Тема 3 Особливості фінансової системи Японії

План лекції

1. Бюджетна система Японії.

2. Доходи та витрати держбюджету.

3. Бюджети місцевих органів влади.

4. Фінанси державних підприємств та домогосподарств.

Бюджетна система Японії складається з бюджету центрального уряду (загальний рахунок), бюджетів місцевих влад і спеціальних рахунків, які включають у себе як спеціальні фонди, так і рахунки підприємств, служб, корпорацій, що належать центральним і місце­вим органам влади.

Розпис доходів і витрат бюджету має певне групування, яке вклю­чає у себе розділи, статті і параграфи. Розпис доходів поділяється на 7 розділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати — на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством фінансів і його департаментами. Інші міністерства і відомства готують пропозиції стосовно об'єму і струк­тури своїх бюджетів, а також щодо деяких інших фінансових питань і не пізніше 31 серпня направляють відповідні документи до бюдже­тного департаменту Міністерства фінансів. З вересня по грудень бюджетний департамент розглядає матеріали, що надійшли, і на їх основі розробляє проект бюджету. Проект на­правляється для узгодження в Управління економічного планування, а потім — на розгляд Кабінету міністрів. Після внесення поправок, у січні уряд подає проект бюджету на розгляд парламенту. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону. Бюджетний рік в Японії триває з 1 квітня по 31 бе­резня.

Згідно з Конституцією Японії парламенту належить виняткове право розпоряджатися державними фінансами. Виконання бюджету здійснюється Міністерством фінансів та іншими міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бюджету здійснює Японський банк та його відділки. Міністерства і відомства в межах встановлених їм витрат подають у Міністерство фінансів свої платіжні кошториси, які міністерством розглядаються і затверджуються. Далі копії кош­торисів направляються до Японського банку і останній здійснює відповідні операції.

Контроль за витрачанням затверджених асигнувань здійснюється поквартально у формі звітів міністерств і відомств. Контролери Мі­ністерства фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і скла­дають загальний звіт про виконання бюджету по доходах і витратах.

Загальний звіт подається уряду, який, у свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро. Після того, як ревізійне бюро дасть висновок, звіт затверджується урядом і передається на розгляд і затвердження до парламенту.

Доходи державного бюджету

Доходна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Порівняно з іншими країнами частка не­податкових надходжень в Японії досить висока. Сюди входять до­ходи від орендної плати, продажу земельних ділянок та іншої не­рухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики тощо. Податкова система Японії характеризується великою кількістю по­датків, їх має право збирати кожний орган територіального управ­ління. Але всі податки країни зафіксовані у законодавчих актах. Всього державних податків в Японії двадцять п'ять

У Японії збираються прямі і непрямі податки. Основу бюджету складають прямі податки. У 1997/98 бюджетному році частка прямих податків у загальній сумі податкових надходжень порівняно з 1990/91 роком зменшилась з 73,7 до 63,8% . На це вплинуло збільшення частки непрямих податків.

До прямих податків відносяться податки з юридичних і фізичних осіб, на майно, на спадщину, на доходи від операцій з цінними паперами і деякі інші. Великі корпорації у 1989/90 році сплачували податок на прибутки в розмірі 40% від суми прибутку, з 1990/91 року по 1998/99 рік ставка складала 37,5%. З 1 квітня 1999 р. було передбачено зниження ставки до 34,5%.

Дрібні та середні корпорації у 1989/90 році сплачували податок по ставкою 29%, у 1990/91 році — 28%. Ставка для державних корпорацій становить 27% суми прибутку.

Фізичні особи сплачують державний прибутковий податок за про­гресивною шкалою, яка має п'ять ставок — 10, 20, 30, 40 і 50% від суми доходу. При визначенні мінімуму, який не обкладається подат­ком, враховується сімейний стан платника податку. Крім того, від сплати податку звільняються кошти, витрачені на лікування.

У середньостатистичного японця може звільнятися від прибутко­вого податку понад 30% його доходів.

