6. Зміст лекційного матеріалу.

Розгорнутий конспект змісту теми :

Правові аспекти гемотрансфузій

Переливання крові та її компонентів здійснює лікар (лікар-куратор, черго­вий, під час операції - анестезіолог або хірург). Він несе юридичну відпові­дальність за правильність такого переливання. Медична сестра - активний помічник лікаря - проводить монтаж системи, венепункцію, біологічну про­бу, може самостійно здійснювати переливання кровозамінників. Досвідчена медична сестра може і сама проводити всю операцію переливання крові хворому, але під наглядом лікаря. В першу чергу це стосується визначення груп крові, проведення проб на індивідуальну, резус та біологічну сумісність.

Основи ізосерології

Історичний нарис

Перші спроби трансфузії (переливання) сягають глибокої давнини і по­в'язані з гемотрансфузіями (переливаннями крові). Спочатку пробували пе­реливати кров від тварини до тварини, від людини до людини. Перша опера­ція з переливання донорської крові була виконана в 1492 році. Придворний лікар папи римського Інокентія VIII забрав кров у трьох хлопчиків, щоб омолодити старого папу. Операція була невдалою - папа помер вслід за хлопчиками.

Вперше успішне переливання крові від собаки до собаки здійснив англійський анатом і фізіолог Ричард Лоуєр у 1666 р. Перше успішне пере­ливання крові людині було проведено 15 червня 1667 р. придворним ліка­рем французького короля Людовіка XIV, філософом і математиком Жаном Батистом Дені за сприяння хірурга Еммереза пацієнту з лихоманкою, який був дуже виснажений після багаторазових кровопускань. Ними було пере­лито невелику кількість крові (близько 270 мл) із сонної артерії ягняти у вену руки хворого, після чого він одужав.

Однак часті невдачі і несприятливі наслідки переливання крові довгий час затримували рішення даної пробле­ми. Лише в 1820 р. англійський лікар-акушер і фізіолог Джеймс Бландель здійснив переливання людської крові 10 жінкам з післяродовими кровотеча­ми, 5 із них вдалось врятувати.

У 1832 р. російський лікар-акушер К. Вольф теж здійснив успішне переливання донорської крові (від людини) для ряту­вання жінки від кровотечі у післяпологовий період.

У 1901 р. австрійський вчений К. Ландштейнер зробив одне з найбільш суттєвих відкриттів століття, він виявив у досліджуваних людей в крові аглютиногени і аглютиніни та певну закономірність реакції аглютинації (скле­ювання еритроцитів), що послужило основою для відкриття трьох груп крові.

У 1907 р. чеський вчений Я. Янський, використавши методику К. Ландштейнера, описав четверту групу крові. В 1921 р. він же запропонував міжнарод­ну класифікацію груп крові за системою АВО.

Важливе відкриття в трансфузіології було зроблено в 1914 р. Густеном, який з метою запобігання згортанню крові запропонував додава­ти до неї цитрат натрію. Цей метод консервування крові використовують і сьогодні.

У 1940 р. Карл Ландштейнер і Вінер виявили в еритроцитах новий антиген - Rh (резус-фактор), а Левін із співавторами довели його зв'язок із гемолітичною жовтяницею новонароджених. З тих пір розпочалась практи­ка переливання крові з врахуванням не тільки групи а й резус-фактора.

Значний вклад у розвиток трансфузіології (науки про переливання) внесли А.М. Шамов, А.А. Богданов й ін. Про можливість переливання трупної крові вперше доповів на зїзді хірургів Раден. Згодом в 1928 році харківський вчений В.Н.Шамов. Автор наводив експериментальні дані.

Вже 13 березня 1930 року С.С. Юдін зробив перше переливання трупної крові чоловіку 33 років. А вже восени 1930 року від доповів про 7 успішних переливань.

В подальших дослідженнях В.Н. Шамов довів, що бактеріальне забруднення крові через брижові вени із кишківника розвивається через 20-22 години.

