
- •Історія україни Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей
- •Програма навчальної дисципліни «історія україни»
- •Тема 1. Історія України як наука та навчальна дисципліна
- •Тема 2. Первісне суспільство на території України
- •Тема 3. Київська Русь. Галицько-Волинське князівство
- •Тема 4. Українські землі в литовсько-польську добу. Українська національна революція XVII ст.
- •Тема 5. Українська козацька держава (друга половина хvіі-хvш ст.)
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (XIX ст.)
- •Тема 7. Україна на початку XX ст. Українська революція 1917-1920 рр.
- •Тема 8. Соціально-економічний та соціально-політичний розвиток українських земель у 20-30-ті роки XX ст.
- •Тема 9. Україна напередодні та в роки Другої світової війни
- •Тема 10. Соціально-економічні та суспільно-політичні проноси в урср в 1950-1980-х рр.
- •Тема 11. Утворення та становлення незалежної України (1991-2006 рр.)
- •Структура залікового кредиту для всіх спеціальностей факультету соціальної педагогіки та практичної психології
- •Для всіх спеціальностей факультету початкової освіти
- •Для всіх спеціальностей факультету дошкільної освіти
- •Для всіх спеціальностей фізико-математичного факультету
- •Для всіх спеціальностей напряму «Професійна освіта»
- •Для всіх спеціальностей факультету української філології
- •Для всіх спеціальностей факультету іноземної філології
- •Для всіх спеціальностей природничо-географічного факультету
- •Шкала оцінювання
- •Навчальний проект (Індивідуальне навчально-дослідне завдання)
- •Оформлення списку використаних джерел
- •Контроль
- •Теми рефератів з історії україни
- •Матеріали до тем курсу «історія україни» первісне суспільство на території україни
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Питання для самостійного опрацювання:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Київська русь
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Українські землі в литовсько-польську добу
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Українська національна революція хvіі століття
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Періодизація Української національної революції:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Українська козацька держава (друга половина хvіі-хvііі ст.)
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Українські землі у хvііі столітті
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Українські землі у складі російської та австро-угорської імперії (хіх ст.)
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Україна на початку хх ст.
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Українська революція 1917-1920 рр.
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток українських земель у 20-30-ті роки хх століття
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Україна напередодні та в роки другої світової війни
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати:
- •Рекомендації для підготовки відповідей:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в урср в 1950-1980-х роках
- •Орієнтовний план вивчення теми
- •Реферати
- •Рекомендації для підготовки відповідей:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Основна хронологія:
- •Опорні поняття та терміни:
- •Література:
- •Хрестоматія1* розділ і. Найдавніші часи. Початок людської цивілізації на території україни
- •1./ Геродот2 про скіфію
- •2./ Життя і звичаї скіфів (V ст. Д. Н. Є.)
- •3./ Прокопій кесарійський10 про війну з готами
- •4./ Розселення слов'ян, їхні заняття та побут
- •Розділ II східнослов'янська держава київська русь
- •3./ «Повість временних літ» про заснування києва і княжіння кия
- •4./ Княжіння аскольда і діра в києві та рюрика в новгороді
- •5./ Похід олега на київ. Перенесення олегом столиці з новгорода до києва (882 р.)
- •6./ Княжіння олега в києві і приєднання древлян, сіверян, уличів, радимичів й тиверців до київської русі
- •7./ Договір київського князя олега з греками
- •8./ Історичний портрет князя олега
- •9./ Початок княжіння ігоря рюриковича в києві і похід його проти древлян
- •10./ Повстання древлян і вбивство князя ігоря
- •11./ Похід київського князя святослава на греків
- •12./ Початок князювання володимира у києві
- •13./ Походи київського князя володимира
- •14./ Вибір володимиром віри
- •15./ Похід володимира на корсунь. Охрещення володимира
- •16./ Хрещення русі (988 р.)
- •17./ Заходи князя володимира з розвитку освіти
- •18./ Будівнича діяльність володимира
- •19./ Перемога володимира над печенігами. Закладення переяслава
- •20./ Похід ярослава на святополка і початок його князювання в києві
- •21./ Діяльність київського князя ярослава мудрого щодо поширення освіти в київській русі
- •11./ Розгром ярославом мудрим печенігів під києвом (1036 р.)
- •23./ Смерть ярослава мудрого і його заповіт. Поділ київської русі
- •24./ Міжусобна війна князів ізяслава, святослава і всеволода ярославичів проти князя полоцького всеслава брячиславича
- •25./ Напад половців на руську землю. Перемога святослава над половцями
- •26./ Розбрат між ярославичами
- •27./ Напади половців на київ і переяславщину. Перемога половців князями – київськимсвятополком і переяславським володимиром мономахом (1096 р.)
- •28./ З'їзд князів у любечі щодо міжкнязівських відносин (1097 р.)
- •29./ Княжий з'їзд в долобську. Боротьба з половцями
- •30./ Спільний похід дружин руських князів на половців. Перша літописна згадка назви «україна»
- •31./ Навала татаро-монгольських завойовників на київську русь (1238 р.)
- •32./ Героїчна боротьба киян проти татаро-монгольських завойовників
- •33./ Поїздка князя данила романовича до хана батия
- •34./ Із «поучення дітям» володимира мономаха
- •35./ Із «слова о полку ігоревім»
- •36./ Костянтин багрянородний26 про печенігів і русів
- •37./ З «книги країн» (X ст.)
- •38./ З «книги дорогоцінних скарбів» абу-алі ахмеда ібн-омар ібн-даста (30-ті pp. X ст.)
- •Розділ III українські землі у складі литви та польщі. Формування козацтва
- •1./ З хроніки київського михайлівського монастиря про початок загарбання литовськими феодалами українських земель у 1362 р.
- •2./ Литовський літописець про похід литовських військ на київ у 1394 р.
- •3./ Кревська унія 1385 р. Та її мотиви
- •4./ З грамоти польського короля сигізмунда і м. Львову (1525 р.)
- •5./ З рішення люблінського сейму 1569 р. Про об'єднання польщі і литви в одну державу – річ посполиту
- •Обрання короля
- •Торгові мита
- •6./ З литовського статуту 1588 р. Про феодальне землеволодіння
- •7./ З постанови польського сейму 1590 р. Про роздавання земель в україні магнатам і шляхті
- •8./ Про захоплення польськими магнатами українських земель в другій половині XVI ст.
- •9./ З листа брацлавської шляхти королю стефану баторію (1576 р.)
- •10./ Про становище селян україни в першій половині XVII ст.
- •11./ Характеристика української шляхти першої половини XVII ст.
- •12./ Із записок іноземного дипломата с. Герберштайна про україну (початок XVI ст.)
- •13./ Відомості про україну дипломата литовського великокнязівського двору м. Литвина (середина XVI ст.)
