
- •Основи охорони праці з практикумом Підручник Полтава – 2013
- •Передмова
- •1.1. Загальні питання охорони праці
- •Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном
- •1.1.2. Основні розділи дисципліни «Основи охорони праці»
- •Суб’єкти і об’єкти охорони праці
- •Основні терміни та визначення в галузі охорони праці
- •Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників
- •1.2. Правові та організаційні основи охорони праці
- •1.2.1. Конституційні засади охорони праці в Україні
- •1.2.2. Законодавство України про охорону праці
- •1.2.3. Закон України «Про охорону праці»
- •1.2.4. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці
- •1.2.5. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
- •1.2.6. Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів
- •1.2.7. Обов'язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці
- •1.2.8. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій
- •1.2.9. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці
- •1.2.10. Нормативно-правові акти з охорони праці (нпаоп): визначення, основні вимоги та ознаки
- •1.2.11. Структура нпаоп
- •1.2.12. Реєстр нпаоп
- •1.2.13. Стандарти в галузі охорони праці
- •1.2.14. Система стандартів безпеки праці (ссбп)
- •1.2.15. Міждержавні стандарти ссбп
- •1.2.16. Національні стандарти України з охорони праці
- •1.2.17. Санітарні, будівельні норми, інші загальнодержавні документи з охорони праці
- •1.2.18. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура
- •1.2.19. Інструкції з охорони праці
- •1.2.20. Розробка та затвердження актів з охорони праці, що діють в організації
- •1.2.21. Фінансування охорони праці. Основні принципи і джерела
- •1.2.22. Заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат
- •1.3. Державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці
- •1.3.1. Система державного управління охороною праці в Україні
- •1.3.2. Компетенція та повноваження органів державного управління охороною праці
- •1.3.3. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення
- •1.3.4. Органи державного нагляду за охороною праці, їх основні повноваження і права
- •1.3.5. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці
- •1.4. Організація охорони праці на підприємстві
- •1.4.1. Структура, основні функції і завдання управління охороною праці в організації
- •1.4.2. Служба охорони праці підприємства. Статус і підпорядкованість
- •1.4.3. Основні завдання, функції служби охорони праці
- •1.4.4. Структура і чисельність служб охорони праці
- •1.4.5. Права і обов’язки працівників служби охорони праці
- •1.4.6. Громадський контроль за станом охорони праці в організації
- •1.4.7. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці, їх обов'язки і права
- •1.4.8. Комісія з питань охорони праці підприємства
- •1.4.9. Основні завдання та права комісії з питань охорони праці
- •1.4.10. Регулювання питань охорони праці у колективному договорі
- •Зменшення одноразової допомоги у випадку, коли виробнича травма сталася внаслідок не виконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці
- •1.4.11. Атестація робочих місць за умовами праці
- •1.4.12. Мета, основні завдання та зміст атестації
- •1.4.13. Організація робіт та порядок проведення атестації робочих місць
- •1.4.14. Карта умов праці
- •1.4.15. Кабінети промислової безпеки та охорони праці, основні завдання та напрямки роботи кабінетів
- •1.4.16. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка
- •1.4.17. Стимулювання охорони праці
- •1.5. Навчання з питань охорони праці
- •1.5.1. Принципи організації та види навчання з питань охорони праці
- •1.5.2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання
- •1.5.3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під час прийняття на роботу і в процесі роботи
- •1.5.4. Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки
- •1.5.5. Навчання з питань охорони праці посадових осіб
- •1.5.6. Стажування (дублювання) та допуск працівників до самостійної роботи.
