Елементи фінансової системи

У теоретико-практичному плані більшістю науковців підтримується типізація фінансових систем за наступними видами (регіональний аспект):

• світова;

• регіональні (рівень інтеграційних утворень);

• національні;

• регіональні (рівень адміністративно-територіальних одиниць).

Світова фінансова система та регіональні фінансові системи (інтеграційні утворення) складаються із двох рівнів:

• національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону;

• міжнародні фінанси, які відображаються в централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштах та фінансових ресурсах.

Сукупність усіх фінансових відносин утворює світову фінансову систему, що включає національні фінансові системи, регіональні фінансові системи, транснаціональні корпорації (ТНК) і міжнародні фінансово-кредитні організації. Функціонування світової фінансової системи підлягає економічним законам і тому є об’єктивною. Однак при розумінні й реалізації цих законів суб’єктами дана система набуває суб’єктивного характеру.

До об’єктивних елементів фінансової системи належать:

• міжнародні фінансові ресурси;

• міжнародні фінансові фонди;

• органи міжнародного фінансового нагляду;

• учасники міжнародних фінансових відносин;

• фінансові механізми міжнародної фінансової діяльності.

Міжнародні фінансові ресурси — це кошти й цінні папери, що використовуються в міжнародній фінансовій діяльності. Міжнародні фінансові ресурси можуть виступати власними, позичковими й притягнутими. Власні ресурси створюються самим суб’єктом у процесі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, амортизаційні відрахування й фонд нагромадження, які йдуть на відновлення оборотних фондів. Позичкові зовнішні ресурси надходять від нерезидентів на принципах платності, зворотності, терміновості (наприклад, міжнародні кредити). Притягнуті фінансові ресурси — це ресурси, які отримуються безоплатно (міжнародна фінансова допомога, участь у закордонному акціонерному капіталі тощо).

Міжнародні фінансові ресурси існують як у грошовій формі, так і у формі цінних паперів. Цінні папери, випущені іноземними емітентами, які купуються закордонними інвесторами та обертаються на світовому фінансовому ринку, є міжнародними фінансовими інструментами, якими оперують суб’єкти міжнародних фінансових відносин.

Міжнародні фінансові інструменти можуть бути простими й похідними. До простих фінансових інструментів належать іноземні акції й облігації, а також євроакції і єврооблігації, до похідних — форварди, ф’ючерси, опціони, свопи.

Міжнародні фінансові фонди являють собою фонди міжнародних фінансових ресурсів; поділяються на централізовані та децентралізовані. До централізованих, тобто за участю центральних органів влади, належать:

• міжнародні спеціалізовані фонди (Міжнародний валютний фонд тощо) — створюються під егідою ООН. Ресурси таких фондів розподіляються відповідно до цілей цих організацій;

• регіональні бюджети — централізовані міжнародні фінансові фонди кількох країн, що входять до інтеграційного об’єднання. Ці бюджети формуються за рахунок відрахувань із державних бюджетів країн-учасниць, а також за рахунок спеціальних регіональних податків, митних платежів. Кошти витрачаються на регіональні програми, фінансову підтримку менш розвинених країн регіону та ін. Найбільш відомим прикладом регіонального фонду є бюджет ЄС;

• спеціальні міждержавні фонди створюються невеликою кількістю країн для фінансування тимчасових цільових програм.

До децентралізованих міжнародних фінансових фондів належать міжнародні фонди корпорацій, які утворюються в процесі міжнародної фінансової діяльності за рахунок фонду оплати праці, амортизаційного фонду, фондів споживання й нагромадження, резервного фонду, фонду страхування валютних ризиків тощо.

До органів міжнародного фінансового нагляду належать Міжнародний валютний фонд, Група Всесвітнього банку, Банк міжнародних розрахунків, Паризький і Лондонський клуби кредиторів тощо. Національними органами міжнародного фінансового нагляду, що контролюють і регулюють міжнародні фінансові відносини, є міністерства фінансів, казначейства, спеціальні комітети, наприклад, Комітет із цінних паперів, Комітет відкритого ринку. Учасниками міжнародних фінансових відносин є практично всі суб’єкти зовнішньо-економічної діяльності, оскільки без фінансів не обходиться жоден економічний процес.

Основними учасниками міжнародних фінансів (які розподіляють і управляють міжнародними фінансовими ресурсами) є транснаціональні корпорації та банки, державні фінансові інститути, міжнародні фінансові організації. Державні фінансові інститути виступають органами не тільки нагляду, вони також беруть участь у міжнародних фінансових відносинах, у тому числі на світовому фінансовому ринку, проводячи емісію державних цінних паперів. Окрім того, до активних учасників міжнародних фінансових відносин належать банківські установи, небанківські кредитно-фінансові інститути, приватні й державні корпорації, індивідуальні підприємці.

Другорядні учасники обслуговують міжнародні фінансові процеси, забезпечуючи їхню ефективність. До них належать біржі, інформаційні служби, зокрема аналітичні й статистичні журнали, рейтингові агентства, консалтингові фірми, вищі навчальні заклади тощо.

