2. Соматоформні розлади

Група психопатологічних порушень подібних до проявів соматичної патології, яка при об’єктивному обстеженні не підтверджується.

До цієї групи відносять:

Соматизований розлад

Іпохондричний розлад

Хронічний соматоформний больовий розлад

Соматоформна вегетативна дисфункція.

Соматизований розлад

Хронічна соматизація з великою кількістю множинних мінливих соматичних скарг симптомів, які не можуть бути пояснені будь-якою органічною патологією з допомогою об’єктивних досліджень органів і систем. Поведінка пацієнтів характеризується постійною недовірою різним лікарям, що намагаються переконати їх у відсутності соматичної хвороби. Симптоми можуть бути звернені до будь-якої системи організму, стабільні, тривають не менше двох років, супроводжуються депресивно-іпохондричними розладами.

2. Іпохондричний розлад

Надмірна стурбованість можливістю серйозного соматичного захворювання або підозра щодо його існування, чи кількох важких захворювань, або каліцтва, яке передбачається. Не дивлячись на дані медичних обстежень, що не стверджують наявність соматьичного захворювання, хворі висловлюють недовіру переконанням лікарів.

3. Хронічний соматоформний больовий розлад

Основною ознакою захворювання є стійкий біль, який виникає в одному або кількох місцях, не співвідноситься з анатомічною чуттєвою інервацією та не підтверджується результатами об’єктивного остеження. Біль зберігається протягом кількох місяців або років, частіше виникає у жінок і в будь-якому віці.

4. Соматизована вегетативна дисфункція

Усі види неврозів супроводжуються масивною вегето-соматоневрологічною симптоматикою, що вкладається в загальний психогенний синдром вегетосудинної дистонії з певною їх локалізацією щодо тих чи інших систем та органів - “неврози внутрішніх органів”

Функцiональнi псевдосоматичнi порушення в рамках системного неврозу мають такi прояви:

1. Синдром психоневрологiчних розладiв: 1) психогенна гiперестезiя; 2) психогенний бiль голови; 3) психогеннi невралгiї; 4) псевдокорiнцевий синдром; 5) синдром "неспокiйних нiг"; 6) психогеннi дискiнезiї; 7) гiпоталамiчний синдром.

2. Функцiональнi розлади дiяльностi серця: 1) психогеннi кардiалгiї; 2) психогеннi розлади серцевого ритму; 3) кардiофобiя; 4) синдром псевдокоронарної недостатностi. Вони не мають кардіогенного або вертеброгенного походження.

3. Судинна дистонiя: 1) артерiальна гіпотензiя; 2) артерiальна гiпертензiя.

4. Психогенний псевдоревматизм: 1) кiстково-м’язовi алгiї; 2) вегетативнi порушення; 3) синдром за­­­падання стулок мiтрального клапана.

5. Психогенна ядуха - гіпервентиляційний синдром.

6. Психогенний абдомiнальний синдром: 1) розлади апетиту; 2) психогенна нудота i блювання; 3) функцiональнi запори i проноси; 4) абдомiнальнi алгiї.

7. Психогеннi урологiчнi розлади: 1) психогенна дизурiя; 2) психогенна цисталгiя, 3)полакіурія (часте сечовипускання).

8. Психогеннi сексуальнi розлади: 1) iмпотенцiя; 2) фригiднiсть; 3) передчасна еякуляцiя.

9. Психогеннi реакцiї шкiри (нейродерматит).

10. Термоневроз.

11.Невротичне ікання.

Вважають, що соматовегетативнi розлади невротичного генезу розвива­­­ються у людей генетично схильних до неврозiв або невротичного типу вiдреагування. У зв’язку з цим, вищеперераховані синдроми найчастiше виникають у людей, якi схильнi до короткочасних чи бiльш тривалих невротичних реакцiй, притаманних особистості та впливу оточення, тобто ролі генетичних вікових, психогенних та інших чинників.

