Задача 6

У грудні 2005 р. Басюк звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції ФССНВ України в м. Сєвєродонецьку про стягнення грошової компенсації за автотранспорт .Свої позовні вимоги він обґрунтовував тим, що 30 серпня 1973 р. в результаті нещасного випадку на Ворошиловградському монтажно-заготівельному заводі він був травмований. Висновком МСЕК визнаний інвалідом першої групи довічно. 20 липня 2004 року на черговому огляді у МСЕК зазначалося, що він потребує забезпечення автомобілем. Головним управлінням праці та соціального захисту населення Луганської області, де він знаходиться на обліку його своєчасно не забезпечили транспортним засобом. Тому за власний рахунок 09 вересня 2005 року придбав автомобіль DAEWOO, Т 13110, вартістю 40500 гривень.

Позивач просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості автомобіля «Таврія -110280» з ручним керуванням у сумі 21267 гривень., який повинен був наданий йому як інваліду. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 березня 2006 року його позовні вимоги частково задоволено. З відділення виконавчої дирекції ФССНВ України в м. Сєвєродонецьку на користь позивача стягнуто грошову компенсацію в розмірі вартості автомобіля «Таврія — 110280» з ручним керуванням , і судовий збір на користь держави.

В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції ФССНВ України в місті Сєвєродонецьку Луганської області, не погоджуючись з судовим рішенням, просило його скасувати, так як кошти ФССНВ мають суто цільове призначення і виплата грошової компенсації позивачеві за придбання автотранспорту, не передбачена законом. Відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями безплатне забезпечення інвалідів автомобілями проводиться головними управліннями праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації (п. 4), а фінансування витрат на придбання автомобілів та підготовку їх до експлуатації здійснюється за рахунок коштів ФССНВ (п.6 Порядку).

Які уповноважені органи реалізовують соціальне забезпечення інвалідів?

Які види соціальних допомог надаються зазначеній категорії?

Які види соціальних послуг надаються зазначеній категорії?

Яке рішення повинен прийняти суд?

Задача 7

У Чернігівській колонії №44 відкрито Будинок матері і дитини. Така подія стала результатом втілення спільного українсько-швейцарського проекту "Жінки й матері з дітьми в ув’язненні", який був започаткований у виправній установі у 2007 році. У результаті реконструкції існуючого Будинку дитини облаштовано 11 комфортабельних кімнат, де ув’язнені матері житимуть разом зі своїми дітьми. На сьогодні в колонії перебувають 27 дітей. Малюки утримуватимуться тут до трирічного віку. Кошти на реконструкцію приміщення (близько 3 млн. грн.) виділив Міжнародний благодійний фонд "Швейцарське бюро співробітництва в Україні".

Які види соціальних послуг надаються у місцях позбавлення волі? Які органи відповідальні за їх надання?

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: соціальне обслуговування інвалідів, соціальне обслуговування дітей-інвалідів, соціальне обслуговування особи похилого віку, соціальне обслуговування дітей, соціальне обслуговування біженців, соціальне обслуговування бездомних громадян, соціальне обслуговування осіб, які постраждали від терористичного акту, соціальне обслуговування осіб, які відбувають чи відбували покарання у вигляді обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк, соціальне обслуговування безробітних, соціальне обслуговування осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

У чинному законодавстві зазначені норми нашли відображення у Конституції України , в законах України «Про охорону дитинства», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Особливі заходи охорони і допомоги повинні прийматися по відношенню до всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації . Декларація про права інвалідів 1975 року закріплює права інвалідів у сферах, в яких держава повинна забезпечити їм належний соціальний захист і допомогу: право на медичне, психічне або функціональне лікування, право на освіту, професійну підготовку, на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню та інші види обслуговування, які дозволять їм максимально проявити свої можливості і здатності, право на економічне і соціальне забезпечення і на задовільний рівень життя. У Всесвітній Декларації про забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей особлива увага приділяється дітям, які знаходяться в особливо важких умовах, зокрема дітям-інвалідам. У Декларації наголошується, що цій категорії дітей необхідно приділяти більше уваги, виявляти піклування і надавати підтримку дітям-інвалідам. Відповідно до Указу Президента України від 2 грудня 2002 р. передбачалася необхідність врахування зазначених правил при підготовці відповідних нормативно-правових актів  відносно забезпечення рівності можливостей для інвалідів, однак процес вдосконалення чинного законодавства триває досі.

