4. Функції мови та категорії текстів. Особливості перекладу текстів різних категорій

Переклад як різновид мовного посередництва в умовах міжмовної та міжкультурної комунікації є спрямованим на передачу функцій мовленнєвого повідомлення. Функції мовленнєвого повідомлення у свою чергу співвідносяться з функціями мови, яких для спрощеного розгляду виділимо слідом за К.Бюлером три: експресивну, інформативну та вокативну, яку також називають апелятивною або конативною. Експресивна функція пов’язана з бажанням автора вихідного повідомлення виразити власні почуття, не беручи до уваги реакцію читача або слухача. У центрі інформативної функції знаходиться зовнішня ситуація, факти, до яких належать також думки та теорії інших осіб. Вокативна функція орієнтована на адресата, читача. Мета вокативного тексту – закликати адресата до дії, роздумів або почуттів.

Різні тексти, в залежності від своєї жанрової належності та комунікативної настанови автора, виконують різні функції. Оскільки звичайно той же самий текст може виконувати декілька функцій, говорять про функціональну домінанту даного тексту, маючи на увазі головну функцію тексту. Наприклад, у публіцистичному тексті поряд з інформативною функцією важливу роль відіграє експресивна, пов’язана з відношенням автора до того, про що він розповідає. Навпаки, якщо ми розглянемо діловий текст або юридичний документ, то емоційна оцінка інформації має бути зведеною до мінімуму.

Таким чином, завдання перекладача – відтворити функції ВТ з урахуванням їхньої ієрархії, приділяючи головну увагу домінантній функції.

П.Ньюмарк здійснив класифікацію текстів за домінантною функцією.

Експресивну функціональну домінанту мають, за його визначенням, такі тексти:

• Серйозна художня література, причому з чотирьох основних її типів—поезії, оповідань, романів та драматургії – поезія виділяється як найбільш особистий жанр, а драматургія адресується широкій аудиторії, що при перекладі потребує особливої уваги до передачі культурних реалій.

• Авторитетні заяви. До таких Ньюмарк відносить тексти будь-якого змісту, які є авторитетними внаслідок високого статусу або надійності та лінгвістичної компетенції їх автора або авторів. Типовими прикладами є політичні промови, документи, підготовлені міністрами, лідерами держав; статути та законодавчі документи; наукові, філософські та „академічні” праці, написані визнаними авторитетами.

• Автобіографії, есе, особиста кореспонденція. Ці тексти є експресивними, коли відображають почуття автора і не орієнтуються на читача.

Перекладаючи такі тексти, перекладач повинен максимально зберегти особливості авторського стилю: незвичні словосполучення, оригінальні метафори, неологізми, відхилення від традиційної синтаксичної будови речення, тому що вони є компонентом експресивної функції.

Інформативна функція є домінантною для текстів, пов’язаних з різними галузями знань. Це підручники, статті, наукові роботи, технічні звіти, дисертації, протоколи зборів та інші аналогічні тексти.

Оскільки тематично й з точки зору формату тексту до цієї групи належать дуже різні тексти, можна виділити різні мовні особливості чотирьох груп текстів:

1. академічний беземоційний стиль наукових та науково-технічних робіт, який в АМ характеризується частими пасивними формами дієслова, переважанням форм теперішнього часу та перфектної групи часів, слідування літературним нормам, латинізована лексика, численність термінів, широке застосування десемантизованих дієслів, відсутність метафор;

2. нейтральний або розмовний стиль підручників, який для АМ означає: використання займенників першої особи множини, дієслів теперішнього часу, активних дієслівних форм та неускладнених концептуальних метафор;

3. розмовний дружній стиль науково-популярних книжок та книжок про мистецтво з їх простими граматичними конструкціями, багатою лексикою, стандартними метафорами;

4. фамільярно-розмовний колоритний стиль журналістики, який відрізняється оригінальними метафорами, короткими реченнями, американізмами, незвичною пунктуацією, застосуванням жаргонних слів та прикметників перед власними назвами.

Вокативну функцію найчастіше виконують об’яви, інструкції, рекламні та пропагандистські матеріали, клопотання, прохання, пояснення. Ньюмарк відмічає, що популярна белетристика, єдиною метою якої є продати книжку та розважити читача, також має вокативну функцію за домінантну. Для встановлення особистого зв’язку з читачем вокативні тексти застосовують займенники другої особи однини або множини, імперативні форми, умовні речення, зменшувальні та пестливі форми. Мова повинна бути миттєво зрозумілою читачеві, звідки походить вимога особливої уваги до перекладу культурно-специфічних реалій.

