Тема: лексика як система

План:

1. Омоніми, їх типи. Пароніми.

2. Синоніми, види синонімів.

3. Антоніми, їх різновиди.

4. Склад лексики сучасної української мови за походженням:

а) успадковані слова;

б)лексика, запозичена з інших мов;

в)кальки

5. Активна та пасивна лексика в сучасній українській мові.

6. Лексика української мови з погляду стилістичного вживання її.

ЛІТЕРАТУРА

а) основна:

1. Сучасна українська літературна мова / За ред.. М.Я.Плющ. – К., 2003. – С. 122-136.

2. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – к., 2001. – с. 42-77.

3. Шкуратяна н. Г. Шевчук с. В. Сучасна українська літературна мова. – к. , 2007. –

С.219-251.

4. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фонетика. – К., 2010. – С.64-125.

5. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. – К., 2008. – С. 58-63.

6. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К., 1987. – С. 81-106.

7. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – С. 37-90.

8. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.,2002. – С.136-202.

9. Ющук і.П. Українська мова. – к., 2006. – с. 170-228.

10. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. – К.,

2006. – С. 220-281.

11. Філон М.І., Хомік О.С. Сучасна українська мова. Лексикологія: у 2-х частинах. – Ч.1. –

Х., 2010. – С. 90-136, 150-187.

б) додаткова:

1. Сучасна українська літературна мова : В 5 кн. Кн.4. Лексика і фразеологія / Ред.:

І.К.Білодід, М.А.Жовтобрюх. – К., 1973. – С. 45-330.

2. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. В 2-х ч. –

Ч.1. – К., 1973. – С. 24-71.

3. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К.,

1976. – С. 67-90.

4. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.,

1993. – С.132, 134-144, 148-162, 166-168.

5. Коваль А.П. Слово про слово. – К., 1986.

в)словники:

1. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М. Гнатюк,

С.І.Головащук та ін. – К., 1999-2000.

2. Данилюк Ілля Григорович. Сучасна українська мова. Словник синонімів та антонімів. –

Донецьк, 2009.

3. Словник антонімів української мови / За ред. Л.С. Паламарчука.– К., 2001.

4. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996.

5. Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

6. Кочерган М.П. Словник російсько-українських міжмовних омонімів. – К., 1997.

7. Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К., 1982 – 2003.

8. Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. – Л., 2002.

9. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. – К., 2000.

10. http: //words.volyn.net (українські неологізми).

ЗАВДАННЯ

1. Укласти: а) короткі конспекти відповідей на 1-5 питання плану (визначення, різновиди

приклади); б) схему з прикладами «Лексика української мови з погляду стилістичного

вживання її.

2. З наведеними словами скласти по чотири словосполучення, в яких реалізуються різні їх

значення. Підібрати до кожного значення синоніми й антоніми: легкий, солодкий, м’який.

3. Користуючись «Словником паронімів української мови», з’ясувати значення слів

паронімів. Скласти з ними словосполучення: особовий – особистий, тактовний –

тактичний, мимохідь – мимохіть, рідкий – рідкісний.

4. Навести 4-5 прикладів неологізмів сучасної української мови (користуючись відповідними

словниками й зазначивши джерело).

При виконанні завдань користуватися словниками (тлумачним, іншомовних слів, за

потреби – етимологічним).

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Лексика представляє собою систему, тобто сукупність взаєпов’язаних та взаємообумовлених компонентів. Свідченням цього є, перш за все, наявність у мові омонімії, синонімії, антонімії та паронімії.

Омоніми – це слова, однакові за звучанням та написанням, але різні за значенням. Лексичні омоніми поділяються на повні та неповні, що збігаються не в усіх формах. Від лексичних омонімів необхідно відрізняти омофони, омографи та омоформи (на відміну від неповних омонімів останні належать звичайно до різних частин мови і збігаються лише в деяких формах). Зовні омонімія подібна до полісемії, тому існують критерії, які дозволяють розмежувати ці явища. На ці критерії слід звернути увагу, перш за все – на семантичний.

Омонімічні відношення можна спостерігати між однозвучними словами, вживаними у різних мовах (міжмовні омоніми). Наявність такого явища у близькоспоріднених мовах може призводити до лексичних помилок.

Близькі до омонімів, але не тотожні з ними, пароніми – різні за значенням, подібні формою і звучанням слова (компанія – «товариство» й кампанія – «сукупність заходів»).

Слова-синоніми, що об’єднуються в синонімічний ряд, по різному називають одне й те ж саме поняття. Тому вони поділяються на семантичні, стилістичні та семантико-стилістичні. Дуже рідко в мові співіснують абсолютні синоніми. Крім того розрізняють загальномовні та контекстуальні синоніми.

