§ 1. Поняття і предмет трудового права

Основними критеріями при встановленні меж галузей права є предмет та метод правового регулювання.

Предмет кожної галузі права складає певна група суспільних відносин. Виокремлення галузей права проводиться, перш за все, за предметним критерієм, при наявності специфічних відносин, що складають об'єктивну основу регулювання для тієї чи іншої галузі. Предметом трудового права є також певне коло суспіль­них відносин, наприклад, трудові правовідносини. Проте межі дії трудового права охоплюють не всі правовідносини у сфері праці, останні значно ширші. Насамперед, трудові відносини — це лише відносини, які виникають між людьми в процесі праці, на основі трудового договору, тому ставлення людей до засобів виробництва має технологічний характер¹. У предмет трудового права можуть входити й інші правовідносини, пов'язані з тру­довими (наприклад, правовідносини з працевлаштування, під­готовки та перепідготовки кадрів та ін.).

У процесі праці виникають не лише трудові, а й інші суспіль­ні відносини (цивільні (через договори підряду, послуг та ін.), адміністративні (військова служба)), які регулюються відповід­ними галузями права, їх також слід вміти розмежовувати (про це йтиметься далі).

У сучасній юридичній літературі поняття «трудове право» вживається в різних значеннях:

1. як окрема галузь права в національній системі права — нормативне значення;

2. як одна з юридичних наук — наукове значення;

3. як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закла­дах — навчальне значення.

Визначальним поміж них є розуміння трудового права як галузі права.

¹ Трудовое право России: Учебник для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лившиц, Ю. П. Орловский. - М: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. - С. 15.

Трудове право є самостійною галуззю права, до ознак якої відносять власне предмет і методи правового регулювання, її принципи, функції та систему норм.

Для того, щоб визначити предмет будь-якої галузі права, потрібно виділити коло суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Саме вони складають предмет правово­го регулювання і дають необхідне уявлення про кожну галузь права.

Предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульова­них правовими нормами.

Трудове право як галузь права — це об'єктивно відокрем­лена система взаємопов'язаних правових норм, які регулюють суспільні трудові та пов'язані з ними відносини суспільної ор­ганізації праці з приводу реалізації громадянами їх права на пра­цю та застосування найманої праці на підприємствах, в устано­вах, організаціях різних форм власності з поєднанням суспіль­них колективних та особистих інтересів їх суб'єктів.

Головне місце в структурі предмета трудового права посіда­ють трудові відносини, тобто відносини між роботодавцем і пра­цівником з приводу організації та застосування найманої праці. Трудові відносини як предмет трудового права являють собою суспільні виробничі відносини, що складаються в процесі засто­сування праці, працівник приймається на підприємство, установу, організацію для виконання певного роду роботи (трудової функ­ції) з підпорядкуванням встановленому трудовому розпорядку.

Трудове право України регулює трудові та пов'язані з ними правовідносини, змістом яких є процес праці (постійне вико­нання трудових функцій), а не кінцевий результат (як у цивіль­ному праві). У предмет трудового права входять також похідні від трудових і пов'язані з ними правовідносини:

• з працевлаштування;

• з підготовки та перепідготовки кадрів;

• соціального партнерства (в тому числі організаційно-уп­равлінські (між роботодавцем і профспілковим органом чи ін­шим органом, уповноваженим трудовим колективом);

• контрольно-наглядові;

• з вирішення трудових спорів;

• в окремих випадках із соціального страхування (міжгалу­зеві відносини є зв'язуючими між трудовим правом і соціаль-

40

Модуль 1. Розділ II

ним забезпеченням) тощо. (Хоча спостерігається тенденція пе­реходу їх до предмета права соціального забезпечення.)

Одночасно можна погодитися з думкою, що «похідні від тру­дових чи пов'язані з ними правовідносини» (названі вище) — це види трудових правовідносин.

Правовідносини є різноманітними за своїм змістом та суб'єкт­ним складом, що обумовлено існуванням широкого кола їх учас­ників у трудовому праві. Для розкриття змісту та особливостей будь-якої галузі права велике значення має її віднесення до пуб­лічно-правових чи приватноправових галузей.

