73 Модуль 1. Розділ III

• приймаються за згодою між державними органами, робо­тодавцями та профспілками (колективні угоди, договори);

• приймаються органами міжнародно-правового регулю­вання праці (пакти про права людини, конвенції та рекоменда­ції МОП з участю України.

За формою нормативних актів:

— закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, інструк­ ції, договори тощо. В свою чергу закони поділяються на кодифі­ ковані (Кодекс законів про працю) та некодифіковані; некоди- фіковані поділяються на базові — містять норми, які регулюють лише правовідносини, що є предметом трудового права (закони України «Про відпустки», «Про оплату праці», «Про колектив­ ні договори та угоди» та інші) та на комплексні — одночасно є джерелами різних галузей права (закони України «Про освіту», «Про правовий статус іноземців», «Про фермерське господар­ ство», «Про Службу безпеки України» та ін.).

За характером волевиявлення:

• акти про встановлення соціально-трудових норм;

• акти про зміну соціально-трудових норм;

• акти про відміну соціально-трудових норм. За терміном чинності:

• тривалі;

• тимчасові.

Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархічності і являє собою порядок розміщення джерел права залежно від їх юридичної сили та зводиться до таких принци­пів, як:

• відмінність конституційного і законодавчого регулюван­ня (у бік покращення умов);

• пріоритет актів законодавчої влади перед актами вико­навчої та судової влади;

• перевага актів вищих органів держави порівняно з ниж­чими;

• наявність первинних і вторинних нормативних актів;

• відповідність локальних нормативних актів державно-пра­вовим;

• можливість зупинення і скасування неправомірних актів.

Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкова­ності органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі державних органів влади й управління визначає місце того чи

Джерела трудового права

іншого джерела, в тому числі державно-правового акта, в систе­мі джерел права. Державно-правові акти — це нормативні дже­рела права, що приймаються органами законодавчої, виконавчої та судової влади і мають правове значення.

§ 2. Конституція України

як основне джерело трудового права

Конституція України займає особливе місце серед дже­рел права в цілому та трудового права зокрема. У системі дже­рел трудового права найвищу юридичну силу, як і міжнародні правові акти, ратифіковані державою, має Конституція Украї­ни, що містить норми прямої дії. Конституція України, прийня­та 28 червня 1996 p., закріпила найважливіші трудові права лю­дини і громадянина та гарантії їх реалізації. Так, відповідно до ст. З Конституції «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю». Права і свободи людини та їх гарантії ви­значають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава від­повідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забез­печення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У розділі 2 «Права, свободи та обов'язки людини і громадя­нина» не тільки збережено встановлені у попередній Конститу­ції права і свободи, а й значно розширено їх перелік за рахунок включення прав і свобод, передбачених у міжнародно-правових актах про права людини. Вперше закріплено право на підпри­ємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42), право пра­цюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на соціальний захист у разі безробіття з не залежних від працівника обставин (ст. 46), право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч. 4 ст. 43).

Зміст ч. 1 ст. 43 сформульовано відповідно до ст. 23 Загаль­ної декларації прав людини: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає і на яку він вільно погоджується». Особливу ува­гу приділено забезпеченню економічних і соціальних прав пра­цівників. Так, Конституція гарантує також: заборону примусо­вої праці (ч. З ст. 43), своєчасне отримання заробітної плати (ч. 7 ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), право громадян на

74

Модуль 1. Розділ III

Джерела трудового права

75

участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та їх інтересів (ч. З ст. 36), загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування (ч. 2 ст. 46), пра­во на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55).

Роль Конституції України визначається тим, що в ній міс­тяться правові норми, які є основоположними для всіх інших джерел трудового права і які юридично визначають частину основних інститутів трудового права. В Конституції дістали ві­дображення загальногалузеві принципи трудового права та клю­чові принципи ряду найважливіших інститутів трудового пра­ва. Так, конституційні норми визначають людину найвищою цін­ністю, закріплюють основні права та обов'язки людини і грома­дянина в сфері праці та її соціального захисту, правовий статус окремої категорії працівників та державних органів, закріплю­ють принцип законності, надаючи йому універсального та обо­в'язкового характеру. Свобода праці означає, перш за все, віль­ний вибір для громадянина працювати чи не працювати. Юри­дичний обов'язок працювати Конституцією не передбачений. Проте вибір особи на користь роботи підтверджується матеріа­льними стимулами як джерела для нормального повноцінного життя. Свобода праці означає і вільний вибір особою виду ді­яльності, професії, спеціальності. Під вільним характером ви­бору праці розуміється і договірний характер праці. Логічним доповненням свободи праці є заборона примусової праці.

У Конституції закріплено право працівників на здорові та без­печні умови праці, право на винагороду за працю, без будь-якої дискримінації, та не нижче рівня, встановленого законодавством (мінімальна заробітна плата). В ній визнається право кожного на захист своїх прав шляхом звернення до компетентних орга­нів, а також право на страйк. Звичайно, положення Основного Закону обмежуються загальними формулюваннями трудових прав, які подаються в розгорнутому вигляді у трудовому зако­нодавстві.

У зв'язку із зазначеним конституційні норми умовно можна поділити на норми прямої дії, які безпосередньо регулюють тру­дові відносини і визначають повноваження ряду суб'єктів, та ін­ші конституційні норми. До першої групи можна віднести стат­ті 36,42,43,44,45,46,48,49,55.

Надання Конституції вищої юридичної сили серед джерел трудового права означає, що всі її норми є основою для форму­вання норм інших галузей, які складають систему права. Тому Основний Закон є базою поточного та перспективного трудово­го законодавства, яке розвиває конституційні приписи.

Офіційне тлумачення відповідності законодавства Консти­туції України здійснює Конституційний Суд.