61. Стиль професійно-педагогічного спілкування

Стиль педагогічного спілкування - усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі.

За авторитарного стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності.

Стилі педагогічного спілкування (В. Кан-Калик):

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Цей стиль ґрунтується на єдності високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів. 2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність є важливим регулятором спілкування загалом і педагогічного зокрема.

3. Спілкування-дистанція. Сутність такого спілкування полягає в тому, що в системі стосунків педагога і учнів запобіжником є дистанція

4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування зумовлений насамперед невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною діяльністю.

5. Спілкування-загравання. Сутність його полягає в завоюванні дешевого авторитету в дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики.

62. Шляхи розвитку творчої особистості студента.

1. Всебічний розвиток особистості студента. Система вищої освіти має готувати універсальну людину, метою та смислом дій якої мають бути “цілісне знання” й “цілісний світ”.

2. Розвиток внутрішньої свободи особистості. Розширення простору свободи у вихованні сприяє розвитку почуття особистісної причинності, яке є необхідною передумовою відповідальної, самостійної та ініціативної поведінки,

спонукає студентів до ціннісного самовизначення, стимулює пізнавальну активність.

3. Розвиток духовно-моральних цінностей особистості студента. Особистість студента повинна формуватися головним через засвоєння найкращих культурних здобутків людства, усвідомлення свого культурного світу, традицій, історії та розвитку волі.

4. Вільний розвиток особистості студента. Студент повинен виховувати свій інтелект і свої раціональні сили.

5. Розвиток рефлексивного ставлення особистості до своїх дій. Щоб самостійно керувати своєю навчально-пізнавальною діяльністю, студент повинен засвоїти керівні функції викладача та повернути їх на самого себе. Студент повинен одночасно бути і студентом, і викладачем. Самоуправління полягає в тому, що студент у ставленні до себе виконує функції викладача: мотивації навчальної діяльності, планування, регуляції, оцінювання своєї діяльності .

6. Формування ноосферного мислення у студентів у процесі навчання у ВНЗ. Новою переорієнтацією освіти повинно стати уявлення про результати освітньої системи: виховання цілісного, здорового мислення людини, постачання її ефективними інструментами для самостійного вибору свого місця в системі “природа – суспільство”, для вміння ставити цілі, вибирати засоби й бачити наслідки своїх дій.