприємств, які перебувають у стані трудового спо­ру (конфлікту).

Вимоги оформляються відповідним протоколом і надсила­ються власнику або уповноваженому ним органу.

Власник зобов'язаний у триденний строк розглянути й по­відомити своє рішення у письмовому вигляді, підписане й еко­номічно обґрунтоване. Якщо це питання не в компетенції влас­ника, він у триденний строк надсилає його вищестоящому ор­гану управління. Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення з урахуванням часу пересилання не повинен переви­щувати ЗО днів з дня одержання цих вимог власником до мо­менту одержання рішення працівниками чи уповноваженим ни­ми органом.

Конфлікт виникає з моменту, коли представницький орган працівників одержав від власника повну або часткову відмову, або коли строки закінчилися, а відповідь не надійшла. Про ви­никнення конфлікту орган, що представляє інтереси праців­ників або профспілки, повинен у триденний строк повідомити письмово власника, місцевий орган виконавчої влади, орган міс­цевого самоврядування за місцем знаходження підприємства та Національну службу посередництва і примирення (НСПП).

Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колек­тивного договору здійснюється примирною комісією, а у разі неприйняття рішення у строки, визначені законом (ст. 9 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спо­рів (конфліктів)»), а також з питань виконання умов колектив­ного договору (угоди) чи невиконання вимог законодавства про працю — трудовим арбітражем. Сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів та бере участь у прий­нятті взаємоприйнятного рішення незалежний посередник (ви­значена за спільним вибором сторін особа). Його, як правило, залучає до роботи примирна комісія.

Органи з вирішення колективних трудових спорів, їх ком­петенція.

Колективні трудові спори з питань встановлення нових, змі­ни існуючих соціально-економічних умов праці, виробничого побуту або укладення чи зміни колективного договору, угоди або окремих їх положень розглядається примирною комісією.

454

Модуль 8. Розділ XVIII

Трудові спори

455

Цей орган призначений для вироблення рішення, яке б задо­вольняло сторони трудового спору (конфлікту), складається з представників сторін і утворюється за ініціативою однієї з них на виробничому рівні — у триденний; на галузевому і терито­ріальному — у п'ятиденний; на національному — у десятиден­ний строк з моменту виникнення колективного трудового спору з однакової кількості представників сторін.

На період ведення переговорів і підготовки рішення при­мирної комісії її членам надається вільний від роботи час. У разі потреби примирна комісія може залучати до свого складу неза­лежного посередника — визначеної спільним рішенням особи, яка б сприяла встановленню взаємодії між сторонами, прове­денню переговорів і брала участь у виробленні примирною ко­місією рішення; консультувалася зі сторонами трудового спору, центральними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими зацікавленими органами.

Сторони спору зобов'язані надавати комісії необхідну інфор­мацію. Колективні трудові спори розглядаються виробничою примирною комісією у 5-денний, галузевою та територіальною — 10-денний, на національному рівні — 15-денний строк з момен­ту утворення комісії. За згодою сторін ці строки можуть бути подовжені. Рішення комісії оформляється протоколом, має для обох сторін обов'язкову силу й виконується у порядку і строки, встановлені цим рішенням. Після прийняття рішення щодо ви­рішення трудового спору (конфлікту) комісія припиняє свою роботу. У разі неприйняття примирною комісією рішення у за­значені строки колективні трудові спори (конфлікти) розгля­даються трудовим арбітражем з питань: виконання колек­тивного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю. Цей орган складається із залу­чених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рі­шення по суті трудового спору (конфлікту). Він утворюється за ініціативою однієї із сторін або незалежного посередника у триденний строк. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. До його складу мо­жуть також входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інші особи. Голова обирається з числа його членів. Організацій­не і матеріально-технічне забезпечення роботи здійснюється за домовленістю сторін або в рівних частках. Спір розглядається з

обов'язковою присутністю представників обох сторін, а в разі потреби — представників інших зацікавлених органів та органі­зацій. Рішення має бути прийняте в десятиденний строк з дня його створення, а в окремих випадках термін може бути подов­жений за рішенням більшості членів трудового арбітражу до 20 днів. Рішення оформляється протоколом, підписується всіма його членами та є обов'язковим до виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися. Жодна із сторін не має права ухилятися від участі в примирній процедурі. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, при­чини розбіжностей з обґрунтуванням позиції кожної сторони у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін спору. Наймані працівники, уповноважений ними орган або профспіл­ка мають право з метою виконання висунутих вимог застосову­вати всі дозволені законодавством засоби.

