МОЗ УКРАЇНИ

КОВЕЛЬСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №3

ПО ТЕМІ:

«Вегетативні органи рослин. Корінь як орган рослини»

Стебло

П

Додаткові корені

ідготувала викладач

Совтус І.М.

Головний корінь

Бокові корені

Практичне заняття №3

Тема: «Вегетативні органи рослин. Корінь як орган рослини»

План

1. Корінь як орган рослини.

2. Функції коренів, види, типи кореневих систем.

3. Зони кореня.

4. Спеціалізація та метаморфози коренів.

МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНА БУДОВА І ФУНКЦІЇ ВЕГЕТАТИВНИХ ТА РЕПРО­ДУКТИВНИХ ОРГАНІВ РОСЛИН

У процесі еволюції як пристосування рослин до певних умов існування сформувались вегетативні і репродуктивні (генератив­ні) органи рослин. Вони складаються з комплексу тканин (по­кривних, провідних, основних тощо). Органами рослин назива­ють морфологічно та фізіологічно відокремлені частини в системі цілісного організму. Тіло рослин, не диференційоване на тканини і органи, називають таломом. У судинних рослин (плаунів, папо­ротей, хвощів, насінних рослин) тіло почленоване на органи, серед яких до вегетативних належать корінь і пагін (останній включає стебло, листки і їх видозміни — метаморфози). Ці вегетативні ор­гани рослин забезпечують життєдіяльність рослинного організму, синтезуючи органічну речовину. У курсі медичної (фармацевтич­ної) ботаніки розглядаються вегетативні та репродуктивні органи переважно насінних рослин як джерело лікарської сировини.

Вегетативні органи

Вегетативні органи в сукупності складають вегетативне тіло рослин. Вони утворюють дві функціонально та морфологічно від­мінні системи — систему пагона, яка включає стебло і листок і пов’язана з повітряною сферою живлення, та кореневу систему, пов’язану з ґрунтовою сферою живлення рослини.

У процесі формування органів рослин виявились певні зако­номірності.

1. Полярність, тобто розвиток протилеж­них (морфологічно і фізіологічно) частин рослини – верхньої і нижньої:

• з верхньої формуються листки, гілки, квітки,

• з нижньої – корені і коренева система.

Морфологічно нижня частина має по­зитивний геотропізм, а верхня – позитивний геліотропізм.

Геотропі́зм або гравітропі́зм – властивість рослин та грибів регулювати ріст або розвиток у відповідь на гравітацію. Чарльз Дарвін першим з європейців задокументував, що коріння проявляє «позитивний геотропізм», тобто росте у напрямку сили тяжіння, а стебла проявляють «негативний геотропізм», тобто ростуть у протилежному напрямку (вгору). Ця поведінка може бути легко продемонстрована із кімнатними рослинами. Якщо горщик з рослиною повернути набік, частини стебла, що ростуть, починають згинатися і рости вгору, а коріння – вниз. Трав'яні (не дерев'янисті) стебла здібні до невеликого ступеню вигину, тоді як дерев'яні стебла та коріння проявляють значно більший ступень геотропізму. Геліотропізм – зміна напряму росту органів рослин у відповідь на однобічну дію світла.

З по­лярністю пов’язане переміщення води та мінеральних солей у висхідному напрямку, а пластичних речовин – у низхідному.

2. Симе­трія – розміщення подібних рівновеликих час­тин рослин у дзеркальному відображенні одна щодо одної. Роз­різняють:

1. білатеральну симетрію – тіло рослини або її части­ну (орган) можна уявно поділити на дві половини (наприклад, листок, стебло, зигоморфна квітка),

2. радіальну симетрію, коли можна провести кілька площин перетину (стебло, корінь, актино­морфна квітка (має більше двох площин симетрії)).

КОРІНЬ

У процесі еволюції корінь виник як необхідне пристосуван­ня рослин до умов наземного існування. У водних сланевих рос­лин і мохів, які достатньо забезпечені вологою, роль коренів виконують ризоїди. Зі зростанням ксеротермічності клімату на поверхні Землі з’явилися корені, які забезпечують рослину во­логою і закріплюють її в субстраті.

Подібну функцію в минулому і нині виконують додаткові корені в плаунів, хвощів і папоротей. Та найвищої диферен­ціації і спеціалізації досягають справжні корені, властиві голо­насінним і квітковим рослинам.

Корінь – це осьовий підземний вегетативний орган, який характеризується необмеженим верхівковим ростом, радіаль­ною симетрією, позитивним геотропізмом. Особливістю кореня є:

• наявність кореневого чохлика,

• відсутність вузлів, листків, кутикули, продихів, хлоропластів (у підземних коренів);

• рос­те переважно униз (за винятком дихальних коренів чи коренів рослин-напівпаразитів).

Підземний спосіб життя кореня певного мірою позначився на його функціях. Найважливішими з них є дві:

1. закріплення рослин у ґрунті,

2. поглинання води і розчинених у ній мінераль­них солей і подача їх до листків та місць споживання.

Корінь може виконувати й інші додаткові, мало властиві йому функції, а саме:

3. бути місцем відкладання в запас поживних речовин і сполук;

4. вступати в симбіоз з бактеріями і грибами;

5. відігравати роль органа розмноження.