Фінансові механізми як елементи світової фінансової системи являють собою сукупність різних форм і методів міжнародної фінансової діяльності. Останні залежать від фінансового суб’єкта (держава, приватні компанії тощо). Міжнародна державна фінансова діяльність концентрується переважно на поповненні державного бюджету й фінансуванні державних програм. При цьому існують відмінності у формах міжнародної фінансової координації й інтеграції різних держав, у методах залучення міжнародних фінансових ресурсів, міжнародного державного інвестування та міжнародної фінансової діяльності державних компаній.

Суб’єктивні елементи фінансової системи, які залежать від політики національної й регіональної влади, а також міжнародних фінансових організацій, включають:

1. cвітове фінансове регулювання, яке носить рекомендаційний характер і виступає у формі спостереження за світовими фінансовими процесами. У фінансовому регулюванні переважає національне, котре має на меті захист фінансових інтересів своєї країни. При уніфікації принципів національного фінансового регулювання кількох країн чи регіону регіональне фінансове регулювання стає наднаціональним. У разі прийняття єдиних стандартів фінансового регулювання у всіх країнах світу можна буде говорити про існування світового фінансового регулювання;

2. режим обігу міжнародних фінансових ресурсів - Це механізм, що визначає випуск і обігу цінних паперів, державних і корпоративних емітентів серед резидентів і нерезидентів на біржах країни. Держава також бере участь у регламентації діяльності бірж, визначаючи режим їхньої роботи;

3. режим функціонування бірж містить у собі порядок лістингу цінних паперів (допуску до емісії); види обігових фінансових інструментів (основних і похідних); суб’єктів, що беруть участь (резидентів і нерезидентів). Режими обігу цінних паперів і бірж перебувають у юрисдикції окремих країн. Світовий статус фінансовий ринок одержує завдяки своїй інтернаціональності та широкому колу фінансових інструментів.

Національні й регіональні фінансові системи, що становлять світову систему, класифікуються за принципом територіального охоплення фінансових відносин.

Національна фінансова система — це фінансова система держави, вона обмежена національними рамками фінансових відносин. Елементи національної фінансової системи в умовах міжнародних відносин мають національну специфіку.

Під національними фінансовими ресурсами розуміються кошти, що формуються в результаті фінансової діяльності, у тому числі міжнародної, у національній валюті й цінних паперах, які випущені емітентами — резидентами країни. Фінансові ресурси можуть бути отримані в іноземній валюті, а потім переведені в національну.

Національні фінансові фонди — це державний бюджет, місцеві бюджети й позабюджетні фонди, а також фонди корпорацій, що займаються фінансовою діяльністю на території держави. До національних фондів, пов’язаних з міжнародною діяльністю, належать валютні фонди уряду, центрального банку, різні тимчасові цільові та нецільові стабілізаційні фонди.

Органи національного фінансового нагляду складаються з інститутів фінансового регулювання країни; як правило, це міністерство фінансів, центральний банк, комітети з регулюванню ринку цінних паперів. Окрім того, наглядом за міжнародними фінансовими відносинами може опікуватися міністерство закордонних справ. Учасниками фінансових відносин у рамках національної фінансової системи виступають резиденти країни й нерезиденти, що здійснюють фінансову діяльність і мають фінансовий інтерес і прибуток у державі. Фінансові механізми національної фінансової системи визначаються сформованою практикою, рівнем розвитку економіки, особливостями національного фінансового регулювання.

Регіональні фінансові ресурси (рівень інтеграційних утворень) — це регіональна валюта й цінні папери, що обертаються на регіональному фінансовому ринку. При об’єднанні національних фінансових систем у регіональну організуються регіональні фінансові фонди реалізації загальних програм. До таких фондів відносять регіональний бюджет і цільові позабюджетні фонди. Регіональний бюджет формується за рахунок відрахувань із державних бюджетів і включає видаткові статті на вирівнювання економічного розвитку країн регіону, реалізації соціальних та інших програм.

У рамках регіональної фінансової системи створюються спеціалізовані органи фінансового нагляду, які стежать за формуванням і розподілом фінансових фондів і законністю міжнародних фінансових операцій. Ці інститути мають наднаціональний статус стосовно державних фінансових установ країн-учасниць. Учасниками регіональних фінансових відносин є транснаціональні компанії й банки, державні фінансові установи, індивідуальні інвестори з інших країн тощо. Фінансові механізми регіональної системи надають додаткові можливості суб’єктам використати розбіжності у фінансових законодавствах різних країн. Регіональне фінансове регулювання вводиться поступово та полягає в рекомендаціях національним органам державної влади.

Розглянута класифікація фінансових систем дає змогу визначити структуру фінансових відносин на національному, регіональному й світовому рівнях. На практиці елементи світової фінансової системи тісно переплітаються, тому самостійно не функціонують. Сучасні інституціональна й функціональна структури міжнародних фінансів сформувалися завдяки розвитку їхніх окремих сегментів і світового фінансового середовища в цілому.