Вже римські юристи розмежовували: сферу права публічно­го (jus publicum) — те, що належить до користі римської держа­ви; сферу права приватного (jus privatum) — те, що належить до користі окремих осіб. На думку відомого вченого Й. Покровсь-кого (1868—1920 pp.), головне у такому розмежуванні — спосо­би або прийоми міжлюдських відносин, що ними регулюються: у сфері публічного права відносини регулюються виключно ве­ліннями, що виходять виключно від одного єдиного центру, яким є державна влада. Норми, що виходять від державної вла­ди, мають безумовний, примусовий характер; права, які вона надає, мають в той же час характер обов'язків. Такий спосіб юри­дичної централізації складає основну сутність публічного пра­ва — тобто відмінність між правом публічним і правом приват­ним полягає не у різниці інтересів або відносин, а у різниці спо­собів правового регулювання.

Різницю між правом публічним і правом приватним можна подати таким чином:

Публічне право	Приватне право
система юридичної централізації	система юридичної децентралізації
система субординації	система координації
сфера влади і підпорядкування	сфера свободи і приватної ініціа­тиви1

Отже, для публічного права характерні такі ознаки: орієнта­ція на задоволення публічних інтересів; одностороннє волеви­явлення суб'єктів; субординація між суб'єктами; переважання

¹ Покровский И. Я. Основные проблемы гражданского права. — М.: Ста­тут, 2002. - С. 37.

Предмет, метод і система трудового права 41

імперативних норм; вертикальні (ієрархічні відносини) між учасниками; воно виступає як система належно впорядкованих, взаємно узгоджених норм права, які регулюють субординацій-ні, владні відносини імперативним методом правового регулю­вання¹.

Трудове право розглядається автором в єдності приватно­правових та публічно-правових основ при пріоритеті приватно­го права. Це пояснюється постійним зростанням в останній час договірного регулювання в трудових правовідносинах.

Так, елементами, що відносять трудове право до публічних/ приватних галузей права, є:

• однією з цілей правового регулювання є закріплення пуб­лічного (державного) інтересу в сфері праці (реалізується через економічну функцію) / простежується інтерес кожного праців­ника та роботодавця (зокрема фізичної особи, власника приват­ного підприємства);

• одним із суб'єктів трудових правовідносин може бути держава, її органи та установи, територіальні громади, тобто, органи державної та місцевої влади / можуть виникати тру­дові відносини між фізичними особами, на приватних підприєм­ствах, не зачіпаючи інтереси держави;

• веління, що виходять від держави в окремих правових нор­мах і навіть інститутах трудового права (охорона праці, юри­дична відповідальність тощо) мають примусовий, безумовний характер / переважна частина ключового регулювання відносин, що складають предмет трудового права (соціального захисту сторін) передана під «юрисдикцію» локальних правових норм. Пріоритет приватноправових основ трудового права полягає в посиленні та більш широкому застосуванні переваг та резервів соціального партнерства, деталізації соціальних гарантій в до­даткових умовах трудових договорів та контрактів.

Трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин працівників (ро­бітників і службовців), міру їх праці і міру винагороди за неї, правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, уста­нов і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, прави­ла охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладен-

Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової систе­ми України — вимога часу // Право України. — 2003. — № 3. — С 118.

42

Модуль 1. Розділ II

Предмет, метод і система трудового права

43

ня колективних договорів. Отже, предмет трудового права не тотожний із суспільними трудовими відносинами, змістом яких виступає праця як об'єкт трудового права. Воно регулює й інші правовідносини, що безпосередньо пов'язані із трудовими. На­явність предмета правового регулювання, не властивого іншим галузям права, свідчить, що трудове право у системі права є од­нією з самостійних галузей.

Наука трудового права — це система теорій, поглядів, знань, концепцій про правове регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, яка визначає способи досягнення ефективності цього регулювання та шляхи удосконалення чин­ного трудового законодавства.

Вона досліджує ефективність прийнятих вітчизняних норм, відповідність їх реальним трудовим правовідносинам на прак­тиці, вивчає історію розвитку трудового права, порівнює вітчиз­няне та зарубіжне законодавства з метою удосконалення чинно­го трудового законодавства України.

У предмет трудового права як науки входять також норми чинного вітчизняного і зарубіжного трудових законодавств, а та­кож практика їх застосування, теорії і концепції у цій сфері.