Українська держава визнає одним із пріоритетних напрямків своєї соціальної політики правовий та соціальний захист дітей-інвалідів. Всі діти з обмеженими можливостями повинні бути включені у соціально-культурні процеси і зв’язки із своїми ровесниками — не інвалідами. Система соціального захисту населення має будуватися таким чином, щоб не породжувати зрівнялівки і утриманських настроїв у розподілі і споживанні життєвих благ, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці, а навпаки, створювати умови для їх найповнішого виявлення . Це має бути поширене і на дітей, адже у сфері їх соціального забезпечення досі відсутній уніфікований підхід.

Відповідно до чинного законодавства дітям з обмеженими можливостями, як особам, які перебувають у складній життєвій ситуації, яка зумовлена станом їх здоров’я, за їх бажанням, бажанням їх батьків, а в окремих випадках в примусовому порядку можуть надаватися певні види соціальних послуг. Так, центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів є закладом системи органів праці та соціального захисту населення, метою діяльності якого є здійснення заходів, спрямованих на розвиток та коригування порушень розвитку дитини-інваліда, навчання її основним соціальним та побутовим навичкам, розвиток здібностей, створення передумов для інтеграції у суспільство. Діти, які згідно з медичним висновком потребують постійного стороннього догляду і не можуть перебувати в загальноосвітніх закладах, забезпечуються соціальним, психолого-педагогічним патронатом вдома. Центр надає кваліфіковану допомогу у здійсненні корекції психофізичного розвитку за індивідуальною програмою реабілітації та залучення до участі в цій програмі батьків та (або) законного представника, забезпечує комплексну реабілітацію та соціальну адаптацію дітей-інвалідів, надає реабілітаційні послуги згідно з індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда, забезпечує виконання індивідуального сімейного плану, надає дітям-інвалідам комплексну соціальну, психологічну, педагогічну та інші види реабілітації. Також центр забезпечує оволодіння дітьми-інвалідами професійними навичками та їх трудове навчання (працевлаштування, спрямування в центр професійної реабілітації інвалідів, у вищі навчальні заклади). Відповідно послуги надають: відділення соціальної реабілітації дітей-інвалідів; відділення психологічної реабілітації; відділення педагогічної реабілітації; відділення професійної орієнтації; відділення медичного супроводу, служба соціального патронату. У разі потреби при Центрі можуть створюватися відділення «Матері та дитини» для дітей молодшого віку (до 2 років), які потребують постійної соціальної допомоги. У складі центрів державного та обласного значень функціонує стаціонарне відділення. Зарахування дітей-інвалідів здійснюється відповідно до надісланих документів регіональним органом праці та соціального захисту населення. До Центру зараховуються діти віком від 2 до 18 років з фізичними та (або) розумовими вадами розвитку, які отримали статус інваліда. У виняткових випадках можливе продовження терміну перебування дитини-інваліда після досягнення нею 18 років на один рік з метою завершення виконання індивідуального плану реабілітації. Перебування дітей-інвалідів, які проходять реабілітацію в Центрі, здійснюється в таких підгрупах: ранньої соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 2 до 6 років; соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 6 до 14 років; професійної орієнтації для дітей віком від 14 до 18 років. На підставі індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда фахівці Центру розробляють індивідуальний план реабілітації. Тривалість одного курсу реабілітації дитини-інваліда складає 6 місяців. Проходження курсу реабілітації дитини-інваліда не повинно перевищувати одного разу на рік. До стаціонару центру зараховуються діти-інваліди, які за станом здоров’я потребують постійного цілодобового нагляду, соціального обслуговування та медичної допомоги. На амбулаторне перебування в Центрі зараховуються діти-інваліди, які за станом здоров’я не потребують постійного цілодобового нагляду. Центром проводяться різноманітні реабілітаційні заходи . До прикладу, Всеукраїнський центр реабілітації інвалідів «Віра, надія, любов» в с. Банчени Герцаївського району Чернівецької області створено як бюджетну установу з комплексної реабілітації, цільовим призначенням якої є забезпечення реалізації медичних, фізичних, психологічних, педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров`я та трудових навичок інвалідів і дітей-інвалідів (далі — вихованці), корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їх трудову зайнятість незалежно від категорії і причин інвалідності для постійного та тимчасового перебування вихованців . Центр розміщується в спеціально побудованих та пристосованих приміщеннях, що відповідають безбар’єрній архітектурі, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, техніці безпеки, мають усі види комунального благоустрою з урахуванням специфіки захворювань осіб, які перебувають у ньому .

