2.11.3. Класифікація вибухо-небезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон

Для оцінки можливої пожежної обстановки на промисловому об'єкті крім імовірності виникнення пожежі важливо знати і характер подальшого її розвитку.

На імовірність розвитку пожежі впливають:

1. Ступень вогнестійкості будівель і споруд;

2. Щільність забудови об'єкту;

3. Погодні умови.

Щодо згоряємості всі матеріали поділяють на спалимі і неспалимі під впливом вогню. Важкоспалимі горять лише за наявності постійного джерела займання.

Границя вогнестійкості визначається часом від початку впливу вогню на конструкцію до моменту виникнення в ній деформацій, наскрізних тріщин або досягнення температури 200°С на її протилежній поверхні.

Таблиця 2.11.3.1

Конструктивні характеристики будинків залежно від їхнього ступеня вогнестійкості

Ступінь вогне-стійкості	Конструктивні характеристики
I, II	Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону з застосуванням листових і плитних негорючих матеріалів.
III	Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяєтеся застосовувати дерев'яні конструкції, захищені штукатуркою або негорючими листовими, плитними матеріалами або матеріалами груп горючості Г1, Г2. До елементів покриттів не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості, поширення вогню. При цьому елементи горищного покриття з деревини повинні мати вогнезахисну обробку.
ІІІа	Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – з металевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із негорючим утеплювачем або утеплювачем груп горючості Г1, Г2.
ІІІб	Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з деревини, підданої вогнезахисній обробці. Огороджувальні конструкції виконують із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші матеріали груп горючості ГЗ, Г4 огороджувальних конструкцій мають бути піддані вогнезахисній обробці або захищені від дії вогню та високих температур.
IV	Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плитними матеріалами. До елементів покриттів не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню.
ІVа	Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів із утеплювачем груп горючості Г3,Г4.
V		Будинки, до несучих і огороджувальних конструкцій яких не висува-ються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню

Ступінь вогнестійкості будівель і споруд залежить від згоряємості матеріалу, з якого вони зроблені та від границі вогнестійкості основних будівельних конструкцій. Існує п'ять ступенів вогнестійкості (І, II, ІІІ, IV, V) Ступінь вогнестійкості промислових будівель і споруд визначається залежно від групи займання і межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій, а також швидкості поширення на ній вогню.

Будівлі і споруди відповідно до ДБН В 1.1-7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва» підрозділяються на п'ять ступенів вогнестійкості. Конструктивні характеристики будинків за ступенем їхньої вогнестійкості приведені в таблиці 2.11.3.1.

Межа вогнестійкості будівельної споруди визначається експериментально і характеризується годинами від початку випробування її на вогнестійкість до появи однієї із ознак: наскрізні тріщини або щілини, через які нагріті продукти горіння або полум'я можуть проникати крізь конструкцію; підвищення температури на поверхні конструкції, що не зігрівається, в середньому більше ніж на 140°С або у будь-якій точці цієї поверхні до температури 180°С і більше, порівняно з температурою до випробування або понад 220°С незалежно від температури конструкції до випробування; втрата несучих властивостей конструкції (завалювання).

Так, наприклад, несучі стіни будівель повинні бути:

• для І ступеня вогнестійкості – незгоряємі (неспалимі) з границею вогнестійкості – 3 години;

• для II ступеня - незгоряємі (неспалимі) з границею вогнестійкості – 2,5 години;

• для III ступеня - незгоряємі (неспалимі) з границею вогнестійкості – 2 години;

• для IV ступеня – важкозгоряємі (важкоспалимі) з границею вогнестійкості – 0,5 години;

• для V ступеня – згоряємі (спалимі).

Ступень вогнестійкості будівель має важливе значення при плануванні евакуації працюючих на пожежі, а також при гасінні; дає можливість врахувати відповідні заходи забезпечення безпеки. Потрібна вогнестійкість будівель і споруд при проектуванні визначається в залежності від категорії пожежної безпеки розташованих в них виробництв, поверху і площини між протипожежними стінами на поверхах відповідно до ДБНіП 1.1-7-2002. Будівлі шкіл та інших навчально-виховних закладів будуються не нижче за II ступень вогнестійкості.

На розповсюдження пожежі значною мірою впливає щільність забудови об'єкту, яка визначається за формулою:

Щ = 100%, (2.11.3.1)

де , – сумарна площа забудованої території об'єкту;

- площа території об'єкту.

При Щ<7% на об'єкті виникають, як правило, окремі пожежі, коли пожежа не перекидається на інші будівлі. При Щ=(10...30)% залежно від категорії пожежної безпеки, ступеня вогнестійкості будівель і ступеня руйнувань елементів об'єкту можуть виникати як окремі так і суцільні пожежі.

Суцільна пожежа характеризується тим, що упродовж 1-2 годин вогонь охоплює до 90% усіх будівель і споруд об'єкту. При Щ>30%, або на виробництвах категорій пожежної небезпеки А і Б, як правило, виникають тільки суцільні пожежі.

Для забезпечення конструктивної відповідності електротехнічних виробів правилам, ПУЕ-85 виділяє пожежо- і вибухонебезпечні зони.

Пожежонебезпечні зони – простори в приміщенні або поза ним, де знаходяться горючі речовини як при нормальному протіканні технологічного процесу, так і при його порушенні. Зони поділяються на:

П-І – приміщення, в яких наявні горючі рідини з температурою спалаху парів понад 61°С.

П-ІІ – приміщення, в яких виділяються горючі пили у нижніх концентраційних межах запалюваності > 65г/м³.

П-ІІа – приміщення, в яких наявні тверді горючі речовини.

П-ІІІ – пожежонебезпечна зона поза приміщенням, у якій наявні горючі рідини з температурою спалаху понад 61 °С або горючі пили з нижньою концентраційною межею запалюваності > 65г/м³.

Вибухонебезпечні зони – приміщення або його частина поза приміщенням, де утворюються вибухонебезпечні суміші як при нормальному протіканні технологічного процесу, так і в аварійних ситуаціях. Ці зони поділяються на:

В-І – приміщення, в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в нормальному режимі роботи.

В-Іа – приміщення, в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в аварійному режимі роботи.

В-Іб – зони, аналогічні до В-Іа, але процес утворення вибухонебезпечних сумішей у невеликих кількостях і робота з ними здійснюється без відкритого джерела вогню.

В-Ів – зони, аналогічні до В-І, але процес утворення вибухонебезпечних сумішей у невеликих кількостях і робота з ними здійснюється без відкритого джерела вогню.

В-Іг – зони поза приміщенням (навколо зовнішніх електричних установок), в яких утворюються горючі гази або пари ЛЗР, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші в аварійному режимі роботи.

В-ІІ – вибухонебезпечна зона, що виникає при здійсненні операцій технологічного процесу при виділенні горючих сумішей парів у нормальному режимі роботи.

В-ІІа – вибухонебезпечна зона, що виникає при здійсненні операцій технологічного процесу при виділенні горючих сумішей парів у аварійному режимі роботи.