Структура податкової системи

Важливою характеристикою податкових систем є їхня структура. На практиці розрізняють прямі і непрямі (на споживання) податки. Хоча такий розподіл багато в чому носить умовний характер, передбачається, що прямі податки стягуються безпосередньо з одержувачів доходів — фізичних і юридичних осіб, непрямі — в процесі руху доходів чи обороту товарів і призначені для перекладання на кінцевих носіїв податкового тягаря.

Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з одного боку, обкладання доходів, а з іншого боку — видатків. У дійсності межа між ними умовна і залежить від можливостей перекладання цих податків. Так, прямий, за визначенням, податок на прибуток компаній за умови перекладання його в ціни стає непрямим, а непрямий за визначенням податок на додану вартість за неможливості включення його в ціну стає прямим податком. Умовна тільки класифікація податків на прямі та непрямі, а не сама система прямого і непрямого обкладання доходів, котра реальна і постійно діє на основі всієї сукупності податків. На практиці вичленовування прямого і непрямого обкладання є неможливим, тому для їхньої характеристики доводиться використовувати умовний розподіл.

Гнучкість окремих видів податків — залежність зростання/падіння надходжень від певного виду податку — від зростання/падіння номінального ВВП. Тенденції розвитку провідних країн світу вказує, що середня гнучкість доходів від прямих податків перевищує 1, від непрямих — менше 1. У цілому гнучкість перевищує 1.

Практика оподатковування свідчить, що на співвідношення прямих і непрямих податків впливають:

• життєвий рівень переважної частини населення;

• досконалість механізму стягування податків;

• рівень податкової;

• традиції оподатковування.

Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне відображення в загальних елементах податків. Кожен податок містить такі елементи:

• суб'єкт (платник);

• вилучення коштів;

• об'єкт оподаткування;

• джерело сплати;

• одиниця оподаткування;

• податкова ставка;

• податкова квота;

• пільги;

• податковий оклад.

Суб’єкт податку — платник податків (юридична або фізична особа) або носій податку чи кінцевий платник податків, який формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо встановлену систему перекладання податку.

Об’єкт оподаткування — предмет, який підлягає обкладанню: доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб тощо. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним і підлягати чіткому обліку.

Джерело сплати податків та зборів — дохід суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсоток, рента), з якого виплачуються обов’язкові платежі, чи право користування, володіння землею без одержання доходу.

Одиниця оподатковування — грошова чи фізична одиниця вимірювання об’єкта оподатковування.

Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподатковування. Принцип рівності та справедливості розподілу податкового тягаря, що є основою сучасної системи оподатковування, лежить в основі побудови податкових ставок або величини податку на одиницю обкладання. Податкові ставки поділяються на тверді й процентні.

Тверді ставки встановлюються в грошовому вираженні на одиницю оподатковування в натуральному обчисленні. Розрізняють фіксовані і відносні, тобто визначені за відхиленням до конкретної величини, наприклад у відсотках.

Процентні ставки встановлюються один раз щодо об’єкта оподатковування як частка його вартості. Залежно від методу формування поділяються на пропорційні, прогресивні, регресивні та змішані.

Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсотка, який не залежить від розміру об’єкта обкладання.

Прогресивні ставки побудовані за принципом зростання відсотка зі збільшенням вартості об’єкта обкладання та утворюють шкалу ставок. Розрізняють просту і складну прогресивні ставки.

За простої прогресії ставка податку зростає зі зростанням загальної суми доходу чи вартості майна. Такий вид прогресії звичайно застосовується до податків зі спадщини.

За складної прогресії дохід поділяється на частини (ступені), для кожної частини встановлюється податкова ставка, причому підвищеним відсотком обкладається не увесь дохід, а лише кожен наступний ступінь (сума, що перевищила певний рівень).

Податкова квота — частина доходу платника, виражена у відсотках.

Податкові пільги — цілковите чи часткове звільнення від податків суб’єктів відповідно до чинного законодавства (знижки, відрахування тощо).

Неоподатковуваний мінімум — найменша частина об’єкта, цілком звільнена від податку.

Податковий оклад — сума податку, що сплачується платником податків з об’єкта обкладання. У податковій практиці країн існує три його форми або способи стягування податків:

• кадастровий — за реєстром, що містить перелік об’єктів оподатковування власника (землі, доходів) — при поземельному, житловому і промисловому податках;

• «із джерела» (вилучення податку до одержання власником доходу) — з осіб найманої праці та інших більш-менш фіксованих доходів;

• за декларацією (вилучення податку після одержання доходу власником) — для обкладання нефіксованих доходів при великій кількості джерел.

Формами податкових пільг із прибуткового податку з населення виступають:

• податкові знижки(відрахування з доходів, що підлягають оподаткуванню);

• податкові кредити у вигляді обкладання окремих груп доходів за нульовими ставками (звільнення від обкладання низьких доходів);

• «система квот»;

• розбивка доходів на складові частини (шедули), які оподатковуються за різними ставками.

Система розподілу доходів — дохід сімейної пари поділяється порівну між подружжям; передбачена відповідна ставка обкладання; підрахована таким способом сума податку подвоюється. Як правило, величина знижки, яка надається платникові податків на дітей, не залежить від наявності в його дружини (чоловіка) власного заробітку.

Особливість податкової пільги у формі «податкового кредиту» полягає в тому, що податкова знижка вираховується із суми обчислених податкових зобов’язань, тобто зменшується сам податок, а не величина оподатковуваного доходу, як у випадку звичайної податкової знижки. В основному податковий кредит надається у твердій абсолютній сумі.

Залежно від характеру доходів існують два типи систем оподатковування:

1. Глобальна (синтетична) податкова система, що виділяє з метою оподатковування увесь сукупний дохід за певний період часу. При цьому сукупний дохід формується як кінцева сума незалежно від каналів одержання.

2. Шедулярна (класифікаційна, парцелярна) система оподатковування розмежовує доходи залежно від джерела надходження на окремі групи — шедули. кожна з яких має свої правила й особливості оподатковування.