Крім вище названих органів, які вирішують колективні тру­дові спори, до примирення сторін може залучатися Національ­на служба посередництва та примирення. Національна слу­жба посередництва і примирення — це державна структура, що утворюється Президентом України та формується з висококва­ліфікованих експертів і фахівців з питань вирішення колектив­них трудових спорів і має свої відділення в Автономної Респуб­ліки Крим та областях. Діяльність НСПП сприяє поліпшенню трудових відносин та запобіганню виникненню трудових колек­тивних спорів, їх прогнозуванню та своєчасному вирішенню, здійсненню посередництва для вирішення таких спорів. Рішен­ня вищезазначеної служби мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами спору та відповідними цент­ральними або місцевими органами виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування. Сторони спору після додержан­ня передбачених примирних процедур мають право звернутися до НСПП, яка розглядає всі матеріали у 10-денний строк і над­силає сторонам свої рекомендації. Якщо у вимогах працівників є питання, вирішення яких відповідно до законодавства відне­сено до компетенції центральних або місцевих органів виконав­чої влади, органів місцевого самоврядування, НСПП надси­лає свої рекомендації разом з відповідними матеріалами керів­никам цих органів, які повинні розглянути їх у 7-денний строк і проінформувати про прийняті ними рішення сторін спору і НСПП.

456

Модуль 8. Розділ XVIII

Трудові спори

457

У випадках, передбачених ст. 24 Закону України «Про по­рядок вирішення колективних трудових спорів», і коли рекомен­дації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору сторонами не врахо­вано, Національна служба посередництва і примирення зверта­ється із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Рес­публіки Крим, обласного, міських (місцевих) Київського і Сева­стопольського судів.

Страйк як крайній засіб вирішення колективних трудо­вих спорів. Умови проведення страйку.

У випадку, коли сторони не зуміли домовитись, в тому чис­лі коли роботодавець не йде на поступки, трудовий колектив може застосовувати такий вид впливу, як страйк.

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх тру­дових обов'язків) підприємства, установи, організації (структур­ного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спо­ру (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші мож­ливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих пра­цівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єд­нання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціаль­них інтересів. Страйк може бути розпочато, якщо примирні про­цедури не привели до вирішення колективного трудового спо­ру, або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур, або не виконує угоди, до­сягнутої в ході вирішення колективного трудового спору.

Рішення про оголошення страйку на підприємстві прийма­ється за поданням органу профспілкової чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої відповідно до ст. З За­кону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» представляти інтереси найманих працівників, загаль­ними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголо­сувала більшість найманих працівників або 2/3 делегатів кон-

ференції. Рішення про оголошення страйку оформляється про­токолом.

Рекомендації щодо оголошення (не оголошення) галузевого чи територіального страйку приймаються на галузевому чи те­риторіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі або ін­шому виборному органі представників найманих працівників або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колекти­вам чи профспілкам.

Наймані працівники підприємств галузі чи адміністратив­но-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення (не оголошення) страйку на своєму підприємстві. Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на під­приємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більш як половину загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території. При цьому нікого не може бути примушено до участі або до неучасті у страйку (ст. 44. Консти­туції України).

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмо­во попередити власника або уповноважений ним орган (пред­ставника) не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у ра­зі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому ви­робництві — за 15 днів. Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені підприємства, установи, організації щодо рішен­ня найманих працівників про оголошення страйку. Місцепере­бування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою), що керує страйком, за пого­дженням з власником або уповноваженим ним органом (пред­ставником).

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами під­приємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідо­мити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніш як за три дні.

Страйк на підприємстві очолює орган (особа), що визнача­ється загальними зборами (конференцією) найманих працівни­ків при прийнятті рішення про оголошення страйку. Галузевий або територіальний страйк очолює (координує) орган (особа), визначений конференцією, зборами, пленумом чи іншим ви­борним органом представників найманих працівників, проф-

458

Модуль 8. Розділ XVIII

Трудові спори

459

спілкових чи інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи. Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку в межах прав, передбачених чинним законодавством, інформує працівників про хід вирішен­ня колективного трудового спору (конфлікту). Повноваження органу (особи) як керівника страйку припиняються, якщо сто­рони підписали угоду про врегулювання колективного трудо­вого спору, а також у разі прийняття рішення про відміну або про припинення страйку.

Під час страйку сторони колективного трудового спору зобо­в'язані продовжувати пошук шляхів його вирішення, викорис­товуючи для цього всі наявні можливості. Угода про вирішення колективного трудового спору підписується керівником або ін­шим повноважним представником органу, що очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом. Контроль за вико­нанням умов цієї угоди здійснюється сторонами колективного трудового спору або уповноваженими ними органами.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється зако­ном з урахуванням необхідності забезпечення національної без­пеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Заборона страйку можлива лише на підставі закону (ст. 44 Конституції України).

Незаконними визнаються страйки:

а) оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;

б) оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ни­ ми органами положень Закону України «Про вирішення колек­ тивного трудового спору (конфлікту)»;

в) розпочаті з порушенням найманими працівниками, проф­ спілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними ор­ ганами вимог вищезазначеного Закону;

г) які оголошені або проводяться під час здійснення при­ мирних процедур.