Лекція 3. Види та типи перекладу

ФУНКЦІЇ МОВИ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕКСТІВ.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ

Переклад як різновид мовного посередництва в умовах міжмовної та міжкультурної комунікації є спрямованим на передачу функцій мовленнєвого повідомлення. Функції мовленнєвого повідомлення у свою чергу співвідносяться з функціями мови, яких для спрощеного розгляду виділимо слідом за К.Бюлером три: експресивну, інформативну та вокативну, яку також називають апелятивною або конативною. Експресивна функція пов’язана з бажанням автора вихідного повідомлення виразити власні почуття, не беручи до уваги реакцію читача або слухача. У центрі інформативної функції знаходиться зовнішня ситуація, факти, до яких належать також думки та теорії інших осіб. Вокативна функція орієнтована на адресата, читача. Мета вокативного тексту – закликати адресата до дії, роздумів або почуттів.

Різні тексти, в залежності від своєї жанрової належності та комунікативної настанови автора, виконують різні функції. Оскільки звичайно той же самий текст може виконувати декілька функцій, говорять про функціональну домінанту даного тексту, маючи на увазі головну функцію тексту. Наприклад, у публіцистичному тексті поряд з інформативною функцією важливу роль відіграє експресивна, пов’язана з відношенням автора до того, про що він розповідає. Навпаки, якщо ми розглянемо діловий текст або юридичний документ, то емоційна оцінка інформації має бути зведеною до мінімуму.

Таким чином, завдання перекладача – відтворити функції ВТ з урахуванням їхньої ієрархії, приділяючи головну увагу домінантній функції.

П.Ньюмарк здійснив класифікацію текстів за домінантною функцією.

Експресивну функціональну домінанту мають, за його визначенням, такі тексти:

• Серйозна художня література, причому з чотирьох основних її типів—поезії, оповідань, романів та драматургії – поезія виділяється як найбільш особистий жанр, а драматургія адресується широкій аудиторії, що при перекладі потребує особливої уваги до передачі культурних реалій.

• Авторитетні заяви. До таких Ньюмарк відносить тексти будь-якого змісту, які є авторитетними внаслідок високого статусу або надійності та лінгвістичної компетенції їх автора або авторів. Типовими прикладами є політичні промови, документи, підготовлені міністрами, лідерами держав; статути та законодавчі документи; наукові, філософські та „академічні” праці, написані визнаними авторитетами.

• Автобіографії, ессе, особиста кореспонденція. Ці тексти є експресивними, коли відображають почуття автора і не орієнтуються на читача.

При перекладі таких текстів перекладач повинен намагатися зберегти особливості особистого стилю автора: незвичні словосполучення, оригінальні метафори, неологізми, відхилення від традиційної синтаксичної будови речення, тому що вони є компонентом експресивної функції.

Інформативна функція є домінантною для текстів, пов’язаних з різними галузями знань. Це підручники, статті, наукові роботи, технічні звіти, дисертації, протоколи зборів та інші аналогічні тексти.

Оскільки тематично й з точки зору формату тексту до цієї групи належать дуже різні тексти, можна виділити різні мовні особливості чотирьох груп текстів:

5. академічний беземоційний стиль наукових та науково-технічних робіт, який в АМ характеризується частими пасивними формами дієслова, переважанням форм теперішнього часу та перфектної групи часів, слідування літературним нормам, латинізована лексика, численність термінів, широке застосування десемантизованих дієслів, відсутність метафор;

6. нейтральний або розмовний стиль підручників, який для АМ означає: використання займенників першої особи множини, дієслів теперішнього часу, активних дієслівних форм та неускладнених концептуальних метафор;

7. розмовний дружній стиль науково-популярних книжок та книжок про мистецтво з їх простими граматичними конструкціями, багатою лексикою, стандартними метафорами;

8. фамільярно-розмовний колоритний стиль журналістики, який відрізняється оригінальними метафорами, короткими реченнями, американізмами, незвичною пунктуацією, застосуванням жаргонних слів та прикметників перед власними назвами.

