Система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у розвинутих країнах

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності у США

Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоби сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації. Американські стратегічні інтереси сьогодні тісно переплітаються з економічними інтересами країни, а економічні проблеми у більшій мірі впливають на відносини з іншими сильними країнами – країнами Європи, Японією, Китаєм, Росією.

США як лідер процесу лібералізації світової торгівлі у післявоєнні роки сприяв тому, що економіка країни на початок XXI ст. являється однією із найвідкритіших у світі, поступаючись лише таким орієнтованим на експорт невеликим державам, як Сінгапур, Ірландія та ін. [5]

Протягом останнього десятиріччя США посідають одну з перших позицій у світовому рейтингу за індексом конкурентоспроможності. Так, за даним показником США займали перше місце серед країн світу як у 1999 р. [7, 33], так і в 2007 –2008 рр. [5].

Відкрита економіка також дає суттєві вигоди споживачам товарів і послуг,стимулює конкуренцію на внутрішньому ринку і сприяє зниженню цін на товари, значна частина яких імпортується з - за кордону.

Таким чином, для найконкурентоспроможніших США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі.

У регулюванні ЗЕД США не відрізняються від інших розвинутих країн, так як керуються тими ж принципами економічної доцільності. Так, застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, США створюють нові ринки збуту товарів, послуг, технологій, капіталу саме у тих країнах, яким надають сприяння і допомогу; утримуючи стійкі позиції країни-лідера на світових ринках, відкривають лише у контрольованих державою рамках свої кордони для інших країн.

Для досягнення стійкого росту світової економіки, США пропонують всім країнам активно брати участь у розвитку вільної торгівлі через багатосторонні переговори в рамках СОТ, а також через двосторонні і багатосторонні переговори

Особливість державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності США виявляється у державному устрої країни, за яким Сполучені Штати є федеративною республікою [5].

Це означає, що регулювання ЗЕД США здійснюється на державному та федеральному рівнях одночасно. Система основних інститутів регулювання зовнішньоекономічної діяльності США має таку структуру:

1. вищий законодавчий орган –Конгрес США;

2. вищий виконавчий орган –президент США, віце-президент США і Кабінет президента США;

3. міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики –Державний департамент США, Міністерство торгівлі США, а також його організаційний підрозділ –Адміністрація з міжнародної торгівлі США;

4. інші міністерства та органи виконавчої влади США;

5. відомства Білого дому;

6. органи судової влади [5]

Допоміжними інститутами регулювання ЗЕД США, які здійснюють великий вплив на політику США, особливо економічну, виступають підприємницькі союзи, які діють у різноманітних формах (галузеві й національні асоціації, торговельні палати та ін.)

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності у ФРН

Зовнішня торгівля – одна з найдинамічніших галузей економіки Німеччини, стимулятор її економічного зростання.

Зовнішньоекономічні зв’язки Німеччини характерні тим, що це один з найважливіших експортерів і імпортерів світу.

Стимулюванню німецького експорту сприяє розвинута система фінансування і страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Крім того, у цілях сприяння зовнішньоекономічній діяльності німецьким фірмам надається державна фінансова підтримка для їх участі в зарубіжних виставках і ярмарках, завдяки чому ініціюється близько 20 % усього німецького експорту, розширяється мережа німецьких зовнішньоторговельних палат.

Висока конкурентоспроможність німецької промисловості на світових ринках забезпечується, як правило, за рахунок переваг в її нецінових параметрах, зокрема, переваг в якості і технічному рівні продукції, відмінному сервісі, чіткому дотриманні термінів поставок і ін.

ФРН є одним з найбільших у світі експортерів капіталу. Частка прямих капіталовкладень німецьких фірм за кордон у загальному обсязі зарубіжних інвестицій останніми роками складає від 25 до 35 %, тоді як аналогічний показник для іноземних капіталовкладень в економіку ФРН не перевищує 5%. [1]

Система нормативно-правових актів Німеччини у сфері зовнішньоекономічної діяльності складається з декілька десятків документів, одним з головним з яких є Федеральний закон про діяльність у сфері зовнішньоекономічних зв’язків (DasAußenwirtschaftsgesetz - AWG).

Зазначеним законодавчим актом регулюється, зокрема, рух товарів, послуг, валютних цінностей, капіталу. Одночасно, з урахуванням існування спільного ринку у рамках ЄС, пріоритет у цій сфері належить законодавству ЄС.

Головними документами, що визначають економічну, та, зокрема, зовнішньоекономічну політику ФРН, є щорічні перспективні концепції міністерства економіки на наступний рік.

