Тема 2.2. «Розвиток конкуренції у сфері торгівлі»

1. Пріоритети державної регіональної політики України

2. Рівень конкуренції в сфері торгівлі України

3. Розвиток сучасних типів магазинів

Об’єктивною основою глибоких і радикальних перетворень, що відбулися в Україні, є перехід до ринкових методів господарювання та значне посилення ролі конкуренції в економічному житті. Конкурентні відносини у вітчизняній економіці – життєвий чинник динамічного поступу суспільства. Вони формують економічну свободу, вимагають переоцінки й перебудови способів ведення бізнесу, посилюють та активізують приватну ініціативу, стимулюють розвиток виробництва й ефективне використання обмежених ресурсів, сприяють підвищенню конкурентоспроможності національної економіки та досягненню високих темпів економічного зростання.

Нова соціальна політика, соціальна переорієнтація економіки, підвищення якості життя населення, стратегія подолання соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку вимагають посилення ролі торгівлі, прискорення її розвитку в усіх регіонах країни. Серед проблем української економіки слід виділити проблеми формування регіональних споживчих ринків, забезпечення населення доброякісними споживчими товарами вітчизняного виробництва, поліпшення структури й динаміки споживання, що значною мірою впливає на рівень конкуренції у сфері торговельного обслуговування. Вирішення цих проблем вимагає врахування особливостей споживчого ринку, зумовлених територіальною диференціацією доходів і витрат населення, характером товарообороту й виробництва товарів, місцевими ресурсними можливостями та етенонаціональними традиціями.

Так, відповідно до Послання Президента України до Верховної Ради України „Про зовнішнє і внутрішнє середовище України у 2005 році” головною метою державної регіональної політики є інтеграція регіонів у єдиний український духовний, гуманітарний, політичний та економічний простір за умови збереження регіонального різноманіття. Слід відзначити, що регіонам передано значну частину управлінських функцій щодо розв'язання проблем соціальної політики, економічного та науково-технічного розвитку. Стратегічними пріоритетами державної регіональної політики України на сучасному етапі є:

• підвищення якості життя людини як реального критерію дієвої регіональної політики;

• суспільно-політична та соціально-економічна консолідація регіонів із метою забезпечення єдності політичного простору й досягнення на цій основі цілісного гуманітарного та економічного простору;

• підвищення конкурентоспроможності регіонів;

• збалансованість децентралізації управління та „єдиновладдя”;

• реформування міжбюджетних відносин, відповідно до потреб кожного регіону і держави загалом.

Для реалізації цих напрямів і виконання поставлених завдань у державі має бути відповідна податкова, інвестиційна, фінансово-кредитна, амортизаційна й регуляторна політика.

Особливе місце в новій економічній системі посідає торгівля, що формується в Україні і соціальній сфері. Як форма товарно-грошового обміну вона опосередковує у величезних розмірах економічний оборот (близько 480 млрд грн на рік) і забезпечує відтворювальний процес розширеного типу. Як соціально-економічна сфера торгівля реалізує доходи населення, забезпечує не менше 2/3 потреб у товарах, послугах і активно сприяє соціальним перетворенням. Саме регіональний аспект розвитку та функціонування торгівлі набуває сьогодні особливої актуальності, оскільки цей напрямок відзначається наявністю негативних явищ. Таким чином, виникає необхідність розв'язання низки науково-теоретичних та практичних проблем, спрямованих на вирівнювання регіонального розвитку роздрібної торгівлі. Серед згаданих проблем можна виділити такі:

• забезпеченості населення торговими площами, магазинами;

• суттєвих контрастів платоспроможного попиту й товарообороту продажу товарів на одну особу по регіонах;

• деформацій у структурі товарообороту;

• деформацій у структурі товарообороту сільської торгівлі;

• інвестиційно-інноваційного розвитку торгівлі в регіонах.

Конкуренція – основна відмінна риса ринкових відносин. В економіці – це суперництво економічних суб'єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів. Як регулятор ринкової економіки конкуренція ґрунтується на свободі вибору, формує ринкові ціни, врівноважує попит і пропозицію, стимулює зниження витрат виробництва та впровадження нової технології, забезпечує суверенітет споживача.