Податок на майно сплачують і юридичні, і фізичні особи за став­кою 1,4% від вартості майна. Переоцінка майна проводиться один раз та три роки. В об'єкт обкладення податком входять: все нерухоме майно, земля, проценти по банківських депозитах. При придбанні чи продажу майна, тобто у момент переходу власності від одного влас­ника до іншого, також сплачуються податки.

Серед непрямих податків Японії основним є податок на спожи­вання, який сплачувався за ставкою 3%. У 1997 р. податок на спо­живання підвищено з 3 до 5% «з метою поповнення доходів держав­ного бюджету». Цей крок уряду вплинув на збільшення питомої ваги податку на споживання в 1997/98 фінансовому році порівняно з 1990/91 роком з 7,4% до 16,5% .

До непрямих податків відносяться також акцизи на спиртне, тю­тюнові вироби, нафту, газ, бензин, акцизи за послуги: за проживання у готелі, харчування в ресторанах. До цієї ж групи відносяться митні платежі.

Останні роки в Японії було проголошену політику зниження роз­міру податків. Розмір державних і місцевих податків зменшився з 21,9% ВВП у 1990/91 році до 18,0% у 1996/97 році.

Витрати державного бюджету

Особливість Японії полягає в тому, що показник питомої ваги державних витрат у ВНП країни є одним з найменших серед показ­ників розвинутих країн, хоча з 1966 по 1991 рік витрати централь­ного уряду Японії збільшились у 18 разів У цей період їх питома вага в ВНП зросла з 6,2% до 9,3%. Величезну частину витрат державного бюджету становлять со­ціальні витрати. А серед них — пенсії по старості та інвалідності. Японський уряд звертає велику увагу забезпеченню пристойного рівня життя людям похилого віку. Це пов'язано з тим, що чисель­ність даної категорії населення постійно зростає і до 2025 р. досягне 5,2 млн. чоловік проти 2 млн. у 1993 р. Крім того, внаслідок зростання тривалості життя і збільшення періоду трудової активності цієї ка­тегорії населення, а також нестачі молодої робочої сили старі люди стануть важливим компонентом ринку праці.

Пенсійна система Японії достатньо складна і багаторівнева. Кош­тами державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії. Всі інші доплати виплачуються за рахунок різних пенсійних фондів.

За рахунок бюджету фінансується в Японії так звана громадська допомога. Вона охоплює тих, хто сам не в змозі забезпечити міні­мальний рівень життя. Така допомога надається на підставі закону про гарантії прожиткового мінімуму і виплачується по семи номіна­ціях: на повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на поховання. У середині 90-х років її отримували 0,7% населення проти 2,4% у 1951 p., коли закон було прийнято. До 2025 р. планується збільшити витрати на соціальне забезпечення, а саме, підвищити рівень соціальної захищеності всіх, хто потребує ЇЇ. 75% виплат по загальній допомозі надається з цен­трального бюджету, 25% — з бюджету місцевих органів влади.

Реалізуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує державні асигнування на НДДКР. Особлива увага, яка при­діляється науці і освіті, пояснюється тим, що вони перетворились у головний структурний фактор економічного росту: якщо в 1960-1970 р. приріст ВВП забезпечувався за їх рахунок на 57%, то у 1985-1995 pp. цей показник підвищився до 75-89%.

У складі витрат на науку 13% становлять асигнування на соціальні науки, а 87% — на природничі і технічні. У найближчі роки намічено ліквідувати існуючий перекіс у фінансуванні.

За рахунок державного бюджету фінансується дорожнє (шляхове) будівництво, роботи по розвитку авіаційного і залізничного транс­порту, системи зв'язку, витрати по ліквідації наслідків стихійних лих тощо.

