1.3. Філософія і наука

Питання про те, чи є філософія наукою, відноситься до розряду таких питань, на які дати категоричну однозначну відповідь, одну відповідь на всі часи, неможливо. Існує дві крайні позиції з цього питання. Одна з них проголошує філософію наукою; наприклад, як це мало місце в епоху панування марксистської філософії. Остання прямо визначалася як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення.

Інша ж позиція протилежна: філософія – не є наука у сенсі природничих наук; це особливий тип духовної діяльності, духовного «виробництва» закономірних зв’язків, і не обов’язково законів природи. До такої позиції можна віднести, наприклад, екзистенціалізм, та й взагалі антисцієнтистськи орієнтовані філософські системи [Про антисцієнтизм – див. нижче в темі 3 (п. 3.1.)] . Однак в обох випадках не завжди ясно, про яку науку мова йде, які критерії науковості маються на увазі. Тому більш продуктивною і більш адекватною існуючому стану справ у філософії представляється проміжна, мов би «усереднена» позиція: по-перше, вважати філософію не наукою у розумінні природничих наук і, по-друге, визнати наявність у філософії певних рис і особливостей, спільних з наукою (будь-то природничою чи соціально-гуманітарною). Виділимо ж ці загальні риси:

1. Системність. Наука протягом усієї своєї історії – це упорядковане знання, елементи якого (факти, закони, гіпотези і т.п.) зв'язані один з одним. Також і будь-яка філософська течія рано чи пізно оформлюється в систему філософського знання, тобто в упорядковану цілісну сукупність взаємозалежних елементів (ідей, концепцій і т.п.), наприклад, емпіризм, раціоналізм, екзистенціалізм, позитивізм і т.п. З кожним значимим філософом асоціюється своя філософська система (система Канта, система Гегеля і т.п.).

2. Раціональність. У першому наближенні під раціональністю мають на увазі визнання високої значимості розуму, логіки, порядку в діяльності людини й у її міркуваннях про своє воління і діяльність. Іншими словами, перевага віддається порядку, чіткості і послідовності Розуму, а не стихії, невизначеності, розмитості почуттів, відчуттів, вражень...; більш цінується знання, а не думка. Прихильники ідеї раціональності вважають, що життя людини і суспільства більш успішне в тому випадку, якщо воно організовано розумно, коли цінується стабільність, стійкість, передбачуваність, коли усвідомлюється (людиною і суспільством) важливість цих особливостей як для матеріального, так і для духовного життя. У цьому плані так само, як у науці теоретичний рівень пізнання вважається більш зрілим, більш високим (ніж емпіричний), так і у філософії раціоналістський спосіб збагнення світу є пріоритетним у порівнянні з іншими способами (наприклад, інтуїтивним, містичним і ін.). Нагадаємо, що філософія вище визначалася як теоретична форма світогляду.

3.Істинність. Як наука, так і філософія в усі періоди своєї історії високо цінували цю властивість знання; інша справа, що під істиною різні філософські системи розуміли не одне і те ж. Докладно про це ми будемо говорити в темі 10, де буде спеціальний параграф, присвячений цьому фундаментальному філософському поняттю.

4.Культурна значимість. Як філософія, так і наука є частиною культури, якщо останню розглядати як людську діяльність, що виробляє духовні цінності (насамперед у вигляді знань). Гегель називав філософію «квінтесенцією культури».

Серед рис і особливостей, що відрізняють філософію від науки (у сенсі природничих наук), відзначимо такі:

1. Необхідність у філософському знанні «людського виміру». Справа в тім, що однією з найважливіших рис наукового (у тому числі і природничонаукового) знання є об'єктивна істинність, тобто незалежність його змісту від суб'єкта (людини і людства); філософське ж знання, оскільки це світоглядне знання, містить у собі – явно чи неявно – відношення людини до дійсності. Так, математичний, фізичний чи психологічний текст, присвячений, наприклад, простору, не містить (і не повинний містити) посилань на суб'єкта, людину; філософський же текст містить такі вказівки: наприклад, з нього можна довідатися, чи є простір об'єктивною властивістю, або властивістю суб'єкта, або такі особливості можна виявити після деяких реконструкцій цього тексту.

2. Плюралізм, пріоритет різноманіття над єдністю й уніфікацією. Під плюралізмом мається на увазі рівноправність різних концепцій, точок зору з того самого питання. Так, про природу (походження і сутність) простору у філософії існує (і ми будемо говорити про це докладніше в темі 5) декілька концепцій – субстанціальна, реляційна, апріорістська й ін., у той час як, наприклад, поняття евклідового простору – одне-єдине, загальнозначуще (має загальне визначення), і воно може використовуватися не тільки в математиці, але й у фізиці, біології, кібернетиці і т.п. Незважаючи на диференціацію знань, у науці одночасно підсилюються об'єднавчі і інтегративні процеси, тенденція до єдності знання. У філософії ж, хоча в окремих випадках такі тенденції і відчувалися (Р.Декарт, Г.Лейбніц, Г.Гегель), однак у ХХ в. ці тенденції втратили свій пріоритет; розмаїтість переважає тепер над єдністю.

Філософія – це винятково різноманітний світ філософських систем і концепцій, що має внутрішньо притаманний йому соціокультурний вимір. Можна говорити про французьку, німецьку, англійську філософію, однак неприпустимо, наприклад, говорити про французьку математику, німецьку фізику і т.п. Можна, звичайно, знаходити розходження в історії розвитку фізики у Франції й у Німеччині, але зміст фізичних законів один-єдиний і загальнозначущий.

3. Принципова відкритість, незавершеність філософських систем. У науці, крім законів і теорій, існують також і такі форми знання, як проблеми і задачі. Практика наукової діяльності пов'язана з розв’язанням проблем і задач. Наукову теорію нерідко називають системою, що дозволяє вирішувати наукові задачі. Успіх теорій, та й науки в цілому, визначається кількістю і якістю вирішених проблем і задач.

У філософії ж – інша картина. Філософи вже давно зрозуміли, що остаточного (істинного на усі часи) рішення фундаментальних філософських проблем не існує. З кожною новою епохою можливий (і дійсно відбувається) перегляд колишніх рішень; і це – цілком нормальна ситуація у філософії. Такі проблеми, як проблема істини, проблема співвідношення добра і зла, співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, проблема природи краси та ін. відносяться до розряду вічних проблем людства.