Конкурентна боротьба у сфері торгівлі має свої особливості, пов’язані з функціями, виконуваними торгівлею; місцем розташування торговельного підприємства; розміром ринку, на якому функціонує підприємство та на який орієнтовано його діяльність; набуттям торгівлею ознак сфери послуг, де конкурентна боротьба за споживача характеризується найбільшою гостротою.

За рівнем розвитку конкуренції, тобто інтенсивністю конкуренції, в регіональному аспекті можна виділити області з високим рівнем конкуренції у сфері торговельного обслуговування, середнім рівнем та низьким ( табл.1.24).

Таблиця 1.24 – Рівень конкуренції в сфері торгівлі України за регіонами (розраховано за обсягом роздрібного товарообороту на одну особу населення)

З високим рівнем конкуренції	З середнім рівнем конкуренції	З низьким рівнем конкуренції
м. Київ, м. Севастополь, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська	Автономна Республіка Крим, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Чернівецька	Вінницька, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Луганська

Основним показником рівня торговельного обслуговування населення є продаж товарів на одну особу (табл.1.25).

У середньому по Україні в 2003 р. він складав 1046 грн на рік, а на початок 2005 р. – 1424 грн. Однак із погляду регіонів відхилення від середнього показника є суттєвими.

Таблиця 1.25 – Продаж товарів на одну особу населення по регіонах України на початок 2005 р.

Обсяг товарообороту, грн	Кількість областей	Назви областей	Місце	Товарооборот на одну особу
1600 і більше	3 + м. Київ	м. Київ	1	4216
		Дніпропетровська	2	1741
		Харківська.	3	1690
		Закарпатська	4	1655
1200-1600	9 + м. Севастополь	м. Севастополь	5	1582
		Львівська	6	1546
		Запорізька	7	1521
		Одеська	8	1520
		Волинська	9	1278
		Київська (без м. Києва)	10	1227
		Херсонська	11	1215
		Автономна Республіка Крим	12	1217
		Чернівецька	13	1208
		Донецька	14	1205
1000-1200	7	Полтавська	15	1202
		Рівненська	16	1086
		Сумська	17	1062
		Миколаївська	18	1058
		Чернігівська	19	1056
		Кіровоградська	20	1025
		Черкаська	21	1021
800-1000	5	Житомирська	22	1007
		Вінницька	23	966
		Хмельницька	24	943
		Луганська	25	857
		Тернопільська	26	857
до 800	1	Івано-Франківська	27	793
Всього	26

* Економіст. – 2006.– №2. – С.63

Якщо у Дніпропетровській, Харківській, Київській областях реалізується на одну особу населення товарів від 1200 до 3000 грн на рік, то в Кіровоградській, Хмельницькій, Миколаївській, Івано-Франківській та інших областях такий оборот не перевищує 770 грн. А в 2005 р. цей показник становив по областях від 1741 грн у Дніпропетровській області до 4216 грн – у м. Києві, де рівень грошових доходів населення є найвищим і де значних обсягів платоспроможного попиту досягнуто завдяки приїжджим; а в Івано–Франківській області цей показник дорівнював – 793 грн на одну особу, бо в цьому регіоні є значною кількість невеликих міст та сільських поселень, тобто тих, населення яких має більш низький рівень доходів і витрат на задоволення своїх потреб.

За прогнозами Лондонської Школи Економіки, впродовж першої чверті ХХІ століття м. Київ може перетворитися на один із мегарегіональних лідерів Центральної та Східної Європи, який разом із Москвою, Варшавою, Будапештом, Прагою та Санкт-Петербургом утворюватиме конкурентну модель „ міст-квазікорпорацій”.

Значна диференціація спостерігається з погляду регіонів щодо структури споживання, цін, якості обслуговування, результативних показників діяльності торговельних підприємств. Таке становище значною мірою зумовлено недосконалістю державної політики у сфері торгівлі, відсутністю механізмів територіального регулювання розвитку торгівлі, недооцінкою ролі торгівлі та її значення для розвитку регіонів.