Згiдно з дiагностичними критерiями DSM-III-R, наявнiсть 4 i бiльше з 13 нижчеперерахованих ознак, якi виникають i перебігають нападопоподiбно у виг­­­лядi своєрiдних "атак", із великою долею вiрогiдностi вказує на схильнiсть до триводжно-фобiчного невротичного типу вiдреагування:

1.Утруднене дихання (диспное) або вiдчуття ядухи. 2. Запаморочення, вiдчуття нестійкостi або непритомність. 3. Тахiкардiя або посилене серцебиття. 4. Тремтiння. 5. Пiтливiсть 6. Задишка. 7. Нудота або абдомiнальний дискомфорт. 8. Дереалiзацiя i деперсоналiзацiя. 9. Затерплiсть або парестезiя. 10. Почервонiння (приплив жару) чи озноб. 11. Бiль або дискомфорт в грудях. 12. Страх смертi. 13. Страх збожеволiти або втратити контроль над собою.

Для діагностики важливо встановити преморбідні особливості пацієнта.

Як правило, у людей схильних до невротичного типу вiдреагування, має мiсце щонайменше 6 із 18 нижченаведених симптомiв тривожного синдромокомп­­­лексу:

А. Рухове збудження: 1. Тремтiння, посмикування або вiдчуття внутрiшнього тремтiння. 2. М’язове напруження або мiалгiї. 3. Неможливiсть розслабитись. 4. Швидка втомлюванiсть.

Б. Вегетативна гiперактивнiсть: 5. Прискорене дихання або вiдчуття ядухи. 6. Посилене серцебиття або тахiкардiя. 7. Пiтливiсть або холоднi на дотик руки. 8. Сухiсть в ротi. 9. Запаморочення або млiсть. 10. Нудота, дiарея або iншi абдомiнальнi розлади. 11. Почервонiння (приплив жару до обличчя) або озноб. 12. Часте сечопускання. 13. Утруднене ковтання, або вiдчуття "клубка у горлi".

В. Напружене передчуття чекання: 14. Вiдчуття збудження або перебування "на вiстрi леза". 15. Лякливiсть. 16. Неможливiсть зосередитися, "порожнеча в головi" через тривогу. 17. Труднощі, пов’язанi з засинанням i сном. 18. Пiдвищена дратiвливiсть.

Реактивні та постстресові розлади

Реактивні розлади - це патологічні реакції психотичного рівня на психічні травми або несприятливі ситуації, що викликають страх, тривогу, образу, тугу чи інші негативні емоції. В класифікації хвороб вони мають назву “Реакції на сильний стрес і порушення адаптації”.

Вирішальне значення для розвитку реактивних розладів мають характер і сила психічної травми, преморбідне тло. Реактивні розлади найчастіше виникають в осіб, які хворіють на психопатію, перенесли черепно-мозкову травму, а також в ослаблених інфекційними, соматичними захворюваннями, інтоксикаціями, тривалим безсонням.

Серед реактивних розладів розрізняють:

* афективно-шокові реакції;

* реактивну депресію;

* реактивний параноїд;

* істеричні розлади;

* постстресові розлади.

Афективно-шокові психогенні реакції викликаються раптовим сильним афектом, що звичайно супроводжується страхом у зв’язку із загрозою для життя (пожежа, землетрус, повінь тощо). Клінічно ці реакції проявляються психогенним збудження і психогенним ступором. При психогенному збудженні раптово виникає хаотичне немотивоване психомоторне збудження. Хворий кидається в різні сторони, кричить, благає про допомогу. Таку поведінку спостерігають при психогенному запаморочливому стані свідомості з порушенням орієнтування і подальшою амнезією.

