4. Філософія як вид знання: основні вимірювання

Чи є філософія наукою? Навіть на перший погляд відповідь на дане питання неоднозначна: можливі, по крайній мірі, два взаємовиключних рішення, справедливість і обґрунтованість яких, у свою чергу, можна довести однаково успішно. В цьому сенсі, все, що б ми не сказали, не змінить положення речей, у всякому разі не розширить наші уявлення про науку як таку й про науковий статус філософського знання.

Проте, можна поступити трохи інакше - постаратися розглянути феномен наукового пізнання, виходячи з нього самого, точніше, виходячи з самого факту взаємозв’язку наукового знання і пізнання своїм джерелом – суб’єктом пізнавальної діяльності.

Подібні рішення вже існують. Так,у визначенні природи зв’язку, яка існує між суб’єктом пізнання та його предметом, ми можемо скористатися, зокрема, підходом М.К.Мамардашвілі, визначеним у статті «Наука та цінності – нескінченне й кінцеве». Тут, М.К.Мамардашвіллі прояснює розуміння людського сенсу науки (факт зв’язаності наукового пізнання як процесу власним предметом) і режим її функціонування в термінах: «розмірні явища» та «явища, що не мають розмірністю». При цьому, такі відносини пізнавальної сфери як відношення науки і моральності; застосування наукових відкриттів в соціальній практиці, тощо представляють лише приватні прояви власне людського сенсу наукового пізнання.

Отже, філософ визначає людський сенс науки в наступних тезах:

1. Сенс явищ, подібних науці не виводиться цілком з людських інтересів;

2. В освіті й розвитку людської істоти беруть участь насамперед явища, що мають кінцеву розмірність – це конкретні й завжди локальні людські (соціальні, культурні, етичні) установлення, норми;

3. Однак, є й інші людинорозмірні сили, які формують упорядкованість існування; до них філософ і відносить наукове пізнання. З точки зору нескінченності норми соціально-культурного буття умовні. Причому, свідомість і факт даної умовності також є фактором, який констатується людською істотою;

4. Об’єктивне пізнання (наука й філософія) відносяться до обмеженого кола явищ, які не мають кінцевої розмірності, тобто в науці людина спрямована на надлюдське, на явища, які виходять за межі кінцевих цілей як таких. У цьому сенсі, людина, як істота, яка здатна думати про те, чим вона сама не є і чим не може бути в принципі, унікальна. Людина орієнтована на вищий порядок, на отримання знань про те, що не має безпосереднього відношення до наслідків людського існування;

5. Об’єктивне знання (наука й філософія) прояснює образ зчеплення подій і фактів, що відкриває вищий порядок. Згідно об’єктивного знання, тільки цей вищий порядок як якесь ціле є осмисленим, на відміну від явищ, які мають кінцеву розмірність. Тобто, об’єктивне знання культивує свідомість відносності людської міри, іншими словами, – неантропоморфну свідомість;

6. Порядок, який відкривається об’єктивними знаннями, сумірний людиною тільки її інтелектуальними силами, за природою своєю не маючий кінцевої розмірності. Звідси, об’єктивне знання (наука й філософія) невід’ємне від гідності та самосвідомості людської істоти, від свідомості її свободи та незалежності;

7. Об’єктивне знання (наука й філософія) не має відношення до цінностей і не може бути зведене до них, тобто наука і філософія не можуть бути зведені до змісту будь-яких значущих для людини речей;

8. Орієнтація в пізнанні на нелюдське й встановлення у внутрішньому світі уявлення про певний безрозмірний порядок є одним з факторів освіти самої людини, формування та розвитку її сутності;

9. Не існує прикладних наук, існує тільки наука та її використання. Тим самим, застосування науки не є наука. Наука є постійне розширення способу сприйняття людиною світу і самого себе в світі.

Знання в науці постійно виробляє інше знання, тобто, знання в науці постійно перебуває у перехідному стані. Там, де немає цього принципового перехідного стану – немає й науки, немає пізнання. Наука (філософія) є відтворення на основі наявного знання інших знань, поза цим феномен науки (філософії) визначити не можливо. Таким чином, людина, займаючись наукою, є єдиною істотою, що формується навколо такої орієнтації, яка не має відношення до його природи. Наука є цінність, але лише до тих пір, поки елементом її змісту не надана ніяка ціннісна, й тим самим, кінцева розмірність.

