І.IV. Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика

Дослідженням історичних джерел з історії України займається спеціальна наукова дисципліна — джерелознавство. Під історичними джерелами розуміють всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Розрізняють п'ять типів історичних джерел:

1) археологічні — речові, пам'ятки матеріальної культури —знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), ар­хітектурні споруди; ...

2) етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, ле­генди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5) писемні джерела, які є основою історичних знань.

Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, угоди, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.; 2) оповідні пам'ятки — літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Отже, мета вивчення історії України полягає в тому, щоб на основі наукової бази, джерелознавства, всебічного, системного вивчення генези українства глибше опанувати фактичний матеріал з історії України, усвідомити суть сучасних поглядів на минуле, переглянути колишні стереотипні оцінки суспільно-політичних процесів, історичних подій та явищ.

II.I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.

Першою формою людського співжиття було первісне суспільство, початок якого сягає в далекі часи, приблизно 3 млн. років тому, коли з'явилася людина. Про життя первісних людей ми дізнаємося голов­ним чином з археологічних розкопок. Найдавнішим періодом в історії людства був стародавній кам'яний вік — палеоліт, який три­вав від 3 млн. років до 11 тис. років тому. Археологи поділяють палео­літ на ранній і пізній. Під час раннього палеоліту в міжльодовиковий період природні умови були сприятливі для людини — субтропічний клімат дозволяв збирати різні рослини і полювати різноманітних тварин. Люди навчилися виробляти і застосовувати примітивні знаряддя праці (ручні рубила, відщепи), а також спілкуватися між собою за допомогою звукової мови. Жили невеликими родовими колективами по кілька десятків кожний —первісними стадами, які в пошуках їжі переходили з місця на місце.

На сучасній території України стародавні люди з'явилися саме в епоху раннього палеоліту — близько 1 млн. років тому. Археологи стверджують, що одними з найбільш давніх відомих людських посе­лень є стоянки на р. Дністрі, біля с. Лука-Врублевецька (Кам'янець-Подільський р-н Хмельницької обл.) та у Донбасі поблизу с.Амвросіївка.

Після початку чергового похолодання, близько 150 тис. років тому, величезні льодовики вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків утворилися тундра і лісотундра, а на півдні — холодні степи і ліси по річкових долинах. Замість порівняно невеликих тварин, що існували в умовах теплого клімату, з'являються краще пристосовані до холоду — мамонти, шерстисті носороги, пів­нічні олені, печерні ведмеді, песці та ін.

У зв'язку з погіршенням кліматичних умов і зменшенням кількості рослинної їжі, яку можна зібрати, збільшується роль полювання на великих тварин, а відтак з'являється необхідність формування біль­ших груп людей. Удосконалюються і знаряддя праці, обставини вимагали їх урізноманітнити — гостроконечник використовувався як наконечник списа, а скребло слугувало для розбирання туш тварин, обробки шкур, деревини, кісток. Поява знарядь праці різних типів свідчила про виникнення природного розподілу праці. Холод змусив також поселятися у природних печерах і одягатися у шкури тварин. Люди навчилися видобувати вогонь тертям. З часом люди стають менш залежними від природних умов, що дозволило їм розселитися на великих територіях. Залишки тогочасних стоянок-поселень зустрічаються на Сіверському Дінці, Волині, Наддністрянщині, Наддніпрянщині, в Криму і Приазов'ї.

Наприкінці льодовикової доби, у період пізнього палеоліту (35— 11 тис. років тому), внаслідок підвищення продуктивності збираль­ництва і мисливства люди навчилися створювати певні запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони селилися переважно на берегах річок у землянках і напівземлянках, які будували вже власноруч. На зміну патріархальному стаду прийшла матріархальна родова община — основним осередком суспільства стає рід — група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли знаряддями виробництва, спільно споживали все необхідне для життя. Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких сформувався родоплемінний лад.

Приблизно 6 тис. років тому закінчився мезоліт — середній кам'яний вік, що тривав з 11 тисячоліття. Саме в цей час природні умови стають подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли, або відійшли на північ. Для полювання на менших тварин і птахів люди почали застосовувати лук і стріли і їм вже не треба було гуртуватися у великі племена.

Під час нового кам'яного віку — неоліту, що тривав на території сучасної України від 4 до 3 тис. до Р.Х., особливою характерною рисою життя людей був перехід від привласнювальних до відтворювальних форм господарської діяльності. Виникло скотарство — людина приручила корів, овець, кіз, свиней, собак — та землеробство. Люди також навчилися нових технологій обробки — шліфування, свердлін­ня і розпилювання. Виникло і примітивне ткацтво та вироблення ліпного глиняного посуду поки що без гончарного кола.

Перехідною епохою від кам'яного віку до залізного був енеоліт (4 — поч. 2 тис до Р.Х.). Серед племен, що населяли простори сучас­ної території України, найвищого рівня розвитку досягли трипільці. Таку назву отримали землеробські племена, які населяли Київщину у період неоліту. В 90-х роках 19 ст. цю культуру відкрив українсь­кий археолог В.Хвойка. Деякі історики схильні вважати трипільців безпосередніми пращурами українців, вбачаючи спорідненість у прийомах будівництва жител, землеробській культурі тощо. Проте, етнічний зв'язок з трипільцями не простежується історично — ні за антропологічним типом, ні мовно трипільці не належали до індоєвропейців. Тут варто зупинитися на поясненні самого терміна “етногенеза”, під яким ми будемо розуміти процес формування українського етносу. Проблема етнічних коренів українства досі ще не є вирішеною. Студент повинен знати, що коли ми говоримо про нашу автохтонність, ми маємо на увазі й те, що між нами і людністю періоду енеоліту лежить не одна епоха. Відомий український дослідник В.Петров звертав увагу на ту обставину, що наша автохтонність на нашій землі не була плодом і наслідком лише самої біологічної зміни й біологічного відтворення поколінь. Територією України пройшли різні народи, які залишили на ній свій слід, який українство увібрало у себе⁴.

Кардинальні зміни в етногенезі розпочалися у 3 та 2 тис. до Р.Х., у так званий бронзовий вік, коли на зміну землеробським племенам прийшли індоєвропейські скотарі і вершники. Це був перший великий суспільний поділ праці: пастуші, скотарські племена виділялися із загального складу стародавніх племен. У цей час скотарство стало основним заняттям чоловіків, які почали відігравати головну роль у господарському житті. На цій основі відбувся перехід від матріархату до патріархату — батьківського роду, де рід складався з ряду сімей, які вели своє походження по батьківський лінії. Первісне суспільство вступило у період розкладу, основними рисами якого стали зміцнення патріархальної сім'ї, поглиблення майнової нерівності, виникнення приватної власності.

У кінці 2 — на початку 1 тис. до Р.Х. люди навчилися виплавляти залізо з руди і обробляти його, виготовляючи знаряддя праці, зброю та різні предмети вжитку.