Реактивний ступор (психогенний) проявляється заціпенінням, що виникає раптово: людина завмирає, не може зробити жодного руху, сказати хоча б слово (мутизм). Він триває від декількох хвилин до кількох годин, інколи довше. При цьому часто розвивається виражене напруження м’язів. Хворий лежить в ембріональній позі або витягується на спині. Очні щілини, як правило, широко розкриті, міміка відображає переляк чи безмежний відчай. При згадці про психотравмуючу ситуацію хворий блідне або червоніє, вкривається потом, у нього з’являється тахікардія. Цей стан закінчується сном і амнезією. Психомоторна загальмованість може не досягати ступеня ступору. В цих випадках хворі частково контактують з людьми, хоча відповідають коротко, розтягуючи слова. Рухи скуті, повільні. Свідомість звужена або є оглушення.

Рідко у відповідь на раптову і сильну психотравмуючу дію настає так званий емоційний параліч - тривала апатія з байдужим ставленням до загрозливої ситуації і навколишнього середовища.

Затяжні психогенні розлади проявляються реактивною депресією та реактивним параноїдом.

Реактивна депресія (психогенна). Смерть близької людини, тяжкі життєві невдачі здатні викликати реакцію депресії. В цьому стані хворі пригнічені, вираз обличчя в них скорботний, хода повільна, можуть тривалий час сидіти в одноманітній позі з опущеною головою або лежати, підібравши ноги, байдужі до всього, спілкуються мало і неохоче. Переживання сконцентровані навколо обставин, які пов’язані з психічною травмою. Думки про неприємну подію невідступні, деталізуються, стають надцінними, а інколи трансформуються в маячення. Психомоторна загальмованість часом сягає рівня депресивного ступору. Коли до туги приєднується тривога, страх або гнівливість, може розвинутись психомоторне збудження: хворі голосно плачуть, заламують руки, б’ються головою об стіну, роблять спроби самогубства. Психоз проходить через певний час після вирішення психотравмуючої ситуації або після примирення з її наслідками. При розвитку реактивної депресії хворого повинен оглянути лікар-психіатр, щоб госпіталізувати його в психіатричну лікарню для запобігання самогубству й організації належного лікування.

Реактивний параноїд (психогенний) – це патологічна реакція психотичного рівня на психічну травму чи несприятливу ситуацію у вигляді маячного синдрому.

Клінічно він може проявитись різноманітними симптомами. В одних випадках виникають маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу при вираженому страху і розгубленості. При цьому зміст маячних ідей, як правило, відображає психотравмуючу ситуацію. Навколишнє середовище піддається маячній інтерпретації, набуває особливого значення. В інших випадках, крім маячних ідей, у хворих виникають слухові галюцинації такого самого змісту. Поведінка хворих визначається не реальним оцінюванням дійсності, а їх маячними переконаннями.

Виділяють і деякі атипові форми реактивного параноїду.

В осіб, які страждають на психопатію, під впливом психотравми може виникнути кверулянтне (сутяжне) маячення. Такі хворі схильні активно боротися з усілякими, здебільшого уявними, недоліками, пишуть у різні інстанції скарги, протести, вимоги, з великою підозрою ставляться до всіх, кого ця “справа” прямо чи опосередковано стосується. У людей із поганим слухом може розвинутись маячення переслідування приглухлих. У них виникає стійка тривожна підозріливість, ідеї стосунків, переслідування. Такі розлади можливі й у тому випадку, коли людина потрапляє в іншомовне оточення і незнання чужої мови створює їй труднощі в спілкуванні. Тривалість реактивного параноїду найчастіше обмежується днями, але інколи психоз затягується на місяці.

Посттравматичний стресовий розлад

Екстремальні ситуації негативно впливають на стан психічного здоров’я через ураження не тільки специфічними екологічними чинниками (фізичні, хімічні, біологічні, соціальні), але й супутніми психогеннотравмуючими обставинами. До них належать:

безпосередня загроза життю або здоров’ю;

опосередкований вплив подібної загрози внаслідок чекання її реалізації;

сексуальне або фізичне насилля;

участь у воєнних операціях;

тероризм або його чекання;

ситуації депривації (емоційної, соціальної, сенсорної, рухової тощо), зумовлені зміною умов життя, розлукою з близькими, втратою роботи, можливості навчання, зміною місця проживання, хронічним болем, втратою фізіологічних функцій.