- •1.5.7. Інструктажі з питань охорони праці
- •1.5.8. Види інструктажів для працівників
- •1.5.9. Порядок проведення інструктажів для працівників
- •Форма журналу вступного інструктажу з працівниками
- •1.5.10. Інструктажі з питань охорони праці для вихованців, учнів, студентів
- •Форма журналу реєстрації інструктажів із учнями
- •1.6. Профілактика травматизму та професійних захворювань
- •1.6.1. Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки виробничого характеру
- •1.6.2. Інциденти та невідповідності
- •1.6.3. Мета та завдання профілактики нещасних випадків професійних захворювань і отруєнь на виробництві
- •1.6.4. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань
- •1.6.5. Розподіл травм за ступенем тяжкості
- •1.6.6. Основні заходи по запобіганню травматизму та професійним захворюванням
- •Розділ 2. Виробнича гігієна, безпека і пожежна профілактика
- •2.1. Основи фізіології та гігієни праці
- •2.1.1. Основи фізіології праці
- •2.1.2. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини
- •2.1.3. Втома
- •2.1.4. Гігієна праці, її значення
- •2.1.5. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці
- •2.1.6. Загальні підходи до оцінки умов праці та забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці
- •2.2. Повітря робочої зони
- •Робоча зона та повітря робочої зони
- •Мікроклімат робочої зони
- •Нормування та контроль параметрів мікроклімату
- •Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату
- •Склад повітря робочої зони: джерела забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами (газами, парою, пилом, димом, мікроорганізмами)
- •Гранично допустимі концентрації (гдк) шкідливих речовин
- •Гдк шкідливих газів, пари та пилу
- •Контроль за станом повітряного середовища на виробництві
- •Заходи та засоби попередження забруднення повітря робочої зони
- •2.2.9.Вентиляція та її види
- •Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну
- •2.2.11. Природна вентиляція
- •2.2.12. Системи штучної (механічної) вентиляції, їх вибір, конструктивне оформлення
- •2.2.13. Місцева (локальна) механічна вентиляція
- •2.3. Освітлення виробничих приміщень
- •2.3.1. Основні світлотехнічні визначення
- •2.3.2. Природне, штучне, суміщене освітлення
- •2.3.3. Класифікація виробничого освітлення
- •2.3.4. Основні вимоги до виробничого освітлення
- •2.3.5. Нормування освітлення, розряди зорової роботи
- •2.3.6. Експлуатація систем виробничого освітлення
- •2.3.7. Джерела штучного освітлення, лампи і світильники
- •2.3.8. Загальний підхід до проектування систем освітлення
- •Рекомендована питома потужність штучного освітлення для приміщень закладів освіти
- •2.4. Вібрація
- •2.4.1. Джерела, класифікація і характеристики вібрації
- •2.4.2. Гігієнічне нормування вібрацій
- •Допустимий сумарний час дії локальної вібрації в залежності від перевищення її гранично допустимого рівня
- •2.4.3. Методи контролю параметрів вібрацій
- •2.4.4. Типові заходи та засоби колективного та індивідуального захисту від вібрацій
- •2.5. Шум, ультразвук та інфразвук
- •2.5.1. Параметри звукового поля: звуковий тиск, інтенсивність, частота, коливальна швидкість
- •2.5.2. Звукова потужність джерела звуку
- •2.5.3. Класифікація шумів за походженням, за характером, спектром та часовими характеристиками
- •2.5.4. Нормування шумів
- •2.5.5. Контроль параметрів шуму, вимірювальні прилади
- •2.5.6. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму
- •2.5.7. Інфразвук. Джерела та параметри інфразвукових коливань
- •2.5.8. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби захисту від інфразвуку
- •2.5.9. Ультразвук. Джерела та параметри ультразвукових коливань
- •2.5.10. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби захисту від ультразвуку.
