6

Тема 3. Теорія власності. Сучасні економічні системи

3.1. Власність: поняття, економічний та юридичний зміст. Форми власності

Власність – це суспільні відносини, які визначають спосіб привласнення речей, можливість отримання вигоди від користування ними, характер реалізації певних інтересів.

Власність – це єдність:

1) Користування (витяг користі із об’єктивних властивостей власності);

2) Розпорядження (визначення долі власності);

3) Володіння (виключення всіх не власників із користування та розпорядження власністю)

Об’єктом власності можуть бути: ресурси, товари, послуги, гроші, знання, інформація, здібності людини тощо. Характер об’єкта обумовлює спосіб його використання і багато в чому визначає особливості відносин власності.

Приклад: привласнення землі має специфіку порівняно з володінням споживчим майном (одягом, автомобілем та ін.).

Форми власності:

1) Приватна (власність індивіда чи домогосподарства)

2) Колективна (власність декількох індивідів чи домогосподарств)

3) Державна або загальнодержавна (власність держави)

4) Комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці)

5) Спільна (комбінація декількох з вищенаведених форм власності)

Економічний зміст власності полягає передовсім у її здатності слугувати задоволенню економічних потреб людей.

Економічний зміст власності відтворюється через усю систему економічних відносин і визначає характер виробництва (тобто яким способом будуть поєднані ресурси), розподілу (яка частина і в якій формі буде отримана учасниками виробництва), обміну (буде це натуральна чи товарна форма) та споживання (індивідуальне чи спільне).

Відносини власності можуть регламентуватися нормами етики, моралі, релігії, права. В сучасному суспільстві регламентація відносин власності у вигляді неписаних правил, традицій є неефективною або небажаною. Тому відносини власності закріплюються державою у вигляді законів, судових рішень.

Економічний зміст власності є визначальним, проте юридична форма власності не є пасивним його відбиттям. Юридичний зміст власності може стати фактором, що стимулює чи гальмує розвиток економічних відносин.

Юридичний зміст власності – закріплені у системі норм права форми реалізації економічного змісту власності.

Економічний зміст власності набуває правової форми, завдяки чому створюється єдиний економіко-правовий альянс відносин, який неможливо роз’єднати в реальній дійсності. Тому власність є категорією як економіки, так і права. Юридичний зміст власності реалізується через право власності.

3.2. Право власності

Право власності – санкціоновані норми поведінки, які виникають у зв’язку із користуванням, розпорядженням та володінням економічними благами.

Специфікація прав власності – визначення прав власності, що передбачає закріплення правомочностей за конкретними суб’єктами на певні об’єкти.

Специфікація прав власності забезпечує сталість економічного середовища, оскільки зменшує його невизначеність, дає суб’єктам можливість прогнозувати те, що вони можуть отримати в разі своїх дій та на що вони можуть розраховувати у своїх відносинах з іншими людьми.

Якщо специфікація прав не встановлена, тоді говорять про ослаблення (розмивання) прав власності. Воно відбувається тоді, коли права власності встановлені не ретельно, погано захищені або права власності дуже обмежені, наприклад з боку держави.

Трансакція – передача прав власності, що передбачає обмін правомочностей, формування та захист права власності (юридичні форми трансакцій: правочин, угода, контракт, договір тощо).

Трансакційні витрати – витрати, необхідні для укладення угоди:

• збір і обробка інформації

• проведення переговорів

• контроль за діями контрагентів

• перевірка якості

• юридичне оформлення

• захист порушених прав

Повний «пучок» правомочностей А. Оноре:

1. право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;

2. право користування, тобто право застосування корисних якостей благ для себе;

3. право управління, тобто право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ;

4. право на прибуток, тобто право володіти результатами від використання благ;

5. право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

6. право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;

7. право на передачу у спадщину;

8. право на безстрокове володіння;

9. заборона на використання засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

10. право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення майна до сплати боргу;

11. право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей.

Навіть якщо присутні всі 11 правомочностей, абсолютної приватної власності не існує тому, що:

1) Завжди є обмеження на реалізацію прав власності (наприклад, не можна завдавати шкоди природі чи здоров’ю людей).

2) Нерідко люди повинні сплачувати податки на власність, а отже не мають повного права на всі вигоди від власності.

Окрім того, деякі з 11 правомочностей у власника можуть бути відсутні, тоді має місце не повний «пучок» правомочностей.