Практичне заняття № 2

Тема: МОРФОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

План

1. Основні поняття морфології: граматичне значення, граматична форма, граматична

категорія.

2. Частини мови, принципи їх виділення.

3. Іменні частини мови.

4. Дієслово, форми дієслова та граматичні категорії.

5. Прислівник. Категорія стану.

6. Модальні слова. Вигуки.

ЛІТЕРАТУРА

а) основна:

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – К., 2001. – С. 194-298,

309-310.

2. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. – К., 2001. – С. 111-199, 217-218.

3. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К.,1987. –

С. 125-237, 245-248.

4. Івченко М.П.Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – С. 189-350, 369-372.

5. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова:

Морфологія. Синтаксис. – К., 1989. – С. 3-145, 157-169, 181-187.

6. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис . – К., 2010. – С . 53-142,

157-158.

7. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. – К., 2008. – С. 169-208, 218-221.

6. Шкуратяна Н. Г. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. – К. , 2007. –

С.367-432, 503-531, 578.

б) додаткова:

1. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. В 2-х ч. –

Ч.1. – К., 1972. – С. 181-189, 200-353, 391-396.

2. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – К., 1993. – С. 272-407,

427-433.

3. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К., 2004. – С. 9-251, 300-311.

4. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2006. – С. 273-275, 293-418, 437-439.

5. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови.

Морфологія. – К., 1993. – С. 16-274, 318-330.

6. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. – К., 2004.

С. 7-110, 115-118, 121-146, 151-328. 374-390.

7. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.,

1993. – С. 70-131.

8. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К., 1988.

в)словники:

1. Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2001.

2. Орфографічний словник української мови / Укл. Головащук С.І., Пещак М.М.,

Русанівський В.М., Тараненко О.О. – К., 1994.

3. Словник труднощів української мови / Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О. та ін. –

К.,1989.

Завдання

1. Поставити подані іменники у формі родового відмінка однини. За потреби звертатися

до словників (орфографічного, тлумачного, труднощів української мови).

Гурт, берег, вальс, Дунай, полк, урок, термін, твір, овес, лист, звук, метр,

відмінок, договір, рік, Роман, телефон.

2. Записати цифри словами.

До 279 додати 63; від 1464 відняти 128; скласти 879 342 з 28 764 314; сума чисел

дорівнює 608; визначити добуток від множення 341 на 30; скільки разів 8 міститься в

56?; скільки разів 39 міститься в 663?

3. Утворити всі можливі форми дієприкметників та дієприслівників від поданих дієслів.

Перемагати, доглядати, закопати, завершувати, будувати, прочитати.

Див. зразок виконання завдання

4. Визначити частину мови виділених слів і їх первинну частиномовну приналежність.

Ситий голодного не розуміє (Прислів’я). І вовки ситі, і кози цілі. Тьма хрущів летить... гудить... Радісне се їх гудіння (У. Кравченко). Історія відродження й визволення українського народу ще ховає в собі багато труднощів, загроз і боротьби (В. Винниченко). Як багато чого треба вчитися і як багато думати і знати (О. Довженко). Очі в Маланки стали налякані, круглі (М. Коцюбинський). Налякані незнайомими звуками, діти зірвалися з місця. Навчай інших – сам навчишся (Прислів’я). Вибирай жінку на цілий вік (Нар. творчість). Тут дихати не можна, а ви хи-хи, ха-ха (О. Довженко). Ой лишенько, як страшно. Ха...ха...ха (Л. Українка). Тисячоголосе “ура” прокотилося берегом (О. Гончар).

А на столі, матінко моя! Одного тільки пташиного молока не було (О. Ковінька). Матінко моя, зоре вікова..(З пісні).

На практичному занятті необхідно мати схеми розбору частин мови.

Методичні рекомендації

Граматика як наука про граматичну будову мови складається з двох розділів: морфології та синтаксису. Морфологія вивчає граматичну природу й будову слова, а також граматичні класи слів – частини мови.

Основними поняттями морфології є граматичне значення (ГЗ), граматична форма (ГФ) і граматична категорія (ГК). Необхідно згадати визначення ГЗ, його відмінності від лексичного, способи вираження (про це йшлося у курсах «Лексикологія» та «Вступ до мовознавства»). Сукупність ГЗ і способів їх вираження становить ГФ, яка може бути синтетичною (простою) й аналітичною (складеною). ГК (сукупність співвідносних, але протиставлених ГЗ, що виражаються в певних ГФ) поділяються на словозмінні та класифікаційні.

