8. Заходи та засоби попередження забруднення повітря робочої зони

Існує багато різних способів та заходів під­тримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до трьох конкретних за­ходів.

1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робо­чої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нор­малізації повітря за допомогою кондиціонерів.

1. Застосування засобів захисту людини.

Герметизація та ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, у яких використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим повітрям.

В приміщеннях, де не можна створити нормальні умови, що відповідають нормам мікроклімату, застосовують засоби індивідуального захисту (ЗІЗ).

Згідно з ГОСТ 12.4.011-87 ССБТ «Средства защиты работающих. Классификация», всі ЗІЗ, в залежності від призначення, поді­ляються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засо­би захисту очей, засоби захисту органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, комплексні засоби захисту.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.

За принципом дії ЗІЗОД поділяються на протипилові і протигазові фільтруючі (застосовуються за наявності у повітрі вільного кисню не менше 18% і обмеженого вмісту шкідливих речовин) та шлангові або автономні ізолюючі апарати (при недостатньо­му для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої кількості шкідливих речовин).

2.2.9.Вентиляція та її види

Вентиляцією називають організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, механічної і змішаної вентиляції. Головним параметром вентиляції є повітрообмін, тобто обсяг повітря, що видаляється (L_в) або надходить у приміщення (L_п).

10. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну

Для ефективної роботи вентиляції необхідно дотримувати ряду вимог.

1. Обсяг припливу повітря L_п у приміщення повинний відповідати обсягу витяжки L_в. Різниця між цими обсягами не повинна перевищувати 10—15%. Можлива організація повітрообміну, коли обсяг припливного повітря більше обсягу повітря, що видаляється. При ньому в приміщенні створюється надлишковий тиск у порівнянні з атмосферним, що виключає інфільтрацію заб­руднюючих речовин у дане приміщення. Для виключення витоків із приміщень із підвищеним рівнем забруднення обсяг повітря, що видаляється з них, повинен перевищувати обсяг повітря, що надходить, У такому приміщенні створюється незначне зниження тиску в порівнянні з тиском у зовнішньому середовищі.

2. При організації повітрообміну необхідно свіже повітря подавати в ті частини приміщення, де концентрація шкідливих речовин є мінімальною, а вида­ляти повітря необхідно з найбільш забруднених зон. Якщо щільність шкідли­вих газів є нижчою за щільність повітря, то видалення забрудненого повітря вико­нується з верхньої частини приміщення. При видаленні шкідливих речовин із більшою щільністю забруднене повітря видаляють із нижньої зони приміщення.

3. Система вентиляції не повинна створювати додаткових шкідливих і небезпечних факторів (переохолодження, перегрів, шум, вібрацію, пожежовибухонебезпечність).

4. Система вентиляції повинна бути надійною в експлуатації та економіч­ною.

Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення повин­ні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м³/год) може бути визна­чений різними методами в залежності від конкретних умов.

При нормальному мікрокліматі і відсутності шкідливих речовин баланс повітрообміну може бути визначений за формулою:

L= n∙L”, (2.2.9.1)

де n - число працюючих;

L”- витрата повітря на одного працюючого, прийнята у залежності від об'ему приміщення, що приходиться на одного працюючого V, м³ (при V < 20 м³ L”= 30м³/год; при V= 20...40 м³ L” = 20 м³/год; при V > 40 м³ і за наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); за відсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) L”=60 м³/год).

При виділенні шкідливих речовин із приміщення необхідний повітрообмін визначається, виходячи з їхнього розведення до допустимих концентрацій.

Для орієнтованого визначення повітрообміну (L, м³/год) застосовується розрахунок за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (К) показує, скількох разів за годину міняється повітря у всьому об'ємі приміщення (V, м³):

L=К∙V, (2.2.9.2)

де К - коефіцієнт кратності повітрообміну (К = 1…10).