Вокативну функцію найчастіше виконують об’яви, інструкції, рекламні та пропагандистські матеріали, клопотання, прохання, пояснення. Ньюмарк відмічає, що популярна белетристика, єдиною метою якої є продати книжку та розважити читача, також має вокативну функцію за домінантну. Для встановлення особистого зв’язку з читачем вокативні тексти застосовують займенники другої особи однини або множини, імперативні форми, умовні речення, зменшувальні та пестливі форми. Мова повинна бути миттєво зрозумілою читачеві, звідки походить вимога особливої уваги до перекладу культурно-специфічних реалій.

На додаток до трьох головних функцій та слідом за К.Бюлером та Р.Якобсоном виділимо ще три функції мови: естетичну, фатичну та мета лінгвістичну.

Естетичну функцію виконують ритм, співвідношення та протиставлення речень, словосполучень та слів. Сюди також належать ономатопея, алітерація, асонанс, рима, розмір, інтонація, наголос, які грають важливу роль у поезії, дитячій літературі, рекламі. При перекладі експресивних текстів частим є конфлікт між „істиною” та „красою”: чи залишити зміст та втратити естетичний ефект чи передати естетичний ефект за рахунок утрати компоненту змісту. Перекладачі художньої літератури, особливо поезії, багато уваги приділяють збереженню оригінальних метафор та ономатопеї оригіналу (ономатопея – це зображення якогось немовного звучання за допомогою схожих з ним звуків).

Наприклад, у баладі Е.По „Крук” ефект шарудіння створюється використанням звука [s]:

And the silken, sad, uncertain rustling of each purple curtain

Thrilled me – filled me with fantastic terrors never felt before…

Перекладач на російську мову зберіг звукову гру, але застосував інший звук:

Шелковый тревожный шорох в пурпурных портьерах, шторах

Полонил, наполнил смутным ужасом меня всего…

(Пер. М.Зенкевича)

Під фатичною функцією розуміємо функцію підтримання контакту з реципієнтом тексту. Це здійснюється за допомогою певних мовленнєвих сигналів. Кожна мова застосовує свої сигнали, що має враховувати перекладач при перекладі, скажімо, Nasty weather we are having чи Right? Та ж сама фраза може виконувати різні функції в різних контекстах. Так, I don’t know виконує інформативну функцію в одному контексті – повідомляє про необізнаність з якогось питання, в той час як у іншому контексті це просто засіб заповнити паузу, зберегти контакт у розмові.

У писемному мовленні фактичну функцію виконують слова типу naturally, of course, it is important to note that… .

Металінгвістична функція вказує на спроможність мови пояснювати, називати та критикувати свої власні характеристики. Перекладачеві треба бути обережним з мета-лінгвістичними виразами типу so called, by definition, sometimes known as, strictly speaking, can also mean , тому що слова, які стоять після них у ВМ та МП, зазвичай мають семантичні розбіжності.

ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРЕКЛАДІВ

Слідом за В.Комісаровим (ЛП:95) у залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу виділимо також художній (літературний) переклад та інформативний (спеціальний) переклад. Він визначає художній переклад як такий вид перекладацької діяльності, основним завданням якого є створення тексту на МП, яке здатне справляти художньо-естетичний вплив ВТ.

Аналіз перекладів літературних творів показує, що у зв’язку з цим завданням для них є типовими відхилення від максимально можливої змістової точності з метою забезпечити художній ефект оригіналу. Наведемо приклад:

The mountain tops were hidden in a grey waste of sky... (A.Cronin)

Вершины гор тонули в сером небе. (Пер. М.Абкиной)

Відмова від найближчого відповідника англійському were hidden не є випадковою. Дієслово тонули більш рельєфно показує безмежність небозводу.

В інформативному перекладі підтипи виділяються за приналежністю текстів до різних функціональних стилів ВМ. За цією ознакою розділяються переклад науково-технічних, офіційно-ділових, газетно-інформаційних, патентних матеріалів тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ПЕРЕКЛАДУ ЗА ФІЗИЧНИМИ ПАРАМЕТРАМИ ПРОЦЕСУ

(ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРЕКЛАДІВ)

З точки зору засобу сприйняття оригіналу та створення тексту перекладу переклад розділяється на усний та письмовий.

Письмовим перекладом називається такий, при здійсненні якого ВТ та ТП мають вид зафіксованих текстів, до яких перекладач може неодноразово повертатися.

