1.2.4. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці
Основні принципи державної політики в галузі охорони праці визначаються статтею 4 Закону України «Про охорону праці»:
пріоритет життя і здоров’я працівників перед будь-якими результатами виробничої діяльності, повна відповідальність власника за створення безпечних умов праці;
комплексне розв'язування завдань охорони праці;
соціальний захист працівників, повнота відшкодування шкоди;
встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;
використання економічних методів управління охороною праці;
здійснення навчання з охороні праці;
забезпечення координації діяльності державних та інших органів з охорони праці;
міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.
1.2.5. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Згідно Закону України " Про охорону праці" та Кодексу законів про працю України працівники мають права і гарантії та обов'язки з охорони праці.
Гарантії громадянам під час прийому на роботу. При укладанні трудового договору його умови не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам. Громадянин має бути проінформований власниками під розписку про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів, про пільги та компенсації. Забороняється укладання трудового договору з громадянами, яким згідно медичного висновку протипоказана робота за станом здоров'я. В першу чергу ця вимога відноситься до неповнолітніх, професій зі шкідливими та небезпечними умовами праці.
Під час роботи умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів на інші об'єкти, засоби захисту повинні відповідати вимогам нормативних актів з охорони праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла або існує небезпека для його життя, життя інших людей та навколишнього середовища.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавств про охорону праці, умови колективного договору.
Працівника, якій за станом здоров'я потребує надання іншої роботи, власник повинен перевести, за його згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.
Працівники, які працюють на роботах з важкими та шкідливими умовами праці мають право на пільги та компенсації:
лікувально-профілактичне харчування;
оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення;
скорочення тривалості робочого часу (скорочений робочий тиждень складає 36 годин або 6 годин на добу, звичайний робочий тиждень – 41 годину);
додаткову оплачувану відпуску;
оплату праці у підвищеному розмірі, а також інші пільги ( наприклад пільги пенсії), передбачені законодавством.
Власник може за свої кошти додатково встановлювати пільги і компенсації, а також зобов'язаний своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та пільги і компенсації.
Для визначення видів і розмірів пільг та компенсацій за шкідливі умови праці застосовується гігієнічна класифікація умов праці, які діляться на 4 класи – оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).
клас – оптимальні умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
клас – допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство у найближчому і віддаленому періодах.
клас – шкідливі умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.
4 клас небезпечні (екстремальні) умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких упродовж робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі обліку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що піднімається і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеню нахилу корпусу, переміщень у просторі.
Оцінка напруженості трудовою процесу здійснюється на підставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.
Згідно гігієнічної класифікації робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 клас умов праці) може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) дозволяється лише з метою ліквідації аварій або проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах із несприятливими умовами (забруднення, низка температура та інші), працівникам безкоштовно видається спецодяг, взуття, засоби захисту, змивні та знешкоджуючі засоби.
Усі працівники повинні підлягати загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань, із тимчасової непрацездатності внаслідок хвороби, по догляду за дитиною та інших причин; від безробіття; за віком у відповідних фондах:
- фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (ФССНВ);
- фонді соціального страхування від тимчасової непрацездатності;
- фонді соціального страхування від безробіття;
- пенсійному фонді.
Згідно з діючим законодавством внески до фондів перераховуються суб'єктами господарювання та працівниками. Розмір внесків розраховується для суб'єктів господарської діяльності як процент від фонду оплати праці і сплачуються по мірі виплати заробітної платні (щомісячно); для працівників – як процент від заробітної платні. Винятком є фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, внески до якого перераховуються лише підприємством або іншим суб'єктом страхування. Розмір процента внеску в цей фонд визначається в залежності від класу професійного ризику підприємства, а також із урахуванням показників стану виробничого травматизму за минулий рік.
Всього встановлено 20 класів виробництв за професійним ризиком. Із збільшенням номеру класу, збільшується ризик травм. Так до 1 класу відносять такі галузі, як освіта, культура, фінанси, кредит, управління; до 4 класу – охорона здоров'я, фізична культура, соціальний захист; до 20 класу – видобуток вугілля підземним способом.
Страхові тарифі встановлені для підприємств І класу в розмірі - 0,84%, для працівників – 0,2%, для 4 класу відповідно 0,89% та 0,2%, для 20 класу –13,8% та 2.1%.
Роботодавець сплачує до фонду за кожен нещасний випадок штраф у розмірі середнього заробітку працівника, а в разі його смерті – однорічного заробітку. За прихований нещасний випадок сума штрафу збільшується в десятикратному розмірі.
Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, шляхом визнання виробничого статусу отриманої працівником травми або визнання набутого захворювання як професійного.
Відшкодування шкоди включає:
втрачений заробіток;
одноразову допомогу;
- витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду та інші види медичної і соціальної допомоги.
Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснює потерпілим такі передбачені законодавством виплати: одноразову, щомісячні виплати і матеріальну компенсацію за моральну шкоду.
Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором. Якщо встановлена стійка втрата працездатності, допомога повинна бути не меншою за суму, визначену з розрахунку середньомісячного заробітку за кожен процент втрати потерпілим працездатності. У разі смерті потерпілого розмір допомоги складає не менше п'ятирічного заробітку та однорічної заробітної плати на кожного утриманця. Розмір допомоги може бути зменшено до 50%, якщо нещасний випадок трапився з вини потерпілого. Процент вини потерпілого узгоджується з профспілкою і трудовим колективом.
За працівниками, які втратили працездатність унаслідок нещасних випадків на виробництві, зберігається місце роботи. Час перебування на лікуванні або інвалідності зараховується до стажу роботи для призначення пенсії.
Законодавством передбачено право на відшкодування моральної шкоди. Під моральною шкодою вважаються страждання або позбавлення можливостей реалізації потерпілим своїх навичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми.
Розміри одноразової допомоги (ОД), щомісячних виплат (ЩВ) і моральної шкоди (МШ) за наслідками виробничої травми визначаються за:
відсотком втрати людиною працездатності (Ввп);
середнім розміром заробітної плати працівника (Зср);;
відсотком вини потерпілого (Вв);
величиною призначеної пенсії внаслідок інвалідності (Рп);
величиною мінімальної заробітної плати (Змін);
відсотком відшкодування за рішенням суду (Врс).
Одноразова допомога (ОД) визначається:
………………………………..(1.2.5.1)
Щомісячні виплати (без врахування розміру пенсій внаслідок інвалідності) визначаються :
,
перевірка
…………..(1.2.5.2)
Моральне відшкодування може складати до 200 мінімальних зарплат:
…………………………………(1.2.5.3)
Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується Фондом соціального страхування від тимчасової непрацездатності в розмірі встановлених КЗпП відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.