Патогенність ситуацій-стресорів визначається: раптовістю виникнення, інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи. Мають значення також конституційно-типологічні властивості особистості (інфантильність, акцентуйованість, психопатичність), соматоневрологічне обтяження та неадекватність механізмів психологічного захисту в ситуації.

Психогенні розлади при цих ситуаційних стресорах, як вже відмічалось в попередньому розділі, проявляються психогенними реакціми, невротичними станами, невротичними і психопатичними розвитками та психогенними психозами, які проявляються :

1) гострими (афективно-шокові реакції, ступор, психомоторне збудження, сплутаність, істеричні стани), як відставлені або затяжні реакції на стрес;

2) підгострими (переважно знижується інтенсивність реакцій першого періоду, але у декого переходять в невротичні (неспецифічні-маніакальні, тривожно-фобічні, астенічні, депресивні, іпохондричні, істеричні) стани;

3) посттравматичний – виникає після завершення дії стресора – відбувається складне емоційне і розумове переосмислення пережитої ситуації, посилюються гіркота втрат, різноманітні страхи, тематично пов’язані з екстремальною ситуацією та нав’язливі спогади пережитого, які стають центральними в житті людини, змінюють спосіб його життя та соціальне функціонування, а тому набуває медико-соціального значення.

Посттравматичний стресовий розлад – це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, яка може зумовити дистрес у будь-якої людини.

Термін ввели у 1980 р. M. Hozowitz з співавторами, згодом його введено в діагностичну категорію МКХ-10. Синдром було визначено на основі аналізу переживань у вояків після війни у В’єтнамі, аналогічні спостереження описувались на основі обстеження вояків 1-ої світової війни, атомного бомбардування в Хіросімі (O.I.Liston 1967).

Симптоми посттравматичного стресового розладу:

спалахи яскравих спогадів, ніби людина заново переживає ситуацію;

кошмарні сни, що виникають на фоні хронічного “заціпеніння” й емоційного притуплення;

здригання від голосного звуку або коли хтось несподівано підходить із-за спини;

почуття пригнічення, коли щось своїм виглядом нагадує психотравму;

відсутність реакції на оточення, нездатність виявити любов, чи мати будь-які сильні почуття (радості, насолоди – ангедонія);

труднощі в зосередженні уваги, мислення;

занепокоєність, настороженість, тривога або страх: враження ніби людина знову перебуває в небезпеці;

труднощі контролю емоцій - при спогадах виникають тривога і смуток;

страх і уникнення того, що нагадує про психотравму;

гострі спалахи страху, паніки або агресії, що провокуються стимулами, які навіюють несподівані спогади і супроводжуються посиленням вегетативної збудливості (тремтіння, гіпергідроз, тахікардія, тощо);

суїцидальні тенденції та зловживання психоактивними речовинами.

Посттравматичний стресовий розлад виникає після латентного періоду на третьому етапі від кількох тижнів до шести місяців. Перебіг хвилеподібний до кількох років після психотравми. У більшості випадків хворі одужують або хвороба переходить в розлад особистості з ознаками дезадаптації, що призводить до порушення міжособистісного, соціального і професійного функціонування та зниження якості життя.

Діагностичні критерії:

ворожість або недовіра до оточуючого світу;

соціальна відгородженість, уникаюча поведінка, відчуження ;

відчуття спустошення і безнадії;

хронічний стан тривоги, хвилювання від постійної загрози існування “на межі”.

Як приклад, можна навести випадок посттравматичного стресового розладу, який розвинувся при загибелі корабля “Адмірал Нахімов” у жінки, на очах якої втопився її чоловік, гинули сотні інших дорослих і безпомічних дітей. Вона пережила посттравматичний стрес, який перебігав хвилеподібно з гострими періодами близько трьох років. Стан завершився одужанням, але навіть після цього тривалого періоду спогади про море викликали у неї тривогу.

