Присяга воїна Української повстанської армії

1943р.

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського народу.

Українська Головна Визвольна Рада: Док. – Нью-Йорк; Київ; Львів, 1994. – С.25.

Директиви командуючого XIII армією вермахту генерала піхоти Гауффе щодо ставлення до упа

29 січня 1944 р.

Ще раніше можна було констатувати, що акції УПА проти німців послабшали, що німецьких солдатів, які попали в руки УПА, здебільшого після здачі зброї, боєприпасів та обміну уніформи на цивільний одяг відправляли назад, до їхньої військової частини.

Останнім часом національно-українські банди шукали контакту з військом. Врешті-решт було укладено локальну угоду:

«Банда і надалі бореться проти радянських банд та регулярних червоних військ. Вона відмовляється боротися разом з німецькими збройними силами так само, як і здати зброю. Однак банда передаватиме розвідувальні дані щодо радянських банд та регулярних червоних військ і, крім того, доставлятиме полонених на прослухування».

Для подальшої поведінки щодо УПА на території корпусу чинними є наступні тимчасові директиви:

А. Загальне.

Сили УПА борються за вільну незалежну Україну і фанатично вірять у досягнення цієї мети. Німці і росіяни є їхніми ворогами. На даний момент вони хочуть вести з нами переговори, оскільки вважають росіян своїм найнебезпечнішим ворогом.

Через їхню ненадійність не може бути й мови про тривалу взаємодію з УПА. Вони також відмовляються боротися в межах німецьких збройних сил. Щодо проведення згаданих локальних домовленостей не існує жодних застережень

Б. Деталі:

1. З групами УПА, що шукають контакту, слід вести переговори тільки через офіцерів, які мають досвід боротьби з бандами.

2. Використовувати ці групи як тільки можна в цілях ведення війни:

а) в разі припинення боротьби проти німців. Спільні знаки розпізнавання своїми військами та авіацією, які необхідні для виконання цієї угоди, будуть видаватися час від часу штабом корпусу. У цей час дійсними є такі розпізнавальні знаки:

щодо своїх військ: тримати ліву руку перед обличчям;

щодо авіації: зупинитися і махати шапкою над головою:

б) в разі продовження боротьби проти червоної армії, радянських та польських банд. Для виконання отриманих бойових завдань з обмеженою метою в розпорядження УПА можуть постачатися в малій кількості боєприпаси і т.ін. Поповнення запасів УПА боєприпасами виключається в будь-якому випадку:

в) передавати німців та солдатів, які борються за Німеччину та опинилися в руках УПА: г) передавати розвідувальні дані щодо червоної армії, радянських та польських банд; д) передавати для прослухування полонених червоної армії, радянських та польських

банд, захоплених бійцями УПА.

3. Якщо стає неможливим вести переговори з УПА або її представники під час цих переговорів не дотримуються встановлених директив, викладених у пункті 2, то з УПА потрібно боротися і знищувати її так само, як й інші банди.

Про початок і результати переговорів з УПА потрібно у кожному випадку негайно повідомляти генеральному командуванню.

Косик Володимир, Україна в Другій світовій війні. – Т.4. - Львів, 2000. – С. 20-21.