Зокрема, концепція на 2013 рік визначала зосередження зовнішньоекономічної політики на наступних напрямках: [1]

• подальша лібералізація правил торгівлі, відміна мит, усунення перешкод у торгівлі з урахуванням глобалізації світової економіки;

• боротьба із піратською продукцією та нелегальною передачею технологій, зокрема, у відношенні до країн із перехідною економікою;

• пошук нових шансів для німецького бізнесу через укладання угод про вільну торгівлю та усунення надмірного регулювання (зокрема, на трансатлантичному економічному просторі);

• підвищення надійності щодо забезпечення німецької економіки енергоносіями та сировиною через усунення експортних податків;

• створення привабливого іміджу окремих регіонів для залучення іноземних інвесторів та дотримання принципів захисту національних інтересів через вдосконалення Закону про зовнішньоекономічну діяльність.

В економічній стратегії уряду Німеччини розвитку зовнішньоекономічних зв’язків відведена ключова роль з урахуванням високої залежності стану економіки від результатів її участі у світогосподарських зв’язках. Основою зовнішньоекономічної політики Німеччини є розвиток економічних зв’язків з її головними зовнішньоекономічними партнерами: країнами ЄC, США і Японією.

Велика увага надається розширенню присутності німецьких фірм на ринках країн Південно - Східної Азії, Латинської Америки, півдня Африканського континенту, Східної і Центральної Європи.

Першочергове значення в зовнішньоекономічній політиці Німеччини надається зміцненню ЄС, в якому Німеччина посідає ключове місце, будучи локомотивом західноєвропейської інтеграції. Пруссія , а згодом об ’ єднана Німеччина , у перші роки свого існування проводила політику вільної торгівлі , оскільки була зацікавлена в експорті сільськогосподарської продукції з Великобританії . Крім того , 98 % капіталу , який вивозився з Німеччини , були вкладені в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах ( Туреччина , Китай та ін .) [5]

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності у Японії

Японська практика регулювання ЗЕД спирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, яку завершує закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання і має узагальнювальний характер . Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД в тих чи інших сферах підзаконним актам. На думку японців, це дасть змогу більш повно враховувати й адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації і нові моменти в розвитку національного господарства. [1]

Також законодавство складають закони, які регулюють основні блоки ЗЕД : експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (закони про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту і розширення прямих інвестицій в Японії, банках, страховому бізнесі , цінних паперах , біржах та інше ); стандарти і технічні вимоги ( закон про промислову ста - ндартизацію та інше ); права інтелектуальної власності ( закони про патенти , авторські права тощо ).

Митне регулювання ЗЕД тісно пов'язується із завданнями структурної переорієнтації економіки. Розв’язанню поставлених завдань сприяє широка диференціація ставок митного тарифу. Важливим напрямом державної участі в ЗЕД є інформаційне забезпечення комерційної роботи , збір і аналіз зарубіжної комерційної інформації.

Показовим прикладом є Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО), створена в 1958 р. Вона є некомерційною і повністю фінансується урядом. ДЖЕТРО займається вивченням світових товарних ринків , збором і аналізом маркетингової інформації , організацією виставок японських товарів за кордоном і інших торговельних виставок у Японії, рекламою і видавничою справою. Ця організація має 79 представництв у 56 країнах світу . Маючи розгалужену мережу різного роду закладів у багатьох країнах світу, ДЖЕТРО є одним із найбільших у світі джерел ділової інформації, її база даних оперує великою кількістю відомостей, у тому числі масштабним переліком зарубіжних експортерів і японських імпортерів [1].

Японія у 2009 р . займала четверте місце в міжнародному товарообігу, що становило 1133 млрд дол. США, або 9% загального світового зовнішньоторговельного обороту. [1]

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності у Франції

Розглядаючи французьку модель державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, необхідно відзначити, що її становлення протягом післявоєнного періоду характеризується незвичайно широкими для ринкової економіки масштабами діяльності держави. Ринкові регулятори в країні традиційно слабші, ніж у німецькій і тим більше в англійській економіц . Це зближує господарський механізм , що склався у Франції, з його південно - європейськими варіантами ( відносна слабкість 9 національних підприємців, функції яких значною мірою бере на себе держава, у соціальному відношенні – наявність впливових лівих політичних сил ). [5]

У довгостроковому плані французький господарський механізм еволюціонує в сторону посилення потужності підприємств і відповідного перерозподілу функцій між ними і державою . Проте через суспільство і підприємництво, “рух до ринку” відрізняється сповільненістю і непослідовністю . Роль держави в економіці і зараз надзвичайно сильна, діяльність підприємств надмірно регламентована [1].

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності у Італії

Італійській моделі властиві: переважання “сімейного” типу власності, що супроводжується високим рівнем концентрації капіталу у верхній ланці виробничої структури при надзвичайному його розпорошенні в нижньому, базовому ешелоні; пряма і активна участь держави у виробничому процесі; випереджаючі темпи зростання ВВП протягом усього післявоєнного періоду, разом з прискореною модернізацією соціальної сфери; експортна спеціалізація на галузях середнього технологічного рівня , включаючи деякі види послуг (туризм), при хронічно негативному сальдо обміну технологією з країнами - лідерами. Разом з тим, у регіоні зберігаються національні особливості [1].