Ознаки посттравматичного стресового порушення спостерігалися у 94 % жінок протягом тижня після згвалтування, а через півроку зберігалися у 47 %. На сьогодні визнано, що першочерговою причиною стресу серед дорослих є робота (39 %), на другому місці – сім’я (30 %), проблеми із здоров’ям (10 %), економічні проблеми (9 %), міжнародні конфлікти та тероризм (4 %).

Особливого занепокоєння набуває зміщення на перше місце таких стресогенних чинників, як глобалізація і пов’язані з нею масові впливи (зміни режимів, економічні та військові сутички, наркоманізація, тероризм тощо). Так, після терористичного акту в Нью-Йорку і загибелі 2870 людей, психіатричні наслідки – посттравматичний стресовий розлад мали: безпосередньо 28-35 % , після атаки - більше 40 % жителів США, а через 5-6 тижнів їх кількість подвоїлася, порівняно з початком. Аналогічна ситуація спостерігалась після терористичного акту в Мадриді в березні 2004 р. внаслідок одночасного вибуху в чотирьох приміських поїздах (загинуло 190 і поранено 1800 чоловік), та після захоплення заручників в школі міста Беслау та теракту в театрі міста Москви і ін.

Стресогенними, мимовільними співучасниками терористів стають засоби масової інформації, які подають через аудіовізуалізовану інформацію, що швидко проникає в усі домівки і є реалістичною. Емоційна стресова хвиля жаху виникає зразу ж після сприймання зорового образу ситуації і затруднює весь ланцюг когнітивного процесу: емоційний шок, спровокований сценами ситуації; далі співчуття жертвам та емоційна підтримка рятівників; в кінці - масовий траур. Це спричиняє у великої кількості людей стрес та чекання повторення аналогічної ситуації. Терористичні акти заздалегідь спрямовуються на психічне насильство, або загрозу його з метою викликати гострий страх або абсолютний жах у цілій популяції людей, а тому, як і багато інших стресорів сучасності, наслідком яких є психічні розлади, можна ідентифікувати як посттравматичні стресові розлади.

При діагностиці слід врахувати відсутність у хворих органічного ураження головного мозку в анамнезі, яке могло б викликати аналогічну клініку. Лікування повинно мати комплексний характер, включати психотерапевтичну корекцію та медикаментозне втручання, спрямовані на:

афективне переосмислення психотравмівної ситуації;

створення нової конгітивної моделі життєдіяльності;

відновлення відчуття цінності власної особистості;

відновлення здатності до подальшого повноцінного життя.

Контрольні запитання:

1. Посттравматичний стресовий розлад.

2 .Патогенність ситуацій-стресорів.

3. Клінічні прояви та динаміка посттравматичного стресового

розладу.

4. Принципи лікування.

Узагальнення та практичні поради

1. Багато людей, у тому числі деякі медики, розуміють сутність неврозів як прояв слабкої волі, бажання “грати на публіку”, установчу поведінку і небажання налагодити адекватні соціально-трудові стосунки. Насправді це не так. Хворі на невроз страждають від захворювання. Вони потребують тривалого комплексного лікування з обов’язковим проведенням психотерапевтичної корекції.

2. Будь-яке захворювання викликає у хворого стан емоційного стресу різного ступеня вираженості. Практично завжди хвороба викликає ситуаційну реакцію і невроз тривожного очікування. Ці стани призводять до структурної перебудови особистості з переважанням компоненту “дитина”, що описано в розділі “Соматичні порушення психіки”. В сфері мислення хворих збільшується питома вага афективної логіки. Слід пам’ятати, що хвора людина - це інша особистість, порівняно із здоровою, і ставлення до неї повинно бути особливим.