Усний переклад – це такий вид перекладу, при здійсненні якого ВТ та ТП не мають зафіксованої форми, що зумовлює однократність сприйняття перекладачем відрізків ВТ та неможливість подальших змін у ТП.

(С і П:288). З точки зору головних механізмів здійснення усного перекладу та умов його проведення усний переклад має низку відмінностей від письмового перекладу. В системі ТУП виділяються Т послідовного П й Т синхронного П.

Що стосується досліджень УП, то можна виділити три напрями:

1. Вивчення факторів, що впливають на вилучення перекладачем інформації, яка міститься в оригіналі. Сприйняття усного мовлення відрізняється відзначається короткочасністю та дискретністю. Повнота розуміння залежить від ритму, паузації та темпу мовлення; вилучення інформації відбувається в вигляді окремих порцій відповідно до розгортання ланцюга мовних одиниць в ораторському мовленні. Сприйняття відбувається на основі „смислових опорних пунктів”. Перекладач прогнозує подальший зміст тексту на основі вже сприйнятих „квантів” інформації.

2. Розгляд УП як особливого виду мовлення на МП. Опис специфіки усного мовлення перекладача, яке відрізняється від звичайного мовлення. Відмінності обумовлюються тим, що мовлення перекладача орієнтується на оригінал т формується у процесі перекладу. В межах цього напряму вивчаються також особливості синхронного П.

3. Вивчення УП як особливого виду перекладу, тобто протиставлення ПП. Основна увага при цьому надається виявленню кількісних та якісних особливостей усного перекладу, які відрізняють його від ПП і створюють його специфічність.

Послідовний переклад – це різновид УП, за якого перекладач починає перекладати після того, як оратор припинив говорити, закінчив своє повідомлення чи його частину. Послідовний переклад іде слідом за текстом оригіналу, який або вже пролунав, або вимовляється з перервами звучання – як правило, паузи робляться між абзацами, рідше – між реченнями або фразами у складі речення.

У залежності від напряму перекладу та можливості змінити його виділяють односторонній та двохсторонній переклади.

Синхронний переклад – це різновид усного перекладу, при виконанні якого перекладач, слухаючи мовлення оратора, практично одночасно з ним (припускаючи лише відставання на 2-3 сек.) промовляє переклад. Як правило, синхронний переклад здійснюється з використанням технічних засобів, у спеціальній кабіні, де мовлення оратора подається перекладачеві через навушники, а сам перекладач говорить у мікрофон, звідки його переклад транслюється для рецепторів. СП вимагає від перекладачів вміння одночасно виконувати різні мовленнєві дії: слухати мовлення однією мовою, перекладати іншою й говорити нею. Якщо для послідовного П потрібна добре натренована швидкодіюча память, то при СП на перший план виходить вміння одночасного слухання й говоріння.

Можлива й дрібніша класифікація, коли виділяють наступні підвиди:

• Усний послідовний односторонній переклад (переклад виступів);

• Усний послідовний абзацно-фразовий односторонній переклад (переклад виступів, лекцій тощо);

• Усний послідовний абзацно-фразовий двохсторонній переклад (переклад переговорів, інтерв’ю, розмов тощо);

• Синхронний переклад.

Виділяються наступні відмінності УП від ПП:

Форма сприйняття ВТ та створення ТП: усна та письмова відповідно. При цьому в кожному з видів перекладу можуть застосовуватися елементи іншого виду. Так, письмовий перекладач може отримати оригінал, що є записаним на звуковому носієві інформації, або читати свій переклад у диктофон. У цих випадках переклад залишається письмовим, адже ВТ і ТП зберігаються у фіксованій формі, тобто їх можна проглядати, виправляти, порівнювати.

Фактор часу: у письмовому перекладі процес не обмежується жорсткими темпоральними межами. За умов УП дії перекладача обмежуються в часовому вимірі темпом мовлення оратора й необхідністю видачі перекладу одночасно з оратором або відразу після нього. Як наслідок, усний перекладач: не має часу на роздуми та перебирання варіантів; підвищується роль напівавтоматичних навичок, знання стійких відповідників та штампів; вміння швидко та чітко артикулювати висловлення МП. Перекладач вимушений ввести елементи адаптивного транскодування, відмовлятися від деяких деталей, скорочувати ТП, шукати відносини еквівалентності на рівні слів та словосполучень, а не на вищих рівнях.