Досягнення сучасної науки дозволя­ють широко використовувати переливання крові, її компонентів, препаратів та кровозамінників у клінічній практиці як ефективні засоби лікування хво­рих. Останнім часом розроблені спеціальні апарати "сел-сейвери", які збира­ють кров під час операції, очищають її, фільтрують і знову направляють у кровоносне русло.

На сьогодні в Україні питаннями переливання крові, її компонентів та замінників займаються інститути гематології і переливання крові, обласні і міські станції та відділення переливання крові при великих лікарнях (облас­них, міських, районних). Науково-дослідні заклади займаються питаннями не тільки переливання крові, а й розробкою і створенням нових препаратів крові, стабілізаторів, кровозамінників і ін.

Поняття про групу крові та резус-фактор

Характеристика груп крові

Сьогодні відомо, що в еритроцитах крові є аглютиногени А і В; в сироватці крові - аглютиніни α (анти-А) і β (анти-В). При взаємодії одной­менних аглютиногенів з аглютинінами настає реакція аглютинації. Залеж­но від наявності в крові аглютиногенів і аглютинінів розрізняють чотири групи крові.

Перша (І) група 0 (аβ) - еритроцити не містять аглютиногенів. У сироватці крові - аглютиніни (α і β), здатні аглютинувати еритроцити трьох інших груп.

Друга (II) група А (β) - еритроцити містять аглютиноген А, що аглю­тинується сироватками тих груп, у яких є аглютинін а. У сироватці є аглю­тинін β, який аглютинує еритроцити крові, що містять аглютиноген В.

Третя (III) група В (а) - еритроцити містять аглютиноген В, який аглютинується аглютиніном β. Аглютинін а сироватки аглютинує еритро­цити груп крові, що містять аглютиноген А.

Четверта (IV) група АВ (0) - еритроцити містять аглютиногени АВ і аглютинуються сироватками трьох попередніх груп крові. В сироватці крові цієї групи немає аглютинінів, тому вона не аглютинує еритроцити інших груп крові.

Nota bene! Слід зазначити, що аглютиноген А має свої різновиди, а тому відпові­дно група крові А (II) має підгрупи А, (II), А₂(ІІ), а група АВ (IV) - А,В (IV) і А₂В (IV).

Поняття про резус-фактор

Резус-фактор - це особливий антиген, який вперше був виявлений в еритроцитах мавп породи макаки (Масасus гhеsus). Він міститься у 85% людей, їх кров називають резус-позитивною. У інших 15% цей фактор відсутній, їхню кров називають резус-негативною. Резус-фактор є досить сильним ан­тигеном. При переливанні резус-позитивної крові людям з резус-негативною кров'ю у них виробляються специфічні резус-антитіла, які викликають резус-конфлікт, посттрансфузійну реакцію; може розвинутись анафілактичний шок. Резус-антитіла виникають у людей з резус-негативною кров'ю протягом життя при імунізації їх резус-фактором людей з резус-позитивною кров'ю. При переливанні крові слід враховувати, що існує декілька типів резус-факто­ра. Для їх позначення використовують номенклатуру Віннера або Фішера-Рейса. Найбільш поширеним є антиген Д.

При визначенні резус-належності крові необхідно користуватись чин­ними інструкціями та наявними в розпорядженні антирезусними сироватка­ми, еритроцитами чи моноклональними антитілами. Резус-фактор є спадко­вим і не залежить від групи крові, статі та інших особливостей людини.

Nota bene! Групи крові генетично зумовлені відповідним набором антигенів, що містяться в еритроцитах, є постійними протягом життя і не змінюються з віком, під впливом хвороби або інших причин. Слід пам'ятати, що тільки аглютиніни сироватки крові адсорбуються на поверхні еритроцитів (аглю­тиногенів), а останні склеюються і випадають в осад.