Значна частина вчених закладала підвалини науки трудово­го права України. М. Й. Бару, Р. І. Кондратьев, А. Р. Мацюк, О. І. Процевський, В. І. Прокопенко, 3. К. Симорот та інші вчені зробили неоціненний внесок в науку трудового права. Ще за ча­сів СРСР в Україні сформувалась прекрасна наукова школа і кожен із вчених вніс свій вклад в розвиток науки трудового пра­ва. Так, В. С. Венедиктов (доктор юридичних наук з 1994 p., про­фесор з 1995 р.) досліджує проблеми юридичної відповідально­сті у сфері трудових правовідносин. Основні праці: «Юридична відповідальність у трудових правовідносинах: теорія та практи­ка», «Теоретичні проблеми юридичної відповідальності у тру­довому праві», «Правові питання виникнення, зміни та припи­нення трудових правовідносин», «Трудове право України» — підручник.

П. І. Жигалкін (кандидат юридичних наук з 1974 p., профе­сор з 1991 р.) досліджує проблеми вдосконалення юридичних га­рантій здійснення права на працю в умовах ринкової економіки. Основні праці: монографія «Трудове право у забезпеченні ста­більності кадрів», підручник «Радянське трудове право», «Науко­во-практичні рекомендації, нормативні акти з трудового права».

Р. І. Кондратьев (доктор юридичних наук з 1979 p., профе­сор з 1981 р.) досліджує проблеми локально-правового регулю­вання трудових відносин, правового статусу профспілок і тру­дових колективів, трудового права зарубіжних країн. Основні праці: «Локальні норми права і матеріального стимулювання працівників», «Поєднання централізованого і локального пра­вового регулювання трудових відносин».

В. В. Лазор (доктор юридичних наук з 2005 р.) досліджує проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні.

Л. І. Лазор (доктор юридичних наук з 1991 p., професор з 1991 р.) досліджує проблеми атестації кадрів та використання трудових ресурсів. Основні праці: «Правові аспекти переобран­ня, обрання керівних працівників і спеціалістів народного гос­подарства», «Правове регулювання раціонального використан­ня трудових ресурсів», «Правове регулювання атестації кадрів», «Правове регулювання періодичної атестації робочих місць».

A. Р. Мацюк (доктор юридичних наук з 1984 p., професор з 1990 р.) досліджує проблеми трудових правовідносин та трудо­ вої дисципліни. Основні праці: «Правові питання трудової дис­ ципліни на сучасному етапі», «Трудові правовідносини роз­ винутого соціалістичного суспільства», «Міра праці і міра спо­ живання», «Правове регулювання раціонального використання трудових ресурсів».

П. Д. Пилипенко (доктор юридичних наук з 2000 р.,) дослі­джує проблеми теорії трудового права. Основні праці: «Трудове право України» (1999), «Підстави виникнення трудових право­відносин» (2002), «Трудове право України» (2006, у співавтор­стві).

B. І. Прокопенко (доктор юридичних наук з 1983 p., профе­ сор з 1986 р.) досліджував проблеми предмета та принципів тру­ дового права, а також трудових правовідносин. Основні праці: «Основні принципи трудового права», «Трудовий договір і тру­ дові правовідносини», «Предмет трудового права», «Порядок прийняття і звільнення з роботи», «Трудове право України», один із співавторів науково-практичних коментарів до КЗпП України.

О. І. Процевський (доктор юридичних наук з 1971 p., про­фесор з 1973 р.) досліджує проблеми розвитку законодавства про працю в Україні та трудових правовідносин. Основні праці:

44

Модуль 1. Розділ II

Предмет, метод і система трудового права

45

«Предмет радянського трудового права (1972), «Метод радян­ського трудового права», «Заробітна плата і ефективність суспіль­ного виробництва», «Трудове право», «Гуманізм норм радянсько­го трудового права», «Яким бути трудовому кодексу України».

В. Г. Ротань (доктор юридичних наук з 1988 p., професор з 1991 р.) досліджує соціальні проблеми трудового права. Є авто­ром праць: «Соціальна рівність і радянське трудове право в умо­вах розвиненого соціалізму», «Соціальна політика і трудове пра­во», «Науково-практичний коментар до законодавства України про працю» (у співавторстві).

П. Р. Стависький (доктор юридичних наук з 1982 p., профе­сор з 1983 р.) досліджує проблеми трудового права. Є автором праць: «Трудовий договір», «Проблеми матеріальної відповіда­льності в трудовому праві», «Матеріальна відповідальність під­приємства в трудових правовідносинах».