- •14./ Про звичаї запорозького низового товариства
- •15./ Військові ради запорозьких козаків та поділ угідь
- •16./ Про закони запорозьких козаків у малоросії та злочини, які вони вважали за найгірші
- •17./ Легенда про походження запорожців
- •18./ Чумаки і запорозька сторожа у степу
- •19./ Про початок турецько-татарської агресії в українські землі
- •20./ Дмитро байда-вишневецький в боротьбі проти турок і татар
- •21./ Невільницький торг у кафі
- •22./ Про славетного гетьмана п. Конашевича-сагайдачного
- •23./ Із народної думи про марусю богуславку
- •24./ Про боротьбу повсталих селян і козаків на чолі з с. Наливайком проти польсько-шляхетських військ у 1596 р.
- •25./ Із промови волинського українського шляхтича л. Деревинського на варшавському сеймі про національний гніт в україні (1620 р.)
- •26./ Про хотинську битву (1621 р.)
- •27./ Із куруківської угоди між представниками польського уряду і запорозькими козаками (1625 р.)
- •28./ З ординації 1638 р.
- •29./ Про видання біблії князем костянтином острозьким
- •30./ Про київського митрополита п. Могилу
- •31./ Про шкільну освіту в козацькі часи
- •Розділ IV. Визвольна війна українського народу середини XVII ст. Руїна
- •3./ З універсалу б. Хмельницького із закликом до українського народу до повстання (1648 р.)
- •4./ З листа б. Хмельницького до коронного великого гетьмана м. Потоцького з викладом причин переходу на запорожжя
- •5./ З літопису гадяцького полковника г. Грабянки
- •7./ Про розгром польського війська під пилявцями
- •8./ Б. Хмельницький у києві
- •9./ З вимог запорозького війська, переданих королю яну казиміру (1649 р.)
- •10./ Намір б. Хмельницького довести визвольну війну до переможного кінця (1649 р.)
- •11./ • Із зборівського договору (1649 p.).
- •12./ З білоцерківського трактату (1651 р.)
- •13./ Про розгром польського війська під батогом
- •14./ Із статей б. Хмельницького (1654 р.)
- •15./ Із рішення земського собору 1 жовтня 1654 р.
- •16./ Павло алепський про освіту в україні в XVII ст.
- •17./ З листа богдана хмельницького до князя трансільванії юрія ракоці про союз зі швецією
- •18./ Універсал богдана хмельницького про висилку на допомогу юрію ракоці козацького війська (1656 р.)
- •19./ Лист богдана хмельницького до князя трансільванії юрія ракоці про дружбу (1656 р.)
- •20./ З листа богдана хмельницького до шведського короля карла густава про дружбу (1656 р.)
- •21./ Зі статті м. Грушевського «250 літ»
- •22./ Із гадяцького трактату (1658 р.)
- •23./ З андрусівського мирного договору (1667 р.)
- •24./ З «вічного миру» між росією і польщею
- •Розділ V. Соціально-економічний та політичний розвиток україни у XVIII ст.
- •1./ Із звернення і. Мазепи до війська і народу (1708 р.)
- •2./ З листа французького дипломата жана балюза
- •3./ Із спогадів вейге67 (і пол. XVIII ст.)
- •4./ Указ петра і про утворення малоросійської колегії (1722 р.)
- •5./ З опису запорозької січі невідомим сучасником
- •6./ З угоди та конституції п. Орлика (1712 р.)
- •7 З «виводу прав україни» п. Орлика (1712 р.)
- •8./ Із листа французького дипломата де монті (9 листопада 1729 р.)
- •9./ З універсалу гетьмана к. Розумовського про обмеження права переходу селян на лівобережній україні (1760 р.)
- •10./ З указу катерини II про остаточне закріпачення селян на лівобережній і слобідській україні
- •11./ З постанови катерини II князю о. О. Вяземському при вступі його на посаду генерал-губернатора (1764 р.)
- •12./ З указу катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення малоросійської колегії (1764 р.)
- •13./ З таємної настанови катерини II п. О. Рум'янцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором (1764 р.)
- •14./ З маніфесту катерини II про ліквідацію запорозької січі (1775 р.)
- •Розділ VI соціально-економічний та політичний розвиток україни у хix-XX ст. Преамбула австро-німецького договору 1879 р. Про союз
- •Маніфест Головної Української Ради
- •18(5) Серпня 1914 р.
- •Свідчення Ярослава Гашека про переслідування українців угорськими гонведами після відступу російської армії
- •Політичні засади Загальної Української Ради
- •Перша відозва центральної ради
- •Доповідна записка делегації української центральної ради тимчасовому уряду та виконавчому комітетові петроградської ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії україни
- •Перший Універсал Центральної ради
- •23 (10) Червня 1917 р.
- •Другий Універсал Центральної ради
- •16(3) Липня 1917 року
- •Третій Універсал Української Центральної ради
- •20 (7) Листопада 1917 р.
- •Четвертий Універсал Української Центральної ради
- •Універсал гетьмана Павла Скоропадського
- •Політичні засади Українського національного Союза
- •Тимчасовий Основний закон Західноукраїнської Народної Республіки
- •13 Листопада 1918 р.
- •Резолюція «Україна і Росія», прийнята і з’їздом кп(б)у
- •Резолюція II з’їзду кп(б)у
- •Декларація Правительства б. Мартоса.
- •12 Квітня 1919 року.
- •Проект Директиви цк про військову єдність
- •Декларація Правительства Соборної Української Народньої Республіки в справі оголошення війни Денікінові
- •Деклярація Правительства в.Прокоповича Деклярація Правительства Української Народньої Республіки.
- •Союзний робітничо-селянський договір між усрр і рсфрр
- •28 Грудня 1920 р.
- •Про основи Конституції Союзу Соціалістичних Радянських Республік (Постанова VII з’їзду Рад усрр, ухвалена 1з грудня 1922 р.)
- •Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- •30 Грудня 1922 р.
- •Виступ м.Скрипника
- •З Резолюції XII з’їзду ркп(б) про завдання партії у національному питанні
- •З промови о.Шумського на червневому пленумі цк кп(б)у про підсумки українізації1
- •З постанови цвк і рнк срср про застосування розстрілу та 10-річного ув’язнення за розкрадання колгоспного майна
- •7 Серпня 1932 р.
- •Постанова цк вкп(б) та рнк срср про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області
- •14 Грудня 1932 р.
- •24 Грудня 1932 р.
- •18 Березня 1933 р.
- •Постанова цк кп(б)у про реорганізацію національних шкіл в Україні
- •З відозви Української Національної Ради до населення Галицької землі із закликом бойкотувати вибори до сейму і сенату іі Речі Посполитої
- •10 Вересня 1922 р.,
- •Декларація українського народу на Волині, Холмщині, Підляшші і Поліссі
- •Протест Української Національної ради проти рішення Ради послів приєднати Східну Галичину до Польської держави
- •15 Березня 1923 р., Париж
- •Кореспонденція газети ‘‘Вісті вуцвк» про порушенням урядом Польщі умов Ризького договору щодо забезпечення прав населення Західної України
- •17 Лютого 1924 р.