3. Зневажливе або іронічне ставлення до хворих на невроз недопустиме. Разом із тим, не варто приділяти надмірну увагу хворим, надто часто оглядати їх. Така тактика може дати зворотний ефект: хворий буде впенений у тому, що у нього є тяжке небезпечне захворювання.

4. У багатьох хворих з функціональними порушеннями психіки змінюється суб’єктивне відчуття нічного сну. Вони 1-2 рази за ніч прокидаються, а потім знову засинають. В цей час вони обдумують різноманітні проблеми, пов’язані із своєю хворобою. Цей час суб’єктивно тягнеться довго і хворому здається, що він не спав всю ніч. В такому випадку хворий буде вимагати від лікаря призначення снодійних засобів. Медична чергова сестра повинна перевірити особливості сну хворого. Нерідко дійсний стан хворого вимагає застосування не снодійних препаратів, а психотерапевтичного впливу на психічний стан. Зловживання снодійними може призвести до токсикоманії.

5. Якщо у хворого розвинувся серцевий напад або виражені вегетативні розлади, необхідно терміново викликати лікаря для екстерної допомоги. Доки не буде купірований больовий синдром або вегетативні розлади, застосування “відволікаючих” заходів практично не допоможе.

6. У разі виникнення нападу у хворого на істерію йому потрібно дати безпечний заспокійливий препарат (наприклад, настойку кореня валеріани) і залишити хворого наодинці. Сторонніх глядачів (інших хворих, відвідувачів) необхідно попросити вийти. Потрібно пам’ятати: чим довше будеш біля хворого, тим триваліший напад істерики. До нього необхідно викликати лікаря.

7. Якщо є підстави запідозрити, що хворий агравує або симулює свій стан, не слід повідомляти про це хворому, а зробити відповідний запис і доповісти лікареві.

8. Хворі з ймовірно безнадійним прогнозом (при захворюваннях на злоякісні пухлинами, ВІЧ-інфекцію, важкі форми променевої хвороби тощо), які знають свій діагноз, схильні до суїцидальних тенденцій. Тому до них потрібна посилена увага для збереження медичної таємниці і профілактики самогубств.

9. При розвитку реактивного психозу біля хворого необхідно встановити індивідуальний пост і викликати лікаря.

Питання для самоконтролю:

Класифікація функціональних перехідних розладів психіки.

Сутність і клініка ситуаційних реакцій та неврозу тривожного очікування.

Клінічна картина реакції паніки.

Основні психологічні типи реагування хворого на свою хворобу.

Причини неврозів, їх класифікація.

Клінічна картина неврастенії.

Клінічна картина неврозу настирливих станів і психастенічного неврозу.

Клінічна картина істерії. Тактика при істеричному нападі.

Клінічна картина тривожного розладу у зв’язку з розлукою в дитячому віці.

Тактика при психогенному знепритомленні.

Сутність невротичного розвитку особистості.

Класифікація системних і органних неврозів.

Які вірогідні ознаки схильності до невротичного відреагування

Клінічні форми реактивних психозів.

Посттравматичний стресовий розлад.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

Гавенко В.Л., Самардакова Г.О., Бачеріков М.Є. Психіатрія і наркологія. — К.: Здоров’я, 1993.

Вітенко І.С., Дутка Л.М., Зіменковська Л.Я. Основи загальної і медичної психології. — К.: Вища шк., 1991.

Драчова З.Н., Блейхер В.М., Крук І.В. Нервові та психічні хвороби. — К.: Вища шк., 1993.

Дунаевский В.В., Лебедев Б.А. Психические нарушения и уход за больными. — Л.: Медицина, 1981.

Кирпиченко А.А. Психиатрия. — Минск, 1984.

Медсестринство в психіатрії / За ред. О.С. Чабана. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.

Минко А.И., Линский И.В. Наркология. — М.: Эксмо, 2004.

Психіатрія / За ред. О.К. Напрєєнка — К.: Здоров’я, 2001.