- •Допустимі рівні звукового тиску звукових та ультразвукових коливань, які поширюються повітряним шляхом
- •2.6. Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону
- •2.6.1. Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів
- •2.6.2. Характеристики полів і випромінювань
- •2.6.3. Нормування електромагнітних випромінювань
- •Допустимі рівні напруженості електромагнітного поля радіочастотного діапазону
- •2.6.4. Прилади та методи контролю
- •2.6.5. Захист від електромагнітних випромінювань і полів
- •2.7. Випромінювання оптичного діапазону
- •2.7.1. Класифікація та джерела випромінювань оптичного діапазону
- •2.7.2. Особливості інфрачервоного (іч), ультрафіолетового (уф) та лазерного випромінювання, їх нормування, прилади та методи контролю
- •2.7.3. Засоби та заходи захисту від іч та уф випромінювань
- •Припустима тривалість дії на людину теплової радіації
- •2.7.4. Класифікація лазерів за ступенями небезпечності лазерного випромінювання
- •2.7.5. Специфіка захисту від лазерного випромінювання
- •2.8. Іонізуюче випромінювання
- •2.8.1. Виробничі джерела, іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх використання
- •2.8.2. Типові методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання у виробничих умовах
- •Ліміти доз сумарного внутрішнього і зовнішнього опромінення (гдд)
- •2.9. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень
- •2.9.1. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами
- •2.9.2. Санітарно-захисні зони підприємств
- •2.9.3. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до виробничих та допоміжних приміщень
- •2.9.4. Енерго- та водопостачання, каналізація, транспортні комунікації
- •2.9.5. Вимоги охорони праці до розташування виробничого і офісного обладнання та організації робочих місць
- •2.10. Основи виробничої безпеки
- •2.10.1. Загальні вимоги безпеки
- •2.10.1.1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів
- •2.10.1.2. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки
- •Маркування балонів
- •2.10.1.3. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт
- •2.10.2. Електробезпека
- •2.10.2.1. Дія електричного струму на організм людини
- •2.10.2.2. Електричні травми
- •2.10.2.3. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом
- •2.10.2.4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом
- •2.10.2.5. Умови ураження людини електричним струмом
- •2.10.2.6. Ураження електричним струмом при дотику або наближенні до струмоведучих частин і при дотику до неструмоведучих металевих елементів електроустановок, яки опинились під напругою
- •2.10.2.7. Напруга кроку та дотику
- •2.10.2.8. Безпечна експлуатація електроустановок: електрозахисні засоби і заходи
- •2.10.2.9. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
- •2.11. Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах
- •2.11.1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин
- •2.11.2. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю
- •2.11.3. Класифікація вибухо-небезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон
- •Конструктивні характеристики будинків залежно від їхнього ступеня вогнестійкості
- •2.11.4. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту
- •Протипожежні розриви, рекомендовані дбНіП 1.1-7-2002.
- •2.11.5. Пожежна сигналізація
- •2.11.6. Засоби пожежогасіння
- •2.11.7. Дії персоналу при виникненні пожежі
- •2.11.8. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробничих об’єктах
- •Оцінка вірогідності виникнення несприятливих обставин та подій, що сприяють виникненню пожежі
- •2.11.9. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками
- •Розділ 3. Практичні роботи
- •3.1. Навчання з охорони праці
- •II. Вимоги безпеки перед початком роботи
- •III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
- •IV. Вимоги безпеки після закінчення роботи
- •V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
- •3.2. Дослідження параметрів мікроклімату робочої зони та оцінка щодо відповідності їх нормативним значенням. Оцінка впливу параметрів мікроклімату робочої зони на фізіологічний стан працівників
- •Гдк пилу
- •3.3. Перевірочний розрахунок природного і штучного освітлення виробничого приміщення
- •Рекомендована питома потужність штучного освітлення для приміщень закладів освіти
- •3.4. Гігієнічна оцінка виробничого шуму та оцінка параметрів вібрації
- •Допустимий сумарний час дії локальної вібрації в залежності від перевищення її гранично допустимого рівня
- •3.5. Паспортизація санітарно-технічного стану умов і охорони праці
- •Коефіцієнт технічної небезпеки будівель та споруд
- •3.6. Дія електричного струму на організм людини та електробезпека в трифазних електромережах із різними режимами нейтралі
- •1. Дія електричного струму на організм людини та методи її захисту від електричного струму
- •2. Дослідження електробезпеки в трифазних електромережах з різними режимами нейтралі
- •3.7. Визначення категорійності виробництв, приміщень, будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою
- •3.8. Розрахунок часу евакуації при пожежі
- •Залежно від його щільності, м/хв
- •Необхідний час евакуації з приміщень tнб, (хв)
- •3.9. Вибір типів та визначення необхідної кількості первинних засобів пожежежогасіння