Проблема забезпеченості населення роздрібною мережою залишається гострою й нерозв'язаною. Її суть полягає в тому, що продовжується тенденція деконцентрації торгівлі, а це призводить до суттєвої диференціації щодо забезпеченості населення торговими об'єктами та площами.

Незважаючи на сприятливі умови й передумови розвитку торгівлі, зумовлені ринковими трансформаціями роздрібна мережа зберігає стійку тенденцію до скорочення. Протягом десяти років кількість підприємств торгівлі скоротилася на 50 тис. одиниць і становить нині 63% від рівня 1995 р. В окремих регіонах цей рівень є ще нижчим: Івано-Франківська – 44%, Миколаївська – 49%, Рівненська, Хмельницька, Чернівецька, Черкаська – 50%, Тернопільська – 39%.

Небезпека полягає в тому, що ця негативна тенденція триває. Різке скорочення мережі роздрібних підприємств у західних областях посилюється внаслідок неможливості експлуатації побудованих ще в 60-х роках старих споруд, будинків, де знаходилися магазини, а також перепрофілізації багатьох підприємств торгівлі.

Більш глибокий аналіз стану роздрібної мережі в регіонах України слід пов'язувати з дослідженням забезпеченості населення торговими площами й роздрібними підприємствами. Такий показник у багатьох країнах має нормативний характер і визначає кількість квадратних метрів торговельної площі або кількість торговельних об'єктів у розрахунку на 10000 осіб постійного населення конкретного регіону. У розвинутих країнах забезпеченість становить 3500-5500 кв.м і 17-20 підприємств на 10000 жителів відповідно. В Україні цей нормативний показник у 1990 р. дорівнював: 2500 кв.м (фактично – 2300 кв.м) і 24 підприємства (фактично – 27 об'єктів). Нині забезпеченість населення є значно нижчою: всього 1238 кв.м і 18 об'єктів.

Із погляду областей ці показники суттєво відрізняються – з 5,8 млн кв.м торговельних площ роздрібних підприємств близько 47% зосереджено у восьми регіонах країни. Розрив між забезпеченістю населення торговельними об’єктами є дещо меншим і становить 15-20 об’єктів. Але від цього проблема забезпеченості населення торговельними площами не стає менш гострою. Справа в тому, що об’єкти торгівлі є дрібними – середня торгова площа не перевищує 95 кв.м.

Глибока диференціація розвитку роздрібної торгівлі характерна не тільки для регіонів. Ще більш гострого характеру вона набула з територіального погляду: тобто в міській і сільській місцевості.

Протягом періоду 1990-2005 рр. кількість магазинів у містах скоротилася з 60 тис. до 36,8 тис. одиниць, а в сільській місцевості – майже в два рази: з 68,7 тис. до 19,0 тис. од. Небезпека полягає в тому, що випереджувальні темпи скорочення роздрібної мережі на селі зберігаються (рис.1.33).

Як видно з діаграми, протягом періоду перебудови вибуття об’єктів торгівлі в сільській місцевості становило 2,0-2,5 тис. од. на рік, що призвело до суттєвого погіршення торговельного обслуговування сільського населення.

Рисунок 1.33 – Мережа роздрібної торгівлі України в міських поселеннях та сільській місцевості

Зберігається негативна тенденція до зростання розриву між товарооборотом на одну особу в місті й у селі – з 1,8 разу в 1991 р. до майже 3,5 разу в 2005 р.

Інтенсивне та прискорене скорочення роздрібної мережі в сільській місцевості практично, без її оновлення вже призвело до того, що 6,5 тис. сільських поселень залишилися без об’єктів торгівлі.

Регіональна й територіальна диференціація розвитку роздрібної мережі негативно позначається не лише на рівні торговельного обслуговування. Вона деформує структуру товарообороту й у цілому систему споживання.

У регіональній структурі товарообороту зберігається значний контраст між групами продовольчих і непродовольчих товарів (табл.1.26).