Заява власника або уповноваженого ним органу (представ­ника) про визнання страйку незаконним розглядається в су­довому порядку. Справа щодо цієї заяви має бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового роз­гляду, не пізніш як у семиденний строк. Рішення суду про ви-

знання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прий­няти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників — розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органу (особі), що очо­лює страйк.

Забороняється проведення страйку за умов, якщо припи­нення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному ли­ху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного й обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. У разі оголошення надзвичайного стану Вер­ховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верхов­ної Ради України і Президента України. У разі оголошення во­єнного стану автоматично наступає заборона проведення страй­ків до моменту його відміни.

Власник або уповноважений ним орган (представник), міс­цевий орган виконавчої влади або орган місцевого самовряду­вання і орган (особа), що очолює страйк, зобов'язані вжити не­обхідних заходів до забезпечення під час страйку життєздатнос­ті підприємства, збереження майна, додержання законності та громадського порядку, недопущення загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу.

Під час страйку для працівників передбачено ряд гарантій. Так, участь у страйку працівників, за винятком страйків, визна­них судом незаконними, не розглядається як порушення тру­дової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. За рішенням найманих пра­цівників чи профспілки може бути створено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань. За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберіга­ється заробітна плата у розмірах, не нижчих від установлених законодавством і укладеним на цьому підприємстві колектив­ним договором як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов'язком власника або уповноваженого ним органу.

460

Модуль 8. Розділ XVIII

Трудові спори

461

Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь в ньому є порушенням трудової дисципліни. Час страйку пра­цівникам, які беруть в ньому участь, не оплачується. Час участі працівника у страйку, що визнаний судом незаконним, не зара­ховується до загального й безперервного трудового стажу.

Питання

для самоконтролю

1. Розкрийте поняття трудових спорів, охарактеризуйте їх за видами.

2. Назвіть причини виникнення трудових спорів.

3. Які нормативні акти регулюють трудові процесуальні від­носини щодо вирішення трудових спорів?

4. Який існує порядок створення комісії по трудових спорах та який порядок її роботи?

5. Які трудові спори розглядає КТС?

6. Який порядок розгляду трудових спорів можливий після прийняття Конституції України (1996 p.)?

7. Які трудові спори розглядаються безпосередньо судом?

8. Які строки встановлено для звернення в органи, що розгля­дають трудові спори?

9. Визначте правовий статус Національної служби посередниц­тва та примирення.

10. Який порядок розгляду колективних трудових спорів?

11. Які органи розглядають колективні трудові спори?

12. Назвіть випадки та порядок проведення страйку.

13. Назвіть випадки обмеження застосування страйку.

Нормативні акти і література

1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа­лами / Укладачі: В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко. — К: Юрінком Інтер, 2006. - С 1001-1026.

3. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конф­ліктів): Закон України від 3 березня 1998 року // ВВР України. — 1998. - № 34. - Ст. 227.

4. Положення про Національну Раду соціального партнерства: Затверджене Указом Президента України від 23 травня 1993 року // Голос України. — 1993. — 15 грудня.

5. Положення про Національну службу посередництва і при­ мирення: Затверджене Указом Президента України від 17 лис­ топада 1998 року № 1258/98 // Праця і зарплата. -1998. - № 23

(159).

6. Про практику застосування Конституції України при здійс­ненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 // Юридичний вісник України. — 1996. - № 48.

7. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постано­ва Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в криміналь­них та цивільних справах. — К., 1995. — С. 373.

8. Про судову практику в справах про відшкодування мораль­ної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 // Збірник постанов Пле­нуму Верховного Суду України. 1965—1985. — К., 1995. — С. 31.

9. Колективні трудові спори: загальні питання, нормативні акти / За заг. ред. В. М. Руденка. — К: Юрінком Інтер, 2006. — 384 с

10. Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних тру­дових спорів // Право України. — 1992. — № 9. — С. 12—15.

11. Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укла­денням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Вер­ховного Суду України. — 1997. — № 3. — С. 35—36.

12. Куренной А. М., Миронов В. И. Практический комментарий к законодательству о трудовых спорах. — М.: Дело, 1997. — 384 с.

13. Дозор В.В. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позов­ний і непозовний характер // Право України. — 2002. — № 7. —

С 90-95.

14. Ставцева А. И. Трудовые споры по отдельным категориям судебных дел // Право и экономика. — 1998. — № 6. — С. 93—102.

15. Трудові спори: Законодавство, коментар, судова практика / Упорядники: В. А. Скоробагатько, М. I. Федишин. — К.: Істина,

2000. - 432 с.

16. Чанишева Г. І., Фадєєнко А. Ф. Розгляд судами справ у спо­рах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) // Право України. - 1998. - № 8. - С 58-63.

17. Юшко А. Розгляд судами спорів, викликаних реорганізацією підприємства // Право України. — 1998. — № 9. — С 18—22.

18. Ярошенко К. Б. Споры о возмещении вреда, причиненного жизни и здоровью отдельных категорий работников // Право и эко­номика. -1998. - № 4. - С. 73-78.