1 Проблема розуміння світу та людини у філософії

Проблема розуміння світу, його сутності й розвитку завжди була в центрі уваги науки, філософії та релігії. При їх розгляді велись гострі дискусії, думка сягала найвищої межі узагальнення й глибини. В них людина наближалась і до таємниць свого виникнення та існування.Що ж таке світ?

У широкому розумінні — це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще не відома нам) у всій різноманітності речей і явищ, систем і процесів з усіма своїми зв'язками й відношеннями. Інакше кажучи, світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має буття).Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикраса", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і нарешті "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI — V ст. до н.е.) писав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що світами розгорається і світами згасає"1.В понятті "космос" виділялися такі ознаки світу, як його системність, структурність і закономірність. У реально існуючому світі є й природна впорядкованість, закономірність, необхідність і така ж природна хаотичність, випадковість. Ці протилежності становлять єдність, переходять одна в іншу: впорядкованість і хаотичність і навпаки. І все ж переважаючою є тенденція зростання міри хаотичності (ентропії), хоч і виникають протилежно спрямовані процеси - зростання впорядкованості та міри організованості матеріальних систем. Так, поява і розвиток життя на Землі (а, можливо, й ще в якихось куточках Всесвіту), виникнення розумної істоти — людини, прогрес людської цивілізації — це стосовно зростаючої ентропії є, так би мовити, рухом проти течії. Чому і як це стало можливим, як це може вплинути на загальний стан нашого космосу — одна з дуже складних наукових проблем.Наукова картина світу включає й систему знань про людину і людство, про місце людини в світі, космосі. Величезний вклад у створення сучасної наукової картини світу внесли вчені різних галузей знання (еволюційнатеорія Ч.Дарвіна і його продовжувачів, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо).Світ єдиний і неподільний. Теорія людини органічно пов'язана з теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі трудової діяльності людей. В центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. В історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальне виробництво. В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.

Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя суспільства - новий підхід до розуміння суспільства. Певна річ, не ідеї чи видатні особи рухають суспільства. Джерелом розвитку суспільства є його внутрішні суперечності. Суперечності взаємодії і продуктивних сил і виробничих відносин рухають увесь соціальний організм. Продуктивні сили під впливом потреб та інтересів людей невпинно розвиваються.Таким чином, наукова картина світу — це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених наукою наданий історичний час. За мірою узагальнення вона займає проміжне місце між узагальненнями окремих наук і галузей та узагальненням вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спирається на наукову картину світу. Це тим більш важливо, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незначними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке відповідає об'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальнішими поняттями - категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки.При цьому треба взяти до уваги, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання і формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею в світлі її центральної, вузлової проблеми "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, але й світовідношення. Вже давно виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовнішнього щодо неї світу. Якщо Всесвіт — це Макрокосмос, то людина — це Мікрокосмос ("малий космос"), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г.С.Сковорода та інші), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом.Висновки:Оточуючий людину світ являє собою чисельну кількість зв'язаних між собою тою чи іншою мірою систем, котрі розкладає на складові частини сама людина. Оскільки існує система - людське суспільство,- основним структурним елементом якої є сама людина, таку систему у відмінності від інших (фізичні, біологічні та т.п.) прийнято називати суспільною системою.Функціонуванню суспільної системи, структурним елементом котрої є людина, властиво пристосовуватися до впливу оточуючого світу і здійснювати, в межах присутніх їй свідомості та волі, доцільні дії з метою впливу на оточуючий світ, тобто, в першу чергу її життєдіяльність, що і прийнято називати її функціонуванням у такій системі. Ця життєдіяльність являє собою єдність двох протилежних по своїй суті процесів.З однієї сторони, людина, знаходячись під впливом оточуючого її світу, пізнає його та формує своє уявлення про нього. Всяке формування уявлень людини про світ є не чим іншим, як моделюванням, сутність якого полягає у створенні нею певних абстракцій (символів, образів, обрядів, релігій та т.п.) з наступним створенням із цих абстракцій ідеальних систем та прийняттям таких за системи реального буття. При цьому, кожна подібна модель несе в собі відбитки ідеології, котру проповідує людина, створивши модель.

З іншої сторони, людина на основі сформованих систем уявлення оточуючого світу та цілей, які вона переслідує, впливає на оточуючий її світ, реалізує системи своїх уявлень у скоєних нею вчинках та створює нові ідеальні та матеріальні системи чи змінює та руйнує старі, раніше існуючі системи. Таким чином, процес функціонування людини у суспільній системі являє собою циклічне повторення перетворень систем зовнішнього по відношенню до людини світу в системі її внутрішнього світу (свідомість), а потім перетворення систем внутрішнього світу (свідомості) знову у системи зовнішнього світу..