За наявності встановлених в Україні пропорцій (45,7 : 53,3) переважна частина областей – Запорізька, Львівська, Одеська, Донецька – значно більше споживає непродовольчих товарів; а в таких регіонах, як Сумська, Закарпатська області, переважають продовольчі товари. Пропорції в структурі товарообороту, що склалися в Україні, є далекими від оптимальних (30:70), характерних для розвинутих країн.

Таблиця 1.26 – Структура роздрібного товарообороту по регіонах України за 2005 р. (у процентах до 1990)*

Області	Індекс фізично­го обсягу роздрібного товарообороту, %; всі товари	Структура товарообороту, %
		Продовольчі товари	Непродо­вольчі товари
Україна	75,5	55,7	110,7
Автономна республіка Крим	44,2	33,0	48,5
Вінницька	58,9	50,8	62,7
Волинська	92,4	89,6	103,9
Дніпропетровська	53,1	32,3	105,3
Донецька	59,2	29,0	130,1
Житомирська	58,5	56,0	70,5
Закарпатська	105,4	152,7	55,6
Запорізька	74,7	35,9	154,7
Івано-Франківська	57,7	46,6	71,5
Київська	42,9	40,3	57,7
Кіровоградська	45,2	44,2	50,0
Луганська	28,5	18,0	60,0
Львівська	74,2	46,7	168,9
Миколаївська	64,9	52,1	79,9
Одеська	100,4	81,8	141,5
Полтавська	54,8	24,7	108,5
Рівненська	52,5	52,9	61,3
Сумська	63,3	68,1	62,8
Тернопільська	40,8	43,4	39,5
Харківська	66,9	69,6	81,8
Херсонська	119,0	36,4	390,6
Хмельницька	44,9	36,7	53,5
Черкаська	56,6	44,1	80,9
Чернівецька	70,1	58,6	96,9
Чернігівська	44,7	44,2	52,9
м. Київ	180,5	82,8	380,6
м. Севастополь	-	-	-

* Державний комітет статистики. Розробка торгівлі України у 2005 році. – К. – 2006. – С.35

Всі розглянуті вище проблеми розвитку торгівлі протягом останнього часу, об’єктивно вимагають пошуку шляхів вирівнювання рівня регіонального розвитку торгівлі в Україні й забезпечення населення товарами та послугами. Важливим напрямком вирішення цієї проблеми можна вважати оптимізацію роздрібної мережі.

Це насамперед використання сучасних методів організації роздрібної мережі з урахуванням економічних, соціальних, демографічних особливостей регіонів. Такі методи повинні включати до своєї структури типи та види роздрібних підприємств у поєднанні із дрібнороздрібною мережею, відповідно до категорій нового сучасного устрою України: поселенські утворення (межі утворень), село, райцентр, містечко, місто. У кожному регіоні забезпеченість населення торговельною площею повинна бути не менше ніж 250 кв. м на 1000 постійних жителів.

Йдеться також про створення сучасних типів магазинів: гіпер-, супермаркетів, Cash & Carry, а також упорядкування наявних типів роздрібних підприємств. Слід зауважити, що магазини типу гастроному, універсаму поступово треба скоригувати через неконкурентоспроможність, те саме чекає на ринки, якщо вони не перетворяться на торговельно-сервісні комплекси.

Особливо важливо розвивати вузькоспеціалізовані підприємства, дисконтні магазини, посилкову торгівлю. Інтенсивного розвитку вимагає віртуальна мережа магазинів на основі Інтернет-комунікацій.

Усі ці напрями мають соціальну спрямованість і економічний зміст, тому вони повинні реалізуватися комплексно в межах ефективної системи управління й регіональної політики.

Складовою економічного змісту такої політики є інвестиції. Останнім часом спостерігаються тенденції до випереджувальних темпів збільшення інвестицій у сфері торгівлі. Якщо протягом 2000-2005 рр. зростання інвестицій у основний капітал дорівнює в середньому по Україні 12%, то у сфері торгівлі цей показник у 10 разів вищий. Особливо інтенсивно здійснюються іноземні інвестиції. З усіх видів економічної діяльності за обсягами іноземних інвестицій торгівля посідає трете місце.

