Тема 7 Діалектика

1. Детермінізм і діалектика. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика.

2. Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Філософські і конкретно-наукові концепції розвитку.

3. Закономірності діалектичних зв'язків (закони діалектики).

4. Категорії діалектики.

Ключові терміни і поняття: діалектика, якість, кількість, міра, діалектичне протиріччя, діалектичне заперечення, одиничне і загальне, явище і сутність, зміст і форма.

7.1. Детермінізм і діалектика. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика.

В історії філософії чимало продуктивних ідей, концепцій, традицій, що не втратили актуальності і донині. У їхньому числі діалектика – одна з найбільш значних. Її джерела тісно пов'язані з еволюцією уявлень про детермінізм. Маються на увазі дискусії Геракліта і елеатів (Парменіда, Зенона й ін.) про рух, про стійкість і мінливість світу, про поєднання протилежностей у світі і т.п. Ці дискусії стосувалися головним чином об'єктивних процесів, що забезпечують визначеність світу. При цьому можна говорити про джерела так званої об'єктивної діалектики, тобто “діалектики речей”. У розробці цієї галузі діалектики значну роль зіграли ідеї Аристотеля, Н. Кузанського, Г. Лейбніца й ін.

Інше більш впливове джерело діалектичних ідей пов'язане з філософією Сократа, з його мистецтвом вести діалог, доказову, аргументовану бесіду (звідси виникає і сам термін “діалектика”). Цю галузь діалектики називають суб'єктивною діалектикою (“діалектикою ідей”). У її розробці значну роль зіграли ідеї таких філософів, як Платон, П. Абеляр та ін. У класичній німецькій філософії (особливо, у філософії Фіхте і Гегеля) відзначені дві галузі з’єднуються в єдину концепцію діалектики на основі принципу тотожності буття і мислення. Відповідно до цього принципу можна говорити про взаємну відповідність закономірностей об'єктивної дійсності і закономірностей розумових процесів.

Матеріалістично перероблений, цей принцип трансформувався в марксистській філософії як принцип єдності (“збігу”) діалектики, логіки і теорії пізнання. Однак помітимо, що взагалі об'єктивні зв'язки (зв'язки в природі) можуть і не збігатися із суб'єктивними (зв'язками в мисленні), зв'язки причинні з логічними, подібно до того, як історичне може не збігатися з логічним.

Таким чином, діалектика – це один зі способів опису світу як зв'язного цілого, що розвивається. І тому такий опис можна розглядати як детерміністський; тобто діалектика – різновид детермінізму.

7.2. Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Філософські і конкретно-наукові концепції розвитку.

Історично діалектика виникла як філософське вчення про зв'язки у всьому різноманітті їхніх проявів, тобто в природі, у суспільстві й у духовній сфері. Тим самим і тут можна відзначити спорідненість діалектики і детермінізму. Однак діалектику цікавлять не просто зв'язки, нехай і в загальності їхніх проявів, а особливі зв'язки, що приводять до розвитку.

Особливі зв'язки в природі, аналогічні зв'язкам у мисленні (у світі ідеального), за марксистською традицією (що йде, головним чином, від Ф. Енгельса) відносять до об'єктивної діалектики, так би мовити до “діалектики речей”.

Світ зв'язків, як відзначалося, винятково різноманітний (див. попередню тему). Великий клас двосторонніх зв'язків називають взаємодіями. Взаємодію можна розглядати як причину руху (наприклад, причину руху Землі навколо Сонця – як їхню гравітаційну взаємодію).

Однак головна орієнтація діалектики – на осмислення особливого руху – розвитку. Розвиток розглядається в діалектиці як рух, що має, принаймні, такі особливості (властивості):

а) спрямованість, поступовість руху (це – не круговий і не циклічний рух);

б) незворотність руху;

в) наявність якісного перетворення об'єкта, що рухається, його оновлення, тобто під час руху об'єкта змінюється його структура – він фактично стає іншим об'єктом.

Діалектичне вчення про розвиток є підсумком багатовікового досвіду осмислення цього феномена у філософії, науці і духовній культурі взагалі. Можна виділити такі “віхи” (ключові ідеї, концепції і т.п.) на цьому шляху осмислення:

* ідея круговороту в природі і суспільстві (“возвращение на круги своя”), що була поширення в античності, але запозичена, головним чином, з міфології;

* ідея циклічності природних і соціальних процесів, джерела якої аналогічні;

* християнська ідея спрямованості і неповторності життєвих і історичних процесів, тісно поєднаних з лінійною концепцією часу Августина;

* Р. Декарт про першодвигун і можливість виникнення в природі нових форм (у противагу Біблії);

* виникнення ембріології (науки про зародок як початок життя);

* І. Кант, космогонічна гіпотеза виникнення Сонячної системи;

* теорія еволюції Ч. Дарвіна;

* теоретичні моделі еволюції Всесвіту;

* обґрунтування можливості упорядкування хаотичних систем у синергетиці.

Розвиток розглядається в діалектиці як загальна властивість буття (і тому “розвиток” – це філософська категорія) у тому смислі, що такий особливий рух можна знайти в природі (наприклад, біологічна еволюція), у суспільстві (соціальний прогрес, хоча поняття “розвиток” і “прогрес” не однакові за змістом - див. нижче) і в духовній сфері (ріст наукового знання: нові гіпотези, теорії і т.п.). Тлумачення розвитку як загальної властивості буття є однією з важливих особливостей, що відрізняють діалектику як філософську концепцію розвитку від конкретно-наукових концепцій розвитку. Серед них, крім уже згаданої концепції біологічної еволюції (наприклад, класичної теорії еволюції видів Ч.Дарвіна, сучасної синтетичної теорії еволюції і т.п.), можна згадати також концепції еволюції Всесвіту у сучасній космології (у якій описуються ряд якісних перетворень Всесвіту, починаючи від так званого Великого Вибуху і до сучасного її стану), концепції економічного росту, кібернетичні моделі розвитку й ін. Кожна з них має обмежену область застосовності, але, на відміну від діалектики, здатна поетапно описувати (а іноді в ряді ситуацій і прогнозувати) розвиток об'єкта мовою точних понять, в ідеалі – мовою математики.