Навчально-реабілітаційний центр є загальноосвітнім навчальним закладом, метою діяльності якого є реалізація права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку, їх інтеграція в суспільство шляхом здійснення комплексних реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я, здобуття освіти відповідного рівня, розвиток та корекцію порушень . Даний центр створюється для надання послуг дітям із складними вадами розвитку (діти з вадами слуху, зору, тяжкими системними мовленнєвими порушеннями, тяжкими порушеннями опорно-рухового апарату у поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку, сліпоглухі, діти, які себе не обслуговують і відповідно до індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда потребують індивідуального догляду та супроводу, але вони можуть перебувати у дитячому колективі згідно з рекомендованим лікарями режимом). Розміщується на території із спеціально побудованими або пристосованими приміщеннями, що забезпечують безперешкодне середовище для дітей з обмеженими фізичними можливостями, відповідають техніці безпеки та санітарно-гігієнічним вимогам щодо утримання спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів). Діти-інваліди з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату забезпечуються засобами індивідуальної корекції на час перебування в Центрі. Дітям надають послуги в таких підрозділах центру: дошкільне відділення, у складі якого функціонують спеціальні групи денного та цілодобового (п’ятиденного) перебування для дітей віком від 2 до 6 (7) років; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку I-III ступенів (далі — спеціальна школа (школа-інтернат), де передбачається денне або цілодобове перебування учнів. У складі спеціальної школи (школи-інтернату) Центру можуть функціонувати класи для дітей з будь-якою інвалідизуючою патологією, за наявності відповідної навчально-матеріальної бази та кадрового забезпечення. За заявами батьків діти з тяжкими порушеннями розвитку можуть лише навчатися у спеціальних школах (школах-інтернатах) без проживання в них. Центр може надавати реабілітаційні послуги дітям з вадами розвитку, які навчаються в інклюзивних класах (групах) дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів та консультативні послуги батькам дітей з вадами розвитку (за заявою батьків). Для дітей з особливими можливостями також можуть створювати реабілітаційну установа змішаного типу для інвалідів і дітей-інвалідів для комплексної реабілітації, цільовим призначенням якої є забезпечення реалізації соціально-економічних, медичних, фізичних, психологічних, педагогічних, професійних та інших заходів відновлювального характеру, спрямованих на попередження прогресування патологічного процесу, усунення чи максимально можливу компенсацію обмежень життєдіяльності, відновлення здоров’я та трудових навичок інвалідів і дітей-інвалідів, корекцію психічних процесів, здобуття ними освіти, їх трудову зайнятість незалежно від категорії і причин інвалідності . До установи зараховуються діти віком до 18 років з фізичними та/або розумовими вадами розвитку, яким встановлено інвалідність. Після закінчення курсу реабілітації видають законному представнику дитини-інваліда документ, у якому вказуються назва та реквізити Установи, прізвище, ім’я, по батькові інваліда та/або дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих їм послуг, результати реабілітації і подальші рекомендації. На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда та/або дитини-інваліда фахівці Установи розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда та/або дитини-інваліда, їх психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості, стосунки між членами сім’ї .