На базі іноземних інвестицій формується потужна мережа широкоформатних типів підприємств: супермаркетів, гіпермаркетів, суперcторів.

Серед основних зарубіжних транснаціональних операторів на продовольчому ринку країни можна згадати: австрійську компанію „Білла”, до складу якої входять супермаркети, голландську; „Спар”; російську – „Далпорт Сіті”; німецьку – „Метро”; прибалтійську – „Бумі-маркет”, яка включає магазини з невеликою площею (200-400 кв.м; асортимент становить близько 4000 найменувань, що реалізуються за середньоринковими цінами), а також литовську компанію – „БМ-Трейд”, котра в 2003 р. досягла обороту в 300 млн. Євро. Західні транснаціональні оператори мають відповідні конкурентні переваги.

Основною конкурентною перевагою західних операторів є велика фінансова підтримка. Так, світові обороти найбільш великих транснаціональних операторів перевищують обороти українських мережевих структур майже у два рази (мова йде про десятки мільярдів доларів проти мільйонів доларів). Великі західні оператори мають доступ до дешевих довгострокових кредитів, тому вони спроможні робити великі інвестиції в цей вид бізнесу. Такі оператори можуть собі дозволити деякий час працювати з низькою рентабельністю. Одним із інструментів є використання демпінгових цін для утвердження та завоювання ринкової ніші. Крім того, фінансові ресурси великих західних операторів забезпечують широкі масштаби діяльності; вони будують декілька торгових центрів, створюють гіпермаркети, розміри яких перевищують розмір будь-якого українського супермаркету. Ці гіпермаркети приваблюють покупців широким асортиментом товарів ( близько 40-60 тис. найменувань) та низьким рівнем цін, який дозволяє вести конкуренцію з відкритими ринками.

Ще однією конкурентною перевагою є наявність новітніх технологій продажу. Це – відкриті полиці, поєднання торгових залів із залами розваг та навчальними центрами, – вони стимулюють лояльність споживачів, збільшують зони імпульсивних покупок, використовують ефект обладнання тощо.

Що стосується українських мереж, в них є свої основні конкурентні переваги. Більшість із них зміцнюють конкретні позиції, оскільки знають місцеві умови та потреби своїх споживачів, здійснюють серйозні пошуки в галузі логістики й технологій продажу. За багатьма аспектами українські компанії не втрачають своїх позицій перед західними конкурентами та в деяких випадках їх перевершують. Так, на місцевих ринках було продвинуто й українські бренди, а не тільки товарні бренди відомих світових виробників. Залишається слабке місце в них тільки щодо логістики й менеджменту – побудови технологічних ланцюгів та управління ними. Але багато керівників компаній виділяє як найбільш важливу конкуренту перевагу те, що вони працюють та будують свій бізнес за неформальними правилами. І саме в цьому полягає об'єктивне протиріччя ситуації, яка виникла на ринку товарів та послуг. Щоб підвищити свою конкурентоспроможність, знизити ризики тіньового бізнесу, українські компанії повинні легалізувати свою діяльність.

Для того, щоб витримати конкуренцію з боку великих західних операторів, вітчизняним торговельним підприємствам слід вводити в експлуатацію нові торгові площі; вдосконалювати логістичні схеми, розширювати асортимент товарів; удосконалювати технології продажу.

Шлях вирівнювання диференціації в розвитку торговельного обслуговування в регіонах включає також вивчення збалансованості попиту та пропозиції на основі порівняння динаміки доходів і витрат населення з погляду регіонів, виробництва споживчих товарів і товарообороту за 2000-2004 рр.

Шляхи вирівнювання регіонального розвитку торговельного обслуговування населення передбачають оцінення таких факторів:

• кількісного аналізу регіональної структури ринку споживчих товарів;

• специфіки розселення людей;

• впливу демографічних факторів на формування потреб населення;

• впливу соціально-економічних умов;

• підвищення ефективності капітальних вкладень торгівлі в ринкових умовах господарювання.

Кількісний аналіз регіональної структури ринку споживчих товарів полягає у визначенні ступеня концентрації його індикаторів у регіонах, тобто в оцінці нерівномірності розподілу значень цих індикаторів.