- •Розділ 4. Самостійна робота
- •Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників
- •4.2. Основні принципи державної політики України в галузі охорони праці
- •4.3. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій
- •4.4. Реєстр нормативно-правових актів із охорони праці (нпаоп)
- •4.5. Національні стандарти України з охорони праці
- •4.6. Основні принципи і джерела фінансування охорони праці
- •4.7. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення
- •4.8. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці
- •4.9. Права і обов’язки працівників служби охорони праці
- •4.10. Регулювання питань охорони праці в колективному договорі
- •4.11. Карта умов праці
- •4.12. Стимулювання охорони праці
- •4.13. Навчання з питань охорони праці посадових осіб
- •4.14. Стажування (дублювання) та допуск працівників до самостійної роботи
- •4.15. Інциденти та невідповідності виробничого характеру
- •4.16. Розподіл травм за ступенем тяжкості
- •4.17. Втома
- •4.18. Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату
- •4.19. Заходи та засоби попередження забруднення повітря робочої зони
- •4.20. Місцева (локальна) механічна вентиляція
- •4.21. Джерела штучного освітлення, лампи і світильники
- •4.22. Типові заходи та засоби колективного та індивідуального захисту від вібрацій
- •4.23. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму
- •4.24. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби захисту від інфразвуку
- •4.25. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби захисту від ультразвуку
- •4.26. Захист від електромагнітних випромінювань і полів
- •4.27. Специфіка захисту від лазерного випромінювання
- •4.28. Типові методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання у виробничих умовах
- •4.29. Вимоги охорони праці до розташування виробничого і офісного обладнання та організації робочих місць
- •4.30. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт
- •4.31. Чинники, що впливають на наслідки враження електричним струмом
- •4.32. Безпечна експлуатація електроустановок: електрозахисні засоби і заходи
- •4.33. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
- •4.34. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон
- •4.35. Засоби пожежогасіння
- •4.36. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробничих об’єктах
- •4.37. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками
- •Розділ 5. Індивідуальна робота
- •Визначення повітрообміну при загальнообмінній вентиляції
- •Визначення інтенсивності загальнообмінної та місцевої вентиляції
- •Контроль вмісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони. Дослідження забрудненості робочої зони шкідливими речовинами та оцінка щодо відповідності його нормативним значенням
- •Дослідження та оцінка якості природного та штучного освітлення
- •Рекомендована питома потужність штучного освітлення для приміщень закладів освіти
- •Характеристики деяких джерел світла
- •Варіанти даних для розрахунку природного та штучного освітлення
- •Визначення рівня шуму на робочому місці. Розрахунок шумоізолюючого екрану
- •Дослідження параметрів інфрачервоного випромінювання та ефективності тепловідбиваючих екранів. Дослідження способів захисту персоналу від іонізуючого випромінювання
- •Припустима тривалість дії на людину теплової радіації
- •Варіанти даних для дослідження еквівалентної дози опромінення
- •Вибір і розрахунок заземлювальних пристроїв. Розрахунок занулення електроустановок
- •Розробка змісту параграфів авторського посібника «Охорона праці в галузі фахової діяльності»
- •Розділ 6. Підготовка для модульного контролю знань
- •6.1. Правові та організаційні основи охорони праці
- •6.2. Виробнича санітарія
- •6.3. Загальні вимоги безпеки
- •6.4. Електробезпека
- •6.5. Пожежна безпека
- •Розділ 7. Підсумковий контроль
- •7.1. Питання до екзамену з основ охорони праці
- •7.2. Задачі до екзамену з основ охорони праці
- •Розділ 8. Програма підсумкової державної атестації
- •8.1. Пояснювальна записка
- •8.2. Загальні критерії оцінювання знань, умінь і навичок студента за результатами відповіді
- •8.3. Перелік засобів, що можуть використовувати студенти на екзамені в процесі підготовки та відповіді на питання
- •8.4. Короткий зміст навчального матеріалу, що виноситься на державну атестацію
- •8.5. Зміст розділу «Охорона праці» випускної кваліфікаційної роботи
- •Список скорочень
- •Словник основних термінів і понять із охорони праці
- •Список літератури
- •Http://www.Zondir.Ru/docs/sistem-btruda/gost-121009-76-1999-ssbt elektrobezopasnost-terminyi-I-opredeleniya.Htm
- •Інтернет-ресурси
2.11.6. Засоби пожежогасіння
Пожежегасінням називається комплекс заходів із ліквідації пожежі, що виникла. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння одним з таких способів:
- спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється;
- спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях);
- спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше );
- спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється;
- спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу;
- спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.
Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні склади, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища – діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища – піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.
Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, властивостей і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.
Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.
Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єднаним із господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.
Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін. Пожежні гідранти використовують для відбору води з зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).
Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, та пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в "гармошку" або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок повинні бути вказані після літерного індексу "ПШ" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.
За способом викиду вогненної речовини вогнегасники поділяють на 3 групи. Ті, у яких викид вогнегасного засобу відбувається: 1) під тиском робочих газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду; 2) під тиском самого вогнегасного заряду; 3) під тиском робочого газу, який міститься в окремому балончику.
Приведення до дії: шпилькою, підвішеною до ручки вогнегасника, прочистити сприск, а потім перекинути поворотну рукоятку штока на 180, однією рукою взятися за ручку, а другою за днище, перевернути вогнегасник догори дном і спрямувати струмінь піни на вогонь.
Термін придатності: придатність заряду перевіряють один раз на рік у пожежній частині.
Повітряно-пінні вогнегасники (ВПП) застосовують для гасіння різних речовин і матеріалів, за виключенням: а) електроустановок, що знаходяться під напругою, б) лужних металів, в) речовин і матеріалів, які не можна гасити водою (наприклад: металоорганічні сполуки) і які горять без доступу повітря.
Повітряно-пінний вогнегасник заряджений 4-6 % розчином піноутворювача ПУ-1. Розрізняють три види повітряно-пінних вогнегасників: ручні, пересувні та стаціонарні.
На рисунку 2.11.6.1 зображено будову ручного вогнегасника ВПП-10, який забезпечує утворення високократної повітряно-механічної піни. Вогнегасна ефективність цих вогнегасників у 2,5 рази вища, ніж у хімічно-пінних, при однаковому об’ємі. Їх можна використовувати при температурі навколишнього повітря 5 - 50С.
Р
ис.
2.11.6.1. Схема повітряно-пінного
вогнегасника (ВПП)
1 – балон із стиснутим газом,
2 – мембрана, 3 – шток,
4 – спусковий важіль,
5 – рукоятка,
6 –запобіжна мембрана, 7 –трубка,
8 – розпилювач, 9–розтруб,
10 – сітка,
11 – розчин піноутворювача,
12 – сифонна трубка.
Повітряно-пінні вогнегасники складаються із сталевого корпуса, кришки з запірно-пусковим пристроєм, сталевого балону з газом і сифонної трубки з насадкою для утворення повітряно-механічної піни.
Виштовхування заряду з корпуса вогнегасника здійснюється під тиском диоксиду вуглецю або іншого нейтрального газу, або повітря, яке знаходиться у сталевому балоні.
Приведення до дії: натиснути на спусковий важіль. Шток проколює мембрану балона і диоксид вуглецю, виходячи з нього, створює у вогнегаснику тиск, під дією якого розчин по сифонній трубці надходить у розпилювач, потім у розтруб із сіткою, де розчин змішується з повітрям і утворюється повітряно-механічна піна. В робочому стані вогнегасник треба тримати вертикально.
Вуглецево-кислотні вогнегасники (ВК) застосовуються для гасіння невеликих осередків горіння, різноманітних хімічних речовин і матеріалів за виключенням речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. Вогнегасники можуть бути використані для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою не вище 10 кВ. У ролі вогнегасного засобу в вогнегасниках знаходиться під тиском диоксид вуглецю. В порівнянні з іншими вогнегасними засобами диоксид вуглецю має ряд переваг: не проводить струм, не чинить ніякого залишкового впливу на навколишні предмети.
Гасіння снігоподібним диоксидом вуглецю базується на охолодженні об’єкта, який горить і зниженні процентного вмісту кисню в зоні горіння.
