Задача 7

Дахно 1959 року народження є інвалідом 1 групи (немає обох ніг). Хворіє облітеруючим ендартеріїтом судин нижніх кінцівок з 1981 року. У 1980-р. він розпочав трудову діяльність електрозварювальником на Придніпровському хімічному заводі у м. Дніпродзержинську. Під час виконання трудових обов’язків отримав травму пальця ноги, що підтверджується медичним актом. Через тиждень після виписки з лікарні почалася алергія по всьому тілу і він протягом 3 місяців перебував на амбулаторному лікуванні, але стан здоров’я не покращився. Після виходу на роботу через 2 дні потрапив до інфекційної лікарні з пухлиною на лівій нозі, де проходив лікування 2,5 місяці. У 1984 р. отримав виробничу травму (опік 1-2 ст. обох гомілок). Протягом 33 днів лікувався у лікарні. До МСЕК з питань встановлення групи інвалідності не звертався. Стан здоров’я згодом погіршився. У 1987 р. внаслідок проведеної операції йому ампутували обидві кінцівки.. Після операції був проведений огляд МСЕК., рішенням якої була встановлена 1 група інвалідності та визначено причину настання інвалідності (захворювання судин). У 2005 р. він порушив питання про встановлення відсотків втрати працездатності за наслідками опіку ніг. Дане питання вирішувалося рядом експертних комісій, у тому числі експертною комісією Українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, де він перебував на стаціонарному обстеженні. Враховуючи дані обстеження, аналіз медичної документації (наявність захворювання судин за 3 роки до виробничої травми) та висновок УкрНДІ медико-соціальних проблем інвалідності правових підстав для встановлення причинно-наслідкового зв’язку виробничої травми із захворюванням судин і визначення відсотків втрати працездатності не знайдено.

Чи правомірною є відмова у наданні статусу потерпілого від травми на виробництві?

Які види соціального обслуговування він може отримувати?

Задача 8

Удосконалення системи соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю є актуальним завданням у сфері соціального захисту населення, яка орієнтується на такі загальнолюдські цінності, як повага гідності кожної людини, захист конституційних прав та свобод, толерантність та гуманізм. Активний процес реформування соціальної сфери передбачає створення рівних можливостей для осіб з розумовою відсталістю, їх реабілітацію, сприяння у працевлаштуванні та зайнятості.

Існуюча система надання державної допомоги зазначеним особам спрямована переважно на забезпечення їх навчання, виховання та утримання у стаціонарних інтернатних установах та закладах. У містах. Києві, Сумах, Одесі та Львові утворено з ініціативи громадських організацій інвалідів та міжнародних донорів і органів місцевого самоврядування перші заклади, що забезпечують соціальну реабілітацію, тимчасовий догляд, денне перебування та зайнятість осіб з розумовою відсталістю, а також надають підтримку їх сім’ям. За даними МОЗ станом на 1 січня 2004 р. у закладах охорони здоров’я перебувало на обліку 226 964 особи з легким і помірним ступенем розумової відсталості. Кількість осіб з важким та глибоким ступенем розумової відсталості становить 57 736 громадян. З них визнано інвалідами 88 074 особи (з них 18 439 — діти).

Які види соціальних допомог і соціальних послуг передбачені для даної категорії?

Які заклади повинні надавати для них соціальні послуги?