Частини мови (лексико-граматичні розряди слів) виділяються на основі спільного категоріального значення, однакових морфологічних категорій та синтаксичних функцій. Тому у визначенні будь-якої частини мови обов’язково вказуються ці ознаки. Усі частини мови поділяються на самостійні та службові (частки), окремо стоять модальні слова й вигуки. Необхідно звернути увагу на ознаки, за якими протиставляються самостійні (повнозначні) та несамостійні (неповнозначні) частини мови, а також на перехідні явища у системі частин мови.

Іменники залежно від значення та граматичних особливостей поділяються на лексико-граматичні розряди: конкретні та абстрактні, власні й загальні, деякі з них можуть належати до збірних, одиничних або речовинних. Іменникам властиві ГК істот/неістот, роду, числа й відмінка. Рід іменника впливає на його віднесеність до певної відміни. Необхідно пам’ятати про особливості визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур. Виконуючи першу вправу, ураховуйте, що іменники другої відміни можуть мати в деяких відмінках (в тому числі й у родовому) варіантні закінчення.

Прикметники також мають ГК роду, числа й відмінка, але ці категорії словозмінні й несамостійні, оскільки залежать від відповідних категорій іменника. Усі прикметники поділяються на три групи (в залежності від граматичних особливостей і характеру ознаки, що ними передається): якісні, відносні та присвійні. Слід звернути увагу на особливості утворення простих та складених форм ступенів порівняння якісних прикметників, а також на форми прикметників і особливості їх вживання.

Числівники за значенням і граматичними ознаками поділяються на кількісні (власне кількісні, дробові, збірні, неозначено-кількісні) та порядкові, за будовою – на прості, складні та складені. Кожен розряд характеризується певним набором ГК і особливостями відмінювання. Виконуючи вправу № 2, спочатку необхідно добре опрацювати правила відмінювання числівників різних розрядів і визначити їх відмінок у реченні.

ГК і відмінювання займенників також залежать від їх приналежності до певного розряду: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, заперечні, неозначені.

Парадигма дієслова охоплює такі форми: особові, неозначену (інфінітив), дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то. Усі вони мають різний набір ознак, але їх об'єднує однакове категоріальне значення процесуальної дії, спільна твірна основа, ГК виду, стану, перехідності/неперехідності, здатність сполучатися з прислівниками.

Найбільша кількість ГК притаманна особовим формам (вид, стан, перехідність/неперехідність, зворотність, спосіб, час, особа, рід, число). Ці категорії пов’язані між собою (наприклад, дієслова доконаного виду не мають теперішнього часу, дієслова минулого часу змінюються за родами і числами, а теперішнього – за особами та числами тощо), вони реалізуються в певних граматичних значеннях (вид може мати ГЗ доконаного та недоконаного виду, стан – активного та пасивного стану, спосіб – дійсного, умовного та наказового способу, час – теперішнього, минулого, давноминулого (маловживаний) та майбутнього часу (дві форми), особа – 1-ої, 2-ої та 3-ої особи, рід - чоловічого, жіночого та середнього роду, число – однини та множини ).

Інфінітив – це дієслівна форма, яка називає дію без вказівки на особу, час і спосіб, а в реченні може виконувати будь-яку синтаксичну функцію. Інфінітив української мови має суфікс -ти або -ть (у розмовному та художньому стилях) і може утворювати стилістично забарвлену пестливу форму.

Безособові невідмінювані форми на -но, -то інколи відносять до пасивних дієприкметників. У реченні вони вживаються в ролі присудка, а утворюються від основи інфінітиву перехідних дієслів за допомогою суфіксів -Н-, -ЕН-, -Т- та суфікса-О-.

Дієприкметник та дієприслівник – форми дієслова, які поєднують, відповідно, ознаки дієслова та прикметника, дієслова та прислівника. Слід звернути особливу увагу на творення дієприкметників і дієприслівників. Рідковживані активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфіксів -УЧ- (-ЮЧ-) або -АЧ- (-ЯЧ-). Активні дієприкметники минулого часу – від основи інфінітива префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -Л-. Пасивні дієприкметники мають форму тільки минулого часу, яка твориться від основи інфінітива за допомогою суфіксів -Н-, -ЕН-(-ЄН-), -Т-.