Вуглекислотні вогнегасники поділяються на: ручні, пересувні і стаціонарні. Ручний вогнегасник (мал. 2.11.6.2) являє собою сталевий балон, у горловину якого на конусній різьбі загвинчено вентиль із сифонною трубкою. Запірний вентиль має запобіжний пристрій мембранного типу, який автоматично розряджає балон вогнегасника при підвищенні в ньому тиску вище допустимого.
Рис. 2.11.6.2. Схема вуглецево-кислотного вогнегасника (ВК)
1 – сталевий балон, 2 – сифонна трубка, 3 – вентиль, 4 – розтруб.
Розтруб приєднаний до корпуса шарнірно або з’єднаний із корпусом вентиля за допомогою гнучкого шланга. Принцип дії вогнегасника полягає в
наступному: при відкриванні вентиля зріджений газ СО2, який знаходиться під високим тиском (7 МПа), виливається в дифузор, де відбувається його різке розширення. При цьому температура потоку знижується до –78С. Рідкий СО2 починає переходити в твердий стан і утворюється “сніг”. Частинки замерзлого, рідкого і газоподібного СО2, утворюють туманоподібний струмінь.
Приведення до дії: взяти вогнегасник за ручку, повернути розтруб на осередок горіння і поворотом маховика проти годинникової стрілки до упору, відкрити запірний вентиль.
Термін придатності: якщо вага заряду вогнегасника зменшується більш ніж на 20% від паспортної, то він перезаряджається. Наявність вогнегасного заряду перевіряють шляхом періодичного зважування 1 раз на 3 місяці.
Порошкові вогнегасники (ВП) складаються з корпусу 1, в якому знаходиться вогнегасяча речовина – порошок, балончика зі стиснутим газом 16, пристрою для пуску та тимчасової зупинки дії вогнегасника, сифонної трубки 17 для відводу з вогнегасника порошку, розпилювача 6. Запірно-пусковий пристрій вогнегасника змонтований в кришці. Основними деталями пристрою є бойок, який руйнує мембрану балончика з газом, пружина приводу бойка та спусковий механізм.
Принцип дії вогнегасника полягає в витисненні порошку з вогнегасника за рахунок тиску газів. Порошок потрапляє на осередок займання, ізолює поверхню від кисню повітря. Крім цього, порошок містить речовини, які під дією теплоти розкладуються з утворенням вуглекислого газу, а також хімічні речовини, яки гальмують реакції горіння. В залежності від марки порошку вогнегасники можуть гасити як звичайні матеріали ( деревина, пластмаси, ЛЗР та інші), а також лужні метали, газ, електрообладнання під напругою до 6 кВ. Для гасіння пожеж у звичайних електромережах (до 380 В) можливо використовувати будь-який тип порошків.
Рис. 2.11.6.3. Вогнегасник порошковий ВП-5
1-корпус; 2-ручка; 3-головка; 4-гайка накидна; 5-рукав;6-пістолет-розпилювач; 7-голка;8-шайба; 9-перехідник; 10-підхват голки; 11-запобіжна чека; 12- вісь; 13-штифт;14-кільце ущільнювальне; 15-кільце гумове;16-балон з робочим газом;17-трубка сифонна 18-трубка газопідвідна;19-кільце ущільнювальне; 20-пружина; 21-шайба упорна;22- кільце ущільнювальне.
Для приведення в дію вогнегасник слід підвести до осередку займання на відстань 1,5...2м. Від’єднати розпилювач від корпусу та спрямувати його на осередок, зірвати пломбу, витягнути за кільце чеку, підняти ручку 2 до гори.
При цьому бойок зруйнує мембрану балончика з газом і газ вийде в корпус вогнегасника. В корпусі утворюється надлишковий тиск за рахунок якого порошок виштовхується скрізь сифонну трубку та розпилювач назовні. При роботі з вогнегасником слід запобігати потрапляння порошку в органи дихання та очі.