Законодавець дозволяє створення спеціальних класів у загальноосвітніх навчальних закладах для реалізації права дітей з особливими освітніми потребами на здобуття загальної середньої освіти за місцем проживання, залучення сім’ї до участі у навчально-реабілітаційному процесі з урахуванням особливостей розвитку та потреб дитини, створення передумов для соціальної адаптації, подальшої інтеграції в суспільство дітей з особливими освітніми потребами, тобто окремі класи у загальноосвітніх навчальних закладах для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, у спеціально створених умовах, тобто безперешкодний доступ до території (навчально-дослідна, фізкультурно-спортивна зони, зона відпочинку) та приміщень загальноосвітнього навчального закладу; відповідна навчально-матеріальна база (спеціальні навчальні програми, підручники, наочно-дидактичні посібники, форми, методи навчання та виховання, засоби корекції індивідуального і колективного користування) та відповідне кадрове забезпечення. Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до спеціальних класів здійснюється на підставі письмової заяви батьків або осіб, які їх замінюють, направлення відповідного органу управління освітою, висновку психолого-медико-педагогічної консультації з рекомендаціями щодо організації навчально-виховного процесу, індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда (для дитини з інвалідністю), висновку сурдолога (для дітей з порушеннями мовлення), окрім зазначених, подаються документи, передбачені для учнів загальноосвітнього навчального закладу. Класи комплектуються відповідно до особливостей психофізичного розвитку та навчально-пізнавальної діяльності дітей з вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату, тяжкими порушеннями мовлення, затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю. Для дітей, які мають складні вади розвитку (діти з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату в поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку, діти з раннім дитячим аутизмом, сліпоглухі), можуть створюватися окремі класи.

Діти зараховуються до спеціальних класів відповідно до медичних показань та протипоказань. Особливістю навчально-виховного процесу у спеціальних класах є його корекційна спрямованість. Ефективність навчально-виховної, корекційно-розвиткової роботи досягається шляхом застосування відповідних форм і методів навчання та забезпечення учнів сучасними навчальними та реабілітаційними засобами. За результатами навчання випускникам спеціальних класів видається документ встановленого зразка для загальноосвітнього навчального закладу. Знання оцінюються за обсягом навчальної програми, за якою навчався учень [67].

Однією з гострих проблем є забезпечення дітей-інвалідів технічними засобами реабілітації для максимального відновлення втрачених функцій органів, що потребують ортопедичної допомоги. Такими технічними засобами є протезно-ортопедичні вироби, в тому числі ортопедичне взуття, засоби пересування, допоміжні засоби особистого захисту та догляду. Потребу дітей-інвалідів у зазначених засобах визначають лікувально-профілактичні установи Міністерства охорони здоров’я України, медичні фахівці УкрНДІ протезування та лікарі підприємств, що отримали у визначеному законом порядку державне замовлення на виготовлення технічних засобів реабілітації [68]. Важливою гарантією є право дітей до 18 років на забезпечення технічними засобами реабілітації відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

Мережа закладів, які надають соціальні послуги дітям-інвалідам зросла, проте більшість з них, на жаль, не має достатнього фінансування для підтримання нормального стану здоров’я хворої дитини, лікування її сучасними медичними засобами, які є занадто дорогими для наших установ. Частково вирішити цю проблему можна шляхом залучення благодійної допомоги вітчизняних та зарубіжних благодійних організації, яким для активізації потрібно надавати певні пільг. Більшості дітей часто необхідна психологічна допомога по адаптації у дорослому суспільстві, ніж допомога у покращенні фізичного стану здоров’я. Тому, при кожному центрі, закладі, де надаються соціальні послуги дітям-інвалідам, необхідною є робота кваліфікованих психологів та психіатрів. Нажаль, досить часто складається ситуація при якій дитина-інвалід фактично потрібна лише батькам, рідним, хоча трапляються і випадки, коли і вони залишають дітей без догляду або відмовляються від них, так як не в змозі протистояти проблемам, які виникають при вихованні хворої дитини. Тому, на нашу думку, важливим є не лише відкриття нових та покращення стану існуючих закладів по догляду за хворими дітьми, але й пошук шляхів надання допомоги та соціальних послуг самим батькам, які самотужки виховують дитину-інваліда. Саме їм, можливо в окремих випадках і більше ніж самій дитині, потрібна допомога, не лише матеріальна, а й моральна, психологічна. Необхідним є створення мережі закладів, де батьків навчатимуть правильному поводженню та вихованню дитини-інваліда, адже любов батьків не замінить жодний, навіть найкращий, соціальний працівник.