Н. М. Хуторян (доктор юридичних наук з 2003 р.) досліджує проблеми відповідальності у трудовому праві. Основні праці: «Попередження порушеннь трудової дисципліни», «Розвиток ци­вільного і трудового законодавства в Україні» (у співавторстві), «Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у су­часній Україні» (у співавторстві), «Теоретичні проблеми мате­ріальної відповідальності сторін трудових правовідносин», «Тру­дове право України» (у співавторвстві).

Г. І. Чанишева (доктор юридичних наук з 2002 р.) досліджує проблеми правового регулювання колективних трудових відно­син, соціального партнерства у сфері праці, міжнародно-право­вого регулювання праці. Основні праці: «Трудове право Украї­ни» (у співавторстві), «Колективні відносини у сфері праці: тео-ретико-правовий аспект».

Значний вклад в розвиток науки трудового права внесли доктори юридичних наук М. І. Інший, С. М. Прилипко та ін.

3. К. Симорот (кандидат юридичних наук з 1965 р.) дослі­джував проблеми терії трудового права, правового статусу проф­спілок, кодифікації трудового законодавства, питання дисцип­ліни праці. Основні праці: «Трудове право», «Законодавство про працю в умовах перебудови», «Проблеми кодифікації трудово­го законодавства».

Д. О. Карпенко (кандидат юридичних наук з 1978 p., профе­сор з 1997 р.) досліджує проблеми правового регулювання праці окремих категорій працівників та матеріальної відповідальнос-

ті. Основні праці: «Правове регулювання праці молоді», «Пра­вові питання використання праці осіб, засуджених до виправ­них робіт без позбавлення волі», «Правове регулювання мате­ріальної відповідальності в системі МВС України», «Трудове право України», «Основи трудового права України».

В. П. Пастухов (кандидат юридичних наук з 1970 p., профе­сор з 1992 р.) досліджував проблеми трудового права. Основні праці: «Правове регулювання праці викладачів вищої школи», «Правовий статус іноземців в СРСР», «Радянське трудове пра­во», «Трудове право».

Крім названих вчених, плідно працюють у цій сфері О. Т. Ба-рабаш, Я. І. Безугла, Н. Б. Болотіна, В. Я. Бурак, В. М. Бенедик­това, Г. С. Гончарова, С. В. Дріжчана, В. В. Жернаков, Л. П. Га-ращенко, I. В. Зуб, О. Т. Панасюк, С. М. Синчук, М. П. Стадник, Б. С. Стичинський, В. I. Щербина та багато інших.

Трудове право як навчальна дисципліна — це систематизо­вані відповідно до типової програми знання щодо предмета пра­вового регулювання, норм трудового права та їх особливостей.

Трудове право як навчальна дисципліна викладається в дер­жавних і недержавних юридичних вищих навчальних закладах, на юридичних факультетах відповідно до навчальних програм. Окрім цього, трудове право включається до планів підготовки управлінців, економістів та інших спеціалістів.

Предметом навчальної дисципліни є трудове право у всіх своїх виявах: як галузь права, як система законодавства, як нау­ка, що вивчає трудове право.

Як навчальна дисципліна воно має вужчий зміст порівняно з наукою трудового права і спрямоване на опанування студен­тами основних понять і розкриття змісту предмета трудового права як галузі і як науки. Оскільки наука трудового права має своїм основним завданням пізнати відповідні явища й законо­мірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науковим дослідженням знання студентам, то навчальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, що вивчаються, як правило, однойменною наукою, а й може бути доповнена за рахунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук.

Трудове право як навчальна дисципліна має за мету вирі­шення пізнавальних і практичних завдань (прикладне спряму­вання в застосуванні теорії)

46

Модуль 1. Розділ II

Предмет, метод і система трудового права

47

Пізнавальне завдання. Опановуючи курс, студент повинен за­своїти зміст інститутів трудового права, об'єктивні закономір­ності їх розвитку, а також суть категорій, закріплених у трудо­вому законодавстві.

Практичне завдання. Метою вивчення курсу є: засвоєння теоретичних положень і змісту трудового законодавства; вироб­лення навичок застосування правових норм до конкретних жит­тєвих ситуацій на практиці.