Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 45-61; 65-75.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1996. – С. 70-79.

3. Відома і чута в усіх кінцях землі. – К., 1993. (Історичні портрети князів Володимира, Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха).

4. Горський А.А. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі // УІЖ. – 1994. - № 1. – С. 3-9.

5. Готун І., Моця О. З життя киян часів Батия // КС. – 1993. - № 5. – С. 77-80.

6. Денисенко В. Освіта і шкільництво у давній Русі-України // Пам’ять століть. – 2005. - № 2. – С. 15-25.

7. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С. 59-84.

8. Дубиняк Р., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів // КС. – 1992. - № 4. – С. 52-56.

9. Залізняк Л. Давньоруська народність: імперський міф чи історична реальність? // Пам’ять століть. – 1996. - № 2. - С. 2-15.

10. Історія України в особах: Давньоруська держава. – К., 1996. – С. 5-127.

11. Історія України. Документи. Матеріали. – К., 2002. – С. 15-67.

12. Історія України. Курс лекцій / Кер. авт. кол. Л.Г. Мельник. – К., 1991. – Т. 1. – С. 35-69.

13. Історія України. Курс лекцій. Кн. 1. – К., 1991. – С.

14. Історія України. Нове бачення / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, м.Ф. Котляр. – К., 1995. – Т. 1. – С. 40-68; 68-81; 73-95.

15. Котляр М. Полководці давньої Русі. – К., 1996. – 150 с.

16. Котляр М.Ф. Давньоруська держава кінця ХІ – початку ХІІ століття (Від усобиць до стабілізації). // УІЖ. – 1997. - № 2. – С. 18-28.

17. Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990. – С. 71-85.

18. Лях Р.Д., Ізюмов В.І., Красноносов Ю.М. Історія України. – К., 1998. – С. 48-55; 64-70.

19. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

20. Новакович Руслан. Медики князівської Русі // КС. – 1994. - № 4. – С.112-114.

21. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року). – К., 2002. – С. 6-57.

22. Острась Едуард. Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. - № 1. – С. 56-64.

23. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т. 1. – С. 87-192; 214-270.

24. Пуцько В.Г. Про заснування Десятинної церкви у Києві // УІЖ. – 1990. - № 9. – С. 93-98.

25. Ричка В.М. За літописним рядком. – К.,1991. – 206 с.

26. Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації // УІЖ. – 2001. - № 2. – С. 23-34.

27. Ричка В.М. Про еволюцію назви „Русь” в етнополітичній історії України //УІЖ. – 1991. - № 2. – С. 86-89.

28. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі // УІЖ. – 1992. - № 1. – С. 131-142.

29. Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо. – К., 1993. – С. 51-68.

30. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця XVI. – К., 1996. – С. 8-130; 200-250.

31. Толочко О. Коли перестала існувати „Київська Русь”? // КС. – 1992. - № 6. – С. 7-19.

32. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1998. – 352 с.

33. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 9-93; 201-305; 229-344

34. Фарбей О.М. Джерела з історії християнства в Криму в ІУ-ІХ ст. // УІЖ. – 2000. - № 4. – С. 48-57.

35. Юсова Н.М. Ґенеза концепту „давньоруська народність” у радянській історичній науці // УІЖ. – 2001. – № 6. – С. 65-86.

36. Юсова Н.М. Ідейна й термінологічна генеалогія поняття «давньоруська народність» // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 101-130.

37. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997. – С. 14-31.

ГАЛИЦЬКО ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (ДЕРЖАВА)

Мета: Висвітлити процес появи нового державного об’єднання – Галицько-Волинського князівства, яке впродовж майже півтора століття після занепаду Києва було центром політичного та економічного життя східного слов’янства і представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені. З’ясувати етапи державного розвитку та причини занепаду Галицько-Волинської держави.

План

1. Становлення Галицько-Волинської держави.

2. Діяльність Данила Галицького.