Що стосується воєнних витрат, то їх рівень в Японії, порівняно з іншими розвинутими капіталістичними країнами, досить низький. Воєнні витрати в Японії не виходять за межі 1% ВВП (див. табл. 7.5). В абсолютних цифрах воєнні витрати в Японії в 1996 р. у порівняно з 1990 р. зросли на 10,4%, тоді як в інших країнах вони скоротились: у США на 27%, в Англії - на 24%, у Німеччині - на 33%, у Франції — на 5%.З року в рік зростає така стаття бюджету, як витрати по держав­ному боргу. У 1997/98 році їх частка становила 21,7%. Наприкінці 1997 р. парламент Японії прийняв закон про реформу фінансової системи, де було запропоновано до 2000 р. досягти того, щоб витрати поточного року не перевищували витрати попереднього. Були також встановлені наступні завдання по витратах на 2000 фінансовий рік (у порівнянні з 1997 p.): збільшити витрати на соціальне забезпечен­ня приблизно на 6%, витрати на розвиток науки і техніки — на 5%, зберегти у попередніх розмірах витрати на культуру і освіту, оборону, на заходи у сфері енергетики, на підтримання малого і середнього підприємництва; зменшити витрати на підприємства громадського сектору більше ніж на 7%, на державну допомогу країнам, що роз­вивається — на 10%, дотації органам місцевого самоврядування — на 27%.

Бюджетний дефіцит і державний борг Японії

Проблема бюджетного дефіциту в Японії досить актуальна. У 1997/98 році дефіцит бюджету становив 5,9% ВВП. Оскільки зви­чайних доходів не вистачає, дефіцит покривається з допомогою дер­жавних позичок.

В Японії з 1947/48 року по 1964/65 рік закон забороняв викорис­товувати державні позички для фінансування центрального бюджету, але й у цей період фактично така практика мала місце, оскільки частина витрат по державному боргу, що фіксувалась у спеціальних рахунках, покривалась з допомогою державного кредиту. З 1964/65 року заборона була знята і держкредитні надходження по позичках почали відображатися в центральному бюджеті.

У 1979/80 році частка доходів від держпозичок досягла майже 40% проти 9,4% в 1975/76 році. У зв'язку з цим були прийняті заходи до зменшення ступеня залежності бюджетного фінансування з цього джерела. В результаті в 1991/92 році частка держпозичок в бюдже­тних доходах знизилась до 7,6%. Однак в умовах економічних труд­нощів, що загострились, пов'язаних з крахом на ринку нерухомості корпоративних акцій («экономика мыльного пузыря»), попередня тенденція відновилась, і в 1996/97 році на держпозички припадало 28%, що становило 4,2% ВВП країни.

Японська влада оголосила про заходи по приведенню своїх фінан­сів у відповідність з нормативами Європейської економічної спіль­ноти. І згідно з реформою дефіцит бюджету має бути скорочений до 3% ВВП в 2003 році проти 5,9% у 1997/98 році. Крім того, перед­бачається за той же період звести до нуля випуск нових позичок на покриття фінансового дефіциту.

Бюджети місцевих органів влади

В Японії всього налічується 47 префектур, які об'єднують 3045 міст, селищ, районів, кожні з яких мають самостійний бюджет. При­буткова частина місцевих бюджетів складається з податкових і не­податкових надходжень.

У 1990 р. загальні доходи місцевих органів управління становили 80,41 трлн. ієн. З них власні податкові надходження склали 33,45 трлн. ієн, або 41,6% прибуткової частини місцевих бюджетів; 14,33 трлн. ієн, або 17,8%, дали відрахування від загальнодержавних податків; 10,65 трлн. ієн, або 13,2%, склали дотації держави на здійс­нення загальнонаціональних заходів; інші 21,98 трлн. ієн, або 27,3% доходів місцевих бюджетів, — це неподаткові надходження, включаю­чи позики.

Місцеві податки в Японії не домінують у місцевих бюджетах і становлять менше половини їх прибуткової частини. Це відрізняє японську податкову систему від північноамериканської, де місцеві податки перевищують 2/3 бюджету муніципалітетів.

Закон про місцеві податки визначає їх види і межі ставки, у всьому іншому управління здійснюється місцевими органами влади. Всього в країні 30 місцевих податків.

