Філософ |
Тези соціологічного
знання |
Демокріт
(460—370
рр. до н. е.) |
Концепція
походження і розвитку людини через
еволюцію матерії.
Порядність
вимагає підкорення закону, владі й
тим, хто має розумову перевагу.
Кожна людина має
набиратися мудрості, бо вона не так
дається природно, як сумлінним
навчанням.
Суспільство
виникає в лоні природи, людина наслідує
природу.
Потреба
— учителька життя, люди розвиваються
саме завдяки прагненню задовольнити
свої потреби |
Геракліт
(520—460
рр. до н. е.) |
Залежно
від співвідношення в людях здорового
глузду та потреб, вони поділяються
на тих, у поведінці яких розум панує
над потребами, і тих, хто є рабами
своїх потреб |
Платон
(427—347
рр. до н. е.) |
Кожній
людині притаманні розум, афекти,
пристрасті, проте їх співвідношення
у кожної людини різне. Перемога розуму
над пристрастями досягається
здебільшого навчанням і вихованням.
Головне
зло суспільства — людський егоїзм,
що породжується комерціоналізацією
людських відносин.
Коли людина не
може побороти свої пристрасті, то
необхідними стають держава та закон.
Ідеальний
тип держави — це такий, за якого
узгоджується особиста доброчесність
із суспільною справедливістю.
Найвищий
щабель у структурі суспільства мають
посідати верстви людей, у діях яких
домінує розум, розсудливість.
У
суспільстві діє закон гармонійного
розмаїття
праці, згідно з яким розмаїттю
потреб людей відповідає розмаїття
схильностей до праці і розмаїття
видів праці.
Спеціалізація
праці є необхідною умовою поліпшення
якості продукту праці |
Арістотель
(384—322
рр. до н. е.) |
Сенс
життя людини — в досягненні вищого
блага через діяльність. Не самі якості
роблять людину ліпшою, а їх розкриття
в розумних діях.
Монархічна
та аристократична форми державного
устрою є правильними.
Спосіб життя
значною мірою залежить від того, що
людина розуміє під благом.
Людське
життя і доброчинність — вищі цінності.
Людина — суспільна
істота |
Філософ |
Тези соціологічного
знання |
Сократ
(470—399
рр. до н. е.) |
Надзвичайне
значення в житті людини має уміння
спілкуватися.
Важливо
не передавати знання співрозмовникові,
а допомагати самостійно дійти істини |
Конфуцій
(551—479
рр. до н. е.) |
Людина
за своєю природою доброчесна, її
псують життєві обставини, а отже,
необхідно навчати людей засобів
внутрішнього вдосконалення |
Сюнь-Цзі
(298—238
рр. до н. е.) |
|
Августин
Блажений
(354—430 рр.) |
Людина догоджає
своєму тілу, забуваючи про ліпшу свою
частину — душу.
Існує два види
любові: чуттєва (від тілесного людини),
що віддаляє людину від Бога, і духовна
(від душі), що наближає людину до нього.
І фізична, і
розумова праця є однаково цінними |
А.
Данте
(1265—1321)
Ф. Петрарка
(1304—1374) |
Людина як
особистість є цінністю.
Принципи
рівності, свободи та справедливості
— це норми взаємовідносин між людьми |
Т.
Мор
(1478—1535)
Т. Кампанелла
(1568—1639) |
|
Т.
Гоббс
(1588—1679) |
Природний
стан людини проявляється в її
пристрастях — суперництві, підозрілості,
користолюбстві, марнотратстві. Саме
пристрасті роблять людей ворогами. |
Н. Макіавеллі
(1469—1527) |
Матеріальний інтерес,
спрямований на примноження
власності, є основним для людини, він
переважає над її турботами про честь
і гідність
Люди
егоїстичні, більш схильні до зла, ніж
до добра, яке вони роблять лише за
необхідності. Тому потрібні закони
для підтримки суспільного порядку. |
Філософ |
Тези соціологічного
знання |
Ф.
Бекон
(1561—1626) |
Людей об’єднує справедливість, яка
полягає в тім, щоб не робити іншому
того, чого не бажаєш собі.
Для захисту від несправедливості
потрібні закони.
Коли закони загрожують інтересам
більшості, більшість їх скасовує |
Ж.
Боден
(1530—1596) |
|
Б.
Спіноза
(1632—1677) |
Необхідність у державі і законах
зумовлено суперечностями між
пристрастями і розумом.
Людина тоді вільна та
могутня, коли керується розумом.
Свобода — це пізнання, освідомлення
необхідності |
А.
Сміт
(1723—1790) |
|
П.
Гольбах
(1723—1789) |
Основні
природні права людини — свобода,
власність, безпека.
Шлях до звільнення
людей — освіта |
К.
Гельвецій
(1715—1771) |
Вирішальну роль
у формуванні людини відіграє навколишнє
середовище.
Суспільна
система має будуватися на основі
природної рівності людських розумових
здібностей, природної доброти людини,
взаємозалежності успіхів розуму і
успіхів промисловості |