Догляд за вогнегасником полягає в періодичній (1раз на півроку, рік) перевірці якості порошку та наявності газу в балончику. Для цього слід викрутити кришку вогнегасника, викрутити балончик з газом. Балончик перевіряють зважуванням, порошок на текучість – при струсові він повинен коливатися як рідина. В порошку не повинно бути грудочок. За потреби порошок прогрівають при температурі до 60оС, грудки розтирають. У процесі зберігання не рідше як раз в місяць слід струшувати порошок, щоб запобігти його злежуванню.
Сучасна промисловість випускає ручні вогнегасники об’ємом від 2 до 10 літрів. Вони відрізняються способом приведення до дії. Тому після придбання, слід ретельно вивчити інструкцію, яка розташована на корпусі вогнегасника. Окремі типи вогнегасників заповнюються газом під тиском одразу при зарядці. Для пуску таких вогнегасників потрібно стиснути два важелі, один до одного, попередньо витягнувши чеку. В цих вогнегасниках періодично контролюють наявність потрібного тиску.
Серед сучасних засобів гасіння пожеж застосування порошкових і вуглекислотних вогнегасників можна вважати вчорашнім днем пожежогасіння. Сьогодні вже існує «суха вода» – рідина, яка нічого не ушкоджує, не випаровується і має термін придатності до 30 років. Виходячи під тиском із балону «суха вода» перетворюється на газ і гасить усі класи пожеж. Сьогодні про цей засіб необхідно не лише знати, а й впроваджувати, оскільки «суха вода» на українському ринку пройшла сертифікацію і є в продажу.
Ще однією новинкою серед засобів пожежогасіння є розроблена в Таїланді червона куля вагою 1,3 кг, яка просто вкидається або закочується в зону загоряння, з чим впорається навіть і дитина. При попаданні у вогонь куля лопається, викидаючи запатентований у Німеччині порошок і пожежа миттєво за 2-4 секунди гаситься без участі людини. Розміщення цих куль біля потенційно-небезпечних джерел загоряння забезпечує гасіння пожежі навіть за відсутності людини. Про ці новітні засоби пожежогасіння необхідно знати, бо вони вже є в Україні.
Рис. 2.11.6.4. Вогнегасник аерозольний ВВПА-400.
Ще одним із ефективних первинних засобів пожежогасіння в Україні є недорогий і надійний аерозольний вогнегасник ВВПА-400 (Рис. 2.11.6.4) у вигляді аерозольного балону з ефективним вогнегасним складом на водній основі, який швидко охолоджує розжарені поверхні, а при нанесенні його на частини тіла людини захищає від відкритого вогню навіть при температурі до 3500°С. Перевагами вогнегасника цього типу, у порівнянні з традиційними, є мала маса (до 500 г), простота і легкість застосування однією рукою – необхідно лише натиснути на розпилювач аерозольного балончика, який забезпечує час роботи до 12 секунд і здатний із відстані 2 метри погасити полум’я на трьох комп'ютерах. У разі пожежі будь-яка людина, яка мала в своєму житті досвід використання аерозольних балончиків зможе скористуватися вогнегасником ВВПА-400.
Цей унікальний засіб зупиняє розповсюдження пожежі, яка щойно виникла в будинку, офісі, гаражі та в інших місцях, де існує загроза виникнення пожежі. ВВПА-400 простий у експлуатації навіть для дітей. Достатньо тільки зняти ковпачок, спрямувати на джерело загоряння та натиснути на дозуючий клапан. Дозуючий пристрій дозволяє витрачати вогнегасну речовину рівно стільки, скільки необхідно для гасіння джерела пожежі. Вогнегасник ВВПА-400 екологічно небезпечний для людей і довкілля, не наносить шкоду об’єкту захисту. Всі ці властивості вогнегасника випробувані та підтверджені необхідними сертифікатами в Україні
Розміщення вогнегасників повинно відповідати наступним вимогам: висота підвісу повинна бути не більшою за 1,5 м від нижнього краю вогнегасника до підлоги і не меншою 1,2 м від краю дверей при їх відчиненні. Крім того, вогнегасник треба встановлювати так, щоб було видно інструкцію на корпусі. Заряджання і перезаряджання вогнегасника проводять у відповідності до інструкції. Газові вогнегасники необхідно оберігати від нагрівання. Пінні вогнегасники на зимовий період бажано занести в опалюване приміщення.
