Мал. 41. Пилок звіробою звичайного (зліва) та сосни (справа)

Для більшості квіткових рослин характерна визначена кіль­кість тичинок: 3, 4, 5, 6 чи 10 (олігомерний андроцей). Вони загалом розміщені в 1-2 кола. Вважається, що еволюція йшла від полімерного андроцея до олігомерного. Як правило, кількість тичинок одного виду постійна у губоцвітих – 4, у бобових – 10, хрестоцвітих – 6, хоча в монотипних родів можливі винятки. Тичинок може бути багато (до кількох сотень у представників мімозових).

Характерною ознакою є і розміщення тичинок. Так, у магноліїд – по спіралі, у диленіїд – групами, у розових – у чотири кола. Є квітки диплостемні (коли тичинки зовнішнього кола чер­гуються з пелюстками) і гаплосгемні (тичинки в одному колі).

Тичинки можуть зростатися нитками в трубку (однобратній андроцей). Якщо частина тичинок зростається, а частина лиша­ється вільною (у представників родини бобові зростаються 9 ти­чинок, а одна лишається) – двобратній андроцей. Інколи вони зростаються нитками (родини мальвових, бобових) або пиляка­ми в трубочку, що охоплює стовпчик маточки (складноцвіті). Є квітки, тичинки яких зростаються нитками в кілька пучків (зві­робійні).

Гінецей – сукупність плодолистків однієї квітки, що утворю­ють одну чи кілька маточок (грец. gyne (gynaikos) – жінка). Буває:

• монокарпним (складений одним плодолистиком – у вишні, сли­ви, персика),

• апокарпним (якщо складається з декількох плодо­листків, не зрослих між собою, — у магнолії, ананаса, суниць, малини),

• ценокарпним (зі зрослих між собою плодолистків – у маку, тюльпана, яблуні).

Залежно від способу зростання плодо­листків розрізняють такі ценокарпні гінецеї:

• синкарпний (утво­рений плодолистками, зрослими між собою бічними стінками),

• паракарпний (плодолистки зростаються краями),

• лізикарпний (як синкарпний, тільки місця зростання зникають).

Якщо межі зрослих плодолистків непомітні, а єдине гніздо зав’язі має тільки один насінний зачаток, то це гінецей псевдомонокарпний.

Маточка – жіноча частина квітки, складена одним чи кілько­ма плодолистками. Маточка розчленована на зав’язь, стовпчик і приймочку. Наявність приймочки – характерна риса квіткових, так званий механізм для уловлювання пилку. У деяких квіток ма­точки недорозвинені і представлені лише рудиментами або від­сутні. Морфологія маточки у різних систематичних груп досить різноманітна. Так, для представників більшості родин квіткових рослин характерна наявність слаборозвиненого стовпчика ма­точки чи його відсутність (деякі жовтецеві, магнолієві, злакові), в окремих він добре виражений і високо виносить приймочку (лілійні).

Зав’язь – нижня частина маточки, в якій містяться насінні зачатки. Залежно від положення зав’язі розрізняють такі її типи (мал. 42):

1. верхню (1), коли частини квітки розташовані під нею (виноград, вишня, слива);

2. напівнижню (2), коли частини квітки зростаються зі стінками зав’язі до половини (бузина);

3. нижню (3), коли частини квітки розташовуються над зав’яззю (яблуня, пролісок, опунція).

Вважають, що верхня зав’язь архаїчніша. Порожнину зав’язі, в якій містяться насінні зачатки, називають камерою, чи гніздом. За кількістю гнізд зав’язь буває:

о

дногнізда (щавель), двогнізда (клен, ясен), тригнізда (лілійні, амарилісові), чотиригнізда (енотера), п’ятигнізда (гібіскус), багато гнізда (глечики жовті).

Мал. 42. Типи зав’язі: 1 – верхня; 2 – напівнижня; 3 – нижня

У гнізді може бути один чи ба­гато насінних зачатків. Насін­ний зачаток прикріплюється до внутрішніх стінок зав’язі, місце прикріплення назива­ють плацентою. Насінний зачаток має один чи два покриви – інтегументи, які на верхівці з’єднуються й утворюють отвір – мікропіле – пилковий вхід. Під інтегументами розміщений бага­токлітинний нуцелус, де формується зародковий мішок.

Квітки, які мають тичинки і маточки, називають двостатеви­ми.

Квітки лише з тичинками або з маточками – одностатевими.

В одностатевих іноді трапляються рудименти другої статі (напри­клад, у гарбузових).

Рослини, в яких на одному екземплярі є ти­чинкові і маточкові квітки, називають однодомними (кукурудза, ліщина, береза, дуб).

Рослини, в яких в яких тичинкові і маточкові квітки розміщені на різних екземплярах – дводомними (коноплі, вер­ба, тополя).

Рослини із двостатевими і одностатевими квітками на одному екземплярі називають полігамними (кінський каштан, календула, диня).

Формула квітки – скорочена характеристика морфології квіт­ки, де кожен із членів квітки має своє позначення:

* — акти­номорфна квітка,

↓ — зигоморфна квітка,

v — асиметрична;

♀ — жіноча;

♂ — чоловіча;

♀♂— двостатева;

Р — проста оцвітина; якщо оцвітина подвійна, то окремо позначається чашечка (лат. calyces) — Са і віночок (лат. corolla) — Co;

тичинки (чи андроцей) позначають буквою А (лат. androeceum),

маточку (лат. gynoeceum) — G.

Іноді члени оцвітини позначають іншими скороченнями. Біля кожного із членів оцвітини може стояти цифра, яка вказує на кількість членів, чи знак незкінченності (якщо членів багато).

Якщо члени оцвітини розміщені в кількох колах – між кількіс­тю членів кожного кола ставиться знак +;

дужки () означають зростання частин квітки.

Риска під цифрою гінецею – зав’язь верхня, над цифрою — нижня, збоку – напівнижня.

Наприклад, формула квітки лілії: ^*♀♂P₃₊₃A₃₊₃G₍₃₎ розшифровується як: акти­номорфна двостатева квітка з простою тричленною оцвітиною, розміщеною в два кола; шість тичинок, розміщених у два кола; гінецей ценкарпний з трьох плодолистків, зав’язь верхня.

Квітку яблуні позначають так: ^*♀♂Сa₅Co₅A₁₀₊₅₊₅G₍₅₎. Це озна­чає, що квітка яблуні актиноморфна, двостатева; оцвітина по­двійна, складається з 5-членної чашечки, з п’ятипелюсткового віночка. Пелюстки віночка між собою не зрослі. Андроцей скла­дається з трьох кіл тичинок: у зовнішньому колі 10, а в двох інших — по 5 тичинок. Маточка – з п’яти плодолистків, що зрослися між собою, зав’язь нижня.