2. Мовна норма, варіанти норм

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, історично сформованих стосунків, які є обов’язковими для її носіїв.

MОBHA НОРМА — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації; це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

• системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи)

• історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови)

• соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства)

• стабільністю (не можуть часто змінюватися)

Літературним нормам властиві такі риси:

• традиційність – відповідає усталеним нормам, зразкам, прийнятим за традицію

• стабільність – сталість, незмінність, стійкість норми

• варіантність – наявність варіантів, видозміна норми

Загальномовні норми об’єднують всі одиниці мови і прийоми їх організації, які є в ній у цей час і мають комунікативне значення для мовців незалежно від функціонально-стильових різновидів.

Різновиди норм мови:

• літературні норми мови – це ознаки, правила опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної і усної форм спілкування. Літературні норми у порівнянні із загальнонародною мовою є диференційованішими. Вони мають вищий ступінь загальнообов’язковості і більше обмежень.

• стильові норми – це спосіб добору і організації мовних засобів у певному типі мовлення, у функціональному стилі. Вибір стилю і визначає стильову норму (офіційно-діловий стиль, науковий чи розмовний тощо)

• стилістичні норми – це норми, що діють у межах літературної мови і регламентують не лише правильність мовлення, а й доцільність та довершеність його відповідно до умов спілкування.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови звуків і звукосполучень під час мовлення). наприклад: - тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні - норми правильного наголошування.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-

який склад слова і замінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одно й того ж слова: збѝтки – збитко̀вий, прийма̀льня – приймѝ, будува̀ти – буду̀ю, бага̀ж – багажѐм.

Правильно Неправильно

бюлетѐнь бю̀летень

валовѝй ва̀ловий

вимо̀ва вѝмова

відсо̀тковий відсотко̀вий

господа̀рчий госпо̀дарчий

контракто̀вий контра̀ктовий

корѝсний ко̀рисний

надлѝшковий надлишко̀вий

новѝй но̀вий

ознак̀а о̀знака

податко̀вий пода̀тковий

порядко̀ий поря̀дковий

прожитко̀вий прожѝтковий

рѝнковий ринко̀вий

роздрібнѝй роздрі̀бний

фаховѝй фаховий

Наголос допомагає виділити у словосполученні чи реченні головне. Наприклад: Іванна вчасно написала модуль; Іванна вчасно написала модуль; Іванна вчасно написала модуль; Іванна вчасно написала модуль.

Типовим порушенням правил наголошування слів є вплив російської мови, суржикового мовлення та діалектного середовища: посередині, спина, фартух, кухонний, кухарський, кажу, одного (а не посередині, спина, фартух, кухонний, кухарський, кажу, одного);

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

- вживання паралельних закінчень іменників у Д.в.: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у Д.в., закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

- вживання іменників чол.р. у на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

- чоловічі прізвища відмінюються за відмінками); жіночі прізвища на –о і на приголосні – не відмінюються. Наприклад: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук),

Василя Марченка (але Мар'яни Марченко),

Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

(Винятки: Черних, Долгих, Польських)

- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників:

Наприклад:дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий);

швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше

(а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду;

слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього роду;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників:

завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий),

чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

Наприклад: найвищий ступінь (а не найвища); канцелярське приладдя (а не канцелярські);

загорну плащем (а не плащом); вирок кількох суддів (а не суддей);

поверталися з Балкан (а не Балканів); хліб крають (а не краять)

до річниці Акта проголошення Незалежності України (а не Акту);

директори шкіл (а не директора); найефективніші ліки (а не самі ефективні);

більш вдалі спроби (а не більш вдаліші); на своєму полі (а не свойому);

чиєїсь руки (а не чийоїсь); шістдесятники (а не шестидесятники);

півтора долара (а не півтори); півтори сторінки (а не півтора);

чотири грузини (а не грузина); мак мелють (а не мелять);