Антоніми, на відміну від синонімів, мають протилежні, хоча і співвідносні, значення. Пари антонімів можуть бути однокореневими і різнокореневими, загальномовними й контекстуальними.

Лексична синонімія та антонімія тісно пов’язані з багатозначністю. Слід засвоїти, що однозначні слова синонімізуються та антонімізуються в повному обсязі, багатозначні вступають у синонімічні та антонімічні зв’язки не в усіх значеннях. При цьому полісемне слово може перебувати у складі кількох синонімічних рядів та антонімічних пар. Виконуючи другу вправу, необхідно за тлумачним словником визначити значення слів, а потім, виходячи з цього, підібрати відповідні синоніми та антоніми.

За походженням українська лексика поділяється на три групи: успадковані слова, запозичені слова, кальки та напівкальки. Успадкована лексика (індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська і власне українська, або питома українська) – це слова, що виникли в українській мові або у мові-джерелі. Вони становлять близько 90 % усіх слів, решта лексичного складу припадає на запозичену лексику.

Іншомовні слова проникали в українську мову внаслідок економічних, культурних, політичних контактів України з іншими народами. Засвоєння цих слів здійснюється усно (в безпосередніх контактах народів) та книжним шляхом, безпосередньо й опосередковано (через іншу мову). Запозичення з різних мов мають специфічні ознаки: фонетичні – певні звуки та звукосполучення; словотворчі – певні морфеми; семантичні – належать до різних лексико-семантичних груп. Входячи в українську мову, слова освоюються графічно, фонетично, граматично, а також можуть змінювати лексичне значення. Виконуючи четверту вправу, слід зазначити ознаки іншомовного походження та визначити, які зміни відбулися із запозиченнями в українській.

Серед запозичених слів виокремлюються старослов’янізми (лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови). Старослов’янська мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена в 9 столітті Кирилом і Мефодієм для перекладу з грецької релігійної літератури. Необхідно засвоїти, що старослов’янська мова належить до групи південнослов’янських мов, оскільки творилася вона на базі солунського (македонського) діалекту староболгарської мови. Після прийняття християнства старослов’янська поширилася в Київській Русі як літературна книжна мова. Деякі старослов’янізми увійшли в українську мову як її органічна частина, інші – використовуються з певною стилістичною метою. Слова старослов’янського походження теж мають фонетичні, словотворчі та семантико-стилістичні ознаки (їх треба знати).

Окремим видом запозичень є кальки, що можуть бути словотворчими, морфемними та семантичними. Зверніть увагу на такі групи слів, як інтернаціоналізми, екзотизми і варваризми, що виділяються за особливостями вживання.

Залежно від частоти вживання усі слова розподіляються між активною та пасивною лексикою (застарілі слова: історизми та архаїзми; неологізми). Види застарілих слів різняться причинами, що призвели до їх вилучення з мови. Архаїзми – старі назви, які в сучасній мові замінилися іншими; історизми – назви предметів, які зникли із життя суспільства. Неологізми – нові слова, які ще не ввійшли до активної лексики. Слід звернути увагу на те, що неологізми – поняття історичне, їхня приналежність до пасивної лексики не постійна. Виділяють дві групи нових слів – загальномовні й індивідуальні (авторські, оказіональні).

Крім того лексика класифікується за функціонально-стилістичними ознаками

(нейтральна, книжна, розмовна). За допомогою підручників деталізуйте цю класифікацію, представивши її у вигляді схеми. Не забудьте про приклади.

Студенти повинні знати такі теоретичні поняття: синонім, антонім, омонім, паронім,; класифікацію синонімів, антонімів, омонімів, успадкована лексика, калька, архаїзм, історизм, неологізм, старослов’янізм, інтернаціоналізм, екзотизм, варваризм; критерії розмежування омонімів та багатозначних слів; основні історичні й тематичні групи успадкованої лексики; причини та шляхи запозичень, ознаки слів іншомовного походження та особливості їх освоєння українською; види слів за активністю вживання та стилістичним забарвленням.

Студенти повинні вміти вирізняти різні види синонімів, антонімів, омонімів; добирати до слів омоніми, пароніми, синоніми, антоніми; виявляти в текстів успадковану та запозичену лексику; встановлювати походження слова за допомогою етимологічного словника та словника іншомовних слів; добирати до іншомовних слів українські відповідники; вирізняти види застарілих слів; визначати групи слів за стилістичним вживанням; правильно вживати у мовленні слова різних груп; користуватися відповідними словниками.