У місцевих податках вирішальна роль належить прямим податкам: у 1978 р. на них припадало 79%, в 1990 р. — 87,5%. Юридичні особи сплачують префектурний прибутковий податок у розмірі 12,3% від державного, що дає ставку 1,67% від прибутку, і місцевий (селищний, районний) подохідний податок у розмірі 12,3% від державного, або 4,12% від прибутку. Крім того, прибуток служить джерелом виплати податку на підприємницьку діяльність, який надходить у розпоря­дження префектур; його ставка 10,71%. Фізичні особи сплачують прибутковий префектурний податок за ставками 5%, 10% або 15% залежно від суми доходу. Існують також місцеві прибуткові податки. До того ж кожний громадянин Японії, незалежно від розміру доходу, сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн на рік.

До прямих податків належать і деякі місцеві майнові податки.

У числі місцевих непрямих податків слід назвати податок на тю­тюн, бензин, на ресторани і бари, на споживання електроенергії та газу.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансуються розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Крім того, через місцеві бюджети прово­дяться витрати на підготовку робочої сили, виплату різних допомог, пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утриман­ня місцевих органів влади, в тому числі поліції, органів суду і про­куратури

Місцеві бюджети в Японії виконуються

без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, який розраховується шляхом виключення із загального ба­лансу залишку фінансових ресурсів наступного року.

Вивчаючи витрати місцевих органів влади, необхідно відзначити, що їх питома вага у ВНП значно більша, ніж питома вага у ВНП витрат центрального уряду.

Спеціальні фонди в Японії

В Японії спеціальні фонди є складовою частиною спеціальних рахунків. У 80-ті роки XX ст. налічувалось 12 спеціальних фондів. До них належать страхові, пенсійні, ощадні і деякі інші фонди. З середини 80-х років в Японії здійснюється поступове реформуван­ня пенсійної системи. Завдання реформи — зробити так, щоб вона складалась з національної пенсійної системи (базова пенсія), яка охоплює все населення, і пенсій, що виплачуються найманим робіт­никам.

Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також всім, хто потребує її. 2/3 фінансування забезпечується коштами різних страхових пенсійних фондів. Існують, наприклад, фонд базової пенсії по старості, фонд для тих, хто втратив годувальника. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років. У 1994 р. кожний працюючий японець вносив до того чи іншого фонду майже 100 доларів на місяць.

Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора скла­дається з відрахувань підприємств, внесків самих працівників і до­плат з боку держави. Пенсія становить приблизно 70% місячної зарплати працівника-чоловіка. Пенсійні фонди працівників держав­них і муніципальних підприємств і закладів формуються із коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а та­кож виплат самих підприємств і державних дотацій.

Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути змен­шений до 58% встановленого рівня у разі виходу на пенсію у 60 років і збільшений до 188% при виході на пенсію у 70 і більше років. У середині 90-х років базова пенсія становила 65 тисяч ієн (приблизно 600 доларів).Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових пенсій чоловіка і дружини, пенсії по страхуванню найманого праців­ника. У 1994 р. у сукупності це становило в середньому понад 2200 доларів на місяць.

Фінанси державних підприємств

В силу ряду причин в Японії склалось чітке розмежування сфер вкладення капіталу, приватного - у виробничу сферу, державного - в інфраструктуру. Тому в Японії державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю підпорядковане інтересам приватних корпорацій.

Держсектор в Японії невеликий. Американський дослідник Р. Семюельс називає Японію країною «державної політики без державної власності». За даними на березень 1993 р. в державному секторі економіки Японії на рівні центрального уряду налічувалось 5 казен­них і 94 акціонерних компаній і пайових товариств, в тому числі 7 будівельних фірм, 13 банків та інших фінансових закладів і 68 ор­ганізацій з участю державного капіталу.

Серед акціонерних компаній і пайових товариств багато некомерційних закладів: інститути і лабораторії, зайняті фундаментальними дослідженнями і гуманітарними науками; японський фонд економіч­ного співробітництва, фонд підтримки мистецтва, центр науково-тех­нічної інформації, японський фонд культурного обміну.

У багатьох акціонерних компаніях і пайових товариствах держава (в особі глави відповідного міністерства) — єдиний чи головний акціонер, але в середньому частка участі уряду в їхньому капіталі становить 38,3%.