Ступінь відповідності територіального розподілу товарообороту, доходів і витрат населення, виробництва товарів, чисельності споживачів тощо можна виміряти за допомогою коефіцієнта Лоренца (L), що характеризує ступінь концентрації:

, (1.2)

де – частка і-го регіону в загальному обсязі факторної ознаки (в аналізі регіонального споживчого ринку – це частка населення і-го регіону в загальній чисельності населення України);

– частка і-го регіону в загальному обсязі товарообороту, доходів і витрат населення, виробництві споживчих товарів);

к – кількість і-х регіонів.

Чим ближчим є коефіцієнт концентрації до 0, тим більше збігається розподіл товарообороту із розподілом факторної ознаки й тим тісніше вони пов’язані. Показник територіальної диференціації формується в основному під впливом регіональних особливостей (доходів, грошових витрат і заощаджень населення, виробництва товарів народного споживання). Отже, коефіцієнт концентрації демонструє ступінь концентрації певних індикаторів стану регіонального споживчого ринку в межах усієї сукупності регіонів. Для кожного регіону окремо можна визначити індекс локалізації , що показує, якою мірою не збігається частка регіону в загальному обсязі результативних ознак із часткою факторної ознаки:

. (1.3)

На величину індексу локалізації впливає нерівномірність покупок (продажів) на одну особу населення, що можна розглядати як один із проявів регіональної варіації рівня життя населення. Інші розрахункові показники підтверджують цей висновок і свідчать про високий рівень територіальної диференціації щодо кола обраних індикаторів (виробництво, доходи тощо).

Оцінити такий показник можна також за допомогою коефіцієнта варіації товарообороту на одну особу населення, доходів і витрат, виробництва споживчих товарів, що розраховується за формулою (1.4).

, (1.4)

де – середньоквадратичне відхилення регіональних показників на одну особу населення від середнього рівня :

, (1.5)

де – товарооборот (доходи, витрати й заощадження, виробництво товарів народного споживання) на одну особу населення і-го регіону;

– середній товарооборот на одну особу населення в усіх регіонах;

– частка населення і-го регіону в загальній чисельності населення.

Застосування комплексу методів оцінки територіальної диференціації було б корисним для розробки державної політики з метою вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів у поєднанні з принципом збалансованості їхніх інтересів. Це особливо актуально для регіонів, у межах яких показники економічного й соціального розвитку є значно нижчим, ніж відповідні середні показники в державі, що підкреслено у згадуваному вище посланні Президента України.

На регіональний розвиток торговельного обслуговування населення суттєво впливає диференціація щодо заселення та господарської діяльності територій країни, що проявляється в різній густоті мережі населених пунктів, рівні благоустрою.

Торгівля в сільській місцевості належить до тих сфер торговельного обслуговування, що повинні розвиватися відповідно до розселення людей. Географія розселення в основному визначає географію розміщення роздрібної торговельної мережі. Більш великим системам сільського розселення відповідають більш потужніші підприємства торгівлі. Тому особливості сільського розселення мають суттєве значення для організації системи торговельного обслуговування населення. Найважливішими з них є ступінь освоєння територій, розбіжностей щодо величини поселень та густоти їх мережі, надійність транспортно-економічних зв’язків між ними. Наявність малих, середніх, великих та надвеликих сільських поселень та розподіл усіх потреб у товарах (за частотою попиту) на повсякденні, періодичні та епізодичні обумовлюють можливість організації торговельного обслуговування мешканців сільської місцевості. Регіональні відмінності щодо поселень різної величини обумовлюють особливості формування та розміщення центрів торговельного обслуговування різних рангів у кожному регіоні.

Проблема розвитку торгівлі й організації торговельного обслуговування людей в малих сільських поселеннях характеризується протиріччями: з одного боку, потребує збільшення таких поселень в інтересах ефективної організації соціальної інфраструктури, з іншого – є об’єктивна необхідність їх існування для більш раціонального та повного використання природних і трудових ресурсів. Для вирішення цієї проблеми необхідно створити локальні системи торговельного обслуговування в малих сільських поселеннях.

