Пропозиції щодо покращення методів регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Закордонна практика має багатий досвід державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Крім традиційних методів митно-тарифного й нетарифного регулювання (до них належать податкові, цінові механізми, кредитно-фінансові інструменти, різні заходи сприяння експорту й імпорту, захисту внутрішнього ринку тощо), широко застосовують також методи валютного контролю.

Для вдосконалення регулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно використовувати систему інструментів, які можна розділити на дві групи – економічні й адміністративні.

До економічних інструментів належать: у сфері імпорту – митні тарифи, податки та збори на товари, які ввозять, імпортні депозити; у сфері експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, пільги на сплату податків і надання фінансової допомоги.

Адміністративні інструменти регулювання – це інструменти, що безпосередньо впливають на зовнішньоекономічні відносини: ембарго (повна заборона деяких експортно-імпортних операцій); ліцензування; квотування (кількісна лімітація ввезення й вивезення); зобов’язання щодо самообмеження постачань експортерами.

Сьогодні в законодавстві різних країн, що регулює зовнішньоторговельну діяльність, існують розбіжності, що є серйозним бар’єром під час проведення експортно-імпортних операцій. Це стосується, насамперед, відмінностей у тарифних і нетарифних методах регулювання експортно-імпортних операцій, їх оподатковування, що зумовлює можливість невиправданого підвищення цін на товари (послуги, роботи). Поступово знижуються тарифи в торгівлі між країнами, для захисту внутрішнього ринку та стимулювання експорту кожна країна впроваджує нетарифні методи регулювання – встановлення експортно-імпортних квот і національних стандартів, ліцензування експорту-імпорту, експертні субсидії, дискримінація в зовнішній торгівлі тощо.

Надмірно високі ставки акцизного збору й податку на додану вартість, що визначають з урахуванням вартості імпорту, завдають шкоди інтересам імпортерів, споживачів і держави, у бюджет якої не надходять значні валютні кошти. Об’єктивно така система спільного оподаткування найбільш вигідна для тіньових структур, контрабандистів, що мають можливість одержувати надприбуток, уникаючи сплати податків та інших зборів, а також для осіб, які використовують економічні інструменти для виведення за кордон валютних коштів.

Висновки

З вищенаведеної інформації можна зробити наступні висновки:

Державне регулювання ЗЕД — це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалити ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб'єктів господарювання в різних країнах. [2]

Принципами здійснення ЗЕД в Україні є:

• принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

• принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

• принцип юридичної рівності і недискримінації;

• принцип верховенства закону;

• принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• принцип еквівалентності обміну.[3]

Досліджуючи методи та принципи державного регулювання ЗЕД розвинутих країн, було виявлено їх особливості.

Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоби сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації. Цьому сприяє і той факт, що економіка країни на початок XXIст. являється однією із найвідкритіших у світі.

Для найконкурентоспроможніших провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Проводячи саме політику лібералізму, вони переконують все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі.

Політика усіх країн, які розглядалися у роботі була направлена на збільшення експорту готової продукції і зниження вивозу з країни сировини. У той же час у цих країнах значно зріс імпорт комплектувальних матеріалів, напівфабрикатів і природних ресурсів. Крім того, урядамм цих країн вживалися заходи з розвитку науки і техніки, заохочувалися наукові розробки, введення нових технологій і ресурсозберігаючого виробництва.

Необхідно відзначити, що для виходу з кризи урядами всіх практично розглянутих вище країн були використані заходи жорсткого протекціонізму, що привело до стабілізації економіки і розвитку промисловості . Проте в даний час з чотирьох провідних країн Західної Європи три ( Німеччина, Франція і Італія) близькі до моделі, в якій провідна роль регулювання зовнішньої економіки належить державі.

Для України найбільш прийнятним буде державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке буде здійснювати переважно економічними методами (застосування мита, податків, кредитів, пільг тощо), у разі необхідності можливе застосування директивних методів (заборони).