- •26 Січня-3 лютого 1929р., Відень
- •Лист галицьких послів з приводу становища в Радянській Україні
- •Проголошення самостійності Карпатської України
- •15 Березня 1939 р.
- •Лист а.Гітлера й.Сталіну і відповідь й.Сталіна а.Гітлеру
- •21 Серпня 1939 р.
- •Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом
- •23 Серпня 1939 р.
- •Таємний додатковий протокол (пакт Ріббентропа – Молотова) до Договору про ненапад
- •23 Серпня 1939 р.
- •Декларація народних зборів Західної України про встановлення Радянської влади в Західній Україні
- •27 Жовтня 1939 р.
- •Декларація народних зборів Західної України про возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою
- •27Жовтня 1939 р.
- •1 Листопада 1939 р.
- •Директива начальника штабу верховного командування збройних сил Німеччини (окв) з питань пропаганди на період після нападу на Радянський Союз
- •6 Червня 1941 р.
- •Повідомлення тарс.
- •13 Червня 1941 р.
- •30 Червня 1941 р.
- •З щоденника начальника генштабу сухопутних військ Німеччини ф.Гальдера
- •Виступ й.Сталіна по радіо (у скороченні)
- •3 Липня 1941 р.
- •Наказ Ставки Верховного головнокомандування №270
- •16 Серпня 1941 р. Без публикации
- •Наказ Ставки Верховного головнокомандування № 0428 Про знищення населених пунктів у прифронтовій смузі
- •17 Листопада 1941 р.
- •Наказ народного комісара оборони № 227
- •28 Липня 1942 р. Без публикации
- •Кореспонденція з газети «Комуніст» про роботу Інституту електрозварювання ан урср на допомогу фронту.
- •25 Грудня 1942 р.
- •Проголошення Української держави1
- •30 Червня 1941 р.
- •Декрет рейхсканцлера Німеччини про утворення рейхскомісаріату «Україна»
- •20 Серпня 1941 р.
- •Директиви Розенберга райхскомісару Коху стосовно України
- •18 Листопада 1941 р.
- •Донесення айнзацгрупи «ц» (Київ) начальнику Служби безпеки (Берлін) про діяльність українських націоналістів у Житомирі й Запоріжжі
- •8 Грудня 1941 р.
- •З донесення айнзацгруп поліції безпеки і сд (Київ) начальнику Служби безпеки (Берлін) про діяльність українських націоналістів
- •Лист митрополита а.Шептицького, м.Величківського, а.Лівицького, м.Омеляновича-Павленка, а.Мельника до Гітлера
- •Донесення айнзацкоманди 5 начальнику Служби безпеки (Берлін) про діяльність українських націоналістів
- •Оголошення Шепетівського гебітскомісара про знищення населення і спалення сіл Вульки і Губельці за допомогу партизанам
- •З постанови ііі конференції організації українських націоналістів про цілі національно-визвольної боротьби
- •3 Протоколу таємної наради у а.Гітлера (протоколював м.Борман)
- •10 Червня 1943 р.
- •Соціально-економічна програма оун (з матеріалів III надзвичайного великого збору)
- •Повідомлення німецької контррозвідки про упа
- •5 Грудня
- •Присяга воїна Української повстанської армії
- •Директиви командуючого XIII армією вермахту генерала піхоти Гауффе щодо ставлення до упа
- •Інформація майора о.Мюллера (управління окупованих територій Сходу) з характеристикою ворожих німцям збройних сил.
- •19 Лютого 1944 р.
- •Аналіз досвіду роботи у генеральному окрузі Києва, генеральним комісаром Магунія
- •31 Травня 1944 р.
- •Витяга зі звіту німецької польової жандармерії за червень 1944 р. Про дисципліну в упа
- •Донесення агента німецької фронтової розвідки при командуванні угорської армії з характеристикою упа
- •1 Вересня 1944 р.
- •Німецька пам’ятка про рух опору на території України
- •3 Листопада 1944 р.
- •7 Вересня 1943 р.
- •Із запису засідання голів урядів трьох союзних держав – срср, сша і Великої Британії з приводу кордонів Польщі.
- •1 Грудня 1943 р.
- •Повідомлення наркома внутрішніх справ срср л.Берія про хід боротьби з упа і оун на території, звільненій від німецьких окупантів.
- •6 Травня 1944 р.
- •Постанова Державного Комітету Оборони срср «Про кримських татар»
- •11 Травня 1944 р. Сов.Секретно
- •Постанова Раднаркому урср про повернення музейних експонатів
- •10 Листопада 1944 р.
- •Указ президії Верховної Ради срср про оголошення 9 травня святом перемоги.
- •8 Травня 1945 р.
- •26 Листопада
- •Про беззастережну капітуляцію німецької армії
- •8 Травня 1945 р.
- •Із постанови цк кп(б)у «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії країнської літератури»«.
- •24 Серпня 1946р.
- •Інформація про постанову цк кп(б)у щодо добору і виховання керівних кадрів з місцевого населення в західних областях України.
- •Інформація цк кп(б)у в цк вкп(б) щодо проведення відкритих судових процесів у західних областях України над учасниками національного підпілля.
- •8 Жовтня 1949р.
- •10 Липня 1951р.
- •Постанова президії цк кпрс про політичне і господарське становище західних областей Української рср.
- •23 Травня 1953р.
- •Указ Президії Верховної Ради срср про передачу Кримської області із складу ррфср до складу урср.
- •15 Березня 1954р.
- •З відкритого листа українських політичних в’язнів до оон.
- •30 Вересня 1955р.
- •25 Вересня 1956р.
- •26 Вересня 1956р.
- •16 Лютого 1960р.
- •З інформації голови кдб при Раді міністрів срср в.Семичасного в цк кпрс про розповсюдження антирадянських анонімних документів у першій половині 1962р.
- •25 Липня 1962р.
- •З виступу Василя Лобка на конференції з питань культури української мови у Києві.
- •14 Лютого 1963р.
- •Із книги п.Шелеста «... І не судимі будете: Щоденникові записи, спогади члена Політбюро цк кпрс»...
- •14 Жовтня 1964р.
- •Лист п.Шелеста до цк кпрс про розвиток в України атомних електростанцій.
- •Лист п.Шелеста до цк кпрс щодо антирадянської націоналістичної пропаганди.
- •8 Вересня 1965р.
- •Лист п.Шелеста до цк кпрс про відвідини Криму кримськими татарами.
- •12 Листопада 1965р.
- •Із доповідної записки голови кдб при Раді міністрів срср в.Семичасного до цк кпрс про антирадянську діяльність творчої інтелігенції.
- •11 Грудня 1965р.
- •Лист п.Шелеста до цк кпрс про повернення в Україну архівних матеріалів цк кп України
- •Лист і.Дзюби, і.Світличного, н.Світличної, л.Костенко, а.Горської щодо судового процесу над Чорноволом в.М.
- •29 Грудня 1967р.
- •Відкритий лист громадян України до л.Брежнєва, о.Косигіна і м.Підгорного з протестом проти репресій, що відбулися у середині 1960-хрр.
