Методики оцінювання глибини антропогенних змін ландшафтів.

З метою дотримання певних екологічних норм і стандартів у районах масового відпочинку й оздоровлення населення розроблені методики про­ведення оцінок і дотримання певних стандартів, норм антропогенних рекреаційних навантажень на природу. Оцінюючи рекреаційний вплив на навколишнє середовище, враховують такі чинники: вид рекреації, зонально-азональні особливості природних комплексів, величину, мас­штаби, характер, тривалість впливу тощо. Відповідно до типу ландшафту окремого природного комплексу передбачено оцінку ступеня його рекре­аційної стійкості, стадії рекреаційної дигресії - показники, від яких залежить максимальне рекреаційне навантаження. Показники рекреа­ційного навантаження розраховуються у осіб/га впродовж певного періоду часу. Оцінка рекреаційного навантаження дає підстави щодо встановлення режиму відвідуваності паркових зон, екологічних стежок і туристичних маршрутів.

Зміни ландшафтів унаслідок антропогенного навантаження можна провести методом експертного оцінювання. Він ґрунтується на ранжу-ванні видів антропогенного впливу на природні комплекси. Кожен вид природокористування вносить певну глибину змін і перетворень у природні комплекси. Тому певним видам природокористування відповіда­ють певні види угідь (природних і антропогенізованих), облік і характер яких засвідчують певний ступінь антропогенізації ландшафтів. Співвідношення цих угідь свідчить про глибину змін і перетворень: незначні зміни - за наявності в регіоні до 75 % природних угідь, надмірні зміни - за наявності в регіоні близько 23 % природних угідь. Інколи роз­раховують коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтів (згідно з методикою В. Анучіна, М. Лемешева, К. Хофмана, 1972) за десятибаль­ною системою з метою оцінки ступеня зміненості і перетвореності ланд­шафтних комплексів для подальшої їх оптимізації.

Проблеми нормування антропогенних навантажень на рекреаційні комплекси можуть вирішуватись через оптимізацію природокористуван­ня регіону. Розробка оптимізаційних моделей передбачає проведення оптимальної функціонально-просторової організації території з метою досягнення необхідних пропорцій різних видів природокористування, оскільки збалансоване природокористування передбачає запровадження і підтримку тих виробничих і господарських напрямків діяльності, які відповідають наявному природно-ресурсному потенціалу території.

Максимальне рекреаційне навантаження на території природно-заповідного фонду при організованій формі рекреації

Наведені нормативи рекреаційних навантажень дають змогу розрахувати опти­мальні величини рекреаційних навантажень на природні ландшафти територій та об'єкти природно-заповідного фонду України.

Максимальне рекреаційне навантаження на природні ландшафти для розміщення наметових таборів на території природно-заповідного фонду України

Нормативний компонент ландшафту і вид його використання	Ступінь стійкості	Рекреаційне навантаження, осіб-день/га
		Критерії"		Неорганізований відпочинок
		Техно­логічний*	Психо­логічний**	Стадій дигресії
				І	II	III
Територія для розміщення наметових таборів
Місця в глибинних ділянках, осіб-день/га
облаштовані	1	300	30	-	-	-
	2	275	22	-	-	-
	3	250	15	-	-	-
не облаштовані	1	-	8	10	8	4
	2	-	5	8	5	3
	3	-	3	5	3	2
Місця на прибережних ділянках, осіб/км
облаштовані	1	400	100	100	75	50
	2	350	75	80	60	40
	3	300	50	50	40	30
не облаштовані	1	-	30	25	20	17
	2	-	20	20	16	14
	3	-	15	15	12	10

Примітка. *Технологічний критерій: рекреаційне навантаження з урахуванням технологічного критерію передбачає проведення благоустрою території.

**Психологічний критерій: рекреаційне навантаження з урахуванням психоло­гічного критерію є таким, за якого забезпечується психологічний комфорт рекре­антів.

Ключові категорії і поняття

• нормування рекреаційних навантажень рекреаційна стійкість стадії рекреаційної дигресії природних комплексів

'ТЕМА

VII

висновки

Нормування антропогенних рекреаційних навантажень особливо актуальне в межах туристсько-рекреаційних комплексів, де зосереджена велика кількість рекреантів, розвинута туристсько-рекреаційна інфраструктура, рекреаційна діяльність є головним чинником антропогенних змін і порушень природного середовища.

В основу методик розробки норм і стандартів рекреаційних навантажень на при­родні ландшафти покладено підходи до визначення їхньої рекреаційної стійкос­ті та стадій рекреаційної дигресії у різних зонально-азональних умовах.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які критерії є визначальними під час оцінки рекреаційного навантажен­ня на природні системи?

2. Як ви розумієте рекреаційну стійкість природних систем і від яких чин­ників вона залежить?

3. Що означають стадії рекреаційної дигресії ландшафтів?

4. Чому на облаштованих ділянках природно-заповідного фонду допустимі рекреаційні навантаження є вищими, ніж на необлаштованих?

5. *Як пов'язані між собою нормування рекреаційних навантажень і опти-мізація природокористування?

Гірські та приморські §33. території України як основні

регіони розвитку рекреації і туризму

Чинники формування рекреаційно-туристських регіонів України.

Основними рекреаційно-туристськими регіонами України є ті, що забез­печені природно-кліматичними, історико-культурними та соціально-економічними ресурсами. Безумовно, визначальними у цій тріаді є природно-кліматичні рекреаційні ресурси. Дві інші категорії рекреацій­них ресурсів є допоміжними. За особливостями поширення наявних природно-рекреаційних ресурсів в Україні виділяється Карпатський регіон, Причорноморсько-Приазовський, Полісся і Поділля.

Кожен із названих туристсько-рекреаційних регіонів оцінюється певним туристсько-рекреаційним потенціалом - максимальною сукупною продуктивною спроможністю його рекреаційних ресурсів. Реалізація природно-рекреаційного потенціалу залежить від низки соціально-економічних чинників: наявності надійних під'їзних шляхів, облашто-ваних туристсько-рекреаційних закладів, якості надання і вартості рекреаційних послуг, інфраструктурній привабливості території тощо.

) Карпатський рекреаційно-туристський регіон. Це один із найпер-спективніших туристсько-рекреаційних регіонів. Має екологічно сприят­ливі природні умови, добре забезпечений бальнеологічними, лісовими, вод­ними, гірськолижними ресурсами. Він займає вигідне прикордонне по­ложення, що сприятиме зміцненню його міжнародного іміджу. У регіоні сформувались такі курорти та курортні райони, як Моршинський, Труска-вецький, Славський, Яремчанський, «Буковель», Свалявський, Воловець-кий, Шаянський, Солотвинський, Ворохтинський, Міжгірський тощо.

У межах туристсько-рекреаційного регіону створені Карпатський біо-сферний заповідник і низка природних національних парків (мал. 48): «Синевир», Ужанський, «Зачарований край», «Сколівські Бескиди», Карпатський, «Гуцульщина», Вижницький. Це забезпечує цілеспрямо­ваний розвиток туристсько-рекреаційної інфраструктури.