3. Галицько-Волинська держава за спадкоємців Галицького (1264-1325 рр.).

4. Боротьба за „галицьку спадщину” Литви, Польщі та Угорщини (1325-1350 рр.).

Реферати:

1. Князь Данило Галицький.

2. Галицько-Волинська держава: сторінки історії.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Відповідаючи на перше питання, варто підкреслити, що наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. князівства Середнього Подніпров’я – Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське через нескінченні князівські уособиці, зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників тощо занепадають і втрачають своє значення. Державотворчі процеси тут пригальмовуються, а натомість Південно-Західна Русь стає новим консолідуючим центром і осердям нового державного утворення – Галицько-Волинської держави. Її виникненню та піднесенню сприяла низка чинників, серед яких: вдале географічне положення, необхідність об’єднання зусиль для спільної боротьби проти агресії з боку Польщі та Угорщини, енергійна об’єднавча політика Романа Мстиславовича і Данила Романовича, а також спільні економічні та торговельні інтереси головним чином в результаті розробки багатих покладів солі. Як етапи становлення Галицько-Волинської держави доцільно виділити: 1) утворення та становлення (1199-1205 рр.); 2) тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.); 3) об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом (1238-1264 рр.); 4) стабільність та піднесення (1264-1323 рр.); 5) поступовий занепад (1323-1340 рр.).

Друге питання – це розповідь про Данила Романовича Галицького – князя волинського і галицького, старшого сина Романа Мстиславовича та його дружини Анни. Вона може бути побудована за таким планом: вокняження на Волині, відновлення Галицько-Волинського князівства, коронування Данила Галицького, боротьба із золотоординцями. Як підсумок, має бути аргументований висновок про те, що роки князювання Данила Галицького – це період найбільшого внутрішнього зміцнення і централізації Галицько-Волинської держави.

У третьому питанні необхідно охарактеризувати діяльність нащадків Данила Галицького – Лева, Мстислава і Шварно. Найпослідовніше продовжував державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264-1301 рр.), котрий приєднав Закарпаття і Люблінську землю, завдяки чому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію. На початку ХІV ст. від неї відходять окремі землі: турово-пінська, ятв’язька. В цей час правив син Лева Даниловича, король Юрій І, головним здобутком якого було утворення у 1303 р. окремої Галицької митрополії. Після смерті Юрія І Галицько-Волинська держава перейшла до його синів Андрія та Лева Юрійовичів, які проводили активну зовнішню політику, виступаючи проти татар. Останнім галицько-волинським князем був Юрій ІІ Болеслав, син дочки Юрія І Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 роках. Період правління Юрія ІІ став поступовим занепадом Галицько-Волинської держави: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталось до католицизму.

Розкриваючи четверте питання, необхідно підкреслити, що відразу після смерті Юрія ІІ у внутрішні справи Галицько-Волинської держави втрутились іноземці. Польський король Казимир ІІІ Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися в Галичині. Лише після кількох років правління боярської олігархії на чолі з Д. Дедьком (1340-1349) Галицько-Волинська держава перестала існувати, і у 1349 р. Казимир ІІІ захоплює Галичину, а згодом ще й Холмщину та Белзьку землю. Волинь, де правив князь Любарт Гедимінович, відійшла до Литовської держави.

Впродовж ХІІ ст. відбувалося поступове та неухильне проникнення угорських колоністів до Закарпаття. Наприкінці ХІV ст. угорський король передав місто Мукачеве з округою своєму родичеві литовському князеві Федору Коріатовичу, який привіз з Поділля, де княжив раніше, військову дружину й двір, що складалися включно з українців. Але по смерті цього князя його закарпатські володіння перейшли до угорського королівства.

Насамкінець необхідно підкреслити, що Галицько-Волинська держава, як спадкоємиця Київської Русі, зберегла і модернізувала давньоруську організацію, зберегла від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, продовжила військові та дипломатичні традиції Київської Русі тощо.