4.2. Колективні форми організації праці

Найбільш тісне кооперування членів трудового колективу досягається при бригадній формі організації праці. Виробнича бригада представляє собою первинний трудовий колектив робочих однакових або різних професій, спеціальностей, кваліфікації, що спільно виконують єдине виробниче завдання й об’єднаних загальною економічною оцінкою результатів своєї праці. Об’єктивною передумовою такого об’єднання служать організаційно-технічні умови виробництва, тобто такі умови, коли ведення виробничого процесу позабригадною формою або неможливе, або неефективне.

Однак технічні умови виробництва не визначають однозначного вибору організаційної форми праці. На окремих видах робіт при тих самих технічних умовах можливе застосування як бригадних, так і індивідуальних форм. У цих умовах необхідно мати на увазі, що бригадна форма створює економічні передумови для високопродуктивної праці на основі внутрішньобригадного кооперування праці, що призводить до зменшення втрат робочого часу, збільшення часу використання устаткування.

Доцільність колективної праці обумовлюється і психофізіологічними факторами. Бригади створюють умови, що дозволяють знизити монотонність праці за рахунок періодичного переміщення робітників з одних робочих місць на інші, виконання різноманітних технологічних операцій, суміщення різних функцій.

Соціальні передумови створення бригад виражаються в збільшенні зацікавленості кожного їхнього члена в кінцевому результаті праці, об’єднанні колективу на основі виробничих інтересів, розвитку взаємодопомоги і взаємного контролю.

Кооперування праці усередині бригад, що базується на формальному розміщенні працівників по робочих місцях майстром або начальником дільниці, на участі самих робітників у даному процесі, сприяє формуванню позитивного соціального клімату в колективі. Крім того, у первинних колективах легше вирішуються багато внутрішніх проблем і конфліктних ситуацій.

При ухваленні рішення про організацію бригад, варто мати на увазі, що вони найбільш ефективні в наступних випадках:

• якщо певна закінчена частина технологічного процесу не може бути виконана одним виконавцем і вимагає одночасної роботи групи робітників;

• якщо група робочих місць пов’язана загальним ритмом роботи (наприклад, на потокових лініях і складальних конвеєрах);

• при обслуговуванні великих агрегатів і автоматичних ліній, гнучких виробничих систем (ГВС);

• при виконанні ремонтних і монтажних робіт, що вимагають одночасної участі декількох виконавців.

В даний час на підприємствах одержали поширення наступні форми бригад: спеціалізовані змінні і наскрізні, комплексні змінні і наскрізні.

Спеціалізовані бригади організовуються з робочих однієї професії або спеціальності для виконання однорідних технологічних операцій, найчастіше для слюсарно-складальних, монтажних, налагоджувальних операцій. Їхня перевага, в порівнянні з індивідуальною організацією праці, полягає в тому, що в цих колективах скорочуються внутрішньо змінні втрати робочого часу, шляхом більш організованого забезпечення інструментом, пристосуваннями, заготовками, органічного суміщення висококваліфікованих робітників з робітниками більш низької кваліфікації, обміну досвідом і посилення дисципліни праці.

Комплексні бригади організовують з робочих різних професій і спеціальностей для виконання комплексу технологічно різнорідних, але взаємозалежних робіт. Перевагою таких бригад є можливість оптимальної кооперування праці основних і допоміжних робітників, застосування суміщення професій і спеціальностей, гнучкість у рішенні питань розміщення робітників. Тому вони створюються при обслуговуванні складних агрегатів, на потокових лініях і предметно-замкнутих ділянках.

Спеціалізовані і комплексні бригади можуть бути змінними, що об’єднують робочих однієї зміни, і наскрізними добовими, що включають у себе робітників, зайнятих у декількох змінах. Досвід роботи змінних спеціалізованих і комплексних бригад, тобто бригад, що діють тільки протягом зміни і потім поступаються робочим місцем іншій бригаді, свідчить про можливість неповного завантаження устаткування і неритмічної роботи. Це, як правило, пов’язано з необхідністю передачі зміни. Наприклад, при обробці деталей значної трудомісткості і на операціях з великим часом налагодження устаткування, коли верстатник, що не встиг до кінця зміни обробити деталь, знімає її з верстата, а наступний робітник установлює на верстат іншу деталь, втрати дуже істотні. Організація наскрізних бригад з передачею зміни “на ходу” сприяє скороченню втрат робочого часу робітників, простоїв устаткування, підвищує колективну відповідальність і матеріальну зацікавленість у кінцевих результатах праці.

В усіх типах бригад колективний характер праці поєднується з поділом праці між їхніми членами. Форми такого поділу залежать від багатьох факторів, у тому числі від спеціалізації робочих місць, ступеня механізації й автоматизації виробничих процесів, технологічних особливостей операції. Робота між членами спеціалізованих бригад розподіляється, в основному, відповідно до кваліфікації. Однак повної відповідності між кваліфікацією робітників і кваліфікаційним рівнем робіт домогтися дуже складно, тому окремі працівники виконують роботу, що не відповідає їхній кваліфікації. При цьому розряд роботи може бути і вищим, і нижчим від розряду робітника.

Не завжди вдається укомплектувати бригаду в точній відповідності з обсягами робіт з окремих спеціальностей, тому що вони значно змінюються з часом. Тому практикується часткове завантаження окремих членів бригади роботою по іншій спеціальності, тобто часткове або повне суміщення професій. Повна взаємозамінність між членами бригади досягається тоді, коли кожен член бригади освоює всі операції, що входять у даний технологічний процес.

Ступінь поділу праці, обсяги, що сполучаються по інших професіям і спеціальностям робіт, дозволяють виділити бригади:

• з повним поділом праці, де кожен робітник виконує тільки свою операцію;

• з частковим поділом праці, де окремі працівники періодично виконують роботи, не відповідні їх основній спеціальності;

• з повною взаємозамінністю, де кожен член бригади освоює операції, що входять у частину виробничого процесу, закріпленого за бригадою.

Впровадження бригадної форми організації праці вимагає попередньої роботи, що полягає в ретельному вивченні виробничих умов і характеру виробничих зв’язків. При цьому формування і функціонування бригад повинне ґрунтуватися на наступних принципах:

• технологічна або предметно-замкнута спеціалізація бригади з закріпленням за нею операцій, номенклатури деталей і вузлів;

• закріплення за бригадою виробничої площі, устаткування і т.п.;

• доведення до бригади виробничого завдання, що відбиває кінцеві результати колективної праці, на яке орієнтовані економічні показники і система організації оплати і стимулювання праці.

Зазначені принципи можуть бути реалізовані краще, якщо при створенні бригад розробляється організаційний проект, у якому знаходять відображення питання регламентації праці і її оплати, оптимізації чисельності, планування, обліку і госпрозрахунку.