- •З листа творчої молоді Дніпропетровська
- •28 Лютого 1971 р.
- •Лист поета в.Стуса першому секретареві цк кп України п.Шелесту
- •Постанова цк кп України «Про висновок на лист і.Дзюби та доданий до нього матеріал, надіслані до цк кп України»
- •22 Лютого 1972 р.
- •Постанова цк кпр України «Про книгу п.Ю.Шелеста «Україно наша Радянська»«
- •20 Лютого 1973р.
- •Декларація Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод
- •9 Листопада 1976р.
- •Із Меморандуму № 1 Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод
- •Із звернення українських політичних в’язнів в справі самостійності України
- •Інформація Глави делегації Української рср на 37-й сесії Генеральної асамблеї оон, міністра закордонних справ в.Мартиненка в цк Компартії України про деякі зовнішньополітичні питання
- •15 Жовтня 1982р.
- •26 Травня 1983р.
- •З інтерв’ю п.Шелеста газеті «Аргументи і факти»
- •20 Червня 1987р.
- •М.Горбачов про сутність «перебудови»
- •2 Листопада 1987р.
- •З доповіді м.Горбачова на позачерговій сесії Верховної Ради срср 11-го скликання «До повновладдя Рад і створення соціалістичної правової держави»
- •29 Листопада 1988р.
- •Із Статуту товариства української мови імені Тараса Шевченка
- •Розділ «Національне питання» в програмі Народного Руху України.
- •Програма Української Національної Партії (унп)
- •Декларація про державний суверенітет України
- •16 Липня 1990р.
- •28 Серпня 1990р.
- •Із постанови секретаріату цк кпрс «Про спроби політичної реабілітації Організації українських націоналістів і Української повстанської армії в західних областях Української рср»
- •Із закону урср «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»
- •Заява Державного комітету з надзвичайного стану в срср
- •18 Серпня 1991р.
- •Постанова № 1 Державного комітету з надзвичайного стану в срср
- •18 Серпня 1991 року
- •Звернення Народної ради Верховної Ради України до народу України
- •20 Червня 1991р.
- •Акт проголошення незалежності України
- •24 Серпня 1991р.
- •Постанова президії Верховної Ради України «Про власність Компартії України та кпрс на території України»
- •25 Серпня 1991р.
- •30 Серпня 1991р.
- •Указ президії Верховної Ради України «Про заборону діяльності Компартії України»
- •30 Серпня 1991р.
- •30 Серпня 1991р.
- •Із Закону України про громадянство України
- •8 Жовтня 1991р.
- •Із книги л.Кравчука «Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми»
- •Із Закону «Про селянське (фермерське) господарство»
- •Постанова Верховної Ради України «Про Державний прапор України»
- •Постанова Кабінету міністрів України «Про деякі питання, пов’язані з поверненням кримських татар у Кримську арср»
- •Постанова Верховної Ради України «Про Державний герб України»
- •19 Лютого 1992 р.
- •Закон України «Про національні меншини в Україні»
- •25 Червня 1992р.
- •Із Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»
- •Із Воєнної доктрини України
- •Зі звернення Президента України л. Кучми до Верховної Ради при подачі доповіді «Шляхом радикальних економічних реформ»
- •11 Жовтня 1994р.
- •10 Листопада 1994р.
- •Звернення уряду України до світової та української громадськості з приводу 10-ї річниці чорнобильської катастрофи
- •12 Грудня 1995р.
- •Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією
- •31 Травня 1997р.
- •Питання для повторення курсу «Історія України»
- •Основна література до курсу «історія україни»
- •Історія України
- •Віддруковано з оригінал-макета пп Жовтий о.О.
- •20300, М. Умань вул. Садова, 28
Українська національна революція хvіі століття
Мета: Розглянути соціально-економічну ситуацію, що склалася на українських землях, котрі входили до складу Речі Посполитої в першій половині ХVІІ ст. Це сприятиме визначенню спонукальних чинників до розгортання національної революції ХVІІ століття. З’ясувати стан української культури першої половини ХVІІ ст.
З’ясувати передумови повстання під проводом Б. Хмельницького, розглянути військові дії першого етапу національної революції середини ХVІІ ст., узагальнити його підсумки та уроки. Акцентувати увагу на державотворчому процесі в Україні, виокремлюючи специфічні засади внутрішньої організації Української козацької держави.
Розглянути перебіг військових дій впродовж 1654-1663 років, визначити конфліктні моменти в українсько-московському військовому союзі та причини відступу Москви від переяславських домовленостей, охарактеризувати діяльність Б. Хмельницького щодо створення антипольської коаліції і причини її краху, а також ознайомитись з передумовами укладання та наслідками Гадяцького договору та Переяславських статей (1659 р.). В кінцевому рахунку – визначити чинники, котрі сприяли розполовиненню України – розколу Гетьманщини.
План
Посилення польсько-шляхетської влади в Україні у першій половині ХVІІ ст. (Адміністративний устрій, судова система, шляхетське всевладдя).
Хижацьке використання природних багатств України магнатами і шляхтою. Посилення експлуатації селян, міщан і козаків.
Загострення релігійних протиріч (Відновлення православної ієрархії 1620 р., „Статті для заспокоєння руського народу”, митрополит Петро Могила).
Культура України першої половини ХVІІ ст.
Передумови та початок повстання під проводом Б. Хмельницького. Військові дії навесні 1648 р.
Визвольний похід у Західну Україну й визволення етнічної української території.
Створення нової Української держави.
Воєнні дії у 1650-1653 рр.
Дипломатія незалежної держави. Зближення України з Росією.
Військові дії українсько-російських військ в Україні, Білорусії та Литві в 1654-1655 рр.
Віленське перемир’я 1656 р. Смерть Б. Хмельницького.
Гетьманування І. Виговського (1657-1659).
Українсько-московська війна 1658-1659 рр. Гадяцька угода 1658 р. та її наслідки.
Обрання гетьманом Ю. Хмельницького (1659-1663). Переяславські статті 1659 р. Слободищенський трактат 1660 року.
Реферати:
Б. Хмельницький – державотворець і полководець.
Переяславська Рада: реальність, вигадки та сучасні оцінки.
Черкащина і Уманщина в роки національно-визвольної війни українського народу середини XVIІ ст.
Гетьман Ю Хмельницький.
Гетьман І. Виговський.
Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:
У відповіді на перше питання необхідно акцентувати увагу на тому, що у середині ХVІІ ст. ситуація на українських землях ускладнювалась відсутністю власної держави, перерваною державотворчою традицією, масовим ополяченням української еліти тощо. Вищі верстви українського суспільства приєднувалися до польського панства і польської культури. Устрій, суспільні відносини, приватне життя – все підлягало глибокому спольщенню. Шляхом скуповування та захоплення, землеволодіння середньої шляхти розростались до величезних латифундій. Показовим є приклад формування землеволодіння Вишневецьких, котрі в середині ХVІ ст. були старостами Київськими. В першій половині ХVІІ ст. сформувалася «єдина своїми розмірами не тільки в Україні і в Польщі, а мабуть у цілій Європі лубенська маєтність Вишневецьких – «Вишневеччина» (М. Грушевський). В першій половині ХVІІ ст. Брацлавщина, Київщина, Лівобережна Україна перетворилися на комлекс величезних латифундій, яких не знала ні Польща, ні Західна Європа (Н. Полонська-Василенко). В них безконтрольно панували дідичі-магнати або «державці»-старости, які часто теж ставали дідичами. Це були «королев’ята», «віце-королі», справжні правителі України, проти яких ні король, ні сейм не мали авторитету і влади. На цих безкраїх просторах не було представників влади: на все Подніпров’я єдиним офіційним представником влади був воєвода київський, який здебільшого не жив у Києві, а його функції виконували різні службовці.
Дрібна українська шляхта політичної ролі не відігравала і відступала перед заможнішими поляками.
Українське міщанство теж переживало важкі часи: на Правобережжі німецькі колоністи витісняли його з міст на околиці і займали привійоване становище. Фіскальна політика державної влади і магнатів щодо міст, регламентація цехами промислової і торговельної діяльності, виконування містами численних повинностей прирікали міське населення на зубожіння. Перешкодою для розвитку торговельно-промислової діяльності міського населення була монополія шляхти на найбільш вигідні галузі промисловості: млинарську, горілчану, пивоварну тощо.
Польсько-шляхетська політика колоніально-національного гноблення лишала політичних прав усі прошарки українського суспільства, вела до масового обезземелення селянства і його закріпачення, загострювала соціальні суперечності між українським селянством і польськими землевласниками. Вона зачіпала корінні економічні і політичні інтереси дрібної української шляхти, козацтва, міщан, духовенства. Політика насильства і грабежу, жорстокої експлуатації і розорення, ополячення і окатоличення на кінець першої половини ХVІІ ст. перетворила Україну у вузол складних економічних, політичних і суспільних протиріч.
Готуючи друге питання, необхідно підібрати фактичний матеріал про пограбування польською владою природних багатств українських земель. Захопивши населені і залюднивши раніше не заселені українські землі, польські землевласники почали невиправдано експлуатувати земельні угіддя. Спонукальним чинником до цього слугувала загальноєвропейська потреба у сільськогосподарській продукції, яка виникла по закінченню 30-літньої війни в Європі і розоренню тих сільськогосподарських регіонів, що постачали збіжжя. Тому Польща, котра не брала участі у війні, стала основним експортером хліба на європейський ринок. Вона втягнула Правобережну Україну у світову торгівлю збіжжям, з якої в першій половині ХVІІ ст. воно експортувалось через Гданськ, Люблін, Краків. Поряд із хлібним експортом величезного значення набував екпорт худоби, в основному волів. А намагання власників маєтків збільшити їх прибутковість вело до посилення експлуатації землі та збільшення податків для селянства.
Поряд з інтенсифікацією сільського господарства розвиваються допоміжні промисли, особливо лісовий. Деревний матеріал скуповувася для столярних робіт, для виробництва дьогтю, смоли тощо. Вирубування деревини відбувалося у катастрофічно великих розмірах. У ХVІІ ст. рубали ліси подільські, побузькі, київські, задніпрянські. У 1634 р. на першому місці стояв «уманський поташ», у 1637 р. продавали поташ Вишневецькі з Полтавщини, Конєцпольський – з Гадячого (за М. Грушевським). Товарами лісового господарства, що експортувались у великій кількості були мед та віск.
З Галицького підгір’я експортували сіль. Цей промисел, за словами М. Грушевського, на ті часи був поставлений широко і був єдиний на всю Україну.
З початку ХVІІ ст. розвинулось видобування селітри (так зв. «бурти» або майдани).
Широко розвинутим було млинарство. Часто млини перетворювались на великі підприємства: їх водяні двигуни використовувалися, окрім мелення збіжжя, для пилення дерева, валяння вовни і т. д.
Розгортається залізнорудна промисловість. За М. Грушевським, в кінці ХVІ ст. на Правобережжі було не більше як 10 рудень, а на передодні Хмельниччини нараховано їх уже до сотні.
Поширюється горілчаний промисел, медо- та пивоваріння, що приносило державі значні прибутки.
Загальний висновок про стан промислового виробництва в першій половині ХVІІ ст. М.С. Грушевський сформулювати так, що вся промисловість була зв’язана із шляхетським господарством, міщанство було відсунуте від промислів, і велася так, що величезні капітали, одержувані за експорт сировинних продуктів, витрачалися на закордонні вироби розкоші, вино, цукор, шовкові матерії. Виручені мільйони не вкладалися в господарство країни, не поліпшували побуту мас, а лише сприяли блискові, виставності життя шляхти. Прагнення шляхти до їх збільшення вело до розширення обсягів виробництва та видобування, а останнє, в свою чергу, часто означало хижацьке руйнування природних багатств України.
У третьому питанні потрібно висвітлити становище Православної Церкви в Україні першої половини ХVІІ ст. Доцільно розпочати з того, що після укладення Берестейської унії Православна Церква опинилась у катастрофічно кризовій ситуацій. Один за одним на українських землях з’являлися костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів. Прогресуючим був процес передачі, захоплення або руйнування православних культових споруд, утисків православних за їхню віру тощо.
Не вистачало православних єпископів (1607 р. – помер Гедеон Балабан, в 1610 р. – Михаїл Копистенський). Потужним був наступ єзуїтів.
На допомогу Православній Церкві приходить козацтво. В 1615 р. під опікою козацтва в Києві засноване Богоявленське братство, до якого вписався П. Канашевич-Сагайдачний «з усім Військом Запорозьким». За домовленістю з козаками, по дорозі до Москви, на Україну повернув патріарх єрусалимський Феофан.
Влітку 1620 р. в Києві під захистом козацтва на Митрополита Київського і Галицького був висвячений Іов Борецький, на єпископа Полоцького, Вітебського і Мстиславського – Мелентій Смотрицький, на єпископа Перемишльського і Самбірського – Ісая Копинський, на єпископа Володимирського та Берестейського – Й. Курцевич, на єпископа Луцького та Острозького – І. Борискевич, на єпископа Холмського і Белзького – І. Іполитович. Таким чином була відновлена православна ієрархія, що зміцнювало становище Православної Церкви і підносило авторитет козацтва. За легалізацію польською владою нововисвяченої православної ієрархії П. Сагайдачний і єпископ Й. Курцевич, що прибули на засідання польського сейму в листопаді 1620 р., обіцяли підтримку козаків у боротьбі з турками.
Після перемоги під Хотином (1621 р.) і смерті П. Сагайдачного (1622 р.) польський уряд став зволікати із легалізацією Православної Церкви. Поновилась припинена в 1610 р. полеміка між православними і уніатами. Послідовним захисником православної віри був Мелентій Смотрицький. Його опонентом був уніат В. Рутський.
З часу поновлення (1620 р.) православної ієрархії у Києві боротьба за легалізацію Православної Церкви в Україні тривала ще 12 років.