У держсекторі економіки Японії на місцевому рівні діє приблизно 8300 підприємств, з них 3650 — казенні: водопровід, газо- і тепло­постачання, каналізація, міський транспорт, лікарні. Інші — акціо­нерні і пайові, зайняті будівництвом і експлуатацією муніципального житла, платних автомобільних доріг, портових споруд, критих рин­ків.

За даними на 1990 р. все державне майно становило 15,8% націо­нального багатства Японії. Серед головних функцій державних під­приємств відсутня функція участі в матеріальному виробництві, що займає важливе місце в діяльності держсектора провідних країн За­хідної Європи.

У ряді галузей існують державні і напівдержавні підприємства. Однак основний напрямок їх функціонування — не виробнича діяльність, а проведення наукових досліджень і розробок, надання фінан­сової і технічної допомоги з метою раціоналізації і прискорення технічного прогресу, а також розробка різних організаційних питань.

Головна особливість регулювання державних підприємств в Японії полягає в тому, що за їх роботу відповідає не якась одна інстанція, а ціла ієрархія господарів. У казенних підприємств є загальний вер­ховний господар — парламент. Він приймає рішення по планах і виконанню спеціальних рахунків центрального бюджету, в яких оформлені баланси цих підприємств. Парламент затверджує ціни, плани розвитку, об'єми і джерела фінансування та програми вико­ристання прибутку. Крім того, є безпосередні господарі: у монетного двора, видавництв і спиртової монополії — міністерство фінансів; у пошти і поштових ощадкас — міністерство зв'язку і т. д. Крім того, міністерство фінансів відповідає за видачу бюджетних креди­тів. При зміні відпускних цін (тарифів) потрібна обов'язкова зго­да Управління економічного планування, яке відповідає за те, щоб ці тарифи не стали причиною загальної дестабілізації цін. Урядова фінансова інспекція перевіряє періодично стан справ на підприєм­ствах.

На місцевому рівні діє подібна до названої вище модель управлін­ня фінансами державних підприємств.

З метою оздоровлення фінансів державних підприємств в Японії з початку 80-х років XX ст. почалася їх приватизація.

Фінанси домогосподарств в Японії

Середній місячний заробіток випускника університету становить близько 198 тис. ієн (1678 доларів США), а для жінок ця сума нижча — 188 тис. ієн (1593 доларів США). Заробітна плата праців­ників передусім залежить від стажу роботи і займаної посади, мен­шою мірою — від результатів праці. Третина зарплати японців йде на оплату житла, тому багато японців знімають квартири. Ще одна третина витрачається на продукти харчування. Якщо в сім'ї є маши­на, то за неї треба платити податок. Найдешевший квиток у метро у Токіо коштує 130 ієн (1 дол. США), а залежно від відстані ціна квитка у метро може обійтися у сім і більше доларів (в один кінець). В країні дуже багато платних доріг, що також впливає на сімейні доходи. Вартість квартири залежить від того, як близько від неї знаходиться мінімаркет (зручний магазин), де можна придбати найнеобхідніші продукти харчування та зробити інші дрібні покупки. Причому власники цих магазинів замовляють тільки ті товари, що добре продаються.

У цілому на приватне споживання припадає 2/3 ВВП Японії, але зараз ця цифра не зростає. Навпаки, в останні 5 років обсяги роз­дрібних продажів зменшуються. В той же час японська нація є од­нією з найбагатших у світі, оскільки загальні заощадження оцінюються в 12 трлн. доларів. Але зараз населенню невигідно витрачати ці кошти, оскільки в умовах дефляції заощадження постійно зростають.

Запитання для самоперевірки

1. Яка основна особливість формування видаткової частини державного бюджету Японії?

2. Які основні доходи державного бюджету Японії?

3. Які ставки основних податків у Японії?

4. Як формуються і використовуються місцеві бюджети в Японії?

5. Проаналізуйте рівень життя та оподаткування доходів фізичних осіб у Японії. Від чого залежить величина їхніх податкових платежів?

6. Проаналізуйте, як впливає на фінанси підприємств і стан фінансового ринку в Японії дефляція.

7. Чому в Японії сьогодні вигідно заощаджувати, а не витрачати кошти?