Задача7

Удосконалення системи соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю є актуальним завданням у сфері соціального захисту населення, яка орієнтується на такі загальнолюдські цінності, як повага гідності кожної людини, захист конституційних прав та свобод, толерантність та гуманізм. Активний процес реформування соціальної сфери передбачає створення рівних можливостей для осіб з розумовою відсталістю, їх реабілітацію, сприяння у працевлаштуванні та зайнятості.

Існуюча система надання державної допомоги зазначеним особам спрямована переважно на забезпечення їх навчання, виховання та утримання у стаціонарних інтернатних установах та закладах. У містах. Києві, Сумах, Одесі та Львові утворено з ініціативи громадських організацій інвалідів та міжнародних донорів і органів місцевого самоврядування перші заклади, що забезпечують соціальну реабілітацію, тимчасовий догляд, денне перебування та зайнятість осіб з розумовою відсталістю, а також надають підтримку їх сім’ям. За даними МОЗ станом на 1 січня 2004 р. у закладах охорони здоров’я перебувало на обліку 226 964 особи з легким і помірним ступенем розумової відсталості. Кількість осіб з важким та глибоким ступенем розумової відсталості становить 57 736 громадян. З них визнано інвалідами 88 074 особи (з них 18 439 — діти).

Які види соціальних допомог і соціальних послуг передбачені для даної категорії?

Які заклади повинні надавати для них соціальні послуги?

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є : соціальна політика, принципи соціальної політики, напрямки здійснення соціальної політики, суб’єкти здійснення соціальної політики.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Соціальний захист — це система матеріальних та юридичних заходів, що здійснюється суспільством і державою по забезпеченню мінімально достатніх умов життя, а також підтримки життєдіяльності й існування людини в суспільстві, реалізації її конституційних соціально-економічних та соціально-політичних прав і свобод.

Соціальне обслуговування — це діяльність державних структур і громадських організацій щодо соціальної підтримки, а також надання соціально-медичних, соціально-правових та психолого-педагогічних послуг та матеріальної допомоги, здійснення соціальної адаптації та реабілітації громадян, що знаходяться в складній життєвій ситуації й не можуть самостійно її подолати.

Соціальна підтримка — це система спеціальних чинників, спрямованих на підтримку достатніх умов для існування найбільш незахищених верств населення (окремих сімей і особистостей), що відчувають нужду (або труднощі) в процесі суспільної життєдіяльності.

Соціальна допомога — це система соціальних дій у формі соціальної підтримки, сприяння або послуг, що надаються соціальними установами (службами) окремим індивідам або групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу, забезпечення повноцінної життєдіяльності в суспільстві.

Соціальна реабілітація — це цілеспрямований процес відновлення основних соціальних функцій особистості або групи людей, а також їх ролі як суб’єкта власної та суспільної життєдіяльності.

Соціальне управління — це основний вид управління, функція якого полягає в реалізації соціальної політики, спрямованої на забезпечення потреб прогресивного розвитку суспільства та його підсистем. Метою соціального управління є організуючий, регулюючий та направляючий вплив на життєдіяльність суспільства шляхом формування критеріїв та показників соціального розвитку, виявлення виникаючих в суспільстві соціальних проблем, розробки методів їх розв’язання, а також досягнення запланованих станів і параметрів соціальних відносин і процесів. Суб’єктами соціального управління виступають органи державної влади і місцевого самоврядування, профспілки, асоціації підприємців і роботодавців, інші громадські організації.

Соціальна робота — це структурний елемент соціальної політики, а водночас, — інтегрований та універсальний вид соціальної діяльності, спрямований на задоволення соціально гарантованих особистих інтересів і потреб різних (насамперед, найбільш незахищених) верств населення.

Вона здійснюється на основі принципів соціальної роботи, що зафіксовані в Декларації Міжнародної федерації соціальних працівників: 1) самореалізація через взаємозалежність; 2) звільнення через солідарність; 3) відмова від дискримінації та жорстокості; 4) демократія і дотримання прав людини; 5) захист недоторканості клієнта; 6) участь клієнта і співробітництво з ним; 7) самовизначеність клієнта; 8) особиста відповідальність клієнта тощо.

Соціальна держава — це форма політичної організації суспільства, політика якого спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток особистості. Виділяють три основних типи соціальної держави: ліберальна (або обмежена), консервативна (або корпоративна) та соціально-демократична соціальна держава.

Основними параметрами соціальної держави будь-якого типу є:

• по-перше, розвинена система страхових соціальних відрахувань та високий рівень податків, що формують державний бюджет і розміри бюджетних асигнувань на розвиток соціальної сфери;

• по-друге, розвинена система соціальних послуг та різноманітних соціальних служб, спрямованих на задоволення потреб усіх соціальних груп населення;

• по-третє, розвинена правова система, що забезпечує чіткий розподіл функцій між усіма гілками влади, а також опрацьована нормативно-правова база соціальної роботи та взаємодії державних структур, громадянського суспільства і приватних ініціатив.

Соціальна держава має забезпечувати: рух до досягнення в суспільстві соціальної справедливості; послаблення соціальної нерівності; надання кожному громадянину роботи або іншого джерела засобів існування; збереження миру і порозуміння в суспільстві; формування сприятливого соціального середовища для життя людини тощо.

Типологія соціальної політики, як засвідчує аналіз, полягає в класифікації її видів за певними найбільш загальними ознаками. В соціальних науках склалося декілька підходів до класифікації видів соціальної політики.

Перший підхід, в основу якого покладена типологія соціальної держави, дозволяє визначити такі види соціальної політики: ліберальна (або обмежена) соціальна політика; консервативна (або корпоративна) соціальна політика; соціал-демократична соціальна політика.

В основу другого або адміністративно-територіального підходу до класифікації видів соціальної політики покладено модель державно-територіального устрою суспільної організації, згідно з якою визначають такі види соціальної політики: державна соціальна політика, регіональна соціальна політика, муніципальна (або місцева) соціальна політика, а також соціальна політика підприємств, установ і організацій.

Третій або сферний підхід до класифікації соціальної політики побудований на визначені таких її видів, які охоплюють усі основні сфери життєдіяльності суспільства, а також усі функції держави, що включають взаємодію соціальної сфери з суміжними галузями, видами або напрямами суспільної діяльності. В рамках сферного підходу визначають такі види соціальної політики: політика в сфері соціально-трудових відносин; політика в сфері охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, туризму, дозвілля, зайнятості населення, соціоекологічна політика, житлово-комунальна політика тощо.

В основу четвертого або демографічного підходу до класифікації видів соціальної політики покладено орієнтацію на соціально-демографічні групи населення. За цією ознакою визначають такі види соціальної політики: соціальна політика по відношенню до дітей, сім’ї, молоді, жінок, людей літнього віку, інвалідів тощо.

П’ятий підхід до визначення видового розмаїття соціальної політики базується на часовому періоді та ефективності її реалізації. За цим чинником визначають такі види соціальної політики: стратегічна (або довгострокова), тактична (або середньострокова), поточна (або короткострокова), ефективна (або дієва) та неефективна (або нереальна) соціальна політика.