На конвокаційному сеймі у Варшаві 22 червня 1632 року архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила при підтримці литовського гетьмана Христофора Радзивілла подав вимоги православних про повернення прав Православній Церкві. Спеціальна комісія під головуванням короля Владислава ІV виробила «Пункти спокоєння» (9 пунктів). Підписані королем, вони були внесені до книг гродських Варшавських 1 листопада 1632 року.
«Статті для заспокоєння руського народу» являли собою державно-політичний акт, що узаконював існування Православної Церкви в Україні. Вона офіційно діставала право мати свою ієрархію на чолі з митрополитом і 4-ма єпископами (львівським, луцьким, перемишльським та мстиславським), вільно відправляти богослужіння, мати церкви, монастирі, друкарні, школи, братства. Їй поверталися Київські храми (окрім Видубецького монастиря). Київським митрополитом став П. Могила.
Готуючи четверте питання про культуру України першої половини ХVІІ ст., варто звернути увагу на розчленування українських земель між Річчю Посполитою, Угорщиною (Закарпатські землі) та Туреччиною (північна Буковина), що гальмувало культурний поступ. Ще одним гальмівним чинником були спустошливі татарські набіги на Придніпров’я, Брацлавщину та Поділля.
Фактичний матеріал доцільно скомпонувати за такими напрямами:
розвиток шкільної справи (грецькі школи, латинські школи, Лаврська школа (1631 р.), Києво-Могилянська колегія, братські школи);
друкарство (поява нових друкарень на поч. ХVІІ ст., Києво-Печерська друкарня, Лаврська друкарня);
розвиток наукових знань (богословська наука, діяльність Єлисея Плетенецького, Захарія Копистенського, складання граматик і словників);
література (поширення української літературної мови, захоплення віршами, панегіриками, драматичні вистави та ін., ляльковий театр, вертеп, проповіді);
архітектура (занепад мистецтва ренесансу та зародок блискучого бароккового стилю, реставрація Софії Київської та інших церковних будівель);
малярство (у церковних розписах – прагнення до реалізму, портретний живопис);
граверство (Києво-Львівська граверська школа);
геральдика та сфрагістика (обрамлення гербів шляхти, виготовлення печаток шляхти, духовенства, міст тощо).
У відповіді на п’яте питання потрібно дати стислу характеристику політиці польського уряду, спрямованій на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, наголосити на тому, що всі прошарки тогочасного українського суспільства терпіли утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та арендарів. До крайньої межі загострився конфлікт між польсько-шляхетською владною системою і більшістю населення українських земель. Як зазначає О. Бойко, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, нарастаюче закріпачення селянства не тільки політично гальмували в середині ХVІІ ст. суспільний розвиток українського народу, а й робити цілком реальною загрозою втрату його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної арени. Зазначені чинники зумовлювали необхідність масового народного виступу саме в цей час. Іншими спонукальними чинниками були: слабкість королівської влади та посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій; зростання національної самосвідомості українців, особливо в період селянсько-козацьких повстань першої половини ХVІІ ст.; підвищення авторитету та посилення впливу Запорозької Січі; накопичення військового досвіду козацтва та перетворення його у впливовий чинник міжнародної політики та суспільного життя тощо.
Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана чигиринському козацькому сотнику Б. Хмельницькому польським шляхтичем Д. Чаплинським. Після невдалої спроби помсти Б. Хмельницький подався на Запорозьку Січ, де в кінці січня 1648 р. його обрали гетьманом. Уклавши угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, Хмельницький отримав на підмогу для боротьби з Річчю Посполитою загін кримських татар під керівництвом перекопського мурзи Туган-бея.
Розповідаючи про розгортання повстання, необхідно висвітлити перебіг Жовтоводівської битви (19 квітня – 6 травня 1648 р.), Корсунської битви (15-16 травня 1648 р.), розгром повстанською армією польського війська в Гороховій Діброві. Внаслідок перемог української армії у цих битвах було знищено польську окупаційну армію і склалися умови для широкого розгортання національно-визвольної боротьби українського народу.
У шостому питанні необхідно висвітлити хід Пилявецької битви (6-13 вересня 1648 р.) і підкреслити, що в результаті перемоги під Пилявцями було визволено Волинь і Поділля, і армія Хмельницького вирушила на Львів. Уперше складалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гніту і для об’єднання їх у межах єдиної незалежної держави. З 9 до 23 жовтня 1648 р. тривала облога Львова, після якої козацьке військо вирушило під Замостя (місто в південно-західній частині Холмщини). 28 жовтня 1648 р. козацька армія облягла фортецю, та з огляду на епідемію, голод, брак коней і важкоїї артилерії та наступ холодів українське командування прийняло рішення припинити облогу. 14 листопада 1648 р. війська залишили околиці Замостя і вирушили назад на Україну. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи, але козацька верхівка з Б. Хмельницьким перебувала в полоні ілюзій про сильну королівську владу, котра зможе розв’язати українські проблеми. Б. Хмельницький підтримав обрання на трон короля Яна Казимира і відмовився, в силу збігу низки обставин, від контролю над західним регіоном (а це була 1/з усієї визволеної території). 23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький тріумфально вступив до Києва, де його зустріли як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея.
Відповідь на сьоме питання доцільно розпочати із огляду військових дій у 1649 р., зокрема Збаразької облоги та Зборівської битви. Наслідком останньої було підписання 8 серпня 1649 р. Зборівського договору, який означав визнання польським урядом автономії козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км2, – від Случі на заході до російського народу на сході і від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалася українська національна держава. Її офіційна назва – Військо Запорозьке. У Гетьманщині склався самобутній адміністративно-територіальний устрій, в основі якого лежали традиції козацького самоврядування. Вона поділялась на полки і сотні. Державний устрій Гетьманщини характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, повною свободою у зовнішніх зносинах. Вищу владу в державі представляли три інституції – Генеральна військова рада, гетьман і рада старшин. Усі посади центральної та місцевої адміністрації були виборними. Актами гетьманської влади були універсали, що мали в Україні загальнообов’язкове значення. Гетьманщина мала свій бюджет, фінансову систему та грошовий обіг; існувала широка система податків до Скарбу Військового. Суспільство Гетьманщини було диференційованим і поділялося на старшинсько-шляхетську еліту, козацтво і посполитих (міщанство, селянство).
Гетьманщина була значним політичним чинником на сході Європи, зокрема відігравала значну роль у боротьбі проти Туреччини.
На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував до 1714 р.; на Лівобережжі він зберігався до 1782 р. Столицями Гетьманщини почергово були міста: Чигирин, Гадяч, Батурин і Глухів.
У восьмому питанні потрібно відтворити військові події 1651-1653 років. Розпочати відповідь доцільно з того, що Зборівська угода не вирішила протиріччя і суперечності між Україною та Польщею. І вже в лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля, захопили містечко Красне, що стало початком нового раунду протистояння. Детальною має бути розповідь про Берестецьку битву (18-20 червня 1651 р.). Поразка в ній української армії зумовила укладення невигідного для України Білоцерківського договору, який обмежував дію Зборівського.