В процесі експлуатації корпуси вогнегасників повинні випробовуватись гідравлічно впродовж 1 хвилини: ВПП – щорічно; ВК – 1 раз на 5 років.
Після першого року експлуатації пінних вогнегасників випробовується 26% усіх вогнегасників, після двох – 50%, після трьох – 100%.
Більш простим способом перевірки якості заряду є приведення в робочий стан 2/3 вогнегасників, заміри часу дії та дальності струменя. Ці величини повинні бути близькими до паспортних.
Як первинні засоби для гасіння пожежі можна використовувати суху землю, пісок, повсть із брезенту, войлоку або азбестові полотна.
Пісок повинен зберігатись у щільно закритих ящиках. Якщо помічено, що пісок вологий і утворилися грудки, то його необхідно просушити і просіяти. Повсть повинна зберігатись у металевих футлярах із кришками. Один раз на місяць її необхідно просушувати і очищати від пилу.
До протипожежного інвентарю відносяться багри, ломи, лопати, сокири, відра. Цей інвентар повинен бути пофарбований у червоний колір. Забороняється використовувати його для інших цілей. Комплекти цього інвентарю збирають на спеціальних щитах, котрі знаходяться на видних і доступних місцях. На кожному із щитів повинні бути по дві: сокири, ломи і лопати, багри , відра, вогнегасники. Біля щита повинен стояти ящик із піском (не менше 0,5 м3). Усі навчальні приміщення повинні бути забезпечені засобами пожежогасіння у відповідності до вимог.
На підприємствах застосовують автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння, які складаються з постійно встановлених апаратів, де зберігається вогнегасна речовина, і пристроїв, пов'язаних із системою трубопроводів, для подання вогнегасних речовин до об'єкта. Автоматичні установки поділяються на спринклерні і дренчерні та класифікуються в залежності від використання засобу гасіння: водяні (водохімічні), парові, пінні, газові, порошкові і комбіновані. Вибір тієї чи іншої установки здійснюється відповідно до особливостей технологічного процесу і техніко-економічного обґрунтування.
Перелік об'єктів, які повинні бути обладнані автоматичними установками пожежогасіння, визначається ГОСТ 12.4.009-83.
Рис.
2.11.6.5. Схема автоматичного пожежогасіння
Спринклерні установки призначаються для гасіння місцевого (локального) загоряння на окремих ділянках вибухобезпечних приміщень, а дренчерні – для загального гасіння пожеж на всій площині приміщень, які відносяться до вибухонебезпечних.
Установки складаються з мережі розгалужених трубопроводів, на яких через кожні 2,53 м розташовані спринклери або дренчери, кожен з них забезпечує зрошування вогнегасною речовиною 9...12 м2 площини полу. Спринклерний зрошувач (мал. 2.11.6.6, б) має вихідний отвір, який нормально закритий клапаном, що утримується мідними пластинками, спаяними легкоплавким припоєм-замком.
Рис. 2.11.6.6. Водяні зрошувачі
а) – дренчер; б) - спринклер.
Замки розраховані на температуру 72; 93; 141 і 182°С. Під дією тепла від вогнища пожежі легкоплавкий припой плавиться, замок спринклера розкривається, клапан за допомогою мембрани виштовхується із сідла, отвір відкривається, вода попадає на рефлектор і розбризкується на всі сторони в радіусі 1,52 м на площині полу приміщення. Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в вогнище пожежі, тобто відкриваються тільки ті спринклерні головки, які знаходяться в зоні високої температури. При цьому подається сигнал тривоги. Інерційність такої системи 23 хв. Всі системи трубопроводів спринклерної установки постійно заповнені водою. Іноді така інерційність є неприйнятною і коли потрібно подавати воду зразу на всю площину приміщення, то застосовують дренчерні установки групової дії. Дренчерний зрошувач (рис. 2.11.6.6, а) не має замка, отвір постійно відкритий, вода до мережі водопроводів подається після початку пожежі автоматично або вручну через клапан групової дії. При цьому також подається сигнал тривоги.
На окремих підприємствах використовуються системи автоматичного парового або вуглекислотного пожежогасіння.