Тема 9. Інформаційні системи електронного бізнесу

1. Сутність електронного бізнесу.

2. Правові засади електронного бізнесу.

3. Класифікація ІС електронного бізнесу за суб’єктами взаємодії.

4. Класифікація ІС електронного бізнесу за функціональним призначенням.

5. Електронний уряд.

1. Сутність електронного бізнесу

Електронний бізнес (e-business) - це виконання головних бізнес-процесів компанії за допомогою інтернет-технологій. Електронним бізнесом є будь-яка ділова діяльність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв’язків компанії.

Різновиди електронного бізнесу:

• електронна комерція або торгівля (е-commerce або e-trade), в тому числі та, що використовує мобільні засоби комунікації (m-commerce);

• віртуальні підприємства;

• електронний консалтинг;

• послуги зв’язку;

• електронне видавництво в Інтернет (періодичні Інтернет-видання, сайти новин);

• створення корпоративних порталів;

• створення сайтів з безкоштовною і запитуваною інформацією для притягнення відвідувачів з метою ведення рекламного бізнесу;

• організація, утримання та обслуговування соціальних глобальних мереж;

• послуги мережних провайдерів (хостінг сайтів: оренда серверів; реєстрація доменних імен тощо);

• розробка програмного забезпечення;

• дистанційне навчання;

• мережні бібліотеки і т. ін.

Найважливішою складовою електронного бізнесу є електронна комерція, яка охоплює не тільки операції купівлі-продажу, а й супровід процесів створення попиту на продукцію і послуги, автоматизацію адміністративних функцій, пов'язаних з он-лайновими продажами і обробленням замовлень, а також із вдосконаленням обміну інформацією між партнерами.

Електронна комерція (electronic commerce) — різновид бізнес-діяльності, в якій взаємодія суб’єктів бізнесу з купівлі-продажу товарів і послуг (як матеріальних, так й інформаційних) здійснюється за допомогою глобальної комп’ютерної мережі Інтернет або будь-якої іншої інформаційної мережі

Якщо розглядати комерційну справу як послідовність етапів (пошук інформації; укладання контракту; постачання товару (послуги); платіж), то, за визначенням експертів ООН, якщо будь-які два з цих чотирьох етапів виконуються в Internet, то така угода вважається електронною комерцією. Таким чином відбувається розширення рамок електронної комерції, що відображає реальні процеси подальшої віртуалізації бізнесу.

Сучасні підприємства і організації використовують різні форми електронної комерції, серед яких:

• створення корпоративних сайтів для представлення компанії в Internet;

• участь у роботі електронних майданчиків для пошуку бізнес-партнерів;

• організація електронної торгівлі в електронних магазинах;

• допродажне і післяпродажне обслуговування покупців і клієнтів;

• проведення рекламних кампаній та маркетингових досліджень;

• ведення фінансових операцій через Internet;

• взаємодія з органами державного управління тощо.

2. Правові засади електронного бізнесу

Розвиток електронного бізнесу спричинив появу багатьох юридичних питань, що вимагають рішення за участю світового співтовариства:

• порядок оподатковування угод в електронній формі;

• тарифи;

• вимоги до форми угод і відповідальність;

• регулювання криптографії;

• правила аутентифікації (засвідчення, що платник чи отримувач платежу — саме ті, за кого себе видають);

• захист інформації;

• охорона прав споживачів.

Організація електронного бізнесу потребує вироблення таких правових норм, які сприяли б розвитку глобального і відкритого ринку шляхом уніфікації законодавства і спрощення правил та процедур, застосовуваних у різних країнах. У виробленні подібних норм необхідне поглиблене співробітництво між бізнесом і державною владою, що забезпечило б істотну вигоду виробникам і споживачам в усьому світі.

Нормативно-правова база електронного бізнесу України включає низку законів, а саме: «Про телекомунікації», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про моніторинг телекомунікацій», положення Кабінету Міністрів України «Про центральний засвідчувальний орган», постанови Правління Національного банку України про роботу Національної системи масових електронних платежів тощо.

Закон України «Про електронний цифровий підпис», прийнятий у травні 2003 р., визначив правовий статус електронного цифрового підпису та врегулював відносини, що виникають за його використання. Електронний цифровий підпис Закон визначає як вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Для засвідчення чинності відкритого ключа використовується процедура формування сертифіката відкритого ключа. Сертифікат відкритого ключа є документом, виданим центром сертифікації ключів, який засвідчує чинність відкритого ключа і його належність підписувачу. Сертифікати ключів можуть розповсюджуватись в електронній формі або у формі документа на папері та використовуватись для ідентифікації особи підписувача. У разі дотримання всіх встановлених Законом норм формування електронного цифрового підпису, він за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису або печатки.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановив основні організаційно-правові засади використання електронних документів та ведення електронного документообігу. Закон визначає електронний документ як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Закон визнав юридичну силу електронного документа та його допустимість як доказу.