Відновлення Зборівського договору сталося після блискучої перемоги української армії у Батозькій битві (22-23 травня 1652 р.).
Боротьба продовжилась у молдовських походах та під час Жванецької облоги (1653 р.). Ще на початку 1653р. польські війська здійснили ряд нападів на Гетьманщину, заходячи аж під Чорнобиль, Паволоч і Брацлав. У березні 1653 р. боротьба велася у східних районах Брацлавщини, під Монастирищем.
28 вересня 1653 р. польська армія зупинилась між ріками Дністром та Іванчик, а на кінець жовтня українські і татарські з’єднання блокували її під Жванцем. Облога Жванця тривала два місяці. Після довгих польсько-українських переговорів 5 грудня 1653 р. була досягнута угода, за якою Білоцерківський договір скасовувався, відновлювалась дія Зборівського договору. Після цього війська розійшлися, Б. Хмельницький вирушив до Переяслава.
Дев’яте питання – характеристика дипломатії Української козацької держави. Її доцільно розпочати з того, що з укладенням Зборівського договору (1649 р.) Б. Хмельницький добився міжнародного визнання козацької державності з боку Речі Посполитої. Гетьману вдалося налагодити міждержавні зв’язки з Великим князівством Литовським, Молдовським князівством, Валахією, Угорщиною, Трансільванією, Австрією, Прусією, Швецією. Та найважливішим завданням Б. Хмельницького було втягнути у війну з Польщею Московську державу.
3 червня 1648 р. Б. Хмельницький пропонував Московії укласти військовий союз із згодою на васальні відносини. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив узяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту були проведені церемонії в Переяславі, котрі символізували перехід України під царську протекцію. Усні домовленості в Переяславі та затверджені документи в Москві утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Московською державою, відомі як Переяславський договір 1654 року.
При всій неоднозначності оцінок Переяславського договору, він мав неабиякі наслідки: засвідчував унезалежнення України від Речі Посполитої; засвідчував визнання Московською державою внутрішньо-політичної суверенності Української держави і витвореної системи соціально-економічних відносин; окреслював перспективу довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою і завершити об’єднання земель у кордонах національної держави. Та порушення Москвою переяславських домовленостей у Вільно в 1656 році завело українсько-російські стосунки у глухий кут.
У десятому питанні потрібно відмітити, що входження Української козацької держави під протекторат Московії не відповідало політичним планам Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства і Швеції. Навесні 1654 р. московський цар повів російські полки на територію Білорусії. На допомогу їм Б. Хмельницький відрядив 2-тис. козацький корпус І. Золотаренка. Союзні війська здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. У червні-вересні 1654 р. козаки І. Золотаренка захопили Гомель, Чичерськ, Новий Бихів, Пропойськ, а на початку 1655 р. – Бобруйськ і Річицю. На визволених з-під польської влади білоруських землях Іван Золотаренко, як наказний гетьман, почав запроваджувати козацький устрій, що призвело до конфлікту із царськими воєводами. У серпні-вересні 1655 р. українські війська під проводом Золотаренка, продовжуючи наступ, перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. В одному із боїв під Старим Биховом у серпні 1655 р. І. Золотаренко отримав смертельну рану.
Восени 1654 р. відновилися військові дії і на українських землях. Заручившись підтримкою кримського хана, польська влада направила військо в Україну. Воно вело наступ на Брацлавщину, взяло в облогу Умань, де захищалися 8 тис. козаків під проводом І. Богуна. Січневі морози 1655 року сприяли обложеним в Умані (фортечний вал обливали водою, перетворюючи на неприступну крижану перепону). На допомогу уманцям з-під Білою Церкви через Ставище вирушив Б.Хмельницький із основним військом. Об’єднавшись з татарами, поляками зняли облогу Умані і вирушили назустріч Хмельницькому.
19 січня 1655 р. поляки атакували козацьке військо, у складі якого були і російські ратні люди з В. Шереметьєвим. Страждаючи від великих морозів, українсько-московське військо до 22 січня відбивало атаки противника. Поле битви було полем холоду-дрижі – Дрижипільська битва. Ця битва під Охматовим коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це послабляло сподівання українців до допомогу царя, який через своїх воєвод намагався встановити контроль над Україною.
Навесні 1655 р. шведський король оголосив війну Речі Посполитій, що відтягувало її військову силу. Скориставшись цим, Б. Хмельницький з корпусом московських вояків вирушив у Галичину, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Та обмежившись викупом він відступив від Львова, українсько-московське військо здобуло Люблін. Та на допомогу Речі Посполитій вкотре підіспіли кримські татари і з огляду на це Б. Хмельницький відступив. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір і досягнення військової кампанії 1655 були втрачені.
Готуючи відповідь на одинадцяте питання, потрібно наголосити, що з кінця 1655 року Московія, стурбована успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб втупити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А Москва шукала шляхів замирення з Польщею. 24 жовтня 1656 р. у м. Вільно між Річчю Посполитою і Московською державою було укладене перемир’я. Українська делегація не була допущена до переговорів і до участі у вироблені умов перемир’я, а відсунуті гетьманом Б. Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За Віленським перемир’ям припинилися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві сторони зобов’язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалось питання про встановлення державних кордонів і про повернення України під владу короля, але конкретних рішень прийнято не було.
Укладене перемир’я Москви з Варшавою фактично розривало російсько-український військовий союз і розвіювало сподівання на допомогу Московської держави.
Невдоволений Віленською угодою, Б. Хмельницький розгорнув бурхливу дипломатичну діяльність, спрямовану на об’єднання усіх етнічних українських земель, на убезпечення України від татарської загрози, створення антипольської коаліції із Швеції, Семиграддя, Бранденбургу, Молдовії, Волощини, Литви, України. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Та задумам гетьмана не судилося збутися, так як 27 липня 1657 року він помер. Похований Б. Хмельницький 23 серпня 1657 р. в Іллінській церкві в Суботові.
Дванадцяте питання – це розповідь про Івана Виговського, яку доцільно розпочати з коротких біографічних даних.
Після смерті Б. Хмельницького І. Виговський до повноліття Ю. Хмельницького став виконувати гетьманські функції і титулуватися «чигиринським гетьманом». Старшинська рада в Чигирині 5 вересня 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом на невизначений час («поки змужніє син гетьманський Юрій Хмельницький»). А повноправним гетьманом його проголошено 15 жовтня 1657 р. на раді у Корсуні. Ставши гетьманом, І. Виговський продовжував політику Б.Хмельницького, спрямовану на унезалежнення України. У жовтні 1657 р. уклав українсько-шведський договір, умови якого виробив ще Б. Хмельницький. Відновив союз з Кримським ханством і розпочав переговори з Річчю Посполитою. Активна зовнішня політика непокоїла московський уряд.