Додаткова

Губенко І.Я., Шевченко О.Т., Бразалій Л.П., Апшай В.Г. Медсестринський процес. — К.: Здоров’я, 2001.

Губенко І.Я., Шевченко О.Т., Бразалій Л.П., Апшай В.Г. Медсестринський догляд за пацієнтом. — К.: Здоров’я, 2000.

Вітенко І.С., Дутка Л.М., Зіменковська Л.Я. Основи загальної і медичної психології. — К.: Вища шк., 1991.

Дупленко П.Ю. Молодіжна наркоманія в Україні: стан, проблеми вивчення та профілактика. — К., 1966.

Остапенко. Этика и деонтология среднего медицинского работника. — Л.: Медицина, 1985.

Руководство по психиатрии / Под ред. А.В. Снежневского. — М.: Медицина, 1983.

Фрумкин Я.П., Воронков Г.Л., Шевчук И.Д. Психиатрия. Таблицы и схемы. — К.: Вища шк., 1977.

Ясперс К. Общая психопатология. — М.: Практика, 1997.

Міністерство охорони здоров’я України

Комунальний заклад

« Бериславське медичне училище »

Херсонської обласної ради

„Медсестринство в психіатрії та наркології”

Лекція № 11

Тема : „ Психопатії. Основні питання дитячої психіатрії.

Розлади особистості і поведінки. Акцентуації „

м. Берислав

2011 р.

План лекції .

1.Критерії психопатій. Ядерні і крайові психопатії. Характерологічні і патохарактерологічні реакції. Систематика психопатій: збудливі, гальмівні і змішані. Клінічні особливості. Патологія потягів.

2.Суїцид. Суїцидальні висловлювання та наміри. Суїцидальна спроба. Фактори ризику суїциду.

3.Поведінка молодшого медичного персоналу з хворими на психопатії. Лікування хворих на психопатії: медикаментозне, психотерапія, трудотерапія. Прогноз. Експертиза.

4.Психопатоподібні розлади у дітей і підлітків. Реакції протесту, імітації, дромоманії. Заходи медико-психологічного і педагогічного характеру. Особливості догляду за дітьми та медсестринський процес при цих розладах.

5.Розлади особистості (дисоціальні, шизоїдні, емоційнонестійкі) та поведінки. Типи поведінки і стану. Обсесивно-компульсивні, тривожні розлади. Акцентуації.

6.Особливості ставлення медичного персоналу до пацієнтів. Соціальна спрямованість роботи медичної сестри при розладах поведінки та особистості.

7.Розлади свідомості при гострих інфекційних хворобах, симптоми. Особливості догляду.

8.Зміни особистості при хронічних інфекційних хворобах. Астенічний симптомокомплекс, психозоподібні форми поведінки. Надцінні іпохондричні і паранойяльні ідеї. Різні види розладів свідомості, симптоми цих станів, особливості догляду хворих.

9.Психічні розлади при тривалому перебігу соматичних хвороб: ревматизмі, інфаркті міокарду, хронічних хворобах печінки, нирок, травного канапу. Зміни психіки при ендокринних хворобах: гіпотиреоз (мікседема), дифузний токсичний зоб (базедова хвороба), цукровий діабет.

10.Психічні розлади в жінок у період біологічних змін: післяпологовий психоз, клімактеричний синдром. Лікування, профілактика.

Методична карта теоретичного заняття .

Тема„ Психопатії. Основні питання дитячої психіатрії. Розлади особистості і поведінки. Акцентуації „

Спеціальність :5.1201010 „Сестринська справа „

кількість годин 1.

Місце проведення - аудиторія .

1.Актуальність теми : Соціальна економічна нестабільність призводить до кількісних і якісних змін структури нервово-психічної захворюваності населення. Ця нестабільність призводить до негативного впливу на кількість деструктивно-дестабілізуючих та соціально зумовлених стресогенних чинників, а також зростання й розширення масштабів техногенних аварій і природних катастроф, що мають серйозні віддаленні медико-соціальні наслідки.