Оперування неоднаковими відрізками оригіналу. У ПП перекладач має перед собою весь текст, з яким він може співвіднести кожне висловлювання. В УП перекладач сприймає та перекладає текст сегмент за сегментом, не маючи можливості звернутися до всього тексту оригіналу.

Характер зв’язку з учасниками міжмовної комунікації. У письмового перекладача, як правило, немає прямого або зворотного зв’язку з комунікантами. Усний перекладач має безпосередній (а іноді особистий) зв’язок з комунікантами. Це дає кращі умови для вирішення прагматичних завдань перекладу.

Розглянемо деякі характеристики усного послідовного перекладу.

Вихідне повідомлення: загальна характеристика

Вихідне повідомлення в послідовному перекладі оформлюється у вигляді індивідуального продуктивного усного мовлення, є монологічною і призначається для масової комунікації. Важливою частиною вихідного повідомлення складає додаткова інформація, яка компенсує відсутність характеристик, приналежних писемному стилю, таких як більша розгорнутість тексту та його закінченість і стилістична оформленість.

Додаткову інформацію несе те, що обумовлює усний виступ: існування ситуації, контакту з аудиторією, який дозволяє доповнити мовлення жестами та мімікою. Додаткова інформація створюється інтонацією, паузами – тим, що зветься звуковим оформленням мовлення. За допомогою інтонації перекладач виділяє основну ідею перекладу, робить висновки про завершеність або незавершеність висловлювання, його категоричність, впевненість або невпевненість доповідача.

Р.К.Мін’яр- Бєлоручев досліджував залежність кількості додаткової інформації від темпу мовлення і встановив обернено-пропорційну залежність між швидкістю мовлення та обсягом додаткової інформації за умов усного послідовного перекладу. За його даними, коли доповідач говорить дуже швидко, перекладач у змозі передати додаткову інформацію обсягом не більше 30% від смислової інформації, а за умов повільного говоріння цей відсоток може становити до 150% від смислової інформації.

Ми, мабуть, не будемо дуже здивовані, якщо довідаємось, що число викривлень у перекладі зростає, якщо швидкість надходження сигналів перевищує ємність каналу, тобто професійні та фізичні можливості перекладача.

Експериментально доведено, що середнє речення в усному мовленні є коротшим за середнє речення у писемному мовленні. Це пов’язане з намаганням досягти найбільшої виразності та зрозумілості мовлення, що є характерним для масової комунікації.

На повноту сприйняття вихідного повідомлення мають вплив його стилістичні особливості. Для досягнення максимальної виразності в вихідному повідомленні використовуються такі стилістичні прийоми як смислові відокремлення, паретентичні конструкції, смислові та структурні повторення.

Аудіювання вихідного повідомлення

Особливістю аудіювання є неможливість розгорнутого аналізу ВТ, необхідність моментального оцінювання звукового матеріалу, що надходить. Якщо перекладач здійснює також записи в процесі сприйняття вихідного повідомлення, то виникає додаткове ускладнення: перекладач повинен уміти синхронізувати аудіювання з письмом.

Дослідження показують, що одиницею сприйняття при усному перекладі є слово і що, сприймаючи слова і беручи до уваги ритмічну картину, інтонацію, логічний наголос, перекладач виділяє головні смислові члени повідомлення – ті опорні пункти, які створюють передумови для розуміння всього повідомлення. А.(О.?) Н.? Соколов пише, що „безпосереднє розуміння відбувається головним чином уловлюванням „смислових віх” та їхнього поєднання на основі минулого досвіду та знань ... в єдину думку”.

Чи не приводить виділення головних смислових членів до втрати інформації? Так, інформація дещо втрачається, але це не приводить до порушення процесу комунікації. Перш за все комунікація не порушується внаслідок надлишковості мови, яка складає для європейських мов 60-70%. Надлишковість мови виявляється в існуванні цілої низки лексичних та граматичних одиниць, які дублюють одна одну і тому не несуть нової інформації.

Надлишковість підмов або окремих функціональних стилів вище за середню надлишковість загальної мови, що пов’язане з більшою тематичною, контекстуальною та ситуативною обумовленістю кожного символу у конкретному повідомленні. Вважається, що найбільш надлишковою є підмова радіопереговорів між пілотом літака та диспетчером (96% надлишковості).

