Суцвіття: 1 - волоть у бузку; 2 - складний щиток у деревію

До симподіальних (цимозних) належать суцвіття, в яких перша верхівкова квітка завершує головну вісь і далі суцвіття розвивається за рахунок бічних осей першого, потім – другого тощо порядків:

1. завійка – однобічна китиця або однобічний колос, які до розпускання квіток і на початку цвітіння закручені спі­рально, верхівкою всередину (незабудка, живокіст);

2. звивина – бічні одноквіткові осі суцвіття відходять послі­довно у два протилежні боки (гладіолус, гравілат);

3. дихазій, або розвинене суцвіття, – суцвіття, в якому вісь кожного порядку дає дві протилежні гілки; головна вісь завершується квіткою (гвоздикові);

4. плейохазій, або несправжній зонтик, – суцвіття, в якого кожна з багатьох осй під кінцевою квіткою утворює гіл­ки, що її переростають (молочай).

Суцвіття може мати видозмінені приквітки (брактеї) чи зви­чайні листки. Суцвіття зі звичайними листками називають фрондозними (облиствленими), а з видозміненими листками – брактеозними.

Зазвичай у цимозному суцвітті черговість розпускання квіток відповідає порядку гілочки, на кінці якої знаходиться квітка.

По іншому розвиваються ботричні, бокоцвіті: головна вісь стебла продовжує рости, послідовно випускаючи з пазух верхівкових листків короткі бічні пагони з дрібними квітками чи суцвіттями на кінцях. Розпускання квіток у ньому відбувається від основи до верхівки.

Цимозна і ботрична схеми пояснюють усе розмаїття відомих суцвіть. Наприклад, так званий простий зонтик у первоцвітів формується, коли центральна вісь припиняє ріст, а місця відходження від її бічних галужень зближаються (усі галуження відходять практично з однієї точки) і оточуються видозмінени­ми листочками. Крайові квітки відповідають нижнім і розпус­каються першими, тому цвітіння поширюється. Цвітіння зонтикоподібних суцвіть (верхоцвітників) цибулі, пеларгонії чи ваточника йде відцентрово, адже за походженням вони цимозні. Укорочення ніжок окремих квіток може спричинити появу головчастих суцвіть, наприклад у конюшини. Подекуди лише ґрунтовне дослідження дає змогу визначити природу суцвіття – чи воно цимозне, ботричне чи неоднорідне. Так, сплощені зверху суцвіття-щитки калини, кизилу і глоду цимозні, а в ци­ліндричних волотях бузку можна знайти і цимозні, і ботричні частини.

Репродуктивний цикл покритонасінних мікроспорогенез, мікрогаметогенез

Мікроспори формуються в мікроспорангіях – гніздах пиляка. У результаті послідовних мітотичних поділів клітин археоспорію (твірної тканини пиляка) виникають первинні клітини мікро­спор (мікроспороцити), що містять диплоїдний набір хромосом. Кожна первинна клітина внаслідок мейотичного поділу пере­творюється в тетраду (четвірку) гаплоїдних мікроспор, яка потім легко розпадається на окремі мікроспори. Сформована клітина дає початок пилковому зерну.

У процесі перетворення мікроспори в пилкове зерно відбува­ється два мітотичні поділи внаслідок чого утворюються чотири клітини – залишки чоловічого редукованого гаметофіта, після формування якого мікроспора перетворюється в пилкове зерно, що містить маленьку генеративну і більшу вегетативну (сифоногенну). На відміну від голонасінних у покритонасінних рослин відсутні проталіальні і антеридіальні клітини.

Генеративна клітина ділиться, і з неї угворюються два спермії – безджгутикові чоловічі гаплоїдні гамети. У такому стані пилкове зерно готове до запліднення. Вегетативна клітина породжує пил­кову трубку.

Зріле пилкове зерно оточене оболонкою (спородермою), що складається із зовнішнього (екзини) і внутрішнього (інтини) ша­рів. Екзина не розчиняється в кислотах, витримує температуру до 300 °С і зберігається мільйони років у геологічних покладах. Для неї характерна наявність пор – апертур, які є специфіч­ною ознакою і використовуються для визначення виду рослин. За морфологією поверхні пилку у викопних рештках палінологи вивчають структуру флори і рослинності на земній поверхні в минулі геологічні епохи. Характеристика пилку рослин має ве­лике значення для визначення рослин-алергенів.