Звідси, можна зробити висновок, що наука (філософія) – це спосіб подолання кінця людського існування засобами, що не мають кінцевої розмірності.

ТЕМА ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ЯК ОСНОВА НАУКОВОГО ЗНАННЯ

Мета: ознайомити студентів з сутністю наукового знання, визначенню ролі філософії науки в дослідженні проблем виникнення науки, структури, динаміки, рівнів та форм наукового знання,а також засобів і методів наукового пізнання.

ПЛАН.

1. СПІВВІДНОШЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ТА НАУКИ

2. ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ НАУКИ

3. ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ФІЛОСОФІЇ ТА НАУКИ

4. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ В СУЧАСНОМУ ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

1. СПІВВІДНОШЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ТА НАУКИ

Філософію науки слід розуміти, перш за все, як таку галузь, в межах якої пропонуються, вивчаються, порівнюються моделі розвитку науки.

Перейдемо до розгляду співвідношення науки та філософії. Філософські підстави науки дають загальні орієнтири для пізнавальної діяльності, виконують евристичний роль, сприяють формуванню нових методів наукового дослідження.

Звичайно, філософські підстави змінюються разом з революціями в науці, змінюються набори цих підстав, але все-таки зберігається певна спадкоємність.

Філософія, умовно, скажімо, надає наукову картину світу, тобто цілісну систему уявлень про загальні властивості та закономірності дійсності. Будується ця картина з узагальнення та синтезу фундаментальних наукових понять і принципів. Зазвичай розділяють побудову загальної картини світу (тобто про природу, суспільство, пізнання). Існує й природознавча картина світу. Вона може бути фізичною, астрономічною, хімічною, біологічною тощо.

Тепер поставимо таке проблемне питання – це питання про науковість самої філософії. Основоположником філософії науки був родоначальник позитивізму О.Конт. Було проголошено тезу: «Наука сама собі філософія». Науки про природу (Конт був фізиком) можуть одна з одною не пов’язані: наукове зображення світу складається з розрізнених фрагментів і забезпечується позитивною філософією. Ф. Енгельс був першим, хто відкинув таке подання. Він стверджував, що з усієї попередньої філософії самостійне існування зберігає ще вчення про мислення та його закони - формальна логіка й діалектика. Все інше входить в позитивну науку про природу і історію. Філософія позитивізму виявилася живучою. Вона по суті позбавляє вчених від будь-якого впливу філософії. А в дійсності, в перспективі взаємовідношення філософії і науки стає дедалі тісніше.

В науці справи складаються так, що якщо різні вчені, які досліджують одну й ту саму проблему, отримують ідентичний результат, то він вважається науковим і приймається науковою спільнотою. В філософії ж має місце велика кількість авторизованих концепцій і прагнення до самовираження в пошуку загального. У філософії, на відміну від наук, своя специфіка понятійного апарату. Тут знання виступає у вигляді розгорнутого обговорення, визнання труднощів аналізу, наявність критичного зіставлення та оцінки можливих шляхів вирішення тієї чи іншої проблеми. У свій час І. Ньютон наголошував: «Фізика, бережися метафізики!». Він мав на увазі те, що в умоглядної філософії неможливо знайти одну-єдину відповідь на поставлене запитання. В філософії немає таких істин, які не викликали б заперечень. Відомий декартівський вислів стверджує: «піддавав все сумніву».

Мова філософії суттєво відрізняється від мови науки, в якої чітка фіксація термінів і предмету. У філософії мова категорій гранично широкого змісту. Філософські поняття настільки широкі, що не можуть мислитьсь складовими інших, більш широких понять: причина і наслідок, необхідність і випадковість тощо. Але всі ці категорії та поняття об’єктивні і наукові.

У філософії суттєвим є й чітко виражений національний елемент. У цьому також цінність філософії. Таким чином, історичні паралелі філософії науки цілком очевидні.

Три кити, на яких тримається науковий будинок: а) досвід, б) логіка, в) критика. Серед них є місце і філософії, а саме: тлумачення досвіду, логіка і особливо критика. В останній виокремимо два аспекти: критика в галузі науки і критика філософського плану тих чи інших концепцій, теорій. Така критика неоднозначна. Різні філософські школи можуть по-своєму тлумачити наукові теорії.