Дієприслівники теперішнього часу творяться від основи дієслів теперішнього часу недоконаного виду за допомогою суфіксів -УЧИ-(-ЮЧИ-), -АЧИ-(-ЯЧИ-). Дієприслівники минулого часу – від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ШИ-, -ВШИ-.

Не забувайте, що дієприкметникові й дієприслівникові форми зберігають значення того виду, який має дієслово в початковій формі. Ураховуйте це, виконуючи третє завдання.

Прислівники, на відміну від прикметників, виражають ознаку дії, стану та іншої ознаки. Вони не мають ГК, але означальні прислівники можуть утворювати форми ступенів порівняння (так само, як і прикметники). Прислівники можуть бути класифіковані за значенням (означальні: якісно-означальні, кількісно-означальні, способу або образу дії обставинні: часу, місця, причини, мети) та за походженням (прикметникового, іменникового, числівникового, займенникового, дієслівного походження, утворені від декількох слів).

Деякі вчені виділяють серед прислівників групу безособово-предикативних. Але ці слова звичайно відносять до окремої частини мови – категорії стану, оскільки вони мають специфічне загальнокатегоріальне значення (позначають стан), морфологічні (відсутність ГК, наявність суфіксів -о-, -е- та значення часу і способу, яке виражається аналітично) та синтаксичні ознаки (незалежність, виконання функції головного члена односкладного безособового речення). Головним критерієм для виділення слів категорії стану є їх синтаксична функція. Слова категорії стану класифікуються за семантикою і співвіднесеністю з іншими частинами мови.

Модальні слова – частина мови, що виражає ставлення мовця до висловловленої ним думки. Виділив їх в окремий лексико-граматичний розряд і докладно описав на матеріалі російської мови В.В. Виноградов. Модальні слова мають ознаки службових частин мови (не виконують номінативної функції, не є членами речення, у них відсутні граматичні категорії), однак до них не належать. Варто поміркувати, чому модальні слова займають проміжне становище між самостійними та несамостійними частинами мови.

У реченні модальні слова виконують синтаксичну функцію вставних слів. За значенням вони поділяються на дві групи: 1) ті, що виражають модально-логічну оцінку висловлювання з погляду його ймовірності, реальності, прямого ствердження (безумовно, дійсно, природно тощо); 2) ті, що виражають значення можливості/неможливості, впевненості/невпевненості, вірогідності, припущення (видно, можливо, може бути та ін.). Зверніть увагу, що до модальних слів не відносяться вставні слова, що виражають емоційне ставлення до фактів дійсності (на жаль, на щастя); слова і сполучення, що вказують на порядок викладу думок, їх узагальнення (по-перше, отже); слова зі значенням обмеження, уточнення, пояснення (зокрема, наприклад).

Модальні слова походять від різних частин мови (іменника, прислівника, дієслова), які набули синтаксичної функції вставних слів.

Вигуки теж посідають проміжне місце між самостійними і службовими словами. Це частина мови, яка служить для безпосереднього вияву емоцій, різних волевиявлень людини, не називаючи їх. Зверніть увагу на класифікацію вигуків за походженням і значенням. Звуконаслідувальні слова, хоч і становлять групу вигуків, однак емоцій не виражають, а передають акустичні уявлення мовців про звуки й шуми природи, деяких процесів, крики тварин.

Системі частин мови притаманні перехідні явища як в діахронному, так і синхронному аспекті. Вони сприяють збагаченню мови, оскільки за допомогою переходу слів з однієї частини мови в іншу утворюються нові слова. Найбільш поширеними серед перехідних явищ є: субстантивація (перехід слів в іменники), ад’єктивація (перехід слів у прикметники), нумералізація (перехід слів у числівники), прономіналізація (перехід у займенинки), адвербіалізація (перехід у прислівники), вербалізація (перехід у дієслова), інтер’єктивація (перехід у вигуки). Не забувайте про це, виконуючи четверту вправу.

Студенти повинні знати: визначення граматики, морфології, синтаксису, граматичного значення, граматичної форми, граматичної категорії, частин мови; критерії виділення частин мови та їх класифікацію; лексико-граматичні розряди та граматичні категорії частин мови; правила творення форм слів.

Студенти повинні вміти: визначати граматичне значення слова і спосіб його вираження; відносити слова до певної частини мови; утворювати граматичні форми слів, що належать до різних частин мови; виконувати морфологічний розбір; розрізняти омонімічні форми різних частин мови; вживати нормативні граматичні форми слів у власному мовленні.