Серед факторів, що впливають на територіальні відмінності щодо рівня споживання, а відповідно й на обсяг та структуру товарообороту, організацію розвитку торгівлі та розміщення роздрібної торговельної мережі, найбільш значними є: загальна зайнятість (економічна активність населення), її галузева й професійна структура, характер трудової діяльності та ступінь інтенсифікації праці, розмір сімей, їх статево-вікова структура, рівень культури населення.

Відмінності щодо економічної активності населення за регіонами країни впливають на формування потреб, а, разом із тим, і на загальний обсяг роздрібного товарообороту в цілому та на одну особу населення через чисельність членів сімей, які працюють, на їхній дохід та платоспроможний попит.

Крім того, на потреби в товарах впливає сімейний стан, склад та розмір родин. Наприклад, більша частина товарів із тривалим терміном використання обслуговує всю сім’ю, а не споживається індивідуальними її членами.

Що стосується фізіологічних потреб населення, то вони також є різними відповідно до віку та статі населення. Так, зі збільшенням віку зростають енергетичні витрати організму. Харчування дітей у віці 11-13 років повинне бути в 1,6 разу більш калорійним, ніж у віці 3-4 років. У віці 18-39 років споживати слід на 200-300 кал. більше, ніж у 40-60 років, а підліткам – на 1750 кал. більше, ніж дітям від 1 до 3 років. Середня потреба в харчуванні в чоловіків, які мають велику вагу та зріст, а також у зв’язку з обміном речовин, є на 15-19% вищою, ніж у жінок. Таким чином, раціон харчування диференціюється, залежно від статевого та вікового складу населення того чи іншого регіону.

Раціон харчування залежить від зайнятості в галузях національної економіки, а також від праці. Так, загальні добові витрати енергії в дорослого населення, яке не займається фізичною працею, не перевищують 3000-3200 кал., тоді як у осіб, що виконують фізичну роботу, потреба досягає 500-5000 кал. Калорійність харчування в чоловіків віком 20-40 років має бути вищою, ніж у жінок, що займаються тими самими видами господарської діяльності, на 350-450 кал.

Віковий склад населення впливає на формування потреб у таких непродовольчих товарах, як одяг та взуття.

Отже, загальний рівень споживання продуктів харчування та витрат на продовольчі товари залежить від співвідношення статево-вікових груп у загальній кількості населення та їх зайнятості у сфері виробництва.

Разом із тим, у практиці розміщення та організації торгівлі не розглядається вплив демографічних факторів на територіальні відмінності в характері та структурі споживання. Порівняння рівня споживання товарів та послуг різних регіонів країни визначається в розрахунку на одну особу населення, але, на нашу думку, показник „одна особа” не можна порівняти з точки зору потреб різних територій та регіонів країни, сільського та міського населення.

Одним із шляхів вирівнювання розвитку торговельного обслуговування в регіонах можна визнати підвищення ефективності капітальних вкладень торгівлі в нових ринкових умовах. Постійне збільшення капітальних вкладень у розвиток торговельної мережі дозволяє створити сучасну матеріальну-технічну базу. Одним із важливих завдань торгівлі є раціональне та найбільш зручне для населення розміщення торговельної мережі на основі будівництва крупних об’єктів торгівлі в поєднанні з розвитком невеликих ( малих та середніх) магазинів із продажу товарів першої необхідності.

Фінансування розвитку торгівлі має здійснюватися переважно коштом недержавних джерел. У нових умовах господарювання органи виконавчої влади повинні стимулювати добровільне накопичення коштів суб’єктами торгівлі та виробничих галузей, залучення інвестиційних ресурсів на засадах акціонерного капіталу, а також вільних коштів населення та іноземних інвестицій. Поряд із цим доцільно більш широко використовувати фінансові ресурси місцевих бюджетів, особливо для будівництва підприємств торгівлі в районах із низьким рівнем інвестиційної привабливості, з подальшою їх приватизацією за гроші, а також пільгове кредитування тих видів і типів підприємств, розвиток яких доцільно стимулювати.