1.2.Філософія як світоглядне знання

Як уже відзначалося, філософія виникає на певному етапі розвитку сус­пільства. Які ж причини її виникнення? Виділимо дві основні – гносеологічну і соціокультурну.

Гносеологічна причина пов'язана з незадоволеністю прийнятими прийо­мами пояснення світу. З гносеологічної точки зору філософія виникає як своєрідне «подолання» міфу за допомогою зміни способів пояснення нав­колишньої дійсності. На відміну від міфологічного, філософське пояснення не зв'язане з приписуванням світу не властивих йому якостей і ознак, а нака­зує пояснювати світ, виходячи з нього самого, таким, яким він є насправді. У цьому способі вже проглядаються елементи наукового підходу, наукового пояснення світу.

Із соціально-культурної точки зору філософія виникає в процесі роз­кладання первісно-общинного ладу і становлення рабовласницького суспіль­ства, у якому після поділу праці, що відбувся раніше, сформувалися умови, що забезпечили існування і розвиток особливої верстви людей (вільних гро­мадян), які займалися переважно інтелектуальною працею і любили мудрість (тобто філософів).

Першою формою філософського знання була натурфілософія, що міс­тила міфологічні і релігійні уявлення про світ. В міру розширення й удоско­налювання знань відбувалася спеціалізація натурфілософських знань. З на­тур­­­­­­фі­лософії поступово стали відокремлюватися конкретні наукові дисципліни – математика, астрономія, фізика. Як не парадоксально, у процесі такої диференціації знань філософія не тільки не «розгубила» свій предмет, але, навпаки, уточнила його. Наприклад, вивчаючи рух, філософія тепер не розглядає його конкретні прояви, а займається обговоренням його загальних, фундаментальних питань – про загальні причини руху, його суперечності, про співвідношення руху і розвитку і т.п.

Становлення філософського знання в процесі такої трансформації на­тур­фі­лософії супроводжується також раціоналізацією світогляду. При цьому перевага віддається не думкам (поглядам), а знанням, одержуваним із самоціллю доказу, аргументації, критичного осмислення дійсності і висловлюємим мовою особливих, дуже загальних понять – філософських категорій (докладно про категорії мова йтиме далі, у темі 7). Тим самим відбувається переорієнтація на теоретичний спосіб освоєння світу.

Філософський світогляд як теоретична форма відношення людини до світу, що виражає орієнтацію людського розуміння і діяльності, піддається змінам. Наприклад, арістотелівсько-теологічний погляд на світ епохи Середньовіччя змінився в Новий час детерміністським поглядом на світ, у формуванні якого велику роль зіграли наукові знання (про детермінізм - див. далі в темі 6.).

Окрім відзначеної ознаки теоретичності філософії (що означає: пріори­тет знання у порівнянні з думкою (поглядом); раціональність; аргументова­ність; доказовість; розвинута концептуальна мова), вкажемо ще на одну її специфічну рису – її особливий зв’язок з практикою. Звичайно теоретичне протиставляється практичному; однак це не означає, що філософія не пов’язана із життям, з практикою, хоча вона і не потребує, наприклад, експе­риментальної перевірки власних положень. Практика трактується нею частіше у більш широкому сенсі, ніж це має місце, наприклад, у марксистсь­кій філософії (детальніше про практику див. у ч. 2, темі 11).

У сучасному, надзвичайно складному динамічному і суперечливому світі людині дуже важливо мати розвитий, цілісний і стійкий світогляд. Особ­ливо це важливо людині, діяльність якої пов'язана головним чином із сус­піль­ною роботою (керування, політика, бізнес і т.п.). Зокрема, дійсний політик – той, світосприймання і світорозуміння якого підлягає соціально значимим ці­лям і цінностям, а не особистим, приватновласницьким (влада заради особис­того збагачення).

Таким чином, філософія – це теоретична форма світогляду, яка має такі фундаментальні властивості:

а) універсальність;

б) орієнтація на корінні питання буття, на граничні його підвалини;

в) критичність, рефлексивність.

Під універсальністю розуміється та обставина, що філософський світо­гляд має відношення до природи, суспільства і до духовної сфери (свідомість, пізнання тощо).

В якості корінних питань буття виступають такі, як питання про поча­ток всього існуючого, питання про вічність і нескінченість, про життя лю­дини тощо. Порівняно недавно ці корінні питання філософський світогляд тіс­но пов’язував з так званим основним питанням філософії, тобто з питанням про відношення мислення до буття, свідомості – до матерії.

Проте так сформоване питання має смисл не для будь-якої філософсь­кої системи (про це буде йти мова в темі 2 і далі), а лише для філософських систем типу системи Гегеля.

Це питання має фундаментальне значення в марксистській філософії і пов’язане з відповідним принципом партійності, його можна розглядати і в наш час, проте, швидше, в дидактичному плані; в навчальних цілях ­­– як засіб, який допомагає класифікувати філософські системи на перших етапах їх освоєння.

Під рефлексією розуміється критичне осмислення людиною власної діяль­ності, її результатів і наслідків. При цьому, якщо таке осмислення ведеться на основі філософських категорій і принципів, то ми маємо справу з філософською рефлексією.

Таким чином, специфіка філософії – не стільки в об’єкті (що саме вив­чається, розглядається), скільки в способі його розгляду. Як не раз підкреслював в свій час Р.Декарт, філософствувати – значить сумніватись.