Визначення групи крові

Кожному хворому, що поступає до відділення зразу ж визначають групу крові і резус-фактор. На титульному листі історії червоними чорнилами про це роблять відмітку, під якою лікуючий лікар ставить свій підпис. Якщо хворий обстежується таким чином вперше, лікар, що відповідає за переливання крові у лікарні чи відділенні цю ж відмітку на спеціальному відбитку-кліше (“штамп”) робить в паспорті хворого. Останнього про це і про групу повідомляють. До речі, всі військовослужбовці носять форму, на якій зліва на грудях має місце відмітка про групу та резус-фактор.

Nota bene! Якщо у хворого раніше визначалась група крові і є відмітка в паспорті, та ці дані не співпадають з одержаними у відділенні, - дослідження необхідно обовязково повторити, а ще краще при наявності сумнівів, виконати в іншій лабораторії.

При вступі хворого до відділення збирається гематологічний анамнез:

• яка група крові,

• були раніше переливання чи ні;

• якщо хвора жінка – все про вагітність, який перебіг, викидні, жовтяниці у дітей і т.і.

Після виставлення показань до переливання крові чи її компонентів лікар повинен зробити заяву на станцію переливання чи у відділення переливання. На відповідному бланку вказується прізвище та ініціали хворого, діагноз і показання до переливання (абсолютні, відносні, оперативні втручання – і обєм останнього), вказується група крові реципієнта (хворого). Якщо кров реципієнта позитивна – цього не пишуть: воно розуміється. Якщо кров резус-негативна – відмічається.

Донорська кров зберігається у спеціальних флаконах чи пакетах, консервується сучасними консервантами типу ЦОЛІПК та “Глюгичир” і “ Цитоглюкофосфат”. Розроблені методики стабілізації крові шляхом вилучення з неї іонів Са²+. Остання кров застосовується при масивних і обмінних переливаннях, оскільки запобігається токсична дія цитрату. Знайшла місце стабілізація крові шляхом кріоконсервування під впливом низьких температур (-60…-40 і навіть -196С).

На флаконах із кровю кріпиться етикетка, де вказується група крові і резус-фактор, прізвище лікаря, дата забору крові і її кількість.

Зберігають кров при температурі +4С у холодильниках, де повинен бути зошит із щоденною відміткою температури. Кров, що транспортують, знаходиться у спеціальних термостабільних контейнерах чи міні- холодильниках. Транспортують обережно, щоб кров не бовталась, бо це призводить до механічних пошкоджень її формених елементів, особливо еритроцитів.

Як все живе, що не рухається, як кожен орган, що не функціонує та поступово відмирає, так і консервована кров з часом втрачає свою головну функцію – насичувати киснем еритроцити шляхом окислення гемоглобіну, переносу кисню до тканин, обміну останніх кисню на вуглекислий газ і виведення останнього з організму на рівні альвеол, де проходить новий цикл насичення еритроцитів киснем шляхом відомого окислення гемоглобіну. Вивчено, що максимальні транспортні можливості еритроцитів щодо кисню - зберігаються в перші 7 днів. У два останні тижні різко зменшується, до 21 дня – не більше. Отже, останній термін зберігання консервованої крові – 21 день, оптимальний – 7 днів.

Перед переливанням крові останню виставляють із холодильника, даючи час (1-1,5 години) нагрітись при кімнатній температурі. Далі, звірившись з даними на етикетці флакона чи пакета з кровю визначають групу останньої. Практично це робить медсестра, а враховує лікар, що переливає кров.

Nota bene! За наказом Міністерства переливання крові і все, що з нею повязане відповідає лікар.

Обовязково вивчається візуально кров у флаконі: остання повинна бути чітко розділена на плазму і еритроцити. Між цими шарами не повинно бути додаткових утворень у вигляді плівки чи якихось конгломератів, шари повинні бути однорідними, а плазма – прозорою, поверхня плазми – гладенька.

Техніка визначення групи крові