Лекція 5.

Тема 5. Українські землі в хіх ст. План

1.Політичне становище українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в ХІХ ст.

2.Соціально – економічний розвиток Наддніпрянської України в ХІХ ст.

3.Західноукраїнські землі в ХІХ ст.

Література

1. Багатопартійна Українська держава на початку XX ст. Програмні документи перших українських політичних партій.— К.,1992.

2. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України.— К.,1971.

3. Калугін Ю. Декабристи в Україні.— К.,1971.

4. Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-х т.— К.,1990.

5. Кухта Б. З історії української політичної думки.— К., 1994.

6. Оніщенко І. Етно- та націогенез в Україні (Етнополітологічний аналіз).— К.,1997.

7. “Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України.— К.,1987.

8. Сергієнко Г. Декабристи і Шевченко.— К.,1971.

10. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х т.— К.”1990. Т.1.

11. Грицак Я. Нарис української історії. Формування модерної української нації XIX—XX століття.—К.,1996.

12. Гунчак Т.Г. Україна: перша половина XX століття.— К.,1993.

13. Литвин М.Р. Історія Галицького стрілецтва.— Львів, 1990.

14. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого сто­ліття.— К.,1993.

1.Політичне становище українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в хіх ст.

Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80% населення підлягали російським імператорам їх в Росії називали малоросами) і 20% населяли імперію Габсбургів (їх на Галичині називали русинами).

У 1796 р. царський уряд Росії замість намісництв створив в Україні губернії із звичайною для інших губерній Росії системою управління. На початку XIX ст. було 9 губерній: Чернігівська, Полтавська, Харківська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська. Губернії поділялися на повіти. Для посилення своєї влади царський уряд будував систему управління за військовим зразком. Існували генерал-губернаторства: Малоросійське, Новоросійське-Бессарабське та Київське. На чолі губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою.

Реформування адміністративної системи країни мало на меті посилити владу центру, ліквідувати національні особливості та руси­фікувати неросійське населення. Цей процес супроводжувався ростом бюрократизації, ключові позиції в адміністрації займали переважно російські чиновники.

Нова система управління мала згубні наслідки для найстаріших міст України, більшість з яких користувалася магдебурзьким правом. У 1835 р. Київ останнім втратив самоврядування, і більшість міст перейшла в підпорядкування губернській адміністрації.

З 1817 р. голова департаменту військових справ Олексій Аракчеєв запровадив в Україні військові поселення. Близько 500 тис. солдат будували поселення на зразок військових таборів, у яких все життя регламентувалось (дозвіл на шлюб, право мати дітей тощо). В Україні існувало біля 20 таких поселень.

Протягом XIX ст. внаслідок природного приросту й швидкої ко­лонізації малозаселених районів Півдня зростає населення України. У 1795 р. у Східній Україні мешкало 8,2 млн. чоловік, а у 1858 — 13,5 млн. Особливо швидко зростало населення Степової України та Новоросії.

Західноукраїнські землі перебували під владою Австрійської монархії. Східна Галичина мала назву Королівство Галіції і Лодомерії і поділялася на 19 округів, якими керували призначені австрійським урядом старости. Адміністрацію “королівства” очолював губернатор, якого призначав імператор. Імператор дозволив обирати в Галичині становий сейм, у якому засідали представники магнатів, шляхти і вищого духовенства. Містами управляли магістрати, до кожного з яких входили бургомістр, віце-бургомістр і радники, що призначалися урядом.

В цілому західноукраїнські землі займали територію 70 тис. кв. км, на яких на початку XIX ст. проживало 3,5 млн. чоловік, а у 1897 р.— 6 млн.