Внутрішня політика І. Виговського зосереджувалась на посиленні ролі козацької старшини. Прорахунками політики було поширення практики оренди, збільшення поборів, часткове відновлення шляхетського землеволодіння в деяких південних полках. Кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар очолили антигетьманську опозицію. Війська опозиції зазнали поразки під Полтавою в другій половині травня 1658 року (М. Пушкар загинув, а Яків Барабаш зумів втекти, але був спійманий і страчений). Перемога під Полтавою була короткочасним успіхом гетьмана. Невдоволення його політикою продовжувало наростати, що підштовхнуло до переговорів з Польщею.
Після укладання Гадяцького договору (1658 р.) і Конотопської битви (1659 р.) протигетьманська опозиція почала діяти рішуче. Промосковські настроєні полковники І. Безпалий, В. Золотаренко та ін. виступили проти гетьмана І. Виговського. Скориставшись цим, московські війська під командуванням Г. Ромадановського захопили Лівобережну Україну. За таких обставин, в жовтні 1659 р. Іван Виговський зрікся гетьманської влади і виїхав до Польщі. Через деякий час його призначено сенатором і київським воєводою. З 1662 р. брав активну участь у діяльності Львівського братства. 17 березня 1664 р. за звинуваченням у зраді був розстріляний під Вільхівцем недалеко Лисянки (Черкаська обл.). Похований у Скиті Манявському на Івана-Франківщині.
Відповідь на тринадцяте питання є продовженням попереднього. Зокрема, необхідно повернутися до тези, що перемога над антигетьманською коаліцією навесні 1658 р. була короткочасною. Виговському не вдалося повністю ліквідувати опозицію і це підштовхнуло його до переговорів з Річчю Посполитою. 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі була ухвалена угода І. Виговського з польським урядом – Гадяцький договір.
За Гадяцьким договором, Україна (в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств) на рівних правах мала входити до федерації з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське. Очолювати князівство Руське мав гетьман, який обирався на Раді пожиттєво і затверджувався королем. Законодавча влада мала належати Раді, яку складали представники усіх суспільних груп. В Україні мала бути власна скарбниця і армія (30 тис. козацького і 10 тис. найманого війська). Польські і литовські війська могли перебувати на українських землях тільки під командуванням українського гетьмана. Церковна унія мала бути скасована, а Православна Церква у правах зрівнювалася з католицькою. В Україні мало постати два університети і «скільки потрібно» колегіумів та гімназій з латинською та грецькою мовами навчання. Козакам гарантувались давні соціальні права, а за поданням гетьмана щорічно 100 осіб з кожного полку мали отримувати шляхетство. Загалом, Гадяцький договір узаконював українську державність і забезпечував можливість боротьби за об’єднання всіх українських земель.
Антипольські настрої більшої частини суспільства та московська політика щодо України унеможливлювали реалізацію Гадяцького договору.
Російський цар Олексій Михайлович у грамоті до українського народу таврував гетьмана І. Виговського зрадником і закликав до непокори йому. У листопаді 1658 року російське військо на чолі Г. Ромодановським вступило в межі України. Навесні 1659 р. до нього приєдналися князі О. Трубецький та С. Пожарський і загальна чисельність російської армії сягнула 100 тис. вояків. Під Конотопом 5 тис. козаків Ніжинського і Чернігівського полків під командуванням полковника Г. Гуляницького зупинили московське військо. З 21 квітня 1659 р. упродовж 70 днів козаки тримали оборону. Тільки 24 червня І. Виговський з 16 тис. козаків та кількома тисячами найманців, невеликим польським загоном та татарами вирушив на допомогу обложеним козакам. За 15 верст від Конотопа гетьман залишив засідку і виманив до неї ворога. 27 червня атаки українського війська спричинили велику паніку у таборі росіян, а потім, вдаючи відступ, козаки заманили за собою 30 тис. військо Пожарського, яке теж потрапило у пастку. Під ударами козаків і татар російське військо було знищене.
Та І. Виговському не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір зумовлював невдоволення, зростання опозиції, посилював промосковські настрої. До того ж, у Києві стояла московська залога із В. Шереметьєвим. А запорожці напали на Крим, що відвернуло від гетьмана його союзників – кримських татар. За таких обставин у жовтні 1659 р. І. Виговський зрікся гетьманської влади.
У чотирнадцятому питанні потрібно розповісти про Юрія Хмельницького (бл. 1640-1685 рр.) – гетьмана України (1657, 1659-63 рр.), гетьмана Правобережної України (1677-81; 1685 рр.). після усунення І. Виговського від влади (1659 р.), на раді у Білій Церкві Ю. Хмельницького знову проголошено гетьманом України. В існуючій ситуації єдино можливим варіантом він побачив повернення під московську протекцію, уклавши з Москвою Переяславські статті 1659 року.
За новим договором, схваленим царським урядом і прийнятим старшиною, зберігалися козацькі права і вольності. Та водночас, він містив пункти, які унеможливлювали розрив України з Москвою. Так, гетьман позбавлявся права на зносини з будь-якою державою і прийом послів. Без царського дозволу козакам заборонялося вступати у війну, або надавати військову допомогу сусіднім державам. Окрім Києва, царські воєводи з військами мали стояти у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. Московський уряд посилював контроль за діяльністю старшини, яка самостійно не могла змінити гетьмана. Гетьман позбавлявся права міняти полковників та генеральну старшину. Київська митрополія підпорядкувалась московському патріархові. Український козацький уряд мав повертати селян-втікачів російським поміщикам, а московський уряд мав повертати українських селян. Козацькі загони мали залишити Білорусь. Москві мала бути видана родина І. Виговського.
Порівняно з українсько-московським договором 1654 р., Переяславський договір 1659 р. значно звужував автономію України.
Прийняті Переяславські статті, що обмежувало суверенітет Гетьманщини, викликали невдоволення у старшини і в усього козацтва. Тимчасом у 1660 році розпочалася російсько-польська війна, у якій Москва переслідувала мету, в т.ч. змусити поляків змиритися з втратою України. Основні сили московської держави під командуванням В. Шереметьєва, українське військо Ю. Хмельницького і польське під орудою Ю. Любомирського 7 жовтня 1660 р. зустрілись біля Слободища (сучасна Житомирщина). 15 жовтня Ю. Хмельницький почав переговори з поляками про замирення. Українську делегацію на переговорах очолювали полковники П. Дорошенко, Г. Лісницький, М. Ханенко, І. Кравченко. З польського боку – учасниками переговорів були: брацлавський воєвода князь І. Чорторийський, галицький каштелян О. Центнер, коронний хорунжий Я. Сабеський, сандомирський стольник Я. Шумовський і львівський хорунжий А. Сокольницький. 17 жовтня обидві сторони зійшлися на тому, що замирення можливе на умовах Гадяцького договору, з якого вилучили формулювання про самостійне Руське князівство. Нова домовленість отримала назву Слободищенського трактату. 18 жовтня 1660 р. обидві сторони присягнули на цих умовах. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодилися з умовами договору і висловились за збереження союзницьких відносин з Москвою, що започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.