В аудіюванні велику роль також грає лінгвістична ймовірність – тобто ймовірність виникнення в мовленні певної мовної одиниці або певного мовного явища. Така ймовірність дозволяє зосередитися саме на головних словах, які визначають ймовірність появи інших елементів висловлювання.

Звичайно, що аудіювання полегшується або взагалі стає можливим в результаті знання широкого та вузького контексту висловлювання. Вузький контекст найважче зрозуміти на початку тексту, що створює найбільші проблеми для перекладача.

Широкий контекст – це загальна обізнаність перекладача, його ерудиція, минулий досвід, знання предмету обговорення та розуміння конкретної ситуації.

Незважаючи на всі фактори, які полегшують процес аудіювання вихідного повідомлення, практика доводить, що між оригіналом та перекладом існують більші чи менші розбіжності щодо смислу.

В експерименті Р.К.Мін’яр-Бєлоручева було показано, що більш за все викривлення змісту були пов’язані з незнайомими або малознайомими словами (до 42%). Практично всі вони перекладалися, але не зовсім вірно або зовсім невірно. Справа в тому, що вони настільки затримують увагу перекладача (особливо коли вони є ключовими), що він у процесі аудіювання зосереджується на них, що негативно впливає на переклад смислових одиниць, які йдуть слідом і часто оминаються.

Велику кількість викривлень дають так звані прецизіонні слова, до яких належать власні назви, географічні позначки та різні числівники й одиниці виміру.

Певну кількість викривлень дає невірне сприйняття граматичних категорій у ВТ (часових форм дієслова, числа іменників, умовного способу і т.і.). Це трапляється внаслідок знижених фонематичних можливостей перекладача, тобто здатності розпізнати фонеми, особливо при аудіюванні тексту іноземною мовою.

Великою проблемою є виділення змісту в складних синтаксичних висловлюваннях з великою кількістю лексичного матеріалу. Наступне речення пролунає російською мовою, але чи легко його сприйняти на слух?

Вряд ли кто-нибудь может сказать, что нынешняя избирательная кампания, в которой чувствовались руки и деньги всего сложного конгломерата, называемого финансово-промышленным комплексом США, пролил свет на какие-либо проблемы и что кто-нибудь из кандидатов выступил с речью, в которой сказал, как действительно достигнуть в стране мира, порядка, справедливости и национального единства.

У цілому причини пропускань та викривлень у аудіюванні однакові як у сприйнятті рідної, так і іноземної мови.

Перекладацький скоропис

Головна функція перекладацького скоропису – допомогти пам’яті утримати текст. При цьому перекладацький скоропис – це не просто письмова фіксація тексту, а й суб’єктивне осмислення його перекладачем, тобто результат селекції інформації з ВТ. Така селекція носить суб’єктивний характер і дає можливість зафіксувати в письмовій формі упорядкований суб’єктивно-зоровий код, який потім стає першим кроком до створення тексту на МП.

Головні характеристики повідомлення на МП

Повідомлення МП оформлюється у вигляді монологічного мовлення, довжина якого залежить від довжини вихідного повідомлення. На відміну від синхронного та зорового послідовний переклад виконується за відсутності безпосередньої опори на вихідне повідомлення, тобто перекладач у момент оформлення перекладу відчуває значно менший вплив мовних засобів ВТ.

Давайте згадаємо Ревзіна та Розенцвейга, які говорили про два різних процеси - власне переклад та інтерпретацію. Переклад, за їх думкою, має місце в умовах синхронного перекладу, коли відбувається безпосередній перехід від одиниць ВМ до одиниць МП. Що до інтерпретації, то вона визначається так: перекладач отримав якусь мовленнєву послідовність, від неї він перейшов до ситуації, щоб потім, повністю абстрагуючись від повідомлення, що йому було переданим, а тільки маючи на увазі ситуацію, перекладач повідомляє про неї рецептора”. Саме так описувала процес перекладу Д.Селескович у своїй книжці D.Seleskovitch. Interpreting for International Conferences.Washington, 1994.

Оформлення перекладу обов’язково передбачає звернення до реальності через поновлення в памяті ситуації, що відбувалася. Гарний усний перекладач, за словами Т.В.Воєводіної, ніколи не копіює іншомовну організацію висловлення, навіть коли це цілком можливе.

У цьому сенсі перекладач діє подібно до оратора, який не зачитує свою промову, а